Античні мотиви у поезії Середньовіччя (на прикладі поезії вагантів)

Отже, що до тематичних і стилістичних особливостей, можна помітити, що античність грала значну роль і виступала  основним джерелом поезії вагантів.

 

2.2 Метричні особливості віршів

 

Слідом за тематичними особливостями вагантських пісень, привертають увагу їх метричні особливості. Перед нами розкривається складна картина взаємодії античної і народної поетичної традиції. Антична традиція з'являється тут у вигляді церковних гімнів і секвенцій – як міг укладатися в них будь-який світський зміст. Секвенції були порівняно нововведенними формами. Це складні строфи і антистрофи, якими антифонно перегукувалися два напів  хори церковного хору, по два рази повторюючи однаковий мотив, згодом переходячи до нового:

 «…Возрадуйся, Матерь божия,

Над коею вместо повивательниц

Ангелы божьи

Пели славу господу  в вушних!

Помилуй, Иисусе господи,

Приявший сей образ  человеческий,

Нас, многогрешных,

За которых принял ты муки…»

 

Цей принцип антифонної строфічної побудови утримався в середньовічній пісенній ліриці дуже міцно, і ми зустрінемо його у багатьох віршах збірки поезії вагантів. Втім, разом з ним існували і простіші, одноголосі секвенції (наприклад, «Брехун»), а згодом розвинулися в складніші системи голосоведення, мотети ( «Пустотлива пісня» ).

Якщо пісенні вірші вагантів майже нескінченно різноманітні за формою, то речитативні вірші  їх набагато твердіше тримаються декількох  улюблених зразків. Середньовічна  латинська поезія знала дві системи  віршування – «метричну», успадковану від античності, і «ритмічну» (або силаботоничну), таку, що різнилася вже на грунті середньовічної Європи. Головним з метричних розмірів був, звичайно, гекзаметр.  Ваганти використали гекзаметр в віршах  з наскрізною римою (вагантська строфа), часто використовуючи античний гекзаметр, який ні на яку риму розрахований не був. Яскравий приклад цьому вірш Вальтера Шатильонського «Про нехтування наукою», де останній рядок – гекзаметр з Ювенала:

«…Missus sum in vineam circa horam nonam,

suam quisque nititur venere personam;

ergo quia cursitant omnes ad coronam,

semper ego auditor tantum, numquamque reponam?..»

Помітно не лише  те, що ваганти цілком наслідували античні традиції,  але й вдосконалювали їх. На відміну від античних часів, голіарди викоритсосували не безримований  гекзаметр, а прикрашений римою - іноді на кінці двох суміжних віршів ( «Розмова закоханих»), а частіше - наприкінці вірша, і в його середині, в цезурі (Примас  «Про Флору»). Такі вірші називалися «леонінські»:

«…В горьком месяце мае

познал я удел Менелая:

Были в слезах моя  взоры 

о том, что лишился  я Флоры...» [ 13 ]

Головним з «ритмічних» розмірів був для вагантів шестистопний хорей із затягнутою цезурою в чотиривірш на одну риму. Цей розмір запозичений з – народного вірша давньоримських пісень (так званого «квадратного вірша: «Нехай полюбить той, що не любив, нехай той, що любив любить знов»!). В середні віки він увійшов до вживання саме, починаючи з Примаса Орлеанського. Цей розмір нестримно отримав щонайширшу популярність і поширився по усіх країнах і по усіх жанрах:

«…Бог сказал апостолам: «По миру идите!» –

И по слову этому, где  ни поглядите,

Мнихи и священники, проще  и маститей,

Мчатся - присоседиться  к нашей славной свите…» [ 13 ]

Вищою вишуканістю було поєднання метричного і ритмічного вірша в одному – коли до трьох віршів «вагантської строфи» несподівано приримувався  гекзаметричний, рядок з будь-якого популярного античного автора (у оригіналі, звичайно, що не знала ніяких рим). Такі вірші називалися «Вірші з цитатами» (versus cum auctorilate) і вдавалися тільки кращим майстрам. Найбільше захоплювався ними вчений Вальтер Шатильонский і його учні.

