Кримінальний злочин, класифікація злочинів та їх кваліфікація

 

ВСТУП

До злочинів проти здоров'я  відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121—125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження  венеричною хворобою (ст. 133). Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини.

Тілесне ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю  іншої людини, що виражається в  порушенні анатомічної цілості  або фізичної функції органів  і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне  ушкодження заподіює певну шкоду  здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільне небезпечних  наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду  може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження при здійсненні розбою тягне  відповідальність за ч. 4 ст. 187). Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого  ст. 409.

З об'єктивної сторони тілесне  ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив  застосовується як фізичний (нанесення  удару, заподіяння опіку тощо), так  і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні  знаряддя і засоби, фактори природи  тощо. При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту  настання злочинного наслідку у вигляді  шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням  винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які  настали. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній  і необережній вині. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка  досягла 14-ти років. За інші тілесні  ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

Актуальність  теми. Проблема злочинів проти здоров'я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, одним із факторів його дестабілізації. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме ставленням однієї людини до здоров'я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них.

На найвищому законодавчому  рівні - в Конституції України  ст. 3 зазначено, що людина, її життя  і здоров'я визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю, а в  ст. 27 наголошується, кожен має право  захищати своє життя і здоров'я, життя  і здоров'я інших людей від  протиправних посягань.

Отже, злочини проти здоров'я становлять велику суспільну небезпеку. Вони позбавляють потерпілого найбільш цінних благ, стають трагедією для рідних і близьких йому людей, наслідки безповоротні, заподіяну шкоду не можна ніяк відшкодувати. Помітна поширеність злочинів проти здоров'я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик - це все зумовлює потребу в постійному дослідженні даної проблеми.

Об'єктом дослідження є норми чинного законодавства України та інші нормативні акти в сфері класифікації, аналізу та виявлення злочинів проти здоров'я людини.

Предметом дослідження є злочини проти здоров'я людини.

Мета й завдання курсової роботи є всебічне дослідження злочинів проти здоров'я людини, на основі вивчення та узагальнення досягнень правознавчої науки, а також літературних джерел.

Досягнення поставленої  мети передбачає вирішення наступних  завдань, які становлять зміст курсової роботи:

– розкрити суть та зміст  поняття злочин;

– дослідити об'єктивну  та суб'єктивну сторону злочинів проти здоров'я людини;

– розглянути види та склад злочинів проти здоров'я людини;

– розглянути злочини, що становлять небезпеку для здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного  обслуговування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Кримінальний злочин, класифікація злочинів

та їх кваліфікація.

 

1. 1. Злочин, поняття злочину.

  Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються навколо нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо. Відповідно до ч.1 СТ.11 КК України злочином визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Даною статтею визначено два види злочинного діяння:

1) злочинна дія - це  активна небезпечна поведінка  людини, яка заборонена законом; 

2) злочинна бездіяльність  - це пасивна форма небезпечної  поведінки людини, яка виявляється  в утриманні від вчинення дії,  яку людина могла і зобов'язана  була вчинити на вимогу закону. Для того щоб конкретне діяння було визначено злочином, воно повинно містити комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших діянь. КК України чітко називає ознаки, які притаманні поняттю „злочин" [2,c.6].

 Характерними ознаками  злочину є:

1) суспільна небезпечність.  Означає, що дія чи бездіяльність  завдає шкоду чи створює загрозу  завдання шкоди об'єктам, що  охороняються кримінальним законом;

2) протиправність. Означає,  що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним  законом. Під протиправністю розуміється  порушення особою конкретної  кримінально-правової норми;

3) винність. Означає, що  діяння вважається злочином тільки  тоді, коли в діях особи є  вина у формі умислу чи необережності;

4) караність. Означає,  що злочином є тільки те  діяння, за яке кримінальним законом  передбачений певний вид і  розмір покарання.

Діяння не може вважатися  злочином, якщо воно не має хоча б  однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

 

1. 2. Класифікація злочину.

  Злочини різняться між собою за внутрішньою і за зовнішньою ознаками. У Загальній частині КК України в основу поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії:

1) характер і ступень  суспільної небезпечності злочинного  діяння;

2) вид покарання (позбавлення  волі) і розмір його санкцій,  передбачених законом.

За цими критеріями злочини  поділяються на чотири категорії (ст.12 КК України):

1) злочини невеликої тяжкості - за які передбачене покарання  у виді позбавлення волі на  строк не більш двох років,  або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості - за які передбачене покарання  у виді позбавлення волі на  строк не більш п'яти років;

3) тяжкі злочини - за  які передбачене покарання у  виді позбавлення волі на строк  не більш десяти років;

4) особливо тяжкі злочини  - за які передбачене покарання  у виді позбавлення волі на  строк понад десять років або  довічного позбавлення волі [2,с.6].

У кожній науці завжди є  щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві - це склад злочину. Але слід зазначити, що це поняття є науковою дефініцією, абстракцією і немає нормативного характеру. У КК України міститься 702 склади злочинів, які необхідно  відмежовувати від реального  злочину, від вчинку. Як же співвідносяться поняття „злочин" та „склад злочину"? „Злочин" - це поняття явища, яке визначається, передусім, з позиції соціально-політичних і кримінально-правових, а „склад злочину" — це вчення про це явище виключно з кримінально-правових позицій. Таким чином співвідношення понять „злочин" і „склад злочину" це співвідношення явища, та вчення про це явище.

 

1.3. Кваліфікація злочину.

Значення складу злочину  полягає в тому, що він дає можливість єдиного підходу до розуміння  змісту злочину, його конструкції, єдиного  застосування кримінального закону.

Отже, склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом  об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільно  небезпечне діяння як злочинне. Кожному конкретному складу злочину притаманні певні елементи: об'єкт злочину і об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це суспільні  відносини, що охороняються кримінальним законом і на що посягає злочин. Ст.1 КК України містить перелік об'єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій Україні, мир і безпека людства. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.

  Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину. Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. До обов'язкових ознак належать діяння у формі дії або бездіяльності. Ці ознаки вказуються в диспозиції статті Особливої частини КК або випливає з її змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину. До факультативних ознак належать час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину. Ці ознаки для одних складів злочину є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної статті або її частини, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції статті і не впливають на кваліфікацію злочину. Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

  Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, яка вчинила злочин, при цьому усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним. У КК України приписи щодо суб'єкта злочину об'єднані в IV розділі „Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)" і в якому використано два види суб'єкта злочину: загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів і зазначено ознаки, які характерні для кожного із них.

 

 

 

1.4. Обов’язкові  ознаки за якими характеризується  елементи складу злочину.

  Отже, згідно ст. 18 КК України суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1) фізична особа - тобто  суб'єктом злочину може бути  тільки людина. Юридичні особи  не можуть бути суб'єктами злочину;

2) осудна особа - тобто  здатність особи під час вчинення  злочину усвідомлювати свої дії  (бездіяльність) і керувати ними. Питання про осудність особи  виникає тільки у зв'язку з  вчиненням нею злочину;

3) особа, яка досягає  до моменту вчинення злочину  встановленого кримінальним законом віку. У ч. 1 ст.22 КК України прямо зазначено, що „кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в 1, 2 ст.22 КК України (умисні вбивства, бандитизм, зґвалтування, крадіжка, розбій, грабіж тощо) відповідальність настає з 14 років [2, с.9].