Розвиток Української музики XIX – початку XX століття

Великий  внесок у розвиток вокально-симфонічних жанрів зробив С.Людкевич. Його кантата-симфонія «Кавказ» 1907 року, демонструє симфонічність  мислення композитора. Хорова поема «Заповіт» на слова Тараса Григоровича Шевченка для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру, розгортається до масштабів хорової контати та є одним з найкращих зразків музичного втілення поезії геніального Кобзаря [6. с.15].

На другiй стадiї розвитку нацiональної композиторської школи головним досягненням було закладання основ української симфонiї, що створило фундамент для подальшого розвитку симфонічного жанру. А також формується принципи перетворення фольклорних традицій у симфонічному мисленні.

У 20-З0-тi роки продовжує  розвиватись оперний жанр, традицiї  якого були започатковані М. Лисенком. Його «Тарас Бульба» — класичний  зразок історичної героїко-епiчної народної драми. Продовжуючи естетичні погляди  свого попередника, Б. Лятошинський створює яскраве епічне полотно — оперу «Золотий обруч». Спираючись на фольклорнi джерела i майстерно їх перетворюючи, композитор симфонiзує жанр опери.

 Наприкінці 20-З0-тi  років з’являються перші національні  балети і оперети. Серед них: «Лісова пісня» М. Скорульського, «Лілея» К. Данькевича, «Лелеченя» та «Світлана» Д. Клебанова та ін.

Значним рухом уперед характеризується камерна iнструментальна музика. У 20-тi роки розвиваються класичнi iнструментальнi жанри, якi не були широко представленi в українськiй музицi ранiше: iнструментальнi сонати, камернi ансамблi, цикли iнструментальних мініатюр. Серед видатних творiв — сонати для скрипки, вiолончелi В. Косенка; для скрипки, фортепiано Б. Лятошинського; «Класичне тріо» В. Косенка; квартети № 2,3 Б. Лятошинського; цикли “Прелюдії” Л. Ревуцького, «Відображення» Б. Лятошинського; “24 п’єси для фортепiано” В. Косенка [6. с.9].

В галузі інструментальної музики композитори об’єднують фольклорні інтонації («Пісня» та «Прелюдії» Л. Ревуцького для фортепіано), риси неокласицизму («11 етюдів у формі старовинних танців» В. Косенка), пошуки модернізму, традиції романтизму, ( Фортепіанні твори Б.Лятошинського, В. Косенка, Л, Ревуцького).

Загалом, неоромантизм в  українській музиці позначений тематичним заглибленням у сферу переживань особистості, спогадів про минуле, таємних мрій, що окреслюють межі самотнього існування, яскраво вираженим індивідуалізмом, 

Вже у 30-х роках XX століття українською музикою була подолана нерівномірність у розвитку жанрів, ознаменувавшись створенням класичного зразка національної симфонії, розвитком камерно-інструментальних та сценічних жанрів [6. с.10].

Фольклорна хвиля початку XX століття , увібрала в себе всі  напрямки художньої творчості. Популярними  стали обробки народних пісень, в яких композитори зберігали лише фольклорний словесний текст, музику ж складали відповідно сучасному їм настрою ( наприклад, славетні "Щедрик" та "Дударик" С. Леонтовича).

 

2.3. Діяльність  музичних товариств,

творчих колективів

В процесi створення національної музичної школи важливу роль вiдiграли рiзноманiтнi просвiтнi товариства. Пропагандуючи i захищаючи iдеї національної свідомості та самобутності початку ХХ столiття, вони діяли в умовах невизнання української культури царським урядом та урядом Польщі у Петербурзі, Києві, Львові (товариство Народних університетів, комітеті памяті Т.Шевченка, тощо).

Наприкінці 10-х — початку 20-х рокiв активну участь у музично-творчому, загально культурному i педагогiчному процесi взяли вiдомi композитори  К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтович — продовжувачi естетичних та педагогiчних iдей М. Лисенка [6. с.11].

У 20-ті роки зароджується художній самодіяльний рух, головним завданням  якого було масове культурне виховання  народу під контролем держави. Для  керівництва культурно-освітньою і політико-агітаційною роботою були створені організації та установи. Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), Народний комісаріат освіти (НКО), Політуправління революційної військової ради республіки (ПУР), Південне бюро Всеросійської центральної Ради професійних спілок (Південбюро ВЦРПС), Південне бюро політичного управління шляхів сполучення (Південполітшляхи), Спілка демократичної молоді (пізніше – КСМУ), різні кооперативні організації. Була також державна система організаційного методичного керівництва народною художньою творчістю, яку здійснювали Центральний, республіканські, обласні, районні науково-методичні центри, будинки культури, навчальні заклади, у яких почали готувати керівників художніх колективів. Кожні два-три роки проводилися конкурси, огляди, фестивалі художньої самодіяльності. Це, безперечно, сприяло виникненню нових народно-оркестрових колективів.

У 1919 р. при Всеукраїнському  відділі мистецтв Народного комісаріату  Освіти було створено Всеукраїнський музичний комітет, який контролював розвиток музичного мистецтва. Він створював позитивні умови для діяльності професійних та самодіяльних колективів, оркестрів народних інструментів. ВУКМУЗКОМ ( першим керівником якого був російський співак Л. Собінов ) займався підбором репертуару для даних колективів, організовував у містах і селах республіки концертні виступи. З 1924 р. починають проводитися періодичні музичні виставки, за допомогою яких відвідувачі ознайомлювалися із надбаннями української музичної культури. Тут було представлено нотні видання, музичні інструменти вітчизняного виробництва, мережу музичних навчальних закладів. За рішенням Наркомосвіти, з грудня 1926 р. вводиться "День музики".