Рима – майже невід'ємна прикмета поезії вагантів. Для середньовіччя вона була недавнім відкриттям: увійшла до вживання в Х ст., стала неодмінною прикрасою усіх віршів в XI ст., а в XII ст. стала вже виходити з ужитку (у всякому разі, в метричній поезії): відродження культу античних класиків повернуло вчених поетів до метричних розмірів і безримного вірша. Але що було модою для вчених знавців, то не було модою для низової поезії: у вагантів рима залишилася жити і в XII і в XIII ст., і в гекзаметрах, і в ритмічних віршах, і в піснях. Поети ухитрялися в тому, щоб нанизувати довгі тиради на одну і ту ж риму («Вигнання з лікарні» Примаса Орлеанського) або підбирати рідкісні складені або каламбурні рими (Серлон Вільтонський нанизав в одному вірші більше сотні таких рим). У поетів є прислів'я: «В двох віршах чотиривірша поет говорить те, що хоче сказати, третій вірш приходить від його таланту, а четвертий від його бездарності». У вагантських віршах з четверними римами це особливо помітно, і навіть по перекладу читач може відчути різницю між віртуозною легкістю, з якою укладає свої фрази в строфу геніальний Архипіїя, і ваговитою незграбністю, з якою дотягують свої строфи до кінця звичайні віршотворці.[ 11 ]

Розміри і строфіка духовних співів використовуються вагантами, для вихваляння безтурботного життя, веселого проведення часу в шинку за грою в карти, для оспівування переваг і чарівності коханої, для викриття жадібності і лицемірства високопоставлених церковників. Висміюючи ці та інші їхні вади, ваганти все ж прагнуть до очищення світу від гріха. Тут бачимо знову ж таки тематичну запозиченість з античності – веселість і безтурботність співців, як і античних героїв, але виступаючи а ролі допоміжних засобів для створення певного «копійованого» античного образу. [ 5, 510 c.]

Отже, про рівень впливу античної культури на поезію вагантів можна робити висновки, виходячи не лише з тематичних та стилістичних «копіювань», але і з запозичених метричних особливостей, розмірів і строфіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Дослідивши лірику вагантів, я визначила основні особливості їх творчості та виокремила рівень античних запозичень. На прикладі їх поезії  довела, що середньовічні автори наслідували античні традиції написання. Отже, поставлена мною мета була досягнена.

 В процесі дослідження  дійшла висновків, що  ваганти у своїх віршах виявляли глибоку ерудицію і розкутість думки. Український філолог і перекладач М.Борецький в своїх статтях зазначав, якщо європейські ваганти демонстрували свою обізнаність з античними образами і Біблією, то українські – з українським фольклором, якщо одні намагалися вразити слухачів ерудицією, то інші – дотепним гумором, якщо одні критикували церкву, то інші не боялися критикувати весь суспільний лад.

Поезія вагантів взагалі  виховувала вільнодумців, яким в усі  часи судилося розхитувати підвалини  пересіченості і закостенілості. Перекладач А.Содомора, що був причетний до створення латиноукраїнської антології «Поезія вагантів» разом з М.Борецьким, відмічає, наприклад, в їх поезії передусім високе мистецтво володіння словом, римою, звертає увагу на цікаві форми, легкість звучання пісень, ніж саму сутність («вагантів треба не стільки читати, скільки слухати: їх поезія наскрізь пісенна»).

