Перші угоди, партнерство й стратегії

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………..3

І. Перші угоди, партнерство й стратегії …………………………………5

а) Угода про партнерство і співробітництво (УПС) та інші угоди й стратегії …………………………………………………………………….5

ІІ. Сучасний стан відносин Україна – Європейський союз …………….8

Висновки ……………………………………………………………………16

Список використаної літератури …………………………………………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Для України необхідна економічна політика перехідного (від пострадянського до європейського) періоду. Концептуальною основою (на рівні визначення головних пріоритетів і напрямів) цієї політики повинно стати Послання Президента України “Європейський вибір”. Ефективним засобом забезпечення економічної безпеки є створення принципово нової моделі, яка повинна в собі об'єднувати державний протекціонізм з прискореним технологічним переоснащенням у контексті зниження енерго-, матеріалоємності, підвищення екологічності виробництва, що в кінцевому підсумку означає вихід на той рівень рентабельності виробництва, що забезпечить конкурентоспроможність національної економіки.

Ключовим складником такої політики повинно стати збереження в межах національної юрисдикції “відтворювального ядра”, в якому на основі високих технологій на контрольованих державою “Технопарків” інших анклавів XT, “виростуть” виробництва, здатні органічно розвиватися й генерувати види продукції наступного покоління споживання, які безумовно знайдуть попит на світових ринках.

Успішність цієї стратегії потребує на першому етапі гнучких засобів державного протекціонізму. В зв'язку з цим необхідно чітко розрізняти функції держави та приватного бізнесу. До функцій держави належить:

- підтримка і розвиток  не обхідної ринкової інфраструктури  через прийняття відповідної  законодавчої та контроль за  її дотриманням;

- сприяння в здійсненні  науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських  робіт (НДДКР);

- державні гарантії й  страхування інвестицій та кредитів  у галузях виробництва на основі XT.

- формування нової структури експортного потенціалу, поступовий відхід від експорту сировини та напівфабрикатів;

- включення в систему міжнародних технологічно-виробничих зв'язків у якості необхідної ланки;

- посилення ролі економічної складової в зовнішній політиці держави, створення механізму контролю над діяльності державних та інших інституцій в цій контексті відповідності їх діяльності чинному законодавству, національним інтересам українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Перші угоди, партнерство й стратегії

Європейський Союз є політичним, економічним і культурним об'єднанням з ознаками конфедерації, до якого входять 28 європейських держав з населенням понад 507 млн. людей.

Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в центрі Києва у вересні 1993 року. З 1 грудня 2009 року (після набуття чинності Лісабонським договором) Представництво Європейської Комісії перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні.

Внаслідок політики розширення, ЄС отримав спільні кордони з Україною 1 травня 2004 року, коли до союзу приєдналися десять країн, у тому числі Польща, Угорщина, Словаччина. Наразі спільна протяжність кордонів України та ЄС становить 1390,742 км.

Протягом багатьох років правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Україна співпрацює з ЄС в рамках проекту «Східне партнерство», одним із завдань котрого є підготовка до вступу України до Європейського Союзу.

а) Угода про партнерство і співробітництво (УПС) та інші угоди й стратегії

У 1994 pоці було підписано, а в 1998 році набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Вона є базовим документом, що визначає правовий механізм співробітництва між Україною і ЄС, у якому проголошуються такі цілі співробітництва:

- розвиток політичного  діалогу;

- сприяння розвитку торгівлі  та інвестицій, а також створенню  необхідних умов для розвитку  гармонійних економічних відносин  між сторонами;

- створення умов для  взаємовигідного співробітництва  в усіх галузях;

- підтримання зусиль України  по зміцненню демократії.

УПС передбачала створення інституцій, покликаних забезпечити виконання положень Угоди, а саме:

- Саміт Україна-ЄС;

- Рада з питань співробітництва  між Україною і ЄС;

- Консультації «Трійка»  ЄС – Україна;

- Комітет та галузеві  підкомітети з питань співробітництва  між Україною і ЄС;

- Комітет парламентського  співробітництва.

У 1995 році було підписано Тимчасову угоду про торгівлю між ЄС та Україною.

