Посилення козацтва у першій половині XVII сторіччя. Діяльність Гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного

Далі Боплан розкриває  тактику ведення козаками морських битв - стрімку, розраховану на раптовість і в кінцевому рахунку звитяжну. Успішно, наприклад, були проведені операції проти турецьких фортець Очаків (1538, 1541, 1545 рр..), Козлов (1589 р.), Варна (1604 р.). Подальші героїчні дії козаків на Чорному морі вже пов'язані з ім'ям П. Сагайдачного, дивлячись на зроблені турками запобіжні заходи, запорожці в 1600 р. вирвалися за Перекоп, у 1609 р. спалили Ізмаїл, Кілію, Білгород. Воістину тріумфальним з'явився похід козаків на Синоп 1614 р. Майже повністю було винищено місцевий гарнізон, захоплено наявні запаси зброї та суду, звільнені невільники. Перемогою увінчався похід 80 козацьких чайок на Константинополь. У 1615 р. вони досягли околиць столиці, спалили дві пристані. Вступивши в бій з турецькою ескадрою, козаки захопили кілька ворожих галер і навіть узяли в полон турецького воєначальника. У наступному році був здійснений успішний похід козаків, очолюваних П. Сагайдачним, на один з найбільших невільничих ринків чорноморського узбережжя Кафу, а згодом на Траіезунд. Оскаженілий султан наказав стратити великого візира та інших вищих придворних.

Так за документами простежується  одна з найважливіших сторін діяльності П. Сагайдачного - його активну участь у боротьбі українського народу проти  турецько-татарських поневолювачів. Безсумнівно, що за блискучі походи керовані ним запорожців на Чорне море гетьман здобув славу удачливого ватажка козацтва, яке захищало рідну землю і неодноразово звільняло тисячі невільників з турецького рабства. Як писав К. Сакович, «... за свого гетьманства взяв в Турцех місце Кафу. Аж і сам цісаря Турський був у великому страху: бо му чотирнадцять тисяч там люду збіль, катаргі єдині палив, другий потопив. Багато тоді з неволі християн свобода ... »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

 

Нема сумніву в тому, що перемога в Хотинській війні належить передусім українським козакам і їх гетьману Сагайдачному.

Сам гетьман не довго  прожив після перемоги. Як уже зазначалось, 20 квітня 1622 року він помер від  тяжкого поранення. З гетьманом  Сагайдачним пов’язана дуже важлива  сторінка української історії. Будучи не тільки талановитим полководцем, а й видатним політиком, він прагнув завоювати для українського народу гідне місце в Речі Посполитій. Для цього піклувався, з одного боку, про посилення козацтва і надання йому необхідних прав, а з другого, його постійною турботою була українська церква, яку він всіляко підтримував, вбачаючи в ній важливого чинника національної політики. З його іменем пов’язаний цілий етап історії України, який характеризується виходом козацтва на новий ступінь історичного розвитку, коли воно стало спроможним вирішувати державні проблеми. І донині деякі автори роблять йому докір в нібито угодовській політиці щодо Польщі й не можуть "йому вибачити похід на Москву».

Історичні факти свідчать про те, що Сагайдачний був політичним діячем, який виходив з реалій польсько-українських відносин, постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української держави. Його так звана пропольська орієнтація обумовлювалась ідеєю, яка полягала в тому, що Україна, маючи велику і боєздатну козацьку армію, вправі зайняти гідне місце в Речі Посполитій. Остання, як ми знаємо, являла собою дуалістичну державу (унію Польщі та Литви), і Сагайдачний, активний учасник московської смути, знавець політики Польщі в її намаганнях укласти унію з Москвою, не міг не бажати перетворення Речі Посполитої в триалістичну державу, де б Україна стала врівень з Польщею та Литвою. Але Річ Посполита, забезпечуючи свободу і привілеї лише для польсько-литовської шляхти, залишала українській і білоруській шляхті єдиний вихід — отримати відповідні свободи і привілеї за рахунок відмови від свого народу і віри. Часткового компромісу було досягнуто створенням уніатської церкви, проте шляхетсько-старшинський провід визвольного українського руху на чолі з Сагайдачним міцно тримався православ’я — що використовувала вже у своїх власних цілях Москва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Історія запорозьких козаків у трьох томах. Том 2. – Д.І. Яворницький/Київ. Наукова думка 1990р./
2. Запорозьке козацтво – В.Голубуцький/Київ. Видавництво ’’Генеза’’

          1997р./

3. Гетьман Петро-Конашевич Сагайдачний – О.І. Гуржій,  В.В. Корнієнко/Київ. Видавництво Україна 2004р./
4. Історія України – Бойко О.Д./Київ. Видавничий центр ’’Академія’’ 2002р./
5. Історичні постаті України – /Одеса. ’’Маяк’’ 1993р./
6. Нарис історії України – Наталя Яковенко/Київ. Видавництво ’’Генеза’’

          1997р./

     7.   Історія українського  війська – /Львів. Видавництво  ’’Світ’’ 1992р./