Історія європейського союзу

 

Зміст

 

 

Вступ                                                                                                          - 3

Розділ І. Передумови та перші кроки на шляху до євроінтеграції        - 5

Розділ ІІ. Створення ЄС                                                                            - 7

Розділ ІІІ. Розширення ЄС на Схід                                                          - 18

Висновки                                                                                                    - 27

Бібліографія                                                                                               - 30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

З початком 90-х років стартував  новий рівень європейської інтеграції. Створення ЄС передбачало формування економічного, політичного і валютного  союзу. Зокрема, політичний союз мав  опікуватися проведенням спільної зовнішньої політики та політики безпеки (скорочено СЗПБ) у межах ЄС.

Економічні  зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення  суспільних потреб та розвитку світового  господарства. На сьогодні обсяг міжнародної  зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн дол. — понад третину сумарного  ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської  діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення  спеціалізації виробництва при  забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється  інтегрованість країн.

Україна не може залишитися на узбіччі цього  процесу. Сьогодні як ніколи дуже важливим є процес інтеграції  нашої держави в європейську спільноту. Саме тому я обрала тему «Історія Європейського Союзу»

Актуальність  теми. Оскільки Україна намагається стати частиною європейської спільноти, край важливою й необхідною є потреба знати більше про Європейський Союз, історію його розвитку, владні інститути та діяльність.

Метою роботи є дослідження процесу формування Європейського Союзу.

Під час розгляду даної проблеми мною передбачено вирішити такі задачі:

- проаналізувати передумови створення Європейського Союзу;

- висвітлити етапи розвитку ЄС;

- розглянути  подальше розширення Євросоюзу  на Схід.

За  своєю структурою робота складається  зі вступу, в якому визначена актуальність вибраної мною теми, відокремлені мета та задачі, дається короткий огляд  літератури. У першому розділі  висвітлені передумови створення Європейського Союзу, розглянуто перші кроки по створенню цієї організації. В другому розділі розкрито процес створення Європейського Союзу. В третьому розділі показано подальше розширення ЕС на Схід. Робота також містить висновки та бібліографію.

Досліджувана  тема перебуває в полі зору істориків  та політологів різних країн світу. Переважна більшість вітчизняних  авторів приділяють увагу проблематиці входження України до ЄС. До них належать Бураковський «Україна і європейська інтеграція» [1], Розпутенко В.І. Національні інтереси України і ЄС» [10]; послідовну характеристику основних етапів розвитку європейської інтеграції можна знайти в загальних посібниках, серед яких інформаційний бюлетень «Європейський спільний дім» [7], «Європа у 12 уроках» Паскаля Фонтейна [11]. Значна частина інформації з історії створення представлена на офіційному сайті ЄС [14], на сайті Представництва Європейської Комісії в Україні [13] та Представництві Європейського Союзу в Україні [12].

 

 

Розділ  І. Передумови та перші кроки на шляху до євроінтеграції

 

 

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині ХХ ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього  процесу є утворення великих  зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються  інші держави, що забезпечує їм важливу  роль у світовому господарстві й  політиці.

Найбільш  повно та чітко економічні інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де в другій половині століття починає  формуватися єдиний господарський  простір цілого регіону, в межах  якого поступово складаються  загальні умови відтворення руху факторів виробництва та постають механізми  його регулювання. Окрім таких об'єктивних чинників впливу на західноєвропейську інтеграцію, як розгортання НТР, посилення  ролі ТНК, глобальна інтернаціоналізація  виробництва й капіталу, вона підживлювалась ідеєю єдиної Європи.

 Сучасна історія ЄС починається в п’ятдесятих роках ХХ століття. Однак ідея побудови подібного утворення почала обговорюватися значно раніше. Європейські мислителі намагалися придумати спосіб об'єднати Європу. Ідея створення Сполучених штатів Європи спочатку виникла після Американської революції.

