Сармати: політична та етнічна історія, господарство та культура

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………….3

 

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ  ЗАВОЮВАННЯ, ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТА УСТРІЙ САРМАТСЬКОЇ ДОБИ

1. Історія сарматського світу………………………………………………………....5

1.2.   Політична організація сарматів…………………………………………………...12

3. Господарське життя населення…………………………………………………..18

 

РОЗДІЛ ІІ. КУЛЬТУРА, РЕЛІГІЯ ТА ВОЄННА СПРАВА

2.1.   Культурні та релігійні пам’ятки……………………………………………….….24

2.2.   Військова справа та значення жінок у сарматському суспільстві……………...27

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………….33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми курсової роботи. Сарматське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської мистецької спадщини. Сарматські кочівники і - проблеми хронології, розселення, взаємодії і змішування населення степів, рівнинно-передгірних і гірських районів - вся ця тематика і сьогодні є однією з провідних в роботах дослідників. Актуальність цієї теми пов'язана з необхідністю для народу знати своє історичні коріння, витоки своєї державності.

У вітчизняному сарматознавстві і до сьогодення відсутнє узагальнююче дослідження з історії сарматів, де б вона повністю відтворювалася як за вертикаллю, так і горизонталлю. Не менш, якщо чи не найважливішим є й вирішення таких її окремих питань, як уточнення часу появи сарматських племен на територіях західніше Дніпра, визначення динаміки проникнення цих кочовиків в даний регіон та його заселення ними, характеру взаємовідносин сарматів з оточуючим населенням кельтського, германського, фракійського, пізньоскіфського світів і античних центрів Північно-Західного та Західного Понту. Чим, власне, і продиктована актуальністьобраної теми, яка полягає, передусім, у недостатньому висвітленні і необхідності глибокого осмислення процесу “сарматизації” земель, як одного з важливих моментів історії цих номадів взагалі, і даної території, зокрема.

Об’єкт дослідження – розвиток культури, політичні та торговельні відносини, особливості господарської діяльності, воєнні характеристики сарматів.

Предмет курсової роботи – сармати: політична та етнічна історія, господарство та культура.

Мета й завдання роботи. Мета дослідження полягає у визначенні ролі й місця сарматів в історичних подіях та етнокультурних процесах, які відбувалися на території їх існування.

Ця загальна мета конкретизована наступними завданнями:

• комплексний аналіз пам'яток пізньосарматської культури і старожитностей регіону;
• вивчення особливостей поховального обряду і матеріальної культури сарматів та черняхівського населення межиріччя Дністра та Дунаю;
• уточнення відносної хронології цих старожитностей та їх абсолютного датування;
• з'ясування особливостей формування сарматського населення регіону і обставин їхньої появи;
• описати особливості воєнної, політичної та господарської організації.

Методи дослідження. У роботі використані картографічний, типологічний, порівняльний і системний методи. При розробці хронології закритих комплексів були використані кореляційний метод і метод вузьких датувань.

Наукова новизна дослідження. У роботі уточнено хронологію найпізніших сарматських поховань і окремих могильників черняхівської культури. На підставі зіставлення археологічних і писемних джерел реконструйовані етнокультурні процеси і історичні події сарматської доби.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ЗАВОЮВАННЯ, ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТА УСТРІЙ САРМАТСЬКОЇ  ДОБИ

 

1. Історія сарматського світу

Сармати (грец. Σαρμάται) — це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Поділялися на:

• роксоланів (або Білі Аляни) — мешкали у Північному Причорномор'ї;
• сіраків (Прикубання);
• аорсів (на схід від Дону);
• язигів;
• зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

Історія сарматського світу  посідає важливе місце в давній історії нашої держави. Навіть період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба». Український археолог Симоненко О. В. окреслив дати ранньосарматського періоду на землях сучасної України в межах II—I ст. до н. е., середньосарматського — I ст. до н. е. — середини II ст. н. е., пізньосарматського — другої половини II—IV ст. н. е. В рамках цього тому ми розглянемо лише перші два періоди [15; c.328].

Формування племен сарматів починається  від такої ж глибокої давнини, як і походження скіфів. Перший етап історичного розвитку сарматів пов'язаний з савроматами (давньоіран. «saoromant» — «той, хто носить меч»), сусідами скіфів на сході, і за часом збігається з розквітом скіфської культури в Північному Причорномор'ї. Археологічні пам'ятки савроматів є досить близькими до скіфських.

