Жаргонна лексика

Уперше жаргонна лексика широкого вжитку була представлена в лексиконі Миського і, звичайно, у словнику Даля. Більшість інших досліджень ненормативноїмови велося, в основному, у формі лексикографічних описів мови окремих соціальних і професійних груп: злодіїв, жебраків, бродячих торгівців і ремісників. Так був Боржковський словник таємної мови кобзарів (Киевская Старина. – 1889. – № 9), а Ф. Ніколайчик – таємної мови подільських жебраків (Киевская Старина. – 1890. – № 3).

На рубежі століть значний інтерес був спрямований як на професійні і групові жаргони, так і на мову кримінального світу. Найбільш цікавим дослідженням у цій сфері є “Блатная музика” В. Трахтенберга (С. – П., 1908 р.), що включає понад 400 словникових одиниць.

Бурхливий сплеск у вивченні різних шарів мови відбувся після революції 1917 року. 1918 року був створений Інститут живого слова, що займався проблемами соціальної діалектології.

У 20 – 30-ті роки з’являються праці Є. Д. Поливанова, Л. П. Якубинського, Б. А. Ларіна та інших дослідників, які вивчали проблеми жаргонів, арго, умовних дитячих мов. При цьому “мова революції” сприймається як “революція мови”. Мова бідняків, люмпен-пролетаріату часом зводиться в ранг “мови майбутнього”. Або ж, навпаки, викликає відторгнення, розглядається як небезпечна безкультурність, що загрожує чистоті й цілісності мови.

Вплив “блатної” музики на розмовну і літературну мову в нашій країні, що пережила безліч катаклізмів, пройшла через табори і в’язниці – факт, що не підлягає сумніву, але викликає суперечливе емоційне ставлення.

У колишньому Радянському Союзі жаргон кримінального світу став досліджуватися, переважно з криміналістичної, а не соціалістичної точки зору. Так з’явилися численні словники для службового користування з грифом “Не підлягає розголошенню”. Складені працівниками карного розшуку, вони перевершували аналогічні роботи філологів за кількістю словникових одиниць, але поступались за якістю і думками серед дослідників і негативно позначалися на якості їх праць.

У третьому-четвертому десятилітті XX ст. численні публікації були присвячені проникненю злодійського арго в мову молоді. При цьому ставлення науковців до цього явища було переважно негативним. Активне вивчення молодіжної мови як явища протягом 60–70 рр. сформували більш наукове і менш емоційне ставлення до природних мовних процесів.

У часи “перебудови” відбувся справжній “бум” у вивченні знижених стилів мови. Це було зумовлено вибухом громадянських і мовних спроб. Стрімкі соціальні процеси спричинили значні зміни у стилістиці усної і письмової мови. А науковці одержали багате джерело матеріалу для досліджень і можливість вивчати й обговорювати у процесі будь-яку галузь мови. Стало можливим вийти за рамки спостереження за розмовною мовою і просторіччям і взятись за “блатну” музику, табуйовану лексику, жаргони хіпі, наркоманів і кримінальних структур, не мотивуючи своє дослідження бажанням допомогти правоохоронним органам підвищити культуру мови.

У 80 та 90-ті роки намітились нові тенденції в дослідженні неформальної молодіжної мови. Її стали вивчати в контексті мови міста. Питання культури мови в дослідженнях цього періоду практично не обговорюються; термін “жаргон” цілком втрачає зневажливий значеннєвий відтінок.

Отже, під жаргоном розуміють різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, інтересів, звичок, занять, суспільного становища чи віку. Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді, програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, спортсменів, п'яниць, декласованих елементів (злодіїв, картярських шулерів та ін.). У відкритих групах (молодь, мисливці та ін.) жаргон є своєрідною "колективною грою" (О. Єсперсен). Замкнені групи (жебраки, злодії і т. ін.) за допомогою жаргону відокремлюються від іншої частини суспільства, він допомагає членам групи розпізнавати "своїх" і "чужих", а також виконує функцію конспірації.

