Загальна характеристика соціально-політичної та культурної ситуації в Англії ХVІІ ст

Домінантою поеми була колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкривав боротьбу мотивів у душі Адама і Єви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризували вишу людську сутність: відданість і вдячність (у даному разі — Богові, який створив людину) та розум і кохання; проте вони приходили у трагічне зіткнення між собою.

Єва міркувала так: якщо Бог сотворив їх як живих людей, тобто виділив із неживої природи, то їхня людська сутність може виразитися лише у вільній волі. Вільна воля людини виражалася у вільному пізнанні світу. Ніщо не могло перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра, зла. Так Єва дійшла висновку, що сама її людська природа обумовила право зірвати заборонений плід з дерева пізнання.

Далі подавалося складне мотивування вчинку Адама. Його спонукали розділити гріх Єви вірність і співчуття. Ці кращі людські почуття, разом із мисленням, також притаманні людській природі.

Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої (на жаль, незавершеної*) частини поеми "Повернений рай". Новим її героєм став Ісус Христос, а головним змістом — спроба Сатани спокусити Ісуса.

Спокуса гріхом — суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя — як спокусу.

Сатані у цій поемі протистоїть Ісус. Його образ був абстрактним втіленням ідеї поета.

Він — втілення розуму, що вже переміг, це готова ідеальна фігура. Інтерес поета до духовного світу людини, до суперечностей, що жили у ній та боролися, ще раз поступився місцем теологічній догматиці, яка виразніше проявилася у "Поверненому раї", ніж у першій поемі.

Посилилась і класицистична тенденція. Порівняно з "Втраченим раєм" риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, — спокусник; Ісус— той кого спокушали. Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим.

Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та обмежена, відсутні ліричні відступи, зберігалися лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.

3. Трагедія "Самсон-борець"

Услід за образом героя, стійкого у пасивному опорі. Мільтон створив інший образ, більш активний. Його Самсон, переживши жорстокі спокуси та оволодівши своїми пристрастями, спрямував всю свою силу проти ворогів.

Тільки наприкінці 60-х років склалися думки автора про трагедію, викладені у короткій передмові до "Самсона-борця" — "Про той рід драматичної поезії, що називається трагедією".

Трагедія Мільтона покликана була не лише розважити, а й вразити читачів (до постановки на сцені вона не призначалася), закликати їх до боротьби проти феодально-абсолютистської реакції.

В образі Самсона поєднувалися живі суперечливі риси дивовижного людського характеру. Герой сповнений усвідомлення своєї трагічної вини: він, покликаний звільнити свій народ від гнобителів, не виконав цього завдання і сам став рабом. Усвідомлення цієї вини тим тяжче для нього, оскільки відповідальність він покладав лише на себе. Самсон — воїн, Самсон — обраний, Самсон - захисник свого народу. Внаслідок цього він занадто вимогливо ставився до самого себе.

В останній трагедії Мільтона не було ні небес, ні пекла. У цій земній та людській трагедії митець постав над теологом. Образи її значною мірою підказані актуальними політичними ідеями, якими жив автор.

Трагедія побудована за принципом класичних "єдностей": вона розгорталася в одному місці, протягом одного дня, у ній не було жодної сцени, що не мала б прямого відношення до дії.

5.Розвиток  класицистичних  тенденцій.  Творчість  Джона  Драйдена. 

Англійська література XVII століття - це література епохи революційної ломки. Вона розвивається в умовах запеклої ідеологічної та соц боротьби, у тісному зв'язку з подіями свого часу.

У літературному житті Англії цієї пори розрізняють в свою чергу три етапи, перший з яких припадає на передреволюційні десятиліття (20-30 роки), другий охоплює роки революції і республіки (40-50 роки), третій збігається з періодом реставрації (60-80 роки ). Перехідний характер епохи, складність і гострота соц-політ колізій у країні зумовили складність і суперечливість її лит процесу. В Англії ця епоха не має однозначної характеристики: бароко існує тут з класицизмом і різнорідні лит принципи химерно переплітаються в тв-ве одного і того ж автора.

ДРАЙДЕН, Джон (Dryden, John — 07.08.1631, Олдвінкл — 01.05.1700, Лондон) — англійський письменник. 
 
