Хід бойових дій на території Поділля 1648 – 1657 рр.

  Маслак В.І  всебічно аналізує  розвиток  російської історіографії  ХVІІІ – початку ХХ ст.  з історії  Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. З'ясовано місце цієї проблематики в шкалі дослідницьких пріоритетів російських істориків, простежено еволюцію тематики й глибини досліджень, їхньої концептуальної спрямованості, відтінено внесок російських істориків в концептуальне осмислення проблеми та розробку її окремих аспектів, показано зв'язок російської історіографії проблеми з українською та польською історіографіями. Встановлено, що в основі досліджень російських істориків лежав великодержавний підхід, який суттєво звужував можливості досліджень, а в ряді випадків вів до свідомої упередженості. Водночас російській історіографії належала першість та тривале домінування в дослідженні актового джерелознавства, історіографії джерелознавства, історіографії археографії, комплексу  різних  питань.¹¹ Велике значення для дослідження Подільського краю являють польські архівосховища, в яких наведено документи з історії Національно-визвольної війни українського народу. Характерною рисою документів є вороже ставлення їхніх авторів до Національно-визвольної війни українського народу. Водночас саме в цих листах подається низка важливих фактів стосовно воєнних дій саме на Поділлі у 1650-1655 рр., тому їхнє опрацювання буде, особливо доречним у нашому дослідженні.¹²(див. дод.2)

Важливе значення для  вивченя нашого краю має книга             Отамановського В.Д  Вінниця в 14-17ст. Де він присвячує розділ перебування Хмельницького у Вінниці . Хмельниччина не могла звичайно не вплинути на правовий стан міст .Зокрема Вінницька міщанська громада міцно трималася своїх станових прав та привілеїв. ¹³

 Значно підвищилася роль та зросла вартісність історико-краєзнавчих досліджень під час  вивчення Визвольної війни середини XVII ст., зокрема, в зв'язку зі створенням у 1966-1972 рр. книг "Хмельницька область", "Вінницька область" 26-ти томної "Історіїміст і сіл УРСР". Завдяки членам авторського колективу цих книг і їх помічникам з числа вчителів, архівістів, бібліотекарів й аматорів краєзнавства, практично в кожному нарисі про міста і села відображені факти і явища боротьби України за незалежність у XVII ст., що значно розширило наші уявлення про географію Визвольної війни, локалізувало і деталізувало її перебіг на місцях. Хоча автори й не уникли в окремих нарисах фактологічних помилок, штучних прив'язок і прогалин у висвітленні конкретних обставин описуваних подій, все ж таки ці книги мають велике значення у виивченні історії краю.

90-ті роки, ознаменовані каскадом наукових конференцій, феєрією монографічних видань і наукових збірників з історії України XVII ст., тим паче, що 1995 року масштабно вшановано 400-річчя від дня народження великого гетьмана Богдана Хмельницького, а 1998 року – відзначено             350-річчя   початку Національно - визвольної революції українського народу.     

Характерною рисою цього  явища є те, що героїкою середньовічної минувшини захопилася молодь. Зросло нове покоління науковців і краєзнавців, позбавлених ідеологічної заангажованості і здатних з позицій історичної правди об'єктивно висвітлювати позитивні та негативні сторони визвольних змагань.

На порозі третього тисячоліття  перед науковцями і краєзнавцями Поділля постають нові цікаві перспективні завдання у дослідженні історії Визвольної війни XVII ст.: настав час археологічного і топографічного вивчення територій Пилявеиькоі битви, Жванецького протистояння українських й польських військ та інших пам'ятних місць перебування в краї козацьких полків, продовжити з'ясування так знаних "білих плям" у висвітленні даних подій й, нарешті, підготувати та видати фундаментальні праці, які б узагальнила здобуті знання з історії визвольних змагань в окресленому регіоні.

Урочисте відзначення  350-річчя  від початку  Національно-визвольної   війни українського народу проти  колоніального гніту Речі Посполитої посилило інтерес широкої громадськості до тих далеких і водночас актуальних   подій,   оскільки   й  нині  є злободенними проблеми збереження і розбудови Української держави.  Побачило світ чимало наукових  робіт,  але  в  той   же  час  все очевиднішим   стали   "білі   плями",   що перешкоджають вповні вияснити і роль Поділля в подіях Національно-визвольної війни. Створенню повномаштабних історичних досліджень, присвячених Національно-визвольній війні, перешкоджають брак джерел, малочисельність археографічних публікацій, особливо на матеріалах російських архівосховищ, відсутність комплексних синтетичних досліджень, присвячених доробку вітчизняної та зарубіжної історіографії, створених у другій половині     XVII - XX ст. Тим не менш, останнє десятиріччя принесло вагомі здобутки у дослідженні такої кардинальної проблеми історії України, котрою є Національно-визвольна війна, і це дає підстави з оптимізмом дивитися в майбутнє.

Розділ ІI. Бойові дії на тереторїї Поділля 

2.1 Початок Національно-визвольної боротьби  1648-1650рр.