Аналізуючи сучасний молодіжний жаргон бачимо, що він, за своєю суттю, той самий, що і жаргон попередніх років. По-перше, він обслуговує певну соціальну групу, що є його творцем та носієм (і зрозумілий саме їй).

По-друге, він значною мірою використовує засоби попередніх етапів свого функціонування, причому не лише власне молодіжного, а й жаргону злодіїв, кримінальних злочинців, тобто прослідковується певна наступність. Наприклад, ще з 20-х років (періоду безпритульних дітей, безробітної молоді) відомі такі слова: антон – сторож, ажур – порядок, алкан – п’яниця тощо. З 50-х років (періоду так званих стиляг) відомі триндьож – пуста балаканина, бути на стрьомі – бути на сторожі, пильнувати під час якогось заходу, шухер – заклик до втечі з місця подій. Із 70-х - 80-х років (періоду хіпі) знаємо розклaд – ситуація, фенька – браслет із бісеру, розборка – з’ясування стосунків, тусовка – зібрання.

Сучасний молодіжний жаргон має типову стилістичну маркованість: знижено-грубувату, вульгарну, фамільярну, що й забезпечує йому експресію в іронічно-жартівливому ключі. Досить часто жаргонізми творяться на основі метафори, метонімії, синекдохи. Напр.: ласти – ноги; лопати – руки, чайник – голова; хавальник – рот; шпала – висока людина.

При творенні жаргонної лексики послуговуються також здрібніло-пестливими суфіксами на зразок гендлик – їдальня, велік – велисепед, телик –телевізор, тазик – комп'ютер, хом'ячок – миша комп’ютера. Таких утворень загалом небагато, причому їх позитивне стилістичне забарвлення значної мірою нейтралізується типовою для жаргону установкою на зниженість, грубуватість.

Помітна в сленгу й інша скерованість – на очуднення через мову і тих, хто є його носієм, і власне самої мови. Це досягається за рахунок різних змін, зокрема:

а) значень відомих у загальновживаній мові слів, для прикладу тачка – таксі, лимон – мільйон, капуста – долари, могила – Києво-Могилянська академія.

б) фонетичної деформації слів: дьоріш – директор, фізра – фізкультура, матра – математика, украха – українська мова;

в) залучення чужомовних засобів, більше або менше адаптованих до мови. Найбільше сучасне джерело – англійська мова: фейс – обличчя, месаг – лист, мані – гроші, бай – бувай, бьозденік – день народження, піпли – люди, кікнути – ударити, шузи – туфлі, взуття. В українському сленгу чимало утворень російського походження: прикид – одяг, ландиш – кінець, крах, неприємність, приколюватись, прикол, прикольно – жартувати, жарт, цікаво, інтригує.

У сленгу як різновиді жаргону виразно простежується гіпертрофована дія закону економії мови. Наприклад, маг – магнітофон, комп – комп'ютер, дек – декан, клава – клавіатура тощо.

Специфікою саме українського сучасного сленгу можна вважати обмежене використання (залучення) внутрішньомовних ресурсів через обмежене послуговування українською мовою у живому спілкуванні мешканців міст. Як відомо, саме великі міста є основним місцем функціонування та творення жаргонної лексики.

Людина реалізується в культурі думки, культурі праці, звичайно, у культурі мови. Нині культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що при низькій культурі мови виявляється виразні ознаки бездуховності. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української на російську і навпаки чомусь перестали сприймати як пляма на службовому мундирі.

Вивчаючи публічну комунікацію, ми не можемо не зазначити, що зміни досить часто не збігаються з традиційними уявленнями про норму мовної поведінки. Щоразу в засобах масової інформації з’являються терміни, що не відповідають мовним нормам. З’являється “кримінальна”, “вульгарна” лексика, яка поширюється в молодіжному середовищі.