Література - мистецтво слова

4.

Поняття «література» має два значення. Насамперед це один із видів мистецтва, у якому носієм образності є слово. Літературою називають також будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення. 
 
Слово «література» латинського походження і означає «літера». Щоб з усієї маси літературної продукції виділити твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (естетично вартісна література). Саме поняття «художня література» з'явилось у XX столітті. У попередні часи для позначення творів, що мали мистецьку вартість, а не були простим засобом спілкування чи передачі думок, часто користувалися поняттям «поезія», хоча вони й не мали віршової форми. З поширенням художньої прози літературні твори (як поетичні, так і прозаїчні) називають «красною» або й артистичною літературою. 
 
Сьогодні словесні твори, що мають мистецьку вартість, переважно називають художньою літературою (цей термін має також значення оцінки рівня майстерності, довершеності). Інколи художню літературу називають власне літературою. Поняттям «література» користуються частіше для означення прози, оскільки в окремих випадках віднесення того чи іншого прозаїчного твору до художнього буває проблематичним (наприклад, сюди належать окремі жанри документальної літератури, епістолярна література і т. п.). Дослідники використовують також і термін белетристика (фр. belles lettres), що означає красне письменство (у широкому розумінні — твори художньої літератури загалом; у вузькому — художня проза). 
 
Художня література, крім поділу на поезію і прозу, ділиться на так звані роди, до яких належать три основні — епос, лірика, драма, — та суміжні родо-жанрові утворення (ліро-епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо). 
 
Види мистецтва умовно поділяють на три типи. До першого належать так звані просторові види мистецтва, до яких зараховують живопис, скульптуру та архітектуру. Назву просторових вони дістали тому, що предмети, які зображуються ними, ми сприймаємо у їхньому просторово-статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному просторі, немовби завмерлі в ньому. 
 
Другий тип — це часові мистецтва, до яких належать музика, співи, танець, пантоміма і література. Часовими вони називаються тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу. 
 
Третій тип — це так зване синтетичне мистецтво, яке поєднує елементи як просторових, так і часових мистецтв. Форма зображення в театрі й кіно реалізується як у просторі, так і в часі. Окремі елементи синтезу з просторовою формою зображення характерні, у свою чергу, і для деяких видів часового мистецтва, зокрема танцю й пантоміми. Наприклад, пантомімічна вистава може набирати форми як статичного, так і динамічного зображення. 
 
Види мистецтва відрізняються не лише способом відображення життя, а й тим матеріалом, в якому постають їхні твори і яким вони користуються для мистецького його відтворення. За такими «матеріальними» ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, у порівнянні, наприклад, зі скульптурою — мистецтвом каменю, живописом — мистецтвом фарби, танком — мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою — мистецтвом жестів і міміки, музикою — мистецтвом звуків тощо. Кожен із видів мистецтва має переваги перед іншими стосовно можливості якнайбільш повного охоплення різних боків зображуваного предмета. Загальна перевага матеріалу, яким користується, наприклад, група просторових мистецтв, полягає у можливості безпосереднього, зримого відтворення предмета свого зображення. Майстерна гра світла і тіні, передана фарбою на художньому полотні, краса форми людського тіла, відтворена в пластиці гіпсу чи мармуру скульптурного ансамблю, довершеність симетрії у поєднанні окремих частин архітектурної споруди, — усе це, відтворене в просторово-концентрованій формі, впливає на наші почуття безпосередньо за рахунок того, що сприймається нами наочно, у прямому візуальному контакті. Сила емоційного впливу просторових мистецтв ґрунтується на тому, що зорові відчуття є визначальними, основними в життєдіяльності людини. З усіх відчуттів, що належать людині, зорові виступають у найрозвиненішій формі. Звідси просторове мистецтво має здатність впливати майже на всіх людей, тоді як словесне мистецтво пробуджує емоційні враження далеко не в усіх. Це пов'язано насамперед з тим, що емоційне враження від словесного твору відбувається не безпосередньо під час читання чи на слух, а завдяки посередництву уяви, фантазії, яка в належно розвиненій формі властива далеко не кожному. 
 
Одночасно матеріал різних видів просторового мистецтва певним чином обмежує їхні зображувальні можливості. Обмеженість, наприклад, матеріальних засобів, якими користується живописець, найбільш чітко виявляється у порівнянні їх з матеріалом скульптурного зображення.  
 
Обмеженість словесного матеріалу через неможливість безпосереднього впливу на почуття компенсується значними перевагами, які надає йому в порівнянні з просторовими мистецтвами часова форма зображення. Скульптор чи живописець, звертаючись до зображення якоїсь події, тобто динамічної, а не статичної сцени, суттєво обмежений у можливостях її всебічного відтворення, оскільки може змалювати лише один, хоча б і найзначніший її момент. Словесна форма передачі спроможна подавати зображувану подію в максимальній повноті її динамічного розгортання. Ще більше обмежені живописець та скульптор порівняно з літератором у можливості відтворення думок і внутрішніх переживань зображуваної людини і особливо динаміки плину емоцій.  
 
Окремі види часових мистецтв в залежності від матеріалу виявляють різні можливості щодо зображення та емоційного впливу зображуваного на свідомість того, хто їх сприймає. Наприклад, музика, як і просторові мистецтва, безпосередньо впливає на почуття, створюючи у слухача відповідний емоційний настрій. Але сила естетичного враження, яке отримує людина від літератури, незважаючи на свою опосередковану форму, може бути набагато більшою за рахунок того, що словесне мистецтво дає людині інтелектуально-емоційну насолоду, пов'язану не лише зі сферою почуттів, але й з усім, що ми відносимо до сфери розуму, інтелектуально-пізнавального чи етичного світу людини. 
 
Засобами слова — цього найбільш гнучкого матеріалу — можна відтворювати зображуване майже кожним видом мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову. 
 
Одне з провідних місць у суспільно-естетичній свідомості людства сьогодні посідає словесне мистецтво. Але воно не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відродження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живопису. Поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінґом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 р.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Геґеля. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня, І. Франко та інші. 
 
Органічним складником літератури як мистецтва слова є література для дітей. Суперечки навколо її специфіки тривають і сьогодні. Зрозуміло, що вона має свої жанрові особливості, тематику й технічне оформлення, відповідає рівневі дитячих знань і психологічному розвиткові, хоча ідейно-естетичними принципами література для дорослих і дітей не відрізняється. Український літературний критик Олександр Грушевський підкреслював, що для виховання дітей у руслі національних традицій необхідна «спеціальна дитяча література. Проста, зрозуміла, чиста — як око, світла, ясна, як срібний струмок гірського водоспаду з найтоншими переливами фарб, прекрасними, немов дитячі душі... Вона повинна бути весела й бурхлива, як той же водоспад, і тихо-спокійна, задумливо-мрійлива, як плесо широкого ставу в місячну нічку, а також природна, мов затінок в спеку». 

    1.Лессінг Г.Е. Лаокоон, або про межі живопису і поезії. М., 1957.

Флоренский П.А. Аналіз просторовості і часу в художньо-образотворчих творах. М., 1993.

2.За історико-хронологічним принципом.(Інтернет)

3. Літературно-мистецькі напрями

4.Білецький Д. М., Ступак  Ю. П. Українська дитяча література. — К., 1963. 
Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины.—М.,1999. 
Волинський П. Основи теорії літератури. — К., 1967.