Автобіографізм роману Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців»

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

 

Кафедра української літератури

 

Автобіографізм роману Тодося Осьмачки

«Ротонда душогубців»

 

Курсова робота

з української літератури

студентки 22-ї групи

факультету філології

та журналістики

Мосійчук Н.П.

 

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук,

професор Поляруш О.Є.

 

Кіровоград – 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………....3                                                                                                   

РОЗДІЛ І. Оцінка творчості Осьмачки літературознавцями……………...5

РОЗДІЛ ІІ. Автобіографізм образу Івана Овсійовича Бруса в романі «Ротонда душогубців»…………………………………………………………...9

РОЗДІЛ ІІІ. Автобіографічні елементи в образі Овсія Бруса……………..15

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Українське літературне відродження 20-х рр. XX століття виявило могутній потенціал національної духовності, незбагненно потужну життєву силу, яка, звільнившись від утисків, розкрилилась багатством художніх явищ, репрезентованих модернізмом та авангардизмом. Серед нових літературних течій слід виділити експресіонізм, який склався в контексті західноєвропейських стильових тенденцій і постав в українській літературі означеного періоду самодостатнім явищем.

Експресіоністичне освоєння дійсності притаманне художній літературі 10-20-х років XX ст., зокрема творчості П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, А. Любченка, М. Йогансена, О. Довженка, М. Куліша та багатьох інших митців. Найбільш виразним представником експресіонізму в українській поезії 20-х років був Т. Осьмачка. У сучасному українському літературознавстві значно активізувалася увага до творчості цього автора. Зроблено спроби окреслити літературний портрет письменника, відтворити його складний життєвий шлях (М. Слабошпицький, М. Скорський).

Творчість Осьмачки репрезентує таку властивість мистецтва, як його національний характер, що проступає на різних структурних рівнях. Художня свідомість митця зумовлена суспільно-історичними факторами, що стали для нації і для нього самого визначальними. Можна твердити, що українські письменники, які переживали катастрофічні умови 20-30-х років XX століття, ввели в літературу екзистенціалізм. Знищення українського письменства комуно-більшовицьким режимом не дало можливості екзистенціалізму розгорнутися в окремий напрям української літератури зазначеного періоду. Проте його наявність у творах багатьох письменників відзначають Т. Гундорова, Г. Токмань, В. Панченко, Ю. Бондаренко, та ін. Т. Осьмачка теж стояв біля початків зародження екзистенціалізму в українській літературі. Однак ґрунтовного дослідження означеної проблеми у художньому набутку письменника в українському літературознавстві також немає.

Актуальність теми зумовлена необхідністю системного вивчення спадщини Теодосія Осьмачки з урахуванням психології творчої індивідуальності митця, його світоглядно-естетичних засад, аналізу літературно-критичної спадщини, інших матеріалів, що розкриває ширші можливості для поглибленого розуміння особливостей світосприйняття та художнього світу письменника.

Об`єктом дослідження курсової роботи є історія української літератури ХХ століття.

Предметом дослідження є автобіографізм роману Т. Осьмачки «Ротонда душогубців».

Мета курсової роботи полягає в дослідженні художніх принципів втілен¬ня образу Івана Бруса на основі реальних життєвих фактів Т.Осьмачки.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- висвітлити художні засоби створення образу Івана Овсійовича Бруса;

- висвітлити автобіографічні елементи в образі Овсія Бруса;

- проаналізувати автобіографічні елементи роману.

Для розв`язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз науково-літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння. 

 

 

РОЗДІЛ І.

Оцінка творчості Осьмачки літературознавцями

Тодось Осьмачка – одна з найтрагічніших постатей в українській літературі ХХ ст. Він – жалобно національний письменник: епохальна катастрофа в українському світі стане для нього всюдисущим нещастям, розколе його свідомість на боленосний страх і відчай, породить неподоланну самотність і зрештою стане страшною життєвою мукою. У його доробку знаходяться сім поетичних збірок, три повісті, переклади Оскара Уальда, Вільяма Шекспіра, спогади, афоризми.

Перша збірка поезій Т.Осьмачки «Круча», яка з`явилася друком 1992р., була схвально сприйнята критикою. Відомий знавець С.Єфремов писав у «Історії українського письменства»: «Серед нашого поетичного молодняку Осьмачка являє, може, одну з найбільш надійних сил»[13;346].

Друга книжка Осьмачки «Скитські вогні»(1925) виразно засвідчує, що він іде «не в ногу» з революційними колонами – жодного натяку на якесь замилування так званим ентузіазмом мас, що часто звучало в його сучасників. Поетів погляд найчастіше звертається до села й бачить навіть уже не життя його, а страшне вигибання. Чорний колір смерті і червоний колір крові складуть тотальну насиченість поетичного, а пізніше прозового світу Осьмачки.

