Порівняльна характеристика Львівського і Одеського оперного театру

Не дивлячись  на це, ще довго Одеський оперний  не мав своєї постійної трупи, лише приймаючи з гастролями італійських  і вітчизняних майстрів оперного мистецтва. Тільки в 1847 році за активної підтримки Михайла Семеновича Щепкіна (1788 – 1863) була створена перша одеська драматична трупа.

Доля будівлі  першого одеського театру трагічно обірвалося в ніч на 2 січня 1873 року, коли в слідстві спалаху від газового ріжка сталася пожежа, що повністю знищила його всього через три дні після закінчення реконструкції.

Перший камінь у фундамент нового будинку Мельпомени був закладений 16 вересня 1884, а через  три роки з невеликим будівлю, створену за проектом архітектурного бюро Фердинанда Фельнер (1847 – 1916) і  Германа Гельмера (1849 — 1919), що коштувала місту один мільйон триста тисяч рублів, прийняла у свої обійми одеських шанувальників мистецтва.

Будинок, що вистояв  проти бурхливих часів революції 1917 і Громадянської війни (1917 – 1923), знову постраждав від сил природи  – в 1925 році пожежею було повністю знищена сцена і пошкоджений глядацький зал.

Але вже через  рік Одеський оперний театр після  реконструкції знову відчинив свої двері для вдячних глядачів, ввівши до свого репертуару вистави українською  мовою, а ще через кілька років до його складу увійшла балетна трупа.

Величезної шкоди  завдала театру Велика Вітчизняна війна (1939 – 1945), коли були вивезені нотна  бібліотека з 109 опер і 16 балетів, декорації, реквізит, бібліотека з історії театру, музики і живопису. Частина з викраденого, на щастя, не встигла покинути межі Одеської області (знайдено в вагонах поблизу станції Роздільної) і повернулася в рідні пенати. Крім того сама будівля Одеського оперного театру ледь не злетіла у повітря в 1944 році, бо була заміноване сорока потужними мінами сповільненої дії відступаючими німецькими військами; врятував її лише стрімкий наступ радянських військ.

Повоєнні роки принесли нову сумну звістку –  через осідання грунту виникла загроза  руйнування будівлі, але ця проблема була усунена в 1956 році шляхом силікатизації грунту (нагнітання під тиском силікатного скла у свердловини) навколо театрального фундаменту.

Святкування 50-річчя Жовтневої  революції (1967 рік) подарувало одеському  будинку Мельпомени щедрий дар –  генеральну реконструкцію всіх зовнішніх і внутрішніх інтер‘єрів, що обійшлася УРСР (1922 – 1991) в чотири мільйони рублів.

Зараз Одеський театр опери та балету носить високе звання академічного, нараховуючи у  своєму репертуарі півсотні постановок – майже вся українська і російська  оперно-балетна класика, а також твори зарубіжних авторів.

1.2. Архітектура  театру.

Одеський оперний  театр знаменитий, перш за все, своєю  архітектурою, а за своїм плануванням  і технічними даними не поступається найкращим у Європі

У плані будівля  складається з підковоподібної  зали глядачів, охопленої галереями, фойє та прямокутною сценою з підсобними приміщеннями. За повз довжиною віссю будівлі — двохярусний з високим аттиком портал головного входу, за поперечною — трьох аркадні галереї бокових входів. Планування радіальне — з центру по радіусах у різних напрямах прокладено проходи до виходу. Сходи, що безпосередньо ведуть до театрального виходу, також мають яруси. Перекрита будівля системою металевих ферм, покриття цинкове. Покриття зали глядачів нагадує поверхню частини еліпсоїда, відсіченого площинами по горизонтальних і вертикальних вісях симетрії, воно увінчане круглим ліхтарем з куполом, завершеним невисоким шпилем.

1.2.1. Екстер’єр.