Народився у незаможній поміщицькій сім'ї. Навчався у Вестмінстерській граматичній школі та Трініті-коледжі Кембриджського університету (закінчив у 1654 p.). У студентські роки почав писати вірші. Як поет, Драйден був майстром оди і сатири. Поетичні твори Драйдена ознаменували утвердження класицизму в поезії Англії. Першим значним твором Драйдена була ода на смерть О. Кромвеля «Поема на смерть його високості Олівера, лорда-протектора Англії, Шотландії та Ірландії» («A Poem upon the Death of His late Highnesse Oliver, Lord Protector of England, Scotland and Ireland», 1658). Проте вже через два роки після початку Реставрації він привітав одами повернення на англійський престол Карла II Стюарта: «На повернення короля» («Astra ea Redux», 1660) і «На коронацію його величності» («То His Sacred Majesty, a Panegyrick on His Coronation», 1661). Після цього Драйден написав дві оди, присвячені канцлеру Кларендону та його дочці, а також «історичну поему» «Чудовий 1666 рік» («Annus Mirabilis: The Year of Wonders 1666», 1667), у якій змалював суспільно-політичні події року, пов'язані з перемогою англійського флоту проти Нідерландів і з подоланням стихійних лих у країні (пожежа Лондона). 1668 р. Драйден отримав звання поета-лауреата, а ще через два роки його призначили придворним історіографом. Виправдовуючи звання придворного поета, він створював політичні сатири. Так, його поема «Авессалом і Ахітофель» («Absalom and Achitophel», 1681), написана у формі біблійної алегорії, була спрямована проти партії вігів, які намагалися зробити спадкоємцем англійського престолу герцога Монмаутського. Останній виведений у поемі під іменем Авессалома, а лідер вігів, лорд Шефтсбері, — хитрого та підступного Ахітофеля. Проти вігів спрямована також поема Драйдена «Медаль» («The Medal, 1682»), у якій він висміює демагогію вігів, що апелювали до народу. Поема викликала відповіді з боку літературних прихильників вігів, котрим Драйден у свою чергу відповів сатирою «Мак Флекно» («Mac Flecknoe», 1682). 
 
Чільне місце в поезії Драйдена відведено і релігійним проблемам. У поемі «Religio Laid, або Віра мирянина» («Religio Laid or a Layman's Faith», 1682) Драйден засудив католицизм і прославив англіканську церкву, захищаючи її від деїзму. Проте у 1686 р. Драйден перейшов у католицьку віру (коли на престол зійшов Яків II, котрий був католиком) і через рік створив поему «Лань і пантера» («The Hind and the Panther», 1687). У поемі прославлялася вже католицька церква, зображену в образі білосніжної лані, і викривалася англіканська церква, яку Драйден зобразив в образі хижої та жорстокої пантери. 
 
Починаючи з комедії «Шалений шанувальник» («The Wild Gallant», 1662), Драйден звернувся і до драматургії. Його перу належать 27 п'єс різних жанрів (комедії, трагедії, трагікомедії, опери). Комедії та трагікомедії Драйдена мають здебільшого наслідувальний характер. Комедія «Мартін-нездара»(«Sir Martin Mar-All», 1667) написана за зразком мольєрового «Легковажного», сюжет «Іспанського ченця» («The Spanish Fryar», 1679) запозичено у Дж. Флетчера («Іспанський священик»), «Амфітріон» («Amphitryon», 1690) є переробкою комедій Плавта і Мольєра. Найкраща з комедій Драйдена — «Модний шлюб» (Marriage a-la-Mode, 1671), присвячена світському побуту. Трагікомедії Драйдена написані за зразками п'єс Д. Флетчера та французького драматурга А. Арді, а також романів мадам де Скюдері. Так, за мотивами її «Великого Кіра» Драйден створив п'єси «Таємне кохання, або Королева-діва» («Secret Love, or the Maiden Queen», 1666—1667) і «Торжествуюче ко-хання»(«Love Triumphant», 1693). 
 
