Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин

КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, й інші види поведінки, що утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників утворюють будь-які дії (вербування, найом, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на добір співучасників злочину, незалежно від того, яку роль вони повинні виконувати. Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (напр., підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і т. ін.).

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину, яка полягає в досягненні домовленості про спільне вчинення злочину з однією чи групою осіб.

Усунення перешкод полягає у вчиненні дій, які мають на меті створення найбільш сприятливих умов для успішної реалізації злочинного наміру. Вони можуть полягати в нейтралізації охорони, пошкодженні засобів зв'язку тощо [22, с. 54].

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які дії, які мають на меті забезпечення успішного його вчинення. їх можуть утворювати рекогносцировка на місцевості, ознайомлення із схемою охоронної сигналізації та охоронних пристроїв, розробка шляхів відходу з місця злочину, створення лжеалібі і т. ін.

Історії криміналістики відомо безліч видів поведінки, які охоплюються поняттям готування до злочину. Більшість з них загальновідома, але трапляються й унікальні, як, наприклад, залучення експертів для визначення справжньої ринкової вартості предметів, що становлять історичну та культурну цінність.

При припиненні дій на стадії готування до злочину вчинене кваліфікується за нормою Особливої частини КК з посиланням на ст. 14 КК. При цьому посилання на відповідну частину ст. 14 не потрібне. Наприклад, готування до вчинення крадіжки шляхом проникнення в житло кваліфікується за ст. 14 та ст. 185 ч. З КК України.

Діяння, які утворюють готування до злочину, за своїми кримінально-правовими характеристиками можуть бути самостійним складом злочину (напр., придбання пістолета з метою подальшого його використання для вчинення вбивства). У цьому випадку вчинене повинно кваліфікуватись за правилами про сукупність злочину (в наведеному прикладі - як закінчений злочин, передбачений ст. 263 КК та ст. 14 та 115 КК України).

II РОЗДІЛ

АНАЛІЗ ПІДСТАВ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

2.1. Підстава кримінальної  відповідальності за замах на  злочин

Питання щодо підстави кримінальної відповідальності за незакінчений злочин і, зокрема, за замах, у доктрині кримінального права було і залишається дискусійним. Загалом, можна виокремити декілька різних точок зору щодо визначення підстави кримінальної відповідальності за замах на злочин.

Перша: підставою кримінальної відповідальності за замах на злочин визнається неповний склад злочину. Цієї позиції дотримувалися Н. В. Лясс, Б.С. Нікіфоров, А.Н. Трайнін, та ін. [10, с.52-57; 11, с. 162; 13, с. 32; 17, с. 307-308]. Вони зазначали, що замах має місце там, де є всі елементи складу злочину, за винятком одного – наслідку. Особливості замаху полягають у тому, що в ньому «відсутність одного з елементів складу не усуває кримінальної відповідальності за вчинену дію, а створює особливе положення відповідальності за незакінчений злочин» [10, с. 52-57; 17, с. 307-308].

Друга: підставою кримінальної відповідальності за замах на злочин вважається часткове виконання складу злочину. Цю позицію підтримував І.С.Тишкевич, який вважав, що притягнення до відповідальності за незакінчену злочинну діяльність має лише ту особливість (у порівнянні із закінченим злочином), що для нього необхідно та достатньо, щоб винний частково виконав склад того або іншого конкретного злочину. Він зазначав, що відповідальність за таке часткове здійснення складу злочину спеціально передбачена в законі (cт.17 КК 1960 р.) [16, с. 8].

Аналізуючи наведені точки зору, необхідно підкреслити, що чинне законодавство не передбачає поняття «неповний» або «частково виконаний» склад злочину. В ч.1 ст. 2 КК України закріплено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Третя: підставою кримінальної відповідальності за замах на злочин є склад злочину. Такої позиції дотримується Н.Ф.Кузнєцова. На її думку, склад завжди єдиний для всіх видів злочинів (закінчених і незакінчених). Тільки при незакінченому злочині відсутні ознаки об'єктивної сторони доводяться не як ті, що фактично настали, а як ті, які повинні настати, якби їх нacтанню не перешкодили обставини, що не залежали від особи [7, с. 119].