Будівля театру виконана в стилі віденського бароко. Зовні структурно складається з 3 поверхів. 1-й (цокольний) і 2-й, прикрашені лише колонами тосканського ордеру в лоджіях, утворюють одне ціле, виглядають громіздко й фундаментально, надаючи будівлі статичності. 3-й поверх — легший, ажурний, із витонченою обробкою деталей зарочними лоджіями, колонами та пілястрами іонійського ордеру — приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. Будівля ніби «парить» над землею. Над фасадом підноситься монументальна, кремезна скульптурна група, що зображує музу театральної трагедії Мельпомену в колісниці, запряженій 4 підкореними нею пантерами. Нижче розташовані дві також міфологічні скульптурні групи: ліворуч Орфей грає на кіфарі для кентавра, праворуч муза танцю Терпсіхора танцює з дівчинкою. На фронтоні портика римськими цифрами вказані декілька дат:

• перший рядок — дати початку та закінчення спорудження театру (1884–1887);
• другий рядок — фраза «театр горів» і рік 1925; потім рік 1967 і слово «реконструкція».

Обабіч центрального входу — скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: ліворуч — фрагмент трагедії Евріпіда «Іполіт», праворуч — епізод із комедії Арістофана «Птахи». 
Вздовж фронтону в круглих нішах верхнього поверху встановлені бюсти російських письменників і композиторів: О. Пушкіна, М. Глінки, О. Грибоєдова, М. Гоголя(скульптори — Ф. Неталі і Ф. Фрідль, ліпнина — Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля).

1.2.2. Інтер’єр.

Найгарніша частина  будівлі — інтер'єр, перш за все, зала глядачів, створена в стилі пізнього французького рококо та прикрашена прекрасним ліпними позолоченими орнаментами. В основу композиції, що прикрашає стелю, покладено 4 захоплюючи своєю красою картини-медальйони роботи Лефлера на сюжети з Шекспіра(«Гамлет», «Сон літньої ночі», «Зимова казка», «Як вам це сподобається»). Вражає витонченістю ажурних деталей велика люстра в центрі стелі.

Привертають увагу  витончена ліпнина в ярусах, бокових вестибюлях і вздовж сходів, що ведуть до лож, оригінальні світильники, канделябри й орнаменти бронзових інкрустацій. Вражає своїм смаком завіса, створена за ескізом О.Головіна.

Площа сцени — 500 кв. метрів.

Унікальна акустика приміщення дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени до кожного куточка зали.

У залі місця  для глядачів розміщені в партері, ложах бенуару, бельетажу, 1-го та 2-го ярусів і на гальорці. Серед лож виділяється «царська» ложа — в центрі бельетажу просто навпроти сцени. У 1-му ряду вона має 12 крісел.

1.2.3. Реставрація.

• Щоб зупинити осідання будівлі й утворення тріщин в її несучих конструкціях, в 1955–1956 рр. виконали роботи зі зміцненню фундаменту театру шляхом його силікатування рідким склом (залито близько 6 млн л розплавленого скла через шурфи в фундамент).
• 1965–1967 — повна реставрація театру — як зовні, так і всередині. Уряд СРСР витратив 4 млн. крб і 9 кг щирого сусального золото. Проте ці заходи допомогли не надовго — театр збудували на осадових породах, тому процес його руйнації тривав.
• До середини 1990-х рр. будівля дійшла катастрофічного стану, і 1996 року Кабінет Міністрів України виділив кошти на нову капітальну реставрацію. Закінчення робіт спершу планували на 1999 рік, а потім неодноразово переносили через нестачу коштів. Було зміцнено фундамент шляхом заливки залізобетонних паль. Повну реставрацію будівлі завершили 2007 року.

1.3.Творчі  події.

Театру належать великі заслуги в розвитку музичної культури на Півдні України. Тут виконували свої найпопулярніші і зараз твори П. І. Чайковський,М. А. Римський-Корсаков, С. В. Рахманінов, Ежен Ізаї, Пабло Сарасате та інші, співали Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нєжданова, Леонід Собінов, Дж. Ансельмі, Тітта Руффо, Маттіа Баттістіні, Л.Джеральдоні, танцювали Ганна Павлова, Ісадора Дункан, Є. В. Гельцер, Наталія Верекундова.