Найбільш оригінальними п'єсами Драйдена є віршовані «героїчні п'єси» («heroic plays»), присвячені кривавим злочинам та історії екзотичних народів. До них належать «Королева індіанців» («The Indian Queen», 1662), «Імператор індіанців» («The Indian Emperor», 1665), «Тиранічне кохання» («Tyrannick Love», 1669), дві частини «Завоювання Гранади іспанцями» («The Conquest of Granada by the Spaniards», 1670), «Ауренґ-Зеб» («Aureng-Zebe», 1675). У своїх пізніх трагедіях «Все за любов» («All for Love», 1677) на сюжет «Антонія і Клеопатри» В. Шекспіра, «Дон Себастьян» («Don Sebastian», 1689) і «Клеомен» («Cleomenes the Spartan Heroe», 1692) виступав як класицист. 
 
Драйден написав ряд п'єс, жанр яких наближається до опери — віршовані п'єси супроводжувалися музикою. До них належали «Стан безвинності» («The State of Innocence», 1677) на сюжет з «Втраченого раю» Д. Мільтона, «Альбіон і Альбаній» («Albion and Albanius»,1685) та її продовження «Король Артур» («King Arthur», 1691), які прославляли Карла II і Якова II. Також Драйден переробив кілька драматичних творів Шекспіра («Буря», «Троїл і Крессіда»), К. Марло («Паризька різня»), Софокла («Цар Едіп»). 
 
Драйден є родоначальником літературної критики в Англії; його називають «батьком англійської критики». Свої погляди він виклав в «Есе про драматичну поезію» («An Essay of Dramatick Poesie», 1668), «Есе про героїчні п'єси» («An Essay of Heroic Plays», 1672), а також у передмовах до власних творів. Д. першим в Англії охарактеризував творчість визначних письменників — Дж. Чосера, Е. Спенсера, В. Шекспіра, Б. Джонсона, Ф. Бомонта, Д. Флетчера, Д. Мільтона, оцінив їхній внесок в національну літературу,розглянув їхні творчі манери. 
 
«Славна революція» 1688 p., яка скинула Стюартів і зробила Англію конституційною монархією, змінила і життя Драйдена, котрий відмовився присягнути Революції і зберіг вірність поваленій династії. Його позбавили колишніх посад і пенсії. Відійшовши від політики, Драйден в останні роки життя займався віршованими перекладами і переказами. Він перекладав Персія та Ювенала (1693 p.), видав книгу перекладів усіх творів Вергілія (1697 p.). Останньою за життя Драйдена книгою була збірка його поем «Оповідання давні та нові» («Fables, Ancient and Modern», 1699). Сюди ввійшли віршовані переробки новел Дж. Боккаччо і Д. Чосера, переклади з Гомера, Вергілія, Овідія, вірші на випадок. Найвизначніший з оригінальних творів пізнього Драйдена — ода «Бенкет Александра, або Сила Музики» («Alexander's Feast, or The Power of Musique», 1697) оспівувала музику як найчарівніше мистецтво. Цю оду, яка була покладена на музику Г.Ф. Генделем, він вважав найкращим з усіх своїх творів. 
 
В останні роки життя матеріальне становище Драйдена погіршилось, однак, попри все, його надзвичайно поважали сучасники. Понад усе він любив сидіти в кав'ярні Біля, де на нього завжди чекало почесне місце і де його повсякчас оточували шанувальники. У травні 1700 р. він помер. Похований Драйден у Вестмінстерському абатстві поряд із Дж. Чосером. 
 
Драйден — найвизначніша постать англійської літератури 60—90-х років XVII ст. Віршовані драми і поетичні твори Драйдена відзначаються довершеністю форми. Він надав англійському віршу «правильність» класицизму і небувалу до того гнучкість і виразність. Творчість Драйдена справила значний вплив на англійських митців XVIII ст. — А. Поупа та С. Джонсона, англійських романтиків В. Скотта, Дж. Байрона, Д. Кітса. До палких шанувальників і дослідників творчості Драйдена у XX ст. належав Т. С Еліот, котрий присвятив йому цикл своїх лекцій.

6.Перелік використаної  літератури.

1. Аникин Г., Михальская Н. История английской литературы. - М., 1985.
2. Луков Вл. А. Джонсон Бенджамин  // Электронная энциклопедия «Мир Шекспира».
3. Горбунов А. Н. Джон Донн и английская поэзия XVI—XVII вв. М., 1993
4. Леся Українка «Джон Мільтон» 
5. Гербель Н. В. Английские поэты в биографиях и образцах, СПб., 1875 
6. Джон Драйден — биографическая справка и переводы Александра Лукьянова