Критики, за незначним винятком, тотально звинувачували Осьмачку. Хто за «перевантаженість гіперболізованими архаїзмами, міфологією і стихійність образів», як Григорій Гельдфанбейн, а хто й «грунтовніше», як наприклад, пролетарський теоретик літератури В.Коряк: «Осьмачка виявляє відворотну тенденцію: відходу від сучасности…Щодо змісту в нього сильна стихія, але його «сільська» ідеологія якась невиразна, недиференційована. Перехрещення клясових впливів у його творчости йде в напрямі ворожої нам клясової домінанти».[11;20].

Апокаліптичні візії, своєрідно виявлені в ранній поезії Т.Осьмачки, відтворюють домінантні риси мистецького світобачення автора, пов`язані із специфічними особливостями його вразливої психіки, і зближують Осьмаччину творчість з художніми здобутками експресіоністської поетики.

Ол. Дорошкевич назвав Осьмачку поетом-символістом, що наближається до чарівних глибин української усної поезії, і поставив його в творчих пошуках поряд з Павлом Тичиною.

У ХХ столітті серед українських письменників найбільш відчутно проблема спосуки митця Силами Зла постала в перипетіях долі Т.Осьмачки. Деякі літературознавці твердять в один голос про його демонів, а в книзі М.Слабошпицького «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)» натрапляємо навіть на цілий розділ під назвою «Чужина. Демони». С.Короненко також намагалася пояснити природу Осьмаччиних демонів у розлогій статті «Самотній демон української літературі» з точки зору містики. С.Короненко здається дивним те, що поет початківець, вчорашній пастух чи плугатар, має таку сильну енергетику, потужну метафорику і планетарне мислення. Та, можливо, річ в тім, що геніям період учнівства не потрібний бодай з тієї причини, що навчитися геніальності взагалі неможливо. Згадаймо, як раптово і потужно ввійшов в літературу молодий Т.Шевченко чи юний Тичина. З Осьмачкою відбулося те ж саме, і жодні демони до цього ніякого відношення не мали. Демонізм Осьмачки, його нелюдськість можна пояснити приналежністю його до емоційного психологічного типу людей.  Один із найсильніших факторів впливу на формування письменника - сім'я. Від батька Осьмачка перейняв тонке світовідчування, здатність читати людські думки, чудову пам'ять, непереборне почуття справедливості, обстоювання правди. Мати прищеплювала синові дух християнської моралі, любов до рідної мови, була прикладом принциповості, носієм духовних народних і національних цінностей. Пережиті письменником у дитинстві драми й трагедії - втрата матір'ю слуху під час його народження, смерть брата Самійла, розстріляного нібито за прочитаний контрреволюційний вірш, написаний Тодосем, - сформували у його надміру вразливій психіці комплекс провини.

У творчому доробку Тодося Осьмачки ідея самогубства не таке вже й рідкісне явище. У «Плані до двору» натрапляємо на акт самовбивства Тимоша Клунка, який не зміг дивитися на голодне існування своєї сім`ї.

Повість «Старший боярин» Ю.Лавріненко вважав чи не єдиним твором Осьмачки, в якому немає пекла. Дехто з літературознавців наголошує на подібності повісті Осьмачки до екзистенційних творів: «Нудота» Сартра і «Чужина» Камю.

Ю.Шерех у статті «Над Україною дзвони гудуть» так писав про повість «Старший боярин»: «За винятком може Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин» Осьмаччин. Якщо можна перелити Україну в слово, - то це повість Осьмаччина. Якщо може слово пах України пронести, - то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, - то це вона збудована, зримо і живовидячки.»[14;236].

Сніжанна Чернюк у свої статті «Сакральні виміри в художньому світі Тодося Осьмачки» пише, що у «Старшому боярині» пісня є можливістю для простих смертних не лише долучатися до сакруму або взаємопроникатися з ним, але й передбачати волю провидіння. Антитеза образів пісні є одним із прикладів загального протиставлення сакрального-профанного у художньому світі Т.Осьмачки: протиставлення правди-неправди, українського й «кацапського», сільського й міського, колишнього й сучасного.

Н.Зборовська вказуєь: «Твори Осьмачкині не що інше, як зматеріалізована словом душевна біографія автора-творця, його душевна драма.».

І хоча Україні і людині немає в Тодося Осьмачки жодного виходу, але твориться текст і, як стверджує Н.Зборовська, наводячи слова А.Камю, твір перестає бути безнадійно трагічним, оскільки надає сенсу авторському життю. І текст, як громовідвід від раненої душі, перетворює смертельну муку на життєву перемогу.

Прослідивши оцінку спадщини Тодося Осьмачки, можна зробити висновок, що інтерес до творчості письменника не згасав. Прихильники різних критичних напрямів в літературознавстві використовували твори Осьмачки як матеріал для своїх досліджень. Протягом багатьох років відношення до його творчості мінялося, але цінність її від цього не зменшувалася.

