Людина в концепції Олександра Довженка та Івана Багряного

 

Читаючи твори І.Багряного, неможливо не зауважити, що герої схожі на самого автора. Його герої – це сильні особистості, інтелігенті люди. Таким є сам письменник. Це людина, яка йде на службу владі, не займає угодницької позиції, не ї "хамелеоном" і його герой теж. Це людина, яка здатна на власні глибокі міркування. Декларуючи свою незалежну світоглядну й естетичну позицію, І.Багряний у передмові до поеми "Ave Maria" заявляє: "Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої я не належав і не хочу належати. Не іменуй мене поетом, бо слово "поет" скорочено стало визначати – хамелеон, спекулянт, авантурник, ледар...

Не іменуй же мене поетом, друже мій. Я хочу бути тільки людино, яких так мало на світі, я хочу бути тільки нею.»

 

Саме цей монолог відкриває нам внутрішній світ письменника. Молодий автор прагне стати митцем. Відчуває саме в цьому своє призначення. Таким героєм, гуманною людиною і просто особистістю у романі "Тигролови" виступає Григорій Многогрішний – героїчна особистість, яка не терпить неправди і вірить у краще. Але окремого дослідження, присвяченого концепції героїчної особистості ще не було.

 

Простежимо концепцію героїчної особистості у творчості І.Багряного;

Письменник вірив в те, що потворна радянська дійсність, пекло якої він показав у своїх творах, не знищила й не знівечила людський і національний дух українця. Вона, ця ідея, втілена в яскравих художніх образа головних героїв – молодих українців, людей героїчного характеру, типу Григорія Многогрішного з "Тигроловів" Андрія Чумака з "Саду Гетсиманського", "Максима Колота з роману "Людина біжить над прірвою", штурмана Матяжна з "Morituri». У цих образах виявлені найкращі риси сучасників І.Багряного і його самого, яких не позбавили гідності і віри в добро жорстокості реального життя. Це люди суворої долі й великого серця.

Їхній шлях – шлях терпіння, фізичних і духовних мук і тортур. І проходять вони цей шлях відважно й прямо

 

І.Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників впливати на перебіг історії, тому й вітає прихід надлюдини у доброму розумінні цього слова. Він мріяв про людину з "високою стелею", людину, цільну, хорошу й сильну, ніжну й вольову, невіддільну від свого народу, про велетнів, здатних створити Нову Україну..

 

Сильні, відважні особистості є обранцями Бога, з ними завжди благословення, сприяння, посмішка долі. У "Тигроловах" ця ідея виражена в низці прислів'я, таких як: "Бог не без милості, козак "не без щастя", "Сміливі завжди мають щастя", недарма ж "іноземці вказують на шляхетність та доблесть" як провідні мