Особливості князівської влади в Галицько-Волинському князівстві

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ  ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО

КНЯЗІВСТВА…………………………………………………………………..5

1.1 Утворення Галицько-Волинської держави……………………………......5

1.2 Розвиток Галицько-Волинського  князівства………………………………8

РОЗДІЛ 2. ОРГАНИ ВЛАДИ Й УПРАВЛІННЯ В ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОМУ КНЯЗІВСТВІ……………………………………………25

2.1 Особливості князівської  влади в Галицько-Волинському князівстві..….25

2.2 Боярська рада, віче………...……………………………………………….28

2.3 Система посадових  осіб у Галицько-Волинському князівстві………….30

2.4 Місцеве самоуправління…………………………………………………..31

2.5 Суд, військо в  Галицько-Волинському князівстві……………………….33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

В умовах розбудови української держави значно зростає потреба у вивченні історії держави і права України, стрижнем якої є проблема державності та права. Проголосувавши 1 грудня 1991 року за державну незалежність, народ України тим самим змінив установлений хід історії, який здавалося б, не провіщав швидкого краху останньої імперії.

Здійснилася споконвічна мрія українського народу про свою сучасну державу. Проголошення незалежної держави України стало юридичним фактом, розгорнулося її будівництво і визнання на міжнародній арені.

Почалася нова сторінка відродження  історичної пам'яті, самосвідомості й державно-правового життя українського народу. Без глибокого осмислення минулого в усій його складності й суперечливості важко зрозуміти сучасні процеси і плідно творити нову державу України, в основі якої 
повинно бути право.

Політичне та економічне зміцнення  молодої української держави, її входження до Європи стане неможливе без духовного, інтелектуального оновлення та збагачення суспільства. Невичерпане джерело самовизнання та самотворення нації — вивчення багатовікової історії держави та права України. Це пояснюється тим, що право є одним із найважливіших знарядь забезпечення справедливості, прав та інтересів людини.

На даному етапі відбувається розвиток державного ладу, що зумовлено соціальним, політичним, економічним  розвитком. Передбачити майбутній розвиток держави можливо знаючи попередні етапи тому досліджувана  тема актуальна.

Об’єкт курсової роботи: Галицько-Волинське князівство.

Предмет курсової роботи: державний лад Галицько-Волинського князівства.

 

Мета курсової роботи дати загальну характеристику розвитку державного ладу в Галицько-Волинському князівстві.

Завдання курсової роботи:

• охарактеризувати утворення і розвиток Галицько-Волинського князівства;
• визначити особливості князівської влади, боярської ради, віче в житті держави;
• охарактеризувати місцеве самоврядування, суд, військо.

Дана курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. УТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

1.1. Утворення Галицько-Волинської держави

На тлі поглиблення феодальної роздробленості й ослаблення Київської Русі внаслідок постійних вторгнень кочівників на її південно-західній околиці помітно виділяються Галицьке та Волинське князівства.

З початку свого утворення (друга  половина XI ст.) і під час подальшого розвитку доля Галицького князівства, власне, нічим не відрізнялася від інших князівств єдиної Давньоруської держави. Засноване онуком Ярослава Мудрого князем Ростиславом, це князівство не раз зазнавало утисків з боку своїх сусідів, після смерті Ростислава пережило роздробленість, однак уже в середині XII ст. воно знову об'єдналося і стало могутньою державою (з             1141 р. столиця — Галич, нині райцентр Івано-Франківської області). Кордони держави сягали Поділля на сході, Карпатських гір і Закарпаття на заході, гирла Дунаю на півдні. Зокрема, на Дунаї було засновано місто Новий Галич (нині м. Галац на території Румунії).

Північніше Галичини простягалися землі Волинського князівства (назва походить від м. Волиня, нині с. Грудек на території Польщі). Давнє суперництво між Галичем і Волинєм закінчилося наприкінці XII ст., коли династія галицьких князів Ростиславичів обірвалася зі смертю князя Володимира. Скориставшись цим, волинський князь Роман 1199 р. оволодів Галичем, об'єднав Галичину з Волинню і заснував Галицько-Волинську державу. Столицею країни спершу був Галич, потім — Холм (тепер на території Польщі), а з 1272 р. — Львів¹. М. Грушевський вважав ці два князівства найбезпосереднішими спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва².