Характеризується цей  перiод i становленням професiйних та самодіяльних виконавських колективів. Серед них такi, що функцiонують i в  наш час — симфонiчний оркестр у Харковi (1919), симфонічний оркестр ім. Лисенка в Києвi (1919), державна українська мандрiвна капела(«Думка»)

Вперше в України  з’являються камернi ансамблi, для них нацiональнi композитори починають складати репертуар. Державний квартет ім, Ж. Вiльйома (1920), Квартет iм. М. Леонтовича (1926), Квартет iм. II. Чайковського (1926), Українське державне трiо (1927) виконують класичну музику та нові українськi композицiї [6. с.11].

 

2.4. Яскраві  представники періоду

На початку XX століття всесвітню славу здобула плеяда українських виконавців. Це співачки Соломія Крушельницька, Оксана Петрусенко, Зоя Гайдай, співаки О. Мишуга, І. Паторжинський та ін., піаніст Володимир Горовиць.  За межами України стали відомі хорові обробки Миколи Дмитровича Леонтовича.

Здобула собі світову  славу феноменальна піаністка Любка  Колеса -визначна українська артистка-піаністка, що у першій половині ХХ ст. концертувала в Європі, Південній Америці, США й Канаді, а також молодий піаніст Тарас Микиша (син співака), лауреат міжнародних конкурсів у Відні й Будапешті, здобуває собі чимраз більшого розголосу в широкому світі. Згаданий раніше композитор В. Косенко теж є знаменитим піаністом. З інструменталістів за кордоном, треба згадати віолончеліста Богдана Бережницького, віолончелістку Христю Колессу (що йде слідами своєї сестри), скрипака Романа Придаткевича (Америка), піаністку-педагога, музикознавця Софію Дністрянську, піаністку Дар’ю Гординську-Каранович.      

 У Вищому Музичному інституті ім. Лисенка у Львові та в його філіях гуртується деяка кількість видатних виконавців — піаніст Роман Савицький, що враз із віолончелістом Я. Пшеничкою і д-ром Р. Криштальським творять фортепіанове тріо, піаністки Галя Левицька, Володимира Божейко і т. д. Інші інструменталісти — Т. Шухевич, Д. Старосільська, О. Волошинова, Е. Перфецький, О. Москвичов та ін. — працювали й працюють переважно як педагоги [1. с.646].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

III. ВИСНОВКИ

 

В українській музиці цього періоду яскраво виявилися  найкращі

 риси — ідейність,  народність, реалізм. Її провідниками  були діячі М. Кропивницький,  П, Саксаганський, композитори  М. Лисенко, М. Леонтович, С.Людкевич, Я. Степовий та ін. У пропаганді української музики велику роль відіграли видатні українські виконавці, зокрема оперні співаки І. Алчевський, Є. Гушалевич, С. Крушельницька, О. Мишута, М. Менцінський та ін. [5. с.131].

             Продовжує розвиватися домашнє  музикування, що охоплює широкі верстви населення. Товариствами друкуються збірки та окремі твори. Працюють музичні школи, бази, приватні музичні курси. Особливе місце серед цих закладів належало Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка, на основі якої було відкрито Вищий музично-драматичний інститут ім М. Лисенка у Києві (1918) та школу-інститут ім. М. Лисенка у Львові.

             Вплив народної пісні на розвиток свідомості дедалі зростає, актуально звучать старовинні пісні про народні повстання і перемоги над загарбниками, з’являються твори про сучасні події, думи на історичну тематику, революційні, ліричні, пролетарські пісні (зокрема, популярні "Сльозами злита Україна", "Не пора, не пора"); поширюються обробки старих народних героїчних або жартівливих та сатиричних пісень. Згадаймо хоча б "Туман яром котиться" або "Гей, не дивуйте, добрії люди", "Реве та стогне люд голодний", "Засвистали арештанти" та ін. Було видано чимало збірок революційних пісень.

             Отже, українська музика в цей  період розвивалася в тісному зв’язку з життям народу, його боротьбою за соціальне й національне визволення.

 

 

 

IV. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

 

1. Історія української культури / За загал. ред. І.  Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – с.
2. Савченко О.І. Історія української культури:   Навчально-методичний посібник до семінарських занять для студентів денного відділення усіх спеціальностей – Запоріжжя, ЗНУ: 2010. - 113 с.
3. Абрамович С.Д., Чикарьова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2004. – 344 с.
4. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник / За ред.. Черепанової С.О. – Львів: Світ, 1994. – 456 с.
5. Бокань Володимир, Польовий Леонід. Історія української культури: Навч. Посібник. – К. МАУП, 2002. – 3-тє вид., стереотип. – 256 с.
6. Верещагін О.Є. Історія української музики XX ст.: Навч. посіб. реком. МОНУ/ Верещагіна Олена Євгенівна, Холодкова Людмила Павлівна. – К.: Освіта України, 2008. – 268 с.
7. Кульчицький С.В., Мисик Ю.А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Літера ЛТД, 2010. – 528 с.