Говорячи про музичні  відлуння поезії вагантів у наш час, треба згадати відому сценічну кантату  німецького композитора Карла Орфа «Сагтіпа Вигапа» (1936),  літературною основою для якої став рукописний збірник XIII ст. поезій вагантів і голіардів, який автор знайшов у каталозі антикваріату. Частина текстів цієї збірки належить відомим поетам Середньовіччя: Абеляру, Архіпоету Кельнському, Вальтеру фон Фогельвейде, інші вірші створювалися анонімно. Карл Орф відібрав для побудови своєї кантати 24 пісні вагантів, серед яких застольні, сатиричні, танцювальні, любовні, духовнофілософські тощо. Цікаво, що на першій сторінці цього давнього рукопису відтворено середньовічну гравюру «Колесо фортуни»: образ колеса, що то підносить людину, то скидає, став не лише основою композиції кантати композитора, а й взагалі емблемою життєсприйняття мандрівних поетів: «Буду царювати – царю – царював- утратив царство», а дві провідні теми К.Орфа «Фортунаволодарка долі…» та «Я оплакую рани, заподіяні мені долею…» є свідченням обертів цього невблаганного колеса, своєрідним втіленням філософії вагантів. Відома сценічна кантата, в якій поєдналася магія музики, древня латина і староєвропейські мови, прозвучала в Київському Муніципальному театрі опери і балету для дітей та юнацтва, про що і розповіла київська газета «День» за 26.07.2006 р..

В наш час вивчення поезії вагантів, за думкою А. Содомори, є актуальним в аспекті вимог Болонського процесу та створення єдиного освітнього простору, а читання її не лише дарує насолоду, а й вимагає серйозної праці з коментарями та словом.

Лірика вагантів дуже різноманітна. Вона відображає широку шкалу проблем середньовічного  життя. Святе і високоморальне протиставляється тілесній і грубій насолоді Відверта відраза до книжної вченості протиставляється філософічності. Саме тому в часи Середньовіччя ваганти набули величезної популярності серед населення. Починаючи з 60-х років ХХст. у зв’язку з могутнім студентським рухом, який охопив країни Західної Європи та Америки, до пісень вагантів виник новий науковий, чисто літературний і психологічний інтерес, що привело до появи нових досліджень, перекладів, публікацій. Дедалі більшої популярності здобуває лірика вагантів і в Україні. Маю надію лише на більшу кількість нових та якісних перекладів.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Аверинцев М. Н. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью // Из истории культуры Средних веков и Возрождения. – М.: Наука, 1976. – 17 – 64 с.
2. Андреев Г., Косиков Г. К., Пахсарьян Н. Т. и др. Зарубежная литература второго тысячелетия. – М.: Образование, 2009. – 8 – 39 с.
3. Анпеткова-Шарапова О. В., Чекалова В. А. Античная литература. С – П.: Образование, 1989. – 240 с.
4. Антична література. – К.: Освіта, 1976. – 290 с.
5. Борецький М. А., Содомора А. М. Світ поезії вагантів. – Л.: Світ, 2007. – 264 с.
6. Гаспаров Д. А. Поэзия вагантов. М.: Наука, 1975. –  421 – 514 с.
7. Ісаєнко К. П. Історія Зарубіжної Літератури Середньовіччя та Відродження. – К.: Освіта, 2006. – 350 с.
8. Косиков Г. К. Средние века и ренессанс (Зарубежная лттература второго тысячелетия. 1000 – 2000) : Учеб. Пособие / Л. Г. Андреев, Г. К. Косиков, Н. Т. Пахсарьян и др. – М., 2009. – 8 – 39 с.
9. Литература Средних веков, Возрождения. Поэзия трубадуров, вагантов, миннезингеров. – М.: Художественная литература, 1974. – 419 – 505 с.
10. Пуришев Б. И. Лирическая поэзия Средних веков // Поэзия трубадуров. Поэзия миннезингеров. Поэзия вагантов. М.: Художественная литература, 1974. – 5 – 28 с.
11. Сидорова H. A. Ваганты и их антицерковная поэзия // Очерки по истории ранней городской литературы во Франции. – М.: АН СССР, 1953. – 408 – 430 с.
12. Томашевский Б.В. Теория литературы. Поэтика: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 334 с.
13. Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. – Л.: Освіта, 1994. – 312 с.
14. Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/wiki/Ваганти
15. Косиков Г. К. Литература Средних веков (раннее Средневековье, зрелое Средневековье, Возрождение, 1987)

          http://www.libfl.ru/mimesis/txt/lit_sred.php

16. Мегела І. В. Поезія вагантів. З книги "У світі вічних образів"

          http://io.ua/s106377

17. Средневековая литература. Поезия вагантов

          http://www.gremlinmage.ru/medieval/vagant.html