Четверта: підставою кримінальної відповідальності за замах є склад замаху на злочин. Отже, у незакінчених злочинах завжди є склади готування до певного злочину або замаху на певний злочин, ознаки яких визначаються диспозиціями норм Особливої частини та положеннями статей Загальної частини КК. Іншими словами, визнається існування декількох самостійних складів: склад закінченого злочину, склад замаху, склад готування й, нарешті, склад співучасті. Цю точку зору підтримували Я.М. Брайнін, М.Д. Дурманов, В.Д. Іванов, В.М.Кудрявцев, Н.В. Маслак, А.А. Піонтковський, В.С. Прохоров, А.І. Санталов, В.М.Чхіквадзе, М.Д.Шаргородський та ін. [1, с. 73-85; 2, с. 35-36; 3, с. 31; 4, с. 48-51; 6, с. 43; 8, с. 248-249; 9, с.90-91; 12, с. 97; 14, с. 58; 15, с. 98-103; 18, с. 55;] .

На наш погляд, саме ця точка зору видається правильною: законодавець підкреслює, що незакінчений злочин (в тому числі й замах на злочин) має всі ознаки злочину (ч.1 ст. 11 та ч.2 ст.13 КК України). Тому питання про наявність складу злочину в ньому просто не повинно виникати, оскільки кожне суспільно небезпечне діяння визнане злочином у законі, має свій склад [12, с. 104]. Крім того, ст. 2 КК України визначає підставу кримінальної відповідальності як «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом». Проте, чинне законодавство не визначає поняття складу злочину і не вказує, Загальною чи Особливою частиною мають бути передбачені його ознаки. У ч.1 ст. 2 КК України законодавець використав формулювання «склад злочину, передбачений цим Кодексом», а не «передбачений Особливою частиною КК».

Таким чином, закон передбачає єдність правової та фактичної підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення замаху на злочин. Фактичною підставою є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК; правовою – наявність у вчиненому суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК [5, с. 77]. Отже, фактичною підставою кримінальної відповідальності за замах на злочин є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, а саме діяння, передбачені ст. 15 КК.

Між тим, склад замаху на злочин має свої особливості. Особливості його об’єктивної сторони зазначені як у відповідній статті Особливої частини КК, так і в ч. 1 ст. 15 Загальної частини КК (недоведеність злочину до кінця з причин, що не залежали від волі особи). Особливості об'єкту замаху на злочин закріплено в Особливій частині КК (про це свідчить будова розділів Особливої частини КК). Ознаки суб'єкта можуть бути передбачені і Загальною частиною (загальний суб'єкт), і Особливою частиною КК (спеціальний суб'єкт). Ознаки суб'єктивної сторони складу замаху містяться як у Загальній частині (вказівка на можливість вчинення замаху тільки при прямому умислі та наявності мети на вчинення злочину), так і в Особливій частині КК (наявність у винного певного мотиву).

Отже, елементами складу замаху на злочин є об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Об’єкт замаху повністю залежить від об’єкта закінченого злочину, який суб’єкт мав намір вчинити. Наприклад, при замаху на вбивство – об’єктом є життя людини, при замаху на зґвалтування - статева недоторканість та статева свобода особи, при замаху на грабіж – власність.

Об’єктивна сторона. Особливістю об’єктивної сторони замаху є те, що: 1) починається безпосереднє виконання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, який особа має намір вчинити; 2) замах може вчинюватися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності; 3) злочин не доводиться до кінця з причин, що не залежали від волі особи.

Ознаки об'єктивної сторони замаху передбачені як Особливою частиною КК у диспозиції відповідних статей, так і Загальною частиною КК у ч.1 ст. 15 посиланням на недоведеність злочину до кінця з причин, що не залежали від волі особи. Замах вважається вчиненим з моменту початку виконання об'єктивної сторони конкретного злочину, передбаченого Особливою частиною КК, за умови недоведення злочину до кінця з причин, що не залежали від волі особи.