 

 

РОЗДІЛ ІІ.

Автобіографізм образу Івана Овсійовича Бруса в романі «Ротонда душогубців»

У творах Осьмачки майже кожна подробиця промовляє, що вона з його життя, з його життєвого середовища. Ось і роман «Ротонда душогубців» не став винятком і навіть можна сказати, що він є одним з найавтобіографічніших його творів.

Автобіографізм, на мою думку, найяскравіше простежується в образі головного героя – Івана Овсійовича Бруса. Іван – це сам поет і письменник Тодось Осьмачка. Тодось, як і Іван, народився в селі Куцівка в багатодітній сім`ї, з самого дитинства брався разом з братами та сестрами допомагати батькам у полі та хатньому господарстві. Мати дуже любила дітей, була простодушна, з добрим серцем і працьовита. Хоча у творі автор зобразив матір і дітей у дещо негативному світлі. «І вона ж ніколи не дбала про те, щоб дитину якось навчити молитися Богу, чи щоб навчити шануватися між людьми, бо й сама, здається, знала тільки «оченаш» і «царюнебесний». І поведінка її дітей між людьми нею освячувалась тільки та, яка несла в собі першість брутальної сили. І така школа у першу чергу відбивалась на ній самій і вона ні одно своє поріддя не могла заставити, щоб воно їй помагало.»[10;28]. З твору автор також випустив ту деталь біографії, що його мати оглухла. «Він не раз розповідав, що його мати оглухла, народжуючи саме його.»[11;147].

Тодося «кар`єра маленького радянського чиновника не цікавила, він хотів учитися далі й шукав літературного середовища. Їде до Києва, де стає студентом Інституту народної освіти.»[11;14]. Іван також навчався і проживав у Києві: «А Іван Брус тоді був у Києві перший рік за студента і якраз там і жив»[10;31]. Як вище було зазначено Осьмачка був письменником і «свою першу книгу «Круча» взяв до рук ще студентом. На одній з лекцій курсу сучасної української літератури про неї говорив професор Павло Филипович. Осьмачка слухав і погоджувався з високою професорською оцінкою своїх творів.»[11;15]. На підтвердження того, що син старого Бруса Іван  це Тодось можна навести слова Єжова до Сталіна: «…його старший із шости дітей письменник український… талант поета має великий. Він видав книжку «колони» і нею студентсбка молодь захоплена. Мало цього. Він був студентом педагогичного інституту і, слухаючи виклади української літератури, мав нагоду слухати лєкції і про свою книжку «колони»[10;186]. Прослухавши один вірш з книжки, Сталін наказує не спускати очей з поета, бо він є небезпечним.

Так починається в «Ротонді душогубців» поєдинок тирана й поета.

Поет і в реальному житті мав тверду переконаність, що він протистоїть кривавому тиранові, що між ними двома триває безкомпромісна боротьба. Це давало йому відчуття життєвої і творчої місії, поглиблювало усвідомлення відповідальності й помножувало сили.

Ще один момент з життя Осьмачки, зображений у творі. Іван Брус не був на похоронах своєї матері. «Його викликали телєграмою із Київа на похорон матері. Але через те, що поїзди ходили ще по надхненню Чеки і не в ті часи, які висіли у розкладах руху на залізничних станціях, то Іван Брус і опізнився аж на три дні, хоч і виїхав із Київа вчасно. І так він матері не побачив ні перед смертю, ні мертвих.»[10;27]. Тодось також не встиг на похорон своєї матері. «Бездомний Осьмачка тоді часто не мав жодного уявлення, де заночує і за що купить шмат хліба - таке існування гнаного страхом і переслідуваннями поета надірвало його здоров'я. У нього почався туберкульоз, і тоді приятелі з «МАРСу» виходили йому в місцевкомі письменників путівку до кримського санаторію. Поет був там кілька місяців на лікуванні. Саме тоді й померла мати, на її похорон Осьмачка не встиг. І йому не раз за це докоряли.»[11;123].

Говорячи про смерть батька, то на його похорон Осьмачка також не встиг. «Коли його послали лікуватися до Криму, помер батько. Він із запізненням узнав про це і не потрапив на похорон. Приїхав уже тільки до горбка свіжої землі. Рідні не хотіли зрозуміти, що він у тому не винен, і докоряли йому. Врешті він і сам погодився на свою провину перед батьком.»[11;147]. Та ж ситуація була і з Іваном Брусом. « Мали б оце сьогодні вранці і поховати, та ждуть із Київа молодого Бруса на похорон. Піп ще вчора дав телєграму. І Їван мав приїхати оце минулої ночі. Але нема…Але розповідають, що хтось першої ночі приходив до Брусового гробу і поставив на його чоботи під стінкою насипу, а бриль поклав на самий верх гробу.»[10;161-162, 170].