Ця  ідея одержала нове життя після Другої світової війни, коли про необхідність її здійснення заявив Уїнстон Черчілль, що призвав 19 вересня 1946 у своїй мові в Цюріхському університеті до створення "Сполучених штатів Європи", аналогічних Сполученим Штатам Америки [19]. Як результат, в 1949 була створена Рада Європи - організація, що існує дотепер (її членом є й Україна). Рада Європи, однак, була (і залишається) чимось начебто регіонального еквівалента ООН, що зосередила свою діяльність на проблемах забезпечення прав людини в європейських країнах.

Батьками  ідеї, що призвела до створення ЄС, стали французький дипломат Жан Моне і міністр закордонних справ Франції Робер Шуман. Останній у своїй промові 9 травня 1950 року підкреслив, що в якості першого і невідкладного кроку уряд Франції пропонує передати все виробництво вугілля і сталі у Франції й у Німеччині під контроль єдиної організації, відкритій для участі в ній і інших країн Європи  [3, 149].

В 1951 ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія створили Європейське  об'єднання вугілля й стали (ECSC - European Coal and Steel Communіty), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів по виробництву сталі й вугілля, що, по думці його творців, повинне було запобігти черговій війні в Європі. Великобританія відмовилася брати участь у цій організації по міркуваннях національного суверенітету.

Органами  Європейського Співтовариства Вугілля  і Сталі стали:

• Висока Влада (першим головою став Жан Моне),
• Рада Міністрів,
• Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів),
• Суд.

До  сфери діяльності ЕОВС входила організація не тільки спільного ринку чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь і металобрухт), але й спільного регулювання обсягів виробництва і рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. Цей договір набув чинності 1953 р. ЄОВС контролювало 60% виплавки сталі і 50% видобутку вугілля у Західній Європі.

Одночасно в Європі була зроблена спроба створити Європейське оборонне співтовариство (відповідна угода була підписана 27 травня 1952 року у Парижі тими ж шістьма державами), але цей проект зазнав невдачі через те, що французький парламент у 1954 році відмовився ратифікувати договір [3, 149].  

 

Розділ ІІ. Створення ЄС

 

 

 

Наступним етапом об’єднання Європи стало підписання так званих Римських угод.  В 1957р., ФРН, Бельгія, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди країни підписали угоди про створення Європейського співтовариства ("Спільного ринку") та Європейського співтовариства з атомної енергії, так званого Євратому.

Згідно  з Римською угодою, шість країн вирішили створити економічне співтовариство, засноване на ширшому спільному ринку, що включає велику кількість товарів і послуг. Митні збори між шістьма країнами-учасницями були повністю скасовані до 1 липня 1968 року. В рамках ЄЕС в 1960-х роках розвивалися спільні економічні політики, особливо в області торгівлі і сільського господарства.

Було  також підписано Конвенцію про  спільні для трьох Співтовариств  інституцій, ними були: Парламентська  асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне  Співтовариство мало власні інституції:

ЄСВС:

• Високі власті,
• Спеціальна Рада міністрів  

ЄЕС:

• Комісія,

  Рада міністрів Євратом:

• Комісія,
• Рада міністрів

В силу вони вступили 1 січня 1958 року, а  в 1967 році три європейських співтовариства (ЄОВС, ЄЕС, Євратом) злилися воєдино.

До  складу угруповання ввійшли країни з високим рівнем економічного розвитку. Це великою мірою визначило динамічні  темпи їхнього економічного зростання  протягом наступних 15 років. Політичні й економічні успіхи країн, що об’єдналися, призвели до того, що до угоди вирішили приєднатися ще три держави (Великобританія, Данія, Ірландія), і «шістка» стала «дев’яткою».

До  початку 70-х років стало ясно, що основні вимоги, пов'язані зі створенням єдиного митного союзу й формуванням  загального ринку були в основному  виконані. Необхідно було намітити подальші рубежі співробітництва. Однак  співтовариства зштовхнулися з гострою  світовою фінансовою й економічною  кризою початку 70-х рр. У цих умовах основна увага країн Європейських співтовариств була зосереджена на подоланні саме економічних і фінансових труднощів, із чим співтовариствам удалося впоратися.

