Поняття і сутність культури

3. Особливості культурної ідентифікації української нації.

Розглядаючи питання культурної та національної ідентифікації, перед усім треба розібратися в тому, що являє собою нація загалом та українська нація зокрема. Нація (від лат. natio — народ, плем'я) — історична спільність людей, що складається в процесі формування певних характерних її ознак. Існує багато визначень цього поняття, що грунтуються на певній більшій чи меншій сукупності його ознак, їх можна поділити на культурологічні, психологічні, етнологічні, історикоекономічні та політологічні. Нас преш за все цікавить саме культурологічний підтекст цього визначення, який в основу розуміння і трактування нації покладає головним чином культурну сферу її життя, різноманітність і особливості її культурного розвитку. Засновником цієї теорії є німецький мислитель Карл Реннер, він  досить переконливо доводив, що "нація - це культурне співтовариство". Для її виникнення потрібна "спільна літературна мова'', "розвинута національна література" та "національно-духовна культура". На думку К.Реннера, бажано, щоб у державі існувала одна мова. Проте, застерігав він, спроби ввести одну державну мову в багатонаціональній країні, буде "проявом панування, а не рівноправ'я і може викликати в суспільстві ворожнечу та сепаратистські настрої. Підсумовуючи свої міркування, К.Реннер писав: "нація - це союз, однаково мислячих і однаково розмовляючих осіб. Це культурна спільнота..."

Тема національної єдності та гідності є однією з найпоширеніших у працях митців та філософів, адже майже кожна людина відчуває необхідність на підсвідомому рівні ототожнювати себе з певним етносом, проживати і пропускати крізь себе духовні надбання свого народу. Немає дерева без коріння, так само немає людини без батьківщини. Зв’язок з нашими пращурами, який передається з покоління в покоління у вигляді фольклору, уставлених норм поведінки та навіть мислення, сімейних цінностей, робить наш внутрішній світ більш повним, та пришвидшує адаптацію дитини до навколишнього середовища. Таким чином, можна зробити висновок, що налагодження зв'язків у суспільстві, реалізація творчих можливостей кожного індивіда неможлива без потреби у відчутті глибинних коренів. Кожна людина прагне усвідомити себе ланкою в певному стабільному ланцюгу людського роду, що виник з прадавніх часів.

Процес поєднання індивіда з його етнічною спільнотою реалізується шляхом культурної національної ідентифікації. Культурна ідентифікація – це самовідчуття людини всередині певної культури, ототожнення своїх індивідуальних культурних цінностей з цінностями певної етнічної групи. Культурна ідентифікація є явищем досить універсальним і не залежить від рівня культурності нації або якихось її особливостей, бо цей механізм притаманний майже всім етнічним групам на землі від найрозвинутіших до ізольованих патріархальних культур.

Виникненню національної свідомості та національного менталітету сприяють також державотворчі процеси, адже в усі часи будь яка держава була зацікавлена перш за все у сильній владі, цьому сприяли перш за все процеси централізації, фактори які б могли згуртувати народ довкола своєї правлячої верхівки. Створення національної ідеї якнайкраще задає вектор розвитку усьому мислячому суспільству, яке уявляє себе як частину даної держави. Створення такої національної ідеї та її поширення серед широких верств населення є одним з найвищих рівнів прояву механізму культурної ідентифікації. Але в цьому також і проявляється певна відмінність у сутності таких понять як нація та етнос,  націю, на відміну від етносу, об'єднує не стільки кровно - споріднений зв'язок, скільки, крім економічних і політичних факторів, національний характер і національна психологія, національні ідеали і національна самосвідомість і воля.

Процес культурної ідентифікації починається з самих перших днів життя людини, цьому неодмінно сприяє виховання дітей батьками, культурне оточення, процес освіти та ін. , та триває протягом всього життя людини, проявляючись в тій чи іншій формі соціальної активності людини (адже асоціація себе з певними культурними етнічними верствами передбачає певну культурну діяльність, тому що культура як динамічний процес виражається в тому числі і через наші дії, як було зазначено в першому питанні контрольної роботи). Як вже було зазначено одним з основних шляхів культурної ідентифікації відбувається через освоювання головної етнічної культурної символіки – релігії, фольклору, мистецтва. Але людина постійно змінюється, змінюються її погляди, ми не лише покірно сприймаємо від наших батьків культурно-етнічну інформацію (спадок нашого народу), але й поступово починаємо формувати власні надбання, які згодом передаєм вже своїм дітям. Тим саме змінюються й особливості культурного розвитку етносу, тобто культурно-історична спадщина є дуже динамічною та рухливою, і це безперечно впливає на механізм культурної ідентифікації, так те, що є невід’ємною часткою нашої культури сьогодні, може вже не бути нею через багато поколінь.

