Центральна Рада в нашому краї

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 

Житомирський державний університет

імені Івана Франка

 

 

 

Факультет історичний

 

Кафедра історії України

 

 

 

 

 

Реферат

Центральна Рада в нашому краї

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 32 групи

Омелянчук Вікторія Вікторівна

 

Перевірив: доц. Максимов О.В.

 

 

 

 

 

Житомир, 2015

План

Вступ…………………………………………………………………..3

Основна частина……………………………………………………...4-11

1. Початковий період діяльності Центральної Ради на Житомирщині

2. Основні законодавчі акти прийняті  Центральною Радою в «житомирський період»

3. Культурне життя краю у добу Центральної Ради

Висновок…………………………………………………………......12-13

Список використаної літератури………………………………………14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Значення обраної теми. Початок ХХ ст. характеризується суттєвими якісними змінами в українському національному русі, який набуває політичного характеру. З’являються українські політичні партії, широко розгорнулася культурно-просвітницька діяльність. При всіх цих подіях виникає потреба визначити місце регіонів в історії українського національного руху. Волинь – це важливий історико-культурний регіон, де прояви національного відродження мали певну соціально-економічну, суспільно-політичну, культурну специфіку. Наукове обґрунтування досвіду національно відродження українців, вивчення регіональних особливостей розвитку національного руху, зокрема на Волині, дає можливість краще осягнути складні і неоднозначні завдання, що стоять перед українськими вченими сьогодні, і враховуючи специфіку кожного окремого регіону, краще зрозуміти загальноукраїнські проблеми.

Мета: проаналізувати основний напрям, форми і зміст українського національного руху на Житомирщині, виявити його основні тенденції.

Завдання реферату:

1. Висвітлити розгортання українського руху на Житомирщині на початковому етапі національної революції в Україні в 1917 року як передумови державотворчого процесу.
2. Розкрити законотворчу діяльність регіону в період національної революції в Україні.
3. Проаналізувати основні напрямки, форми, зміст, специфіку діяльності українських культурних та громадсько-політичних об’єднань, окремих діячів національного руху в регіоні.

 

 

 

 

 

 

1. Початковий період  діяльності Центральної Ради  на Житомирщині

Восени 1917 року російські більшовики вчинили заколот й розігнали Тимчасовий уряд. Звістка про переворот у Петрограді дійшла до Житомира вже 26 жовтня 1917 року. Ці події були сприйняті у місті неоднозначно. Губернський комісар А.В’язлов закликав населення Житомира і Волинської губернії зберігати спокій і запевнив, що буде вжито всіх заходів для забезпечення порядку.

Інші органи самоорганізації населення, зокрема житомирська Рада робітничих і солдатських депутатів, на зібранні, яке відбулося 27 жовтня, не підтримали депутатів-більшовиків, але більшістю голосів висловили свою підтримку Тимчасовому уряду. Тобто навіть радянська влада в Житомирі була анти більшовицькою і засуджувала більшовицький заколот у Петрограді. Житомиряни, в переважній більшості, за винятком частини єврейського населення, ненавиділи більшовиків [3, с. 221].

На початку листопада вся влада в Україні перейшла до Центральної Ради. В ніч на 7 листопада було видано ІІІ Універсал, який проголошував Українську Народну Республіку. 15 листопада Житомирська міська дума прийняла резолюцію більшості, в якій визнала Центральну Раду єдиною владою, що може встановити порядок і об’єднати навколо себе всі державницькі елементи. Житомиряни масово і радісно зустріли цю подію.

17 листопада 1917 року в Житомирі  відбулась урочиста церемонія  оголошення ІІІ Універсалу. Десятки  тисяч житомирян вітали проголошену Українську Народну Республіку. О 12-й годині тисячі людей вщент заповнили площу біля Преображенського собору і прилеглі вулиці. Духовенство із собору відслужило на площі молебень з «многоліттям Боголюбимій Україні, Центральній Раді і Генеральному Секретаріату». Губернський комісар А.В’язлов оголосив палку промову і привітав український народ і всі народи України зі святом народження нової держави – Української Народної Республіки. Натовп відповів на це гучними вигуками: «Слава!».

Потім комісар Центральної Ради Чекавський зачитав ІІІ Універсал. Після цього почався воєнний парад. Усі військові частини крокували з синьо-жовтими прапорами. Деякі несли перед собою портрети Тараса Шевченка. Процесія і люди, котрі до неї приєдналися промарширували через площу і рушили Бердичівською вулицею аж до бульвару. На цьому урочиста частина святкування закінчилася [3, с.225].

