Криміналогічне дослідження

Кримінологічна характеристика такої  особи тісно і нерозривно пов'язана  із злочином, який вона скоїла. Але, як зазначає Іванов Ю.Ф., „кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально  орієнтованою” [4, с.85]. Звідси бачимо, що особа злочинця – явище не моментальне, а досить тривалий і послідовний процес, розпочинається який ще задовго до вчинення нею суспільно-небезпечного діяння, проте назвати її злочинцем можна лише за наявності вироку суду про її винуватість у вчиненні того чи іншого злочину.

Для більш глибокого усвідомлення  поняття „особа злочинця”, необхідно  розглядати його як похідне від поняття  особи в  соціальній його суті.  Особа – це окрема людина, це індивід, це людина як втілення індивідуального начала в суспільстві [9, с. 305] Отже, за для недопущення методологічної помилки, неприпустимо ототожнювати  особу злочинця з  суб’єктом злочину. Хоч ці терміни, з першого погляду, дуже схожі, так як обоє характеризують того, хто вчинив злочин, і тісно взаємопов’язані між собою,  проте  кожен з них має  зовсім інше соціально-правове значення.

2.3. Підсумки і висновки кримінологічного дослідження.

Кінцевим результатом  досліджень повинні бути практичні  висновки з пропозиціями, рекомендаціями про вдосконалення практики боротьби з злочинністю, поліпшення діяльності правоохоронних органів та інших суб'єктів профілактики.

Підсумками масових опитувань (анкетування, інтерв'ювання) є анкети та результати інтерв'ю, на підставі яких після їх обробки робляться висновки. Об'єкт дослідження, локалізований  у часі, на який розповсюджуються висновки дослідження, називається генеральною сукупністю.

Такими можуть бути, наприклад, група працівників торгівлі та громадського харчування області, які вчинили протягом року обман покупців. Результатом соціологічних методів кримінологічного дослідження є отримання повної і змістовної інформації в будь-якій галузі знання або практичної діяльності з конкретних питань, що становлять інтерес для дослідників.

Підсумками кримінально-статистичних методів є кількісні показники, що дають характеристики злочинності, - стану, динаміки,структури, особистості  злочинців, факторів, що її обумовлюють, а також розробка рекомендацій по боротьбі з нею. Наукове та практичне  значення кримінальної статистики полягає  насамперед у можливості аналізу закономірностей і тенденцій злочинності, їх подальшої якісної оцінки, на основі якої стає можливою розробка ефективних заходів профілактичного впливу.

Важливим підсумком кримінально - статистичних методів кримінологічного дослідження є аналіз злочинності. Аналіз злочинності ставить своєю завданням виявлення основних якісних та кількісних характеристик злочинності, її стійких закономірностей і тенденцій. Якісні характеристики злочинності включають в себе показники її поширеності і тимчасових змін, а також стану і змін її структурних елементів. Кількісні характеристики виражають темпи зміни злочинності, її видів, інших структурних елементів в часі і просторі.

Найважливішими підсумками кримінологічних досліджень є також  підготовка публікацій, виступи на конференціях, форумах,законотворча діяльність.

 

 

Розділ 3. Методи кримінологічного дослідження

3.1. Класифікація методів  збору кримінологічної інформації

Застосування  сукупності методів зумовлює отримання  достовірної повної інформації та відповідно сприяє отриманню обгрунтованих  висновків, підвищенню ефективності й  обгрунтованості рекомендацій і  пропозицій.

А. Зелінський пропонує всі  методи поділяти за:

• обсягом;
• джерелами отримання інформації;
• способами обробки й аналізу кримінологічної інформації;
• дисциплінарною приналежністю.

За обсягом кримінологічне дослідження може бути: суцільним, коли досліджується весь масив, так званої, генеральної сукупності, чи вибірковим, коли дослідження охоплює тільки певну частину генеральної сукупності.

За джерелами отримання інформації розрізняють:

• опитування;
• спостереження;
• вивчення документів;
• експеримент;
• експертні оцінки;
• психологічні й економічні методи збирання інформації.

За способами обробки  й аналізу кримінологічної інформації виокремлюють такі методи кримінологічного дослідження, як:

• статистика;
• типізація (класифікація);
• системно-структурний метод;
• математичне моделювання;
• загальнонаукові методи, що застосовують для опису й аналізу фактів, обґрунтування висновків і рекомендацій.

За дисциплінарною приналежністю (за початковим походженням) методи кримінології можуть бути:

• статистичними;
• соціологічними;
• психологічними;
• математичними;
• кібернетичними;
• економічними.

3.2. Метод анкетування

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт підчас безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога та респондента через реєстрацію відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Методи опитування поділяються на: анкетування й інтерв'ювання.

Анкетування - це збирання кримінологічної інформації письмовим заповненням заздалегідь розроблених анкет.

Відповідно, анкета - це тиражований, упорядкований за формою та змістом набір запитань у формі опитувального листка.

Анкетування має суттєву  перевагу: опитування максимально формалізується, й таким чином забезпечується висока порівняльність відомостей та їх машинне опрацювання; анкетування забирає часу менше, ніж інтерв'ю, не потребує залучення великої кількості осіб, які його здійснюють, анкети можна роздавати через представників адміністрації чи вислати поштою; витримується вимога анонімності відповідей, що підвищує їхню достовірність. Анкетування - найбільш поширений і ефективний метод збору первинної інформації.

