Центральна Рада в нашому краї

Коли в початковій школі українізація проходила доволі успішно, то в гімназіях вона супроводжувалася значними труднощами. Залишалася російською за мовою викладання приватна гімназія Н. Покрамович. У ній учні створили свою організацію «Свободная школа» і видавали часопис «Отклики свободной школи». В 1917 р. була заснована у Житомирі польська гімназія імені Ф. Чацького [5, с. 34].

Восени 1917 року у Житомирі відбулися два вчительські з’їзди, де розгорілися гарячі дискусії між прихильниками українізації та її противниками, які об’єдналися в «Союз тружеников народной школи». В умовах протистояння прихильників і противників українізації освіти інколи приходили до компромісних рішень. Так, 5 жовтня 1917 року на засіданні педагогічної ради Житомирського землемірного училища було розглянуто питання про українізацію змісту навчальної програми. І прийняли таке рішення:

1. просити викладача російської мови П. Н. Абрамовича звернути увагу на українську літературу при проходженні курсу загальної літератури;
2. просити викладача історії М. В. Лятошинського зупинитися на історії України при проходженні курсу російської історії;
3. просити викладача російської мови О. В. Гаврилюка при проходженні курсу історії російської  літератури паралельно вказати на літературу українську;
4. ввести  в цьому навчальному році виклад української мови як предмета необов’язкового [5, с. 35].

Проте невдовзі 31 жовтня 1917 року педагогічна рада цього училища розглядала клопотання учнів училища щодо запровадження історії України, історії української літератури та української мови як предметів за вибором. І педагогічна рада землемірного училища підтримала бажання учнів.

Отак поступово, крок за кроком, здійснювалася українізація освіти, все в більшій мірі утверджувалась у свідомості її необхідність.

20 листопада 1917 року Новоград-Волинське  вище початкове жіноче училище  повідомляло Генерального секретаря  освіти, що введення української  мови і предметів українства підтримала педагогічна рада училища. На осінь 1917 року у Волинській губернії було українізовано і взято на державне утримання 31 початкову школу.

Справі українізації освіти в значній мірі допомагало Товариство «Просвіта». Після лютневої революції 1917 року Житомирська «Просвіта» відновляє свою діяльність і невдовзі з’являються філії «Просвіти» у Бердичеві, Краснополі, Чуднові. Помітною постаттю в культурному житті Волині була Олена Левчанівська. Вона відновлювала діяльність Житомирської «Просвіти», викладала у Житомирській школі для дорослих, брала участь у виданні «Волинської газети», а пізніше газети «Громадянин» [5, с. 36].

Громадською активністю відзначалися і церковні діячі. Так, у січні 1918 року було засноване «Братство св.. Спаса на Волині», метою діяльності якого визначалося: «з’єднання любов’ю духовною віруючих у Христа для спільної релігійної та культурно-просвітницької праці на рідній ниві». Значна частина житомирської інтелігенції були польського походження. В 1917 році у Житомирі виникло польське музичне товариство «Лютня», члени якого засновували дитячі хори, залучали до пісенної культури і доросле населення, влаштовували концерти – все це виховувало музичну культуру громадян

міста [5, с. 36].

Визначальною особливістю того часу стало формування національного підґрунтя культурного життя, закладання основ нового українського відродження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

На підставі вище зазначеного, можна стверджувати, що «житомирський період» був одним з найбільш плідних у діяльності Центральної Ради і українського уряду. У другій половині ХІХ століття Житомир увійшов у число найбільших міст Російської імперії. З березня 1917 року місто стало важливим центром Української Народної Республіки. У лютому-березні 1918 року Житомир був навіть тимчасовою столицею УНР. Саме у Житомирі Центральною Радою було прийнято ІV Універсал про незалежність Української Народної Республіки. З початку березня 1917р. у Житомирі створюються українські громадські, політичні, культурно-просвітницькі організації, які поставили за мету виробити загальні позиції та організувати різноманітні за формою українські осередки, спрямувати їх діяльність в єдине русло боротьби за національно-політичні права українського народу. Представником українських політичних інтересів у краї стала Волинська Українська Рада, головну роль у якій відіграли українські есери, соціал-демократи та соціалісти-федералісти. Українські організації провели низку акцій у краї на підтримку національних вимог. Було започатковано видання українських газет, які висвітлювали діяльність українських політичних партій, розвиток українського руху. Проводилися різноманітні українські крайові з’їзди, які активно підтримували Центральну Раду.

Перебіг подій національної революції на Житомирщині показав його інтегрованість у загальноукраїнський рух і виявив місцеві особливості реалізації домагань населення. Вони виявилися, у активності українського руху насамперед у містах, де українська інтелігенція продовжувала створювати різноманітні організації, установи, гуртки національного характеру.

Одночасно пожвавлюється культурно-просвітницький рух. Розгорнулася жвава діяльність товариства «Волинська Просвіта», спрямована на піднесення національної свідомості, поширення в суспільстві ідей національного відродження.

Українська інтелігенція попри складні обставини тогочасних подій намагалася закласти основи національної системи освіти, здійснювати кроки в напрямку українізації школи.

Посилюються процеси національного відродження у православній церкві.

Отже, нові суспільно-політичні умови 1917р. дозволили поглибити національну свідомість широких верств населення, посилити політичний характер українського руху, активізувати боротьбу за національне визволення , що дає підстави вважати розвиток національного руху на Житомирщині важливою передумовою державотворчого процесу 1917-1920 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Грицак Я. Нарис історії України. – К., 1996.
2. Житомирщина. Історичний нарис. (авт. кол., керівник – М. К. Новик). – Житомир, 2008.
3. Іващенко О. М., Поліщук Ю. М. Житомирщина: шляхами історії. Краєзнавчі розвідки. – Житомир, 1997.
4. Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Підручна книга з краєзнавства. – Житомир, 2007.
5. Лавринович М. І., Махорін Г. Л. Історія рідного краю: посібник. – Житомир: Полісся, 2008. – 118с.