1. Історія держави і права  України: Підручник / За ред.                               А.С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.80.

2. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – Ч. І. – С. 45.

Об'єднане Галицько-Волинське князівство, простягалося в басейнах рік Сян, Західний Буг та у верхів'ях Дністра. На південному заході ця територія мала природну межу—Карпати, або, як тоді називали їх,— «Гору». Західний кордон Галицько-Волинського князівства не був точно визначеним: тут великі пущі відокремлювали  Русь від Польщі.  У XIII  ст.  кордон   між  ними усталився. Він проходив у Карпатах по р. Яселка, далі в північно-східному напрямку - через річки Віслок і Сян, ще далі — на захід від р. Вепр. Північною межею Галицько-Волинського князівства були притока Бугу Володавка і Верхня Прип'ять, а після приєднання Берестейської землі (в другій половині XII ст.) — річки Наров та Ясельда. На сході Галицько-Волинське князівство межувало з Турово-Пінською землею й Київським князівством. Кордон тут проходив через Прип’ять, Стир, правим берегом Горині, далі  - верхів’ями Случі та Південного Бугу й повертав на річки Ушиця і Прут¹.

Галицько Волинська князівство розташовувалося в лісовій та степово-лісовії смугах. Незаймані ліси зростали не лише в Карпатах і на Поліссі, а й на обширах над Дністром, Сяном та Бугом.

У Галицько-Волипській землі було чимало великих міст — торговельно-ремісничих центрів: на Волині — Володимир, Белз, Кременець, Луцьк, Пересопниця, Берестя, Дорогобуж, у Галичині — Перемишль, Звенигород, Теребовль, Галич. В Галичині й на Волині сходилися важливі торговельні шляхи: один торговий «гостинець» з Балтійського моря (з Торуня) пролягав на Холм, Городло й Володимир, інший - на Берестя і Ковель; з Польщі йшов шлях на Любачів, Городок, Галич. Головна торговельно-транспортна артерія з’єднувала Володимир Волинський її Луцьком, Пересопницею, Возвянглем і Києвом. З Галича через Теребовлю, ----------------------------------------------------------------------------------

1. Історія України:  Курс лекцій: 2 кн. Кн.. 1 – Від найдавніших  часів до кінця ХІХ століття / Мельник Л.Г., Гурій О.С., Демченко М.В. та ін. – К.: Либідь, 1991. - С.59

Межибіж, Болохове, Василів пролягав «гостинець» на Київ, із Звенигорода 

на Городок, Перемишль, Сянок і через перевал «Ворота» — на Закарпаття і в Угорщину.

Господарські центри, що до них  «тягнули» навколишні «городки»  і села, стали основою численних «волостей»-уділів, на які розпадалися Волинь та Галицька земля. Так, на Волині існувала Володимирська, Луцька, Дорогобузько-Пересопницька, Болохівська, Берестейська, Холмська, Червенська, Белзька землі, в Галичині – Перемишльська, Звенигородська, Теребовлянська й Галицька¹.

У XII—ХІІІ ст. ускладнювалася соціальна структура населення Галицько-Волинської землі. Класовий поділ, що поглиблювався, відображали вживані у літописах терміни: «бояри і проста чадь», «бояри і прості», «люди і бояри», «луччі бояри і слуги», «ліпші мужі володимирські» тощо.

Соціальна верхівка складалася з великих землевласників - князів, бояр,  вищого  духовенства.  Великі князі розпоряджалися  «княжими», або доменіальними, землями, а також власними. Бояри успадковували землю   (принцип «батьківщини»)   або одержували  її від князів. Так, Данило Галицький, зайнявши Галицьку землю, «роздав городи боярам _; і  воєводам». Серед боярства  існувала  верхівка - «луччі»,  «великі» й «нарочиті» - та досить значна  верства  малоземельних, дрібних   бояр. «Великі» мали привілейоване становище при великих князях, служили в княжій  «старшій»  дружині,  а  їхні, сини обіймали  посади  «двірних слуг» на княжому дворі. Провідну роль у суспільстві відігравало також вище духовенство: єпископи, ігумени монастирів.

