Літопис Григорія Грабянки як зразок української барокової літератури

Як уже вказувалося, літопис  Григорія Грабянки слід розглядати в  першу чергу як літературний твір, а не як історичний. Автор подає  не документальні факти, а літературно  опрацьовану історію, прагне зробити  її доступною для широкого загалу. В першу чергу він розраховує на значний емоційний вплив на читача. Головним завданням Грабянки в умовах поступової втрати Україною автономії було нагадати про колишню  козацьку славу. В процесі виконання  цього завдання літописець відтворив  осіб і предмети не такими, якими  вони були насправді, але такими, якими  вони повинні чи могли б бути, даючи їм, таким чином, певне нове існування і ніби створюючи їх повторно. Іван Якович Франко вказував, що «Власне в козацьких літописах Самовидця, Грабянки, Величка і їх наступників і компіляторів, таких як Боболинський, Лукомський, Рігельман і т. п., було б інтересно прослідити зріст тої легенди про Хмельниччину, що в значній мірі заслонила перед нами правдиву дійсність. З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу; аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів... Отся. грандіозна конструкція Хмельниччини, конструкція більше літературна, аніж історична, була... головною заслугою козацьких літописів». [24, стор.330] У літописі Грабянки замість правдивої твориться піднесена, гіпергероїзована історія, що поступово стає одним з чинників у розвитку національної самосвідомості українського народу.

Літопис Григорія Грабянки можна, вживаючи сучасну термінологію, назвати барокковим історичним романом. Тут наявний широкий спектр художніх засобів. Автор вводить у свою розповідь вірші, напівлегендарні  перекази. На основі таких переказів  написані оповідання про будівництво  фортеці Кодак, про захоплення Хмельницьким королівських привілеїв у Барабаша, про смерть і похорон Хмельницького  та ін. На сторінках твору ми зустрічаємо такі властиві для барокових художніх творів особливості, як поєднання символіко-алегоричного значення різних персонажів з історико-реалістичним, використання прийомів контрасту, смакування натуралістичних подробиць, пишні натюрморти, несподівані метафори, нанизування епітетів.

Відповідно до свого завдання  -  звеличення Богдана Хмельницького і його доби - Грабянка написав свій твір складною, сильно стилізованою під церковнослов'янську українською книжною мовою того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти високого, патетичного стилю розповіді, в яку все ж проникли народнорозмовні елементи. Важкий, риторичний стиль Грабянки, вживання архаїзованого синтаксису і лексики значно затруднюють сприйняття твору читачем кінця XX ст., і тому потребують донесення у сучасних формах. Йдеться тут не про переклад з однієї мови на іншу, а про переклад з староукраїнської мови на нову. Над перекладачем тут тяжить оригінал, його не можна калькувати, залишаючи авторський порядок слів у реченні чи ускладнену його побудову, а треба знайти спосіб відтворити все за правилами сучасної граматики. Ці труднощі Р. Г. Іванченку вдалося подолати, його переклад, з максимальною точністю відтворюючи оригінал, разом з тим не є стилізованим і архаїзованим. Думається, що ця спроба

Р. Г. Іванченка має викликати гостре зацікавлення у широкого читацького загалу.

 

                                               ВИСНОВОК

 

Бароко виникає в Європі як проміжна культура між епохами Ренесансу та Просвітництва. Воно було першим синтетичним і тому універсальним напрямком новоєвропейської культури, який виявився у всіх її формах та регіонах.

Як синтетичний напрям бароко переосмислює під кутом зору катаклізмів новоєвропейської історії  певні духовні звершення пізнього Середньовіччя, Ренесансу та Реформації. При цьому від Середньовіччя береться духовність символічного бачення світу, від Ренесансу - гуманізм (іноді в трагічному витлумаченні) та відновлення античності, від Реформації - патетична антитетичність, динаміка. Специфікою українського бароко була б в цьому відношенні та обставина, що тяжіння до античності та міфологічних образів і середньовічної символіки переломлюються в ньому через відновлення традицій Київської Русі; а певні ідеї Реформації засвоюються в контексті ідеалів національно-визвольної боротьби з її героїкою та демократизмом. Ці демократичні тенденції і пов'язують на Україні певні риси бароко (зокрема його декоративність) з особливостями народного мистецтва.