Стурбовані таким розвитком подій місцеві більшовики висунули вимогу встановити в місті радянську владу та переобрати Раду. Та вплив більшовиків на політичну ситуацію був мізерним. Житомир, як і більшість українських міст, відзначався яскраво вираженими антибільшовицькими настроями.

У грудні 1917 року загострилися відносини Центральної Ради з Радою народних комісарів. Протистояння вилилось у збройний конфлікт. Більшовики напали на Україну.

Наприкінці січня 1918 року більшовицькі війська, на чолі яких стояв М. Муравйов, підійшли до Києва і почали обстріл, а згодом і штурм

міста [1, с. 219].

Прагнучи врятувати столицю від знищення більшовицькими військами, Центральна Рада прийняла рішення вивести війська й артилерію з центра у передмістя, а державні органи евакуювати до Житомира. В ніч з 27 на 28 січня Центральна Рада (під охороною Січових стрільців) прибула до Житомира. Її поява у місті не викликала особливого захоплення ані в місцевих обивателів, ані у міської влади. Про це переконливо свідчить протокол надзвичайного засідання міської думи.

28 січня 1918 року відбулося термінове  засідання міської думи, на якому  розглядалося питання «про становище у м. Житомирі у зв’язку з поточними подіями й заняттям м. Києва більшовиками» [3, с.227].

Із заявою виступив представник Центральної Ради Слоницький, який повідомив, що уряд має намір зайняти приміщення гімназії, що знаходилась по вулиці Пушкінській. Заява Слоницького викликала вкрай негативну реакцію у більшості гласних міської думи. Зокрема, гласний Айнгорн зазначив, що дума в політичній боротьбі не може стати на той чи інший бік. Її мета – турбота насамперед про безпеку населення всього міста. Тому бажано, щоб Центральна Рада якнайшвидше залишила Житомир. З категоричними запереченнями щодо перебування Центральної Ради в Житомирі, у зв’язку з присутністю якою може статися розгром міста, виступили й інші гласні думи. Та, незважаючи на далеко не гостинну зустріч, Центральна Рада все ж таки вирішила зупинитися в Житомирі [3, с. 230].

Не отримавши притулку у місті, члени Центральної Ради змушені були залишитися жити у залізничних вагонах безпосередньо на залізничній станції. Та навіть у цих складних умовах Центральна Рада продовжувала плідно займатися законотворчою діяльністю.

 

2. Основні законодавчі акти прийняті Центральною Радою в «житомирський період»

Житомирський період був одним з найбільш плідних в діяльності Української Центральної Ради. На засіданні 30 січня було прийнято відозву Ради народних міністрів до народу України, в якій повідомлялось про більшовицьку агресію, причини вимушеного переїзду Центральної Ради та уряду УНР з Києва до Житомира. На цьому засіданні було прийнято також ряд законів (в тому числі і земельного), проведено обговорення Радою народних міністрів питання про звернення до Німеччини щодо військової допомоги в очищенні України від більшовицьких нападників (за введення німецьких військ голосували чотири міністри, один утримався) [2, с. 122].

1-го лютого відбулося засідання  Малої Ради, на якій обговорювалося  питання про "доповнюючу конвенцію  з Німеччиною в справі воєнної  допомоги Україні в боротьбі  з більшовиками". Раді народних  міністрів доручалось ужити всіх  заходів, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, для боротьби з анархією, в тому числі "підписувати всякі умови з іншими

державами" [4, с. 320].

Хід військових дій вплинув на перебіг подій і під загрозою зайняття Житомира більшовиками, Мала Рада та уряд вимушені увечері 1 лютого виїхати у напрямку Сарн. Після звернення уряду В. Голубовича до німців за допомогою, останні не забарилися. Німці послали в Україну корпус фельдмаршала Германа фон Ейхгорна, який невдовзі окупував Житомир та інші міста Правобережної України.

Певний час Центральна Рада перебувала у Коростені. Тут було прийнято ряд важливих законів. Зокрема, 12 лютого Малою Радою було ухвалено закон про впровадження в УНР з 16 лютого 1918 року нового (григоріанського) календаря. Це число наказано "рахувати першим числом місяця березоля (марта)". Цього ж дня було прийнято закон про впровадження середньоєвропейського часу (стрілка годинника поверталася назад на 1 годину і 8 хвилин). Але головною подією стало затвердження гербом УНР тризуба - "знака Київської держави часів Володимира Святого" [4, с.323].