«Городяни», або «містичі», також поділялися на заможну верхівку («ліпші мужі»), середнє міщанство та «простих людей»¹.

Княжо-боярська верхівка визискувала  «простих людей», смердів,

----------------------------------------------------------------------------------------------

1. Музиченко П. П. Історія держави і права Україніи Навч. посіб. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – С. 57

 

 

утискувала дрібне боярство. Літописи згадують про «грабежі нечестивих бояр». Трудящий люд чинив їм опір, піднімав повстання. Так, у 1144 р. міщани Галича виступили проти князя Володимирка; в 1230 р. галичани повстали проти боярина Судислава; з 1236 по 1255 р. тривав народний рух «болохівців» - жителів землі у верхів'ях Случі, Південного Бугу й Тетерева. Смерди рятувалися від боярської сваволі втечею на Пониззя; їх звали «берладниками», «вигінцями», «бродниками»¹.

 

 

1.2. Розвиток Галицько-Волинського князівства

У 1097 р. Галицька земля відокремилася  від Києва. Тут укріпилися правнуки Ярослава Мудрого, князі Ростиславичі -Василько, Володар і Рюрик, які перемогли князів - суперників «на Рожні полі» та угорців під Перемишлем у 1099 р. З великою енергією вони налагоджували внутрішню організацію та оборону свого князівства, підтримували союзницькі зв'язки з Володимиром Мономахом, але водночас обстоювали незалежність від Києва. Після смерті братів Ростиславичів син Володаря Володимирко (1124—1152 рр.) об'єднав Галицьку землю. Столицею князівства у 1141 р. став Галич, зайнятий Володимирком по смерті свого племінника Івана Васильковича. Володимирко дав відсіч спробам польських феодалів захопити Галицьку землю, розширив межі князівства на сході (по Дністру, Пруту й Серету), уклав союзні угоди з Візантією та Юрієм Долгоруким, вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства, яке постійно загрожувало Галицькому князівству; спираючись на підтримку Юрія Суздальського, поклав край намірам київського князя Ізяслава поновити залежність Галичини від Києва.

---------------------------------------------------------------------------

1. 1. Історія України:  Курс лекцій: 2 кн. Кн.. 1. / Мельник Л.Г., Гурій О.С., Демченко М.В. та ін. – -  С. 60

Отже, Володимирко був видатним державним діячем, «збирачем» Галицької землі.

Найвищої могутності Галицьке князівство досягло за князювання сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1152—1187 рр.). За тогочасним літописом, Ярослав був «шанований в усіх землях»; автор «Слова о полку Ігоревім» так характеризував галицького князя: він «сидить високо на своїм золотокованім престолі, підпорши гори Угорські своїми залізними полками — заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота». Посилювало позиції Ярослава й те, що після несподіваної смерті свого батька вій  перейняв Галичину неподіленою на уділи¹.

Перемігши   Івана  Ростиславича   Берладника  який  за допомогою половців намагався повернути свій галицький стіл, Ярослав уклав союзницькі договори з Угорщиною та Польщею і доклав чимало зусиль до впорядкування внутрішнього ладу князівства. З метою зміцнення союзу з Юрієм Долгоруким Осмомисл одружився з його дочкою Ольгою. Все це, однак, не перешкодило посиленню галицького, боярства.

1 жовтня 1187 р. Ярослав помер.  Київський літописець писав про  нього: «Був він князь мудрий, вимовний, богобоязний, поважаний  по всіх землях і славний своїми полками. Коли була йому яка кривда, то він не ходив з своїм військом, але посилав своїх воєвод. Він привів землю до квітучого стану...; у всьому сповняв Божий закон і тримав, у порядку церковні справи»².                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 Але Ярославові так і не вдалося здолати чи бодай обмежити боярську опозицію, і після його смерті вона розпочала відкриту боротьбу протії Ярославова сина Володимира. Цей князь не відзначався сильною волею й

-----------------------------------------------------------------------

1. Музиченко П. П. Історія держави і права Україніи Навч. посіб. К. – С. 49.

2. Історія України:  Курс лекцій: 2 кн. Кн.. 1. / Мельник Л.Г., Гурій О.С., Демченко М.В. та ін. – -  С. 60.