     Нова українська історія почалася зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил                 Центрально-Східної Європи, витворивши нову велетенську імперію – Росію і підштовхнувши до краю прірви Річ Посполиту. Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань, яке втягнуло в себе мільйони людських доль і коштувало Україні та її сусідам сотень тисяч життів і незліченних матеріальних втрат. Історики називають його по-різному: Великою козацькою війною, Козацькою революцією, Визвольною війною, Національно-визвольною війною, Хмельниччиною. Кожна з цих назв по-своєму виправдана. Україна палала майже 40 років, щедро поливаючи своєю і чужою кров’ю землю, котра ще донедавна в очах мандрівників-чужинців уявлялась міфічним символом краю, плинучого молоком і медом. ¹⁴

  Захоплення Запорізької Січі в кінці січня 1648 року повсталими козаками  під    проводом    чигиринського    сотника  Б. Хмельницького ознаменувало початок Визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, за возз'єднання України з Росією. Відразу ж він приділив величезну увагу підготовці повстання селян і міщан, розіславши  в різні райони досвідчених козаків.¹⁵

  Крім цього, ще до початку війни Хмельницький установив союзницькі відносини з перекопським мурзою Тугай-Беєм, звільнивши без викупу його сина, що потрапив у полон. Союз із татарами був необхідною умовою успішної війни, оскільки козацьке військо на той час не мало кавалерії. Крім того, козацтво завжди складало лише ядро повсталих. Основна ж їхня маса складалася зі слабоозброєних ненавчених військовій справі селян, що до того ж пересувалися разом з родинами, що позбавляло повстанців маневреності і змушувало їх обмежуватися оборонною тактикою.¹⁶

Перш ніж приступити до висвітлювання подій народно-визвольної війни на Поділлі, треба, зокрема, наголосити на великому значенні перемог повстанської армії під Жовтими Водами та Корсунем. Після цих перемог з великою силою розгорівся на Україні селянський рух. Уже в той час, коли війська Богдана Хмельницького вели бої під Жовтими Водами і Корсунем, на Вінниччині діяли загони Остапа Павлюка, Морозенка, Полуяна, Ганжі, Трифона з Бершаді та інших. Польська шляхта жорстоко придушувала народні повстання, чинила криваві розправи над повстанцями.¹⁷

20 травня загін під  проводом полковника І. Ганжі явився на Уманщині і його рішучі дії знайшли масову підтримку в українського населення. До руху  повстанців швидко перейшли Умань і навколишні міста й містечка. Розпочався процес формування покозачених селян і міщан Уманського полку. Звідси Ганжа вирушив у напрямку Бершаді, перейшов р.Південний Буг , обэднався з загоном Трифона з Бершаді і разом з ним на початку червня захоплює Бершадь,Верхівку , Олександрівку. Звідси попрямувалина північ до Ладижина.¹⁸

Одночасно з І .Ганжею з-під Білої  церкви на  чолі кількох сотень козаків  Черкаського полку подався у  північно-східний район Брацславщини полковник М.Кривоніс ,якому судилося зіграти надзвичайно важливу роль у розвитку боротьби на Поділлі, та стати одим з визнаних керівників Визвольної революції.  Близько 23-25 травня черкаський полковник підійшов до  м. Погребище. Йому вдалося швидко порозумітися з міщанами і за їх допомогою оволодіти містом, в якому було винищено шляхту. Залишивши тут невелику залогу, стрімко подався на південь Брацлавщини у район Кальника і Дашева, захоплюючи по дорозі міста і містечка.¹⁹

    Подовжуючи наступ, полковник попрямував до Тульчина, приймаючи до своїх лав усых бажаючих .  У місті, яке мало міцний замок, перебувала сильна залога, що складалася з хоругв М.Байбузи,Я.Четвертинського та  місцевої шляхти. Пізно  увечері у четвер 8 червня під стіни Тульчина підійшов уже з кількома тисячами осіб М.Кривоніс. Після належної підготовки у суботу вони пішли на приступ.  Зазнавши поразки і втративши понад 300 осіб, відступили до   Клебані, де і обєдналися із загонами  Ганжі та Трифона, які визнали  керівництво Кривоноса .  Загони повертаються до Тульчина, чого не чекало польське командування ,яке  вирішило контратакувати козаків і повстанців. Під час тривалого бою М. Кривоніс зумів відрізти ворожу кінноту від замку й розгромити її. З Оволодівши містом, М. Кривоніс розпочав облогу замку. У понеділок, за одними даними -внаслідок штурму, за іншими - шляхом добровільної здачі, він упав. Шляхтичі (польські й українські), католицьке духовенство та євреї в основній своїй більшості були знищені.²⁰

   Проте М.Кривоніс не виступив у напрямку Шаргород – Бар,за розпорядженням Б.Хмельницького він зайняв центр Брацславського воєводства і розпочав формування козацьких полків.