Після зайняття з боєм 11 лютого Житомира військами куреня П. Болбочана Центральна Рада та Рада народних міністрів 13 лютого повертаються із Коростеня знову до Житомира. 14 лютого Рада народних міністрів призначає Комірного головним комісаром уряду УНР при головнокомандуючому німецькими військами в Україні, затверджується спеціальна інструкція про права та обов'язки комісара.

15 лютого з метою підсилення  влади на місцях видається  наказ про запровадження посад губерніальних та повітових комендантів, як зазначалось, для "боротьби з анархією взагалі і для охорони майна військового" [2, с. 123].

У першій декаді березня засідання Малої Ради в Житомирі відбувалися майже щоденно. Було ухвалено закон про грошову одиницю - гривню та друк кредитних державних білетів вартістю 2, 5, 10, 20, 100, 500 і 1000 гривень. Ухвалено закони про громадянство УНР: Громадянином УНР, згідно з новим законом, вважався кожен, хто народився на території України та зв’язаний із нею постійним перебуванням; тимчасовий статут про громадські роботи, реєстрацію громадянства УНР.

На засіданні Малої Ради в Житомирі, що відбулося на початку березня, було також схвалено закон про новий адміністративно-територіальний устрій УНР, згідно з яким скасувався поділ України на губернії, повіти, встановлювався поділ на землі. Відповідно до нового поділу Житомир мав стати адміністративним центром Болохівської землі [2, с. 123].

Певні кроки Центральна Рада зробила у галузі соціального законодавства. Законодавчо регламентувалася тривалість робочого дня, особливості найму жінок і неповнолітніх, надурочна й нічна праця тощо.

Активній законотворчості Центральної Ради у її другий приїзд до Житомира сприяв очевидно і той фактор, що цього разу вона мала пристойне приміщення і гарні умови для своєї роботи. Містилась Центральна Рада у будинку дворянського зібрання. Це було одне з найкращих приміщень на той час у місті. На жаль, під час Другої світової війни цей історичний будинок було зруйновано [4, с. 324].

Одним із останніх нормативно-правових документів, прийнятих Центральною Радою в Житомирі, був циркуляр про застосування української мови, в якому давалися інструкції місцевим органам влади з впровадження її на місцях. Цим циркуляром українська мова визнавалась державною та передбачалося до порушників щодо її застосування вживати найсуворіших заходів. А саме: усунення з посади та судове переслідування [4, с. 325].

9 березня 1918 р. Центральна Рада  з Житомира повернулася до  Києва - столиці УНР. Тривала спроба  становлення української державності.

 

3. Культурне життя краю  у добу Центральної Ради

З утворенням у березні 1917 року Центральної Ради відбувається відродження національної школи. Проголошується загальне, безплатне, обов’язкове, світське навчання, надається право відкривати школи національних меншин, а також приватні школи. Український народ повинен був мати свою національну школу. Тому головним завданням у галузі освіти стає українізація школи. Створюється Всеукраїнська шкільна рада, територія України була поділена на шкільні округи. Житомирщина увійшла до складу Київської шкільної округи.

16 квітня 1917 року відбулися збори українських педагогів м. Житомира, які ухвалили утворення Народного університету. Університет мав складатися з восьми факультетів: історико-філологічного, медичного, юридичного, природничого, соціально-економічного, фізико-математичного, прикладних знань із різними відділеннями – агрономічним, інженерним, лісовим. Передбачався ще один факультет – підготовчий.

Головними ініціаторами і організаторами створення цього Народного університету стали члени Товариства дослідників Волині і Товариства «Просвіта». Першим почав діяти (з 30 квітня 1917 року) історико-філологічний факультет. При ньому було відкрито і курси українознавства, на яких вивчалися історія України, географія, історія української мови і літератури [2, с. 122].

У містечках нашого краю виникають різноманітні гуртки. Так, в Олевську з ініціативи місцевої інтелігенції виник український гурток національно-просвітницької роботи. Справжньою організаційною силою стала Волинська учительська спілка, створена на початку вересня 1917 року. Педагоги, безумовно, були найактивнішими будівниками української школи, і взагалі, учасники української національної революції [5, с. 33].

Однак процес українізації освіти проходив нелегко. Доводилося долати опір проросійськи налаштованих людей. Центральна Рада поклала обов’язок проведення українізації шкільної освіти у нашому краї на комісара народної освіти на Волині М. Черкавського. Він вважав, що «спинити шкідливу роботу противників українізації потрібно швидким переведенням навчального процесу на українську мову. Крім того, це повинно підкріплюватися надходженням навчальної літератури на українській мові».