Слід також зазначити, що культурна ідентифікація не може проходити примусовими методами. Адже лише ті ідеї та цінності етнічної групи, які цілком збігаються з цінностями окремо взятого індивіда всередині цієї групи, можуть викликати певні почуття національної приналежності та гідності. І навпаки примусове насадження «ворожої» культури у вільної мислячої людини викликає лише відразу та відкритий протест, нажаль в історії України ми пам’ятаємо багато таких спроб «насильницької культуризації», але, на щастя, як бачимо жодна з них не увінчалася успіхом.

Розглядаючи будь який з аспектів культурного життя народу, ми неодмінно стикаємося з питанням релігії у певному її прояві. З перших днів свого життя людство стикалося з різними подіями та явищами навколишнього середовища, які не в силах було зрозуміти, тому вони приписувалися вищим божественним силам, так почав формуватися взаємозв’язок культури, релігії та людини з перших міфів і до основних релігійних конфесій сьогодення. Тож не дивно, що релігійне життя охоплює такі основні компоненти духовного виміру людини як культуру, мову, звичаї. Поєднання культурної спадщини з релігійним життя утворює національно-релігійну свідомість, на базі якої формуються традиції та звичаї, які впливають на національне світосприйняття, утворюючи менталітет нації, її культурне та духовне ядро. Але не лише в цьому слід вбачати користь національно-релігійної спадщини, адже релігія суттєво детермінує стосунки людського суспільства, обмежуючи або навпаки спонукаючи членів громади до певних дій, виконання обрядів та ритуалів. Через це проявляється регуляторна функція національно-релігійної свідомості.            

Процес культурної національної ідентифікації українців, тобто усвідомлення ними себе як єдиної нації, що має свої особливості, відмінності порівняно з іншими культурно-національними традиції, відносну самостійність та власний шлях розвитку порівняно з сусідніми етнічними групами, бере свій початок з середини XIX ст. Україна на протязі всього свого історичного розвитку формувалась як аграрна держава, в якій селянство займало особливо великий та значущий, з точки зору впливу на національно-культурні процеси, прошарок суспільства. Саме через це на світанку свого формування українська національна культурна традиція асоціюється саме з селянством, так навіть для М. Грушевського поняття «українство» та «селянство» були синонімами, українська мова на той час також розглядається як мова перед усім селян. Так би мовити, українська мова є дзеркалом душі українського народу, і це важливий момент для усього усвідомлення механізму культурної ідентифікації, в якому мова відіграє одну з вирішальних ролей.

  Але саме через свою спорідненість із селянськими масами українська культура, досить довгий час перебуваючи під тиском загально імперського натиску російської культури, виставлялася як відстала, як культура необізнаних селян-кріпаків. І саме через це представникам української національної інтелігенції необхідно було активно відстоювати думку про автентичність та самобутність і глибину української культури. Таким чином проявлялось неабияке  усвідомлення українців себе як єдиної, сильної нації, зі своєю багатою культурою та традиціями, адже саме в переламні моменти історії (а, до слова, в історії українського народу їх дійсно вистачало) найсильніше проявляються наслідки культурної ідентифікації у вигляді опору зовнішнім несприятливим обставинам, як то натиск іншої етнічної традиції, або духовна криза усередині самого народу.

Трохи вище ми вже описували культуру як складний багатогранний феномен людського життя, якому не можна дати чіткого визначення, саме через це і асоціація себе як індивіда з певним етнічним культурним середовищем також не може бути однозначно визначеною. Національна свідомість формується в людині від народження і на протязі всього життя, накладаючи відбиток на внутрішній духовний світ людини, надаючи йому неймовірної глибини завдяки величезному багажеві культурної національної спадщини, яка формувалася віками. Тому феномен національної свідомості можна сприймати як певний тип мислення, особливості світосприйняття, які характерні лише для даної етнічної групи, що є ядром нації.

Історія України є дуже складним процесом, адже Україна здавна знаходиться на «роздоріжжі» між півднем і північчю, заходом та сходом, і це звичайно накладало свій відбиток на усі аспекти життя українського народу, в тому числі і мову, культуру, релігію. Україна постійно була нібито поділена на окремі клаптики, комусь ближче був захід, хтось тягнувся до сходу. Ми здавна постійно щось запозичуємо у своїх сусідів, постійно приймаємо участь у безкінечному процесі культурної інтеграції, але при цьому досить часто забуваємо про свою власну дуже потужну та глибоку культуру, яка бере початок ще з архаїчних часів. А згадуємо про це лише під час загострення кризових явищ у всіх сферах суспільного і духовного життя, адже саме національна ідея, усвідомлення себе як частини одного цілого, одного народу, якнайкраще згуртовує людей у скрутні часи. Нажаль, зараз наша країна знов переживає дуже складні часи, і саме зараз найвдаліший момент для формування власної суто української національної ідеї, яка б допомогла нарешті об’єднати весь народ задля подолання спільного лиха.