Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Декабря 2013 в 11:50, реферат
Постать гетьмана Петра Дорошенка — одна з найяскравіших і водночас найтрагічніших серед політичних діячів України XVII століття. Так склалося, що його життя та боріння сфокусували в собі як найгероїчніші, сповнені величі, діяння козацького стану, розквіту української держави, так і їх занепад і руїну на Правобережній Україні. Небагато у вітчизняній історії було державних діячів, які б так палко любили Україну й хотіли їй добра, а разом з тим своєю діяльністю, всупереч політичним планам і намірам, завдали їй таких важких ран.
Поставлений у безвихідь, Петро Дорошенко капітулював. Коли в першій половині вересня 1676 року під стіни Чигирина прибув авангард армії Ромодановського та Самойловича, він заявив про свою готовність здати місто й приїхати до них, щоб скласти присягу на вірність царю. Згідно з домовленістю правобережний гетьман прибув до табору близько 16 — 18 вересня, здав гетьманські клейноди й віддав присягу. Йому вручили "статті", в яких визнавалося право проживати там, "где он хочет", а також пробачалися всі минулі проступки. Через два дні повернувся до Чигирина і ввів до нього російську залогу, віддавши ключі від міста підполковнику І. Захарову та наказному гетьману В. Бурковському. Так завершилася політична кар'єра одного з найвизначніших державних діячів України епохи козаччини, її справжнього патріота, невтомного борця за незалежність і територіальну цілісність.
Про подальше життя Петра Дорошенка маємо небагато фактів. Відомо, що після капітуляції прожив ще десь із місяць у Чигирині. Потім з сім'єю переїхав на Лівобережжя, де за згодою Самойловича поселився в містечку Сосниця. В березні 1677 року за розпорядженням царського уряду прибув до Москви, де був поселений за Москвою-рікою у дворі, що раніше належав Білібіну. В листах до Івана Самойловича благав поклопотати перед царем, щоб йому дозволили повернутися на Україну. Однак, це не входило до планів ні російського уряду, ні українського гетьмана, які, відверто кажучи, боялися його нового можливого сходження на небосхилі політичного життя України. Тому повернутися на батьківщину йому заборонили. ймовірно, в кінці липня до нього прибула його дружина. В 1679 році Дорошенка призначають в'ятським воєводою, на цій посаді він перебував до 1682 року. Після чого проживав з сім'єю в подарованому маєтку в тисячу дворів (с. Ярополче Волоколамського повіту). Вірогідно після смерті Люби, одружується вдруге і від цього другого шлюбу походила його правнучка, дружина Олександра Сергійовича Пушкіна Наталія Гончарова. 9 листопада 1698 року його серце перестало битися. Колишнього володаря України поховали біля церкви св. Параскеви. Та, одначе, вважаю, є потреба перевезти його прах до Чигирина і перехоронити на землі, яка його породила, яку він боронив і у яку так безмежно любив.
Література:
1. Хорунжий Ю. М. Вступна стаття / Старицька-Черняхівска Л.М. Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 2000. – 848 с.
2. Баран Є.М. Українська
Львів; Логос, 1998. – 144 с.
3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., Наукова думка., 1991. – 496 с.
4. Старицька-Черняхівска Л.М. / Гетьман Дорошенко/ Вибрані твори. – К.: Наукова думка, 2000. – 848 с.