Отже, дослідивши у різних аспектах Літопис Григорія Грабянки, який являється одним із найяскравіших і найцінніших творів українського літописання, розглянувши у повному обсязі барокову добу та широковідомі твори XVII – XIII cтоліття, можемо сказати, що в українській літературі ця доба  представлена досить яскраво, автори дуже майстерно розповідають нам через призму бароковості про минувшину, про події, які ніколи не слід забувати хоча б з тої причини, що ми є українцями.

Можемо також сказати, що бароко на Україні було надзвичайно різноманітним і за тематикою, і за художніми засобами. В українській поезії цього напрямку були і трагічні теми, і песимістична проблематика ілюзорності, плинності буття, але визначальна тенденція була пов'язана з виразом здатності людини протистояти ворожим силам небуття. Прояви героїко - патріотичної теми в українському бароко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов'язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко-стоїстичними рисами українського менталітету.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Багалій Д. Нарис української історіографії / Д. Бгалій. - Київ: Освіта, 1925. – 103с.

2. Возняк М. Історія  українського письменства / М. Возняк. -  Львів. : Фоліо 1922. – 213с.

3. Наливайко Д. Поетики й риторики епохи бароко // Українське бароко / Д. Наливайко. –Х.: Право, 2004. – 262 с.

4.Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992, — 192 с.

5. Величко С. Літопис.  У 2-х т. ( Переклад з книжної  української мови В.Шевчука). – К. : Освіта, 1991. - Т.1. - 371 с; Т.2. - 642 с.

6. Ніколаєнко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХУІІ – ХУІІІ століть: Посібник для вчителя. – Харків: Веста; Ранок, 2003. – 144 с.

7. Соболь В.О. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко. – Донецьк: МП “Отечество”, 1996. – 336 с.

8. Ясиновский Ю. Українська гімнографія. // Українське барокко та європейський контекст. – К.: Наукова думка, 1991.

9. Сергієнко Г. Я. Історія України (з найдавніших часів до кінця ХVIII ст.).: Навч. посібн. для 7-8 класів середньої школи. / В. Смолій, Г. Сергієнко. – К.: Освіта, 1993. – 314 с.

10. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. - C.513-524.

11. Макаров А. Світло українського бароко / А. Макаров. - К.: Мистецтво, 1994. - 288 с.: ілюстр.

12. Костюк О.Г. Українське барокко та європейський контекст / Костюк О.Г. – Львів : Свічадо, 2001. - 112 с.

13. Федорук О.К. Зарубіжне мистецтво / О. К. Федорук. – К. : Наукова думка, 1991. - 254 с.

14. Крип’якевич І. Історія Русів / І. Крип’якевич. – К: Наукова думка, 1991. URL: http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm

15. Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: Наукова думка, 1971. — 208 с. URL: http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm

16. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 р. – К., 1994.

17. Сафонович Ф. Хроніка з літописів стародавніх /Ф. Сафонович. – К.: Освіта, 1992. – 307 с.

18. Рудницький О. П. Українське мистецтво у полі культурному просторі. — К, 2000. — С. 1919.

19. Иконников В. С. Опыт русской историографии / В. С. Иконников т. 2, кн. 1. - К., 1908.

20. Марченко М. І.  Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.) / М. І. Марченко -  К.: Наукова думка, 1959. – 280 с.

21. Грушевский М. С.  Самовидец Руины и его позднейшие отражения. — Труды Института славяноведения Академии наук СССР. / М. С. Грушевський. - К.: Освіта, 1932.

22. Грушевский М. С. Об украинской историографии XVIII века. Несколько соображений. — Известия АН. СССР, VII серия, отд. общественных наук, 1993. № 3.

23. Дзира Я. І.  Українські літописи XVI — XVIII ст. в радянській історіографії / Я.І. Дзира. — Історичні джерела та їх використання. - К., 1968.

24. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. /              І. Франко. Л.: Освіта, 1910.