При розробці анкет необхідно дотримуватися таких правил:

• зміст запитань повинен відповідати темі та завданням дослідження;
• форма запитань має відповідати портретові передбачуваного респондента;
• запитання повинні бути короткими, зрозумілими, доступними для опитуваних;
• анкета має бути охайно оформленою;
• бажано її складати так, щоб вона надалі була придатною для комп'ютерного опрацювання.

Запитання в анкеті слід розбивати  на групи (смислові блоки), забезпечуючи послідовність і логічність їх розміщення. Наприклад, група запитань, які стосуються особи злочинця; група запитань щодо злочину та покарання; група запитань про причини й умови вчиненого  злочину; група запитань про заходи, вжиті для запобігання йому.

Анкета, що застосовується для  збору кримінологічно значущої інформації, складається з таких частин:

1. вступної - містить звернення до досліджуваного, де пояснюється мета дослідження та порядок заповнення бланка;
2. статусної - формулюються запитання, відповіді на які дають уявлення про соціально-демографічну характеристику особи;
3. основної - це питання, що безпосередньо стосуються теми дослідження;
4. заключної - надається можливість у вільній формі висловити свій погляд на будь-які питання, що стосуються досліджуваної теми.

За структурою запитання анкети класифікують на:

• відкриті - це запитання, на які опитуваний може дати самостійну відповідь у вільній формі (не запропоновано жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд);
• напівзакриті - дають можливість респондентові чи обрати відповідь запропонованого набору варіантів відповідей, чи доповнити своїм варіантом відповіді (в переліку запропонованих відповідей наявні позиції "інше" або "щось іще?");
• закриті - дають повний перелік варіантів відповідей, пропопуючи обрати один (альтернативні) чи декілька з них (неальтернативнї).

За формою виділяють:

• прямі запитання - дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента ("Чи задоволені Ви діяльністю органів внутрішніх справ?");
• непрямі запитання використовують, коли від респондента необхідно одержати критичну думку про людей, негативні явища життя, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, що не вимагає самооцінки конкретно його рис і обставин його діяльності.

Загалом анкетування має  кілька різновидів:

• очне та заочне;
• суцільне й вибіркове;
• відкрите та анонімне.

Очне анкетування передбачає одержання анкети безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні.

Заочне анкетування полягає в розсиланні анкет й отриманні на них відповідей поштою. Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території. Водночас заочне анкетування має чимало недоліків: неповне повернення анкет, отримання відповіді не від тих, кому надсилались анкети, групове заповнення, використання порад інших осіб.

При суцільному анкетуванні бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а при вибірковому - тільки певна частина таких осіб. Достовірність в останньому випадку досягається через випадковий добір одиниць вибіркової сукупності та рівні можливості для кожної одиниці генеральної сукупності увійти до вибірки.

При відкритому анкетуванні респонденти вказують відомості про свою особу (прізвище, імя, по-батькові, час і місце народження, місце проживання, посаду), тож можливий елемент нещирості. При анонімному анкетуванні особа респондента залишається невідомою, що дає їй змогу бути більш щирою, а це підвищує репрезентативність інформації про неї.

3.3. Метод інтерв'ювання

Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням, інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає  можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини  людської поведінки. По-друге, під час  його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш  швидко й повно; вона, зазвичай, є  безпосередньою та яскравою.

Під час інтерв'ю контакт  між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, котрий ставить запитання, передбачені  дослідженням, організовує та спрямовує  бесіду з кожною людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. Для одержання одного й того ж  обсягу інформації при використанні методу інтерв'ю дослідник витрачає більше часу та засобів, ніж при анкетуванні. Додаткових витрат вимагають добір  і навчання інтерв'юерів, контроль за якістю їхньої роботи.

За технікою проведення розрізняють:

• вільне - тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань;
• спрямоване (стандартизоване) - спілкування інтерв'юера та респондента регламентовано детально розробленим питальником й інструкцією інтерв'юера, котрий зобов'язаний точно дотримуватися сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, звичайно, переважають закриті запитання;
• напівстандартизоване - поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення розрізняють такі типи інтерв'ю:

• панельне - багаторазове інтерв'ю одних і тих же респондентів щодо однієї і тієї ж проблеми через певні проміжки часу;

 

• групове - запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі;
• клінічне інтерв'ю - тривала, глибока бесіда, мета якої полягає в одержанні інформації про внутрішні спонукання, мотиви, схильності респондентів;
• фокусоване інтерв'ю - короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес або явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

За типом респондентів інтерв'ю бувають: з відповідальною особою, з експертом, з рядовим респондентом.

Одна з основних умов, які  впливають на достовірність і  надійність інформації, наявність якісного питальника та дотримання правил його застосування.

Питальник - документ, у якому сформульовано й тематично згруповано запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.

До питальників додають, так звані, протоколи інтерв'юера, що містять основні відомості про процес інтерв'ю.

На інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю).

Метод інтерв'ю дає змогу  одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом  учасників інтерв'ю.