Диригентами спектаклів і популярних на той час симфонічних концертів виступали: А. Г. Рубінштейн, Е. Ф. Направник, А. С. Аренський, О. К. Глазунов. 
        1894–1937 — музичний керівник театру — народний артист УРСР І. В.Прібік.

1926 — театру було присвоєно звання «академічний».

2007 — Указом Президента В. А. Ющенка надано статус «національний».

У театрі відбуваються симфонічні концерти, зокрема, органні, бо театр має найкращі в місті акустичні дані та вбудований орган.

При театрі впродовж кількох десятків років працює дитяча балетна школа — унікальний творчий заклад міста і «кузня кадрів» для балетної трупи театру.

Висновки  до другого розділу.

Доля Одеського  театру просто вражає! Ця велична споруда  за роки свого існування пережила дуже багато всього. На її віку дві пожежі  і обвали ґрунту, ремонти, реставрації. Величезної шкоди завдала театру Велика Вітчизняна війна (1939 – 1945), коли були вивезені нотна бібліотека з 109 опер і 16 балетів, декорації, реквізит, бібліотека з історії театру, музики і живопису. Частина з викраденого, на щастя, не встигла покинути межі Одеської області (знайдено в вагонах поблизу станції Роздільної) і повернулася в рідні пенати. Крім того сама будівля Одеського оперного театру ледь не злетіла у повітря в 1944 році, бо була заміноване сорока потужними мінами сповільненої дії відступаючими німецькими військами; врятував її лише стрімкий наступ радянських військ.

Але не дивлячись  ні на що, ми і досі маємо змогу  милуватися цим прекрасним витвором мистецтва, а тим більш збагачуватися  духовно.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 

Театр – те незмінне джерело, звідки людство черпає натхнення  та задоволення. Нажаль з кожним роком значимість цього виду мистецтва знижується, причиною цього може бути як  зміна ціннісних орієнтацій молодого покоління, так і недоліки виховання з боку батьків та закладів освіти. Але ми повинні пам’ятати, що саме через мистецтво, величні витвори минулих століть, ми пізнаємо свою історію і тим самим пізнаємо себе. Адже без минулого немає майбутнього.

Що стосується Львівського та Одеського театру, то ми не маємо права порівнювати, адже кожен з них особливий  і неповторний. Ми можемо провести тільки певні паралель між різницею будування та історичними подіями які відбулися за роки їх існування. Дана паралель і представлена мною у ІІІ розділу у вигляді таблиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література.

 

 

1. Б. Ф. Дерев'янко. Одеський театр опери і балету: Фотонарис. — Одеса: Маяк, 1984.
2. Пам'ятники містобудування й архітектури Української РСР, довідник в 4 томах. — Київ: Будівельник, 1983—1986 (головний редактор — Н. Л. Жаріков)
3. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
4. Музыкальный энциклопедический словарь. М., «Советская энциклопедия», 1990
5. Гранкін П., Соболевський Є. Львівський оперний театр: історія будови і реставрації // Будуємо інакше. — № 6, 2000. — С. 42—45.
6. Гранкін П., Соболевський Є. Львівський оперний театр: історія будови і реставрації // Будуємо інакше. — № 1, 2001. — С. 37—47.
7. Гранкін П., Шулінський Я. Вентиляція оперного театру у Львові // Ринок інсталяцій. — № 5, 2004. — С. 64.
8. Паламарчук О., Пилип'юк В. Львівська опера. — Львів: Світло й тінь, 2000. — 155 с. — ISBN 966-7594-08-4
9. Сусак В. За завісою Генрика Семірадського, або історія створення куртини для Львівського оперного театру // Галицька брама. — № 8, 1995. — С. 6.арьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель — Х.: Прапор, 1987.