Тому не відразу вдалося виділити їх з великої групи пам'яток, які довгий час об'єднувалися під загальним поняттям скіфської старовини.

Савроматів вперше згадує Геродот (бл. 484—425 рр. до н. е.), який переказав легенду про походження савроматів від шлюбів скіфських парубків з амазонками. Авеста, священна книга Давнього Ірану, згадує савроматів-сарматів під ім'ям «сайріма». У другій половині IV—III ст. до н. е. кочові племена, що мали загальну назву «савромати», почали називати в письмових джерелах сарматами, судячи з повідомлення давньогрецького вченого Теофраста (бл. 372—287 рр. до н. е.), який вперше використав термін «Сарматія». Але ще довго, аж до перших століть нашої ери, грецькі і римські письменники називали їх савроматами, відображаючи цим історичну спадкоємність савроматів і сарматів. Від початку II ст. до н. е. сармати все частіше фігурують в працях грецьких, римських і східних авторів. Ми дізнаємося від Страбона (бл. 64-24 рр. н. е.) назви їхніх племен — язиги, роксолани, аорси, сіраки, алани. На території України Страбон розміщує язигів та роксоланів.

Від II ст. до н. е. сарматів все частіше згадують в різноманітних військово-політичних акціях. У договорі малоазійськіх держав 179 р. до н. е. згадується цар сарматів, Гатал. Дещо пізніше полководцеві Мітрідата Діофанту доводиться воювати з роксоланами, очолюваними Тасієм. За свідченнями римських авторів I ст. н. е. Помпонія Мели та Плінія до початку н. е. межі Сарматії на заході досягають Істра (Дунай) та Вісли. Інший римский історик, Корнелій Тацит (бл. 56-117 рр. н. е.) повідомляє про спустошливий набіг роксоланів на дунайську провінцію Римської імперії Мазію в 68 р. н. е., де вони «порубали дві когорти». Засланий в місто Томіс в 8 р. н. е. великий римський поет Овідій з тугою і жахом описує в своїх «Сумних піснях» сарматів під містом.

Від часів грецького  географа Птолемея (бл. 87-165 рр. н. е.) Сарматія розділяється на Європейську і Азіатську, східною межею якої була Азіатська Скіфія, що тягнулася від Волги і Каспійського моря до Індії і Китаю. В період утвердження Риму на Передньому Сході і в басейні Чорного моря у військових акціях часто згадують народи, що мешкали в межах Сарматії, які виявляли активність в різних частинах стародавнього світу, аж до появи в Східній Європі готів, після чого сармати вже не були тут головною силою і згадуються спільно з іншими народами.

 Підкорення» Скіфії

Довго існувала думка, що у III столітті до н. е. скіфів зі степів витиснули більш войовничі сармати. Але у результаті уважнішого вивчення знахідок, а також поглибленого дослідження інших обставин початку сарматської епохи було зроблено несподівані висновки. Облік знахідок у курганах показав, що власне занепад Скіфії й поширення на більшій частині її території сарматів виявилися періодом тривалістю майже у сотню років. На захід від Дону не було знайдено жодного сарматського могильника III ст. до н. е. Сучасні дослідники вважають, що клімат впродовж цих ста років тут встановився цілком сибірський — дев'ять місяців зима, решта — літо. Скіфи залишили степи, дехто взагалі змінив вид господарської діяльності. Коли ж кліматичні умови нормалізувалися, у степи прийшли нові господарі — сармати.