Суб’єктивна сторона. Замах на злочин, як вид незакінченого злочину, можливий лише з прямим умислом. Частина 1 ст. 15 Загальної частини КК закріплює наступні суб'єктивні ознаки замаху – вину у виді прямого умислу і мету вчинення злочину. Між тим, така ознака суб'єктивної сторони замаху як мотив може міститися в диспозиціях статей Особливої частини КК. Наприклад, замах на вбивство з корисливих мотивів (частини 2 або 3 ст. 15 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України).

Суб’єкт замаху визначається залежно від того, які вимоги встановлюються законом до суб’єкта закінченого злочину, який особа мала намір вчинити. Наприклад, суб’єктом замаху на вбивство може бути фізична осудна особа, яка досягла 14 річного віку. Ознаки суб'єкта можуть бути передбачені і Загальною частиною (загальний суб'єкт), і Особливою частиною КК (спеціальний суб'єкт). Наприклад, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 117 КК України, може бути тільки мати новонародженої дитини.

Таким чином, якщо підставою кримінальної відповідальності за закінчений злочин є склад злочину, передбачений статтею Особливої частини КК, то підставою кримінальної відповідальності за замах на злочин є склад замаху, передбачений статтями як Особливої частини, так і Загальної частини КК. Це положення знайшло своє закріплення в ст.16 КК України, в якій підкреслюється, що кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст.15 і за тією статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин [9, с. 51].

2.2. Аспект законності  кримінальної відповідальності  за незакінчений злочин

Вчинення будь-якого злочину повинно тягнути за собою призначення покарання. Особі, яка вчинила злочин, судом має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це має принципове значення, оскільки через призначення покарання реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Єдиний кодифікований закон України в галузі кримінального права – Кримінальний кодекс України (надалі – КК України) – встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Загальне поняття злочину визначає ч. 1 ст. 11 КК України, а саме: злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Таким чином, можна окреслити ряд необхідних характерних ознак діяння для надання йому «статусу злочину». Злочинне діяння є актом вольової та усвідомленої поведінки людини у формі прояву її активності (дія) або утримання від неї (бездіяльність). Злочин є суспільно небезпечним діянням – має об’єктивну властивість спричиняти або створювати загрозу спричинення шкоди об’єктам кримінально-правової охорони. Порівняно з іншими правопорушеннями злочин має найвищий ступінь суспільної небезпеки.

Злочином є тільки те діяння, котре передбачається на рівні Кримінального кодексу із зазначенням конкретних видів покарання. Принцип презумпції невинуватості базується на такій ознаці злочину як вина – психічне ставлення особи до вчиненого діяння. Новелою КК України є виокремлення останньої ознаки злочину – вчинення діяння суб’єктом злочину. Це означає, що особа має досягти певного віку (вік, із якого може наставати кримінальна відповідальність – 16 років, а у деяких випадках – 14 років) і бути осудною (здатність усвідомлювати свої дії чи бездіяльність і керувати ними).

Злочин може бути закінченим і незакінченим. Таке розмежування закріплюється і на рівні Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 13 КК України закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу; а незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Тобто, КК України закріпив три стадії вчинення умисного злочину: готування до злочину (ст. 14), замах на злочин (ст. 15) та закінчений злочин (відповідно до статті Особливої частини).

Перша стадія – готування до злочину – полягає в умисному створенні умов для його вчинення. Ними є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також обстеження місця злочину, вивчення об’єкта, розробка плану та ін. Другою стадією умисного злочину є замах. Із замаху починається виконання самого злочину. Він характеризується безпосереднім спрямуванням на його вчинення. Основною з ознак замаху є не доведення злочину до кінця із причин, що не залежали від волі особи. Стадії готування та замаху становлять незакінчений злочин. А закінченим злочином – третьою стадією – є діяння, яке повністю відповідає складу злочину, передбаченого в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Існують спеціальні випадки, коли діяння визнається закінченим злочином, будучи фактично незакінченим. Йдеться, наприклад, про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України).