  На початку 80-х років постало  питання про програмування подальшого  розвитку процесу інтеграції. Під  керівництвом де Лора була  створена спеціальна комісія,  що підготувала збірник проектів  і пропозицій про перехід від  загального до єдиного внутрішнього  ринку. Суть цих пропозицій, їхня  головна мета - ліквідація перешкод  і бар'єрів на шляху вільного  руху товарів, послуг, робочої  сили й капіталів. 

  Перше розширення ЄЕС відбулося в 1973р.: до дев'яти членів додалися Великобританія, Данія й Ірландія. Це серйозно підсилило диспропорції по країнах, насамперед через відносно низький рівень економічного розвитку Ірландії й старих промислових районів Великобританії( Ланкашир, Йоркшир, Західний Мериленд). Якщо прийняти за 100 середній показник ВНП на душу населення по Співтовариству, то в 1974р. розрив між країнами становив 1:3 (на першому місці Данія-148, на останньому Ірландія-50). У результаті розширення Співтовариства в нього ввійшли три країни, де в усіх без винятку районах дохід на душу населення був нижче середнього по Співтовариству [15].

  У 1981р. до ЄЕС увійшла Греція. У порівнянні із провідними країнами Співтовариства її економіка перебувала на якісно більше низькому рівні.

Важливою  подією інтеграційного процесу стало  підписання в 1985 р. у м. Шенген (Люксембург) угоди, яка сьогодні відома як Шенгенська угода, про скасування прикордонного  контролю між Бельгією, Німеччиною, Францією, Люксембургом та Нідерландами. Згодом Шенгенську угоду підписали  й інші члени Співтовариства.

  Із приєднанням Іспанії й Португалії в 1986 р. відбулося чергове розширення Співтовариства, що обумовило чергове різке загострення диспропорцій.

  У цих умовах необхідно було  врегулювати величезне число  технічних, кількісних і якісних  проблем. 

  Було потрібно також вирішити  й ряд проблем інституціонального  характеру, наприклад, розширити  юрисдикцію Європейських співтовариств.

У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями вищезгаданих комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

• вільний рух товарів,
• вільний рух осіб,
• вільний рух капіталу,
• вільний рух послуг.

Нові  політичні реалії змусили країни Співтовариства кардинально змінити  загальну політику. Кінець 1980-х рр. був  ознаменований ще однією подією, що також істотно вплинуло на об’єднання Європи, - розвалом соціалістичного табору після серії «оксамитових» революцій у країнах Центральної та Східної Європи. Ці події підняли розвиток європейського співробітництва на якісно новий рівень, що призвело до підписання нової угоди, яка ще більше зблизила країни Західної Європи.

Для виконання цих завдань було вирішено скликати міжурядову конференцію, що і  підготувала до підписання новий  документ - Єдиний європейський акт (ЄЄА). ЄЄА - це установчий договір, що містить  зміни й виправлення, що вносилися  в діючі акти європейських співтовариств. Він був прийнятий в 1986 році й  досить чітко сформулював програму побудови єдиного внутрішнього ринку. Воно повинне було бути завершене  до початку 1992 року. ЄЄА також підтвердив і закріпив розширення сфери ведення співтовариств. Їхні повноваження тепер поширювалися також на захист навколишнього середовища, розширення співробітництва в соціальній сфері, наукові дослідження й створення новітніх технологій, захист прав споживачів. До підписання ЄЄА Європейські співтовариства тією чи іншою мірою здійснювали ці повноваження по рішеннях Європейського суду (він посилався на ст.235 договору про ЄЕС, що дозволяла вживати заходів, прямо не передбачені цим договором, але необхідні для досягнення цілей). Підсумовуючи економічні становища нового документа, потрібно звернути увагу на те, що вони повинні були забезпечувати перехід до нового етапу співробітництва, тобто до єдиного економічного й валютного союзу (ЕВС).