11 червня 1998 року Указом  Президента України № 615 було  затверджено Стратегію інтеграції  України до Європейського Союзу, яка передбачала наступні напрямки  співробітництва України з ЄС:

-         адаптація законодавства України  до законодавства ЄС;

-         підтримка демократії в країні;

-         адаптація соціальної політики  до стандартів ЄС;

-      інтеграція в культурній, політичній, освітній, науково-технічній сфері та в сфері охорони навколишнього середовища.

У 1999 році Європейська Рада ухвалила Спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовану на зміцнення відносин між Україною та ЄС.

У липні 2002 року відбувся саміт «Україна – ЄС». Основні питання стосувалися надання Україні статусу країни з ринковою економікою і асоційованого членства країни в ЄС. За підсумками роботи саміта було прийнято рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі розширення ЄС у 2004 і 2007 pоках.

У 2003 році Україні було надано статус «країни-сусіда ЄС». З метою зменшення негативних наслідків від вступу в ЄС сусідів України, з ними було укладено угоди про спрощення візового режиму.

Влітку 2004 року Європейський Союз започаткував реалізацію зовнішньополітичної ініціативи – «Європейська політика сусідства», яка охопила східне та південне коло сусідніх з ЄС країн. Усвідомлення неадекватності ЄПС та жорстка позиція України щодо її неприйнятності (передусім через її позиціонування як альтернативи політиці розширення) сприяли тому, що всередині ЄС почалися пошуки шляхів визначення для України нового статусу в стосунках з ЄС, про що свідчить ініційована навесні 2008 року Польщею та Швецією зовнішньополітична ініціатива «Східне партнерство». Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство», установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 року в м. Прага (Чеська Республіка).

В листопаді 2013 року на саміті у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, 9 листопада в Росії відбулася таємна зустріч президентів Януковича і Путіна, зміст якої залишається невідомим. Після цього українська влада різко змінила риторику і 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту. 21 березня 2014 року, була підписана політична частина угоди асоціації з Європейським Союзом. Економічна частина угоди була підписана після виборів Президента України в червні 2014 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

II. Сучасний стан відносин Україна – Європейський союз

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані у грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань cаміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем’єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та Плану дій «Україна–ЄС», прийнятого у лютому 2005 року у Брюссель. У рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС, а також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової рамкової угоди з ЄС, яка повинна замінити чинну УПС, строк дії якої завершується на початку 2008 року.

План дій створює належні рамки для розвитку взаємин між Україною та розширеним ЄС лише на короткостроковий період. Отже, Україна виходить з того, що наступним логічним кроком після успішного виконання Україною Плану дій має стати укладення нової рамкової угоди між Європейським Союзом та нашою державою, яка б визначала для неї чітку європейську перспективу.

Свідченням поступового посилення взаємодії України з ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики є ухвалення Євросоюзом рішення про приєднання України до позицій та заяв ЄС з регіональних проблем та питань міжнародного життя. Таким чином, вже на даному етапі Україні надано право бути складовою позицій ЄС, яким користуються країни-кандидати та країни-члени Європейської економічної зони. Започатковано також новий механізм діалогу – двосторонні консультації між Україною та Генеральним Секретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного планування.

Помітною подією у двосторонніх взаєминах, яка отримала позитивний резонанс в колах ЄС, стало внесення Україною нових пропозицій щодо придністровського врегулювання. Ініціативна та активна позиція нашої держави з цього питання, а також прагнення досягти зрушень у врегулюванні цього „замороженого конфлікту”, сприяло зростанню довіри до України як впливового гравця у забезпеченні європейської безпеки і стабільності. Позитивним стало також укладення Меморандуму про створення Прикордонної місії ЄС на українсько-молдовському кордоні, практичне започаткування діяльності якої відбулося 1 грудня 2005 року.

ЄС визнає важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні розширений ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. Його частка у загальному обсязі зовнішньої торгівлі товарами і послугами України сягає 33,6%, тобто більше третини зовнішньоекономічної діяльності України орієнтується на цей ринок.

“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвро-пейських або загальноєвропейських структурах.

Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.

Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.