    Незважаючи  на відхід полків М.Кривоноса   у другій половині червня повстання  охоплює пд-зх частину Брацславщини і східні райони Поділля. Повстанці захопли Шаргород, 26 червня підійшли до Томашполя, де зазнали поразки та втекли до Шаргорода.²¹  

      Тим часом, у другій половині червня в районі Погребища вступає у межі Поділля на чолі 6 тис. війська одинз кращих полководців Речі Посполитої спольщений український князь І.Вишневецький, непримеренний ворог справи національного визволення України, противник будь-яких переговорів польського уряду з Б. Хмельницьким. Звідси через Спичинці І. Вишневецький подався до Вахнівець, де теж було страчено кілька десятків повстанців. Довідавшись про перебування козаків у Немирові, який був власністю його племінників, відправив туди 5 хоругв на чолі з брацлавським стольником Я. Барановським.  Захоплені зненацька козаки і міщани не змогли належним чином організувати оборону. Жовніри, подолавши укріплення, увірвалися до Немирова. Частині захисників вдалося вирватися з міста й вони поспішили до Брацлава. Решта (кілька сотень козаків і міщан) були захоплені у полон і страчені.  Після цього Я. Барановський вирушив на з'єднання з  Вишневецьким, яке відбулося під Прилуками, де також було вчинено жахливу розправу над запідозреними міщанами.²²

Отримавши перші, відомості про  каральні акцї І. Вишневецького,          М. Кривоніс відразу ж зібрав усі свої сили   і в кінці  червня виступив назустріч ворогові. 2 липня його підрозділи зайняли Вінницю звідси подалися на північ до Махнівки. 6 липня під стінами міста з'явилися козаки, завдавши поразки вони  відразу ж розпочали штурм укріплень. Жовніри й шляхтичі відчайдушно захищалися. Тоді козаки запалили острог біля міських окопів і знову пішли на приступ.

     В другій половині липня погіршилося становище польсько -шляхетської залоги в Барі. За домовленістю з М. Кривоносом сюди почали прибувати загони подільських повстанців  за допомогою міщан Бар було захоплено, а 31 липня впав замок. Цей великий успіх повстанців Поділля викликав панічну втечу шляхти з північно – західних районів Поділля.²³

  Загони опришків формував український шляхтич Станіслав Мрозовиць-кий. За короткий час йому вдалося створити 6 прекрасно підготовлених хоругв повстанців, які мало чим різнилися від підрозділів реєстрових козаків. Вигнавши «ляхів» з Подністров'я, він почав організовувати нові органи влади. В кінці липня вирішив розпочати наступ на   Кам'янець-Подільський.

Становище польської залоги, шляхти та воєводської адміністрації у  столиці Поділля протягом червня-липня невпинно погіршувалося.  У другій половині липня керівництво міста забило на сполох. Почали відправляти гінців до регіментарів польської армії В.Д.Заславського та О.Конєцпольського з вимогами негайно надіслати допомогу, погрожуючи залишити місто. Галицький каштелян С. Лянцкоронський поспішно формував підрозділи для його захисту. Планувалося навербувати 1 тис. піхотинців, вкрай необхідних для оборони фортифікацій, але на початок серпня йому вдалося набрати лише 400 легких кінотників і з подільської шляхти 100 гусар, які розташувалися на кам'янецьких фільварках. Непокоїла поляків й позиція міщан-українців,які при,сприятливих обставинах могли підняти повстання. Великий страх у поляків, шляхти й адміністрації викликали в кінці липня на початку серпня звістки про захоплення повстанцями Бару. 11серпня під камянецькі стіни прибули опришки Морозовицького і вчинили першу спробу захопити його . З цього часу почалася облога Камянця ,що тривала до кінця листопада . До С.Морозовицького приєдлися окремі загони подолян ,які брали Бар , мешканці навколишніх сіл і містечок. Внаслідок чого загальна чисельність повстанців зросла до 10 тис.осіб. С Мрозовицький й інші ватажки  — уникають відкритих боїв, а блокують звідусіль Кам'янець. Частина опришків подалася звідси у західні і північно-західні райони Кам'янецького повіту й захопили Городок, Оринин, Дунаївці, Гусятин,Сатанів, Касперівці, Дзвенигород, Кривче й інші міста. Створені з місцевого населення полки під проводом Петроса й Дзюка оволоділи Червоноградом. ²⁴

  Залишення в кінці листопада  козацькими полками західноукраїнських  земель негативно позначилось  на наслідках боротьби  селян і міщан Подільського воєводства. Опираючись на Кам'янець, польсько-шляхетські хоругви почали  «вогнем і мечем» розправлятися з учасниками повстання. Так, наприклад, було вирізано жовнірами Дунаївці. В другій половині грудня  під стінами Кам'янця знову з'явилися великі сили повстанців, які відступили з Покуття. У другій половині січня 1649 року подільський суддя Л. Московський порушив на сеймі клопотання про необхідність негайно послати на допомогу кам'янецькій залсзі 1 тис. драгун. Повстанці з-під Кам'янця звернулися з проханням до Б. Хмельницького прийняти їх до козацьких лав, і, очевидно, отримали його. Основні їх сили перейшли на територію східної частини Подільського воєводства де оформився Подільський козацький  полк. Оскільки  ситуація для шляхти на Поділлі залишалася несприятливою, король Ян Казимир 29 січня звернувся з універсалем до селян   й  міщан Подільського і Брацлавського воєводств, наказуючи припинити бунти.²⁵