Агресивна войовничість молодих союзів сарматів збіглася за часом з послабленням Скіфського царства. У відомій розповіді грецького письменника Лукіана (бл. 120—180 рр. н. е.) «Токсаріс або дружба» скіфи Дан-даміс і Амізок випробовують свою вірність дружбі у важкі часи сарматського нашестя. «Зненацька напали на нашу землю савромати в числі десяти тисяч вершників, — розповідає скіф Токсаріс, — а піших, говорять, з'явилося втричі більш того. А, оскільки, їхній напад був непередбачений, то вони всіх обертають до втечі, багатьох сміливців вбивають, інших відводять живими… Негайно ж савромати почали зганяти здобич, збирати натовпом полонених, грабувати шатри, заволоділи великим числом возів зі всіма, хто в них знаходився». Постійні набіги і поступове захоплення сарматами скіфської території завершилися масовим переселенням племен сарматів в Європейську Скіфію. Починаючи з II століття до н. е. сармати вже впевнено облаштувалися в Північному Причорномор'ї. В кінці III — на початку II ст. до н. е. цариця сарматів Амага, захищаючи Херсонес від ворожих скіфів, вільно розпоряджається владою в Скіфії, що послабшала. Інший сарматський цар на ім'я Гатал став відомим як учасник міжнародного союзу, що був утворений в 179 р. до н. е. державами Малої Азії і Північного Причорномор'я.

У II—I ст. до н. е. Скіфія почала називатися Сарматією. Річка Танаїс (Дон) вважалася межею між Європейською Сарматією (Східна Європа) і Азіатською Сарматією, до якої належали і кавказькі землі. Скіфські племена ввійшли до складу союзів сарматів.

В ранньосарматський  час Північне Причорномор'я населяли язиги та роксолани, яких відносять  до західних сарматів, в середньосарматський — язиги з Північно-Західного Причорномор'я відкочували на Угорську рівнину, а їхню територію зайняли прийдешні з Поволжя — Подоння аорси, східні сармати. На сході Лівобережжя в другій половині I — на початку II ст. н. е. мешкала аланська орда.

Язиги та роксолани

Першими сарматськими племенами  на території сучасної України були роксолани та язиги, що зайняли степи Північного Причорномор'я. Близько 125 р. до н. е. вони створили могутню, хоч і не надто міцну федерацію, виникнення якої пояснюють необхідністю протистояти тиску східних племен сарматів. Ймовірно, це була типова для кочівників рання держава на чолі з плем'ям царських сарматів.

Проте, повторити державний  досвід скіфів західним сарматам не вдалося — з середини I ст. до н. е. вони діяли як два самостійні союзи. У степах між Доном і Дніпром кочували роксолани, на захід від них — між Дніпром і Дунаєм — жили язиги. Назва язиги походить від одного кореня з давньоруською назвою осетин «яси». «Роксолани» — означає в перекладі «світлі арії». Розповідаючи про західних сарматів, Страбон пише: «Кибитки кочівників зроблені з повсті і прикріплені до возів, на яких вони живуть; навколо кибиток пасеться худоба, м'ясом, сиром і молоком якої вони харчуються. Вони слідують за своїми стадами, обираючи завжди місцевості з гарними пасовиськами: узимку в болотах біля Меотиди (Азовського моря), а влітку — й на рівнинах». Язиги першими дісталися в своїх набігах дунайських провінцій Римської імперії. Овідій залишив опис набігів сарматів: «Ворог, сильний конем і стрілою, що далеко летить, широко спустошує сусідню землю. Одні з жителів розбігаються, і з покинутих без охорони полів грабуються багатства, що не оберігаються… Частина жителів відводиться в полон, марно озираючись на села і свої житла, а частина гине жалюгідною смертю, пронизана зазубленими стрілами». Полонених сармати продавали в рабство. Работоргівля була дуже прибутковим промислом. Після завоювання Скіфії сармати зробилися головними постачальниками рабів на невільничі ринки Причорномор'я.

У першій половині I ст. н. е. язиги просунулися на Середньодунайську низовину, де зайняли межиріччя Дунаю і Тиси (частина нинішньої території Угорщини і Югославії). Слідом за язигами до меж Римської імперії підійшли роксолани, велика частина яких оселилася в нижній течії Дунаю (на території сучасної Румунії). Західні сармати були неспокійними сусідами Риму, вони виступали то його союзниками, то супротивниками, і не нехтувати нагодою втрутитися в міжусобну боротьбу всередині імперії.

Язиги в другій половині I ст. н. е., а роксолани на початку II ст. н. е. добилися від Риму виплати щорічних субсидій в обмін на участь в обороні римських кордонів.

Припинивши отримувати цю дань, роксолани в 117 р. покликали на допомогу язигів і вдерлися в дунайські провінції Риму. Після дворічної війни імперія була змушена відновити плату роксоланам. Мирний договір римляни уклали з царем Распараганом, який мав два титули — «царя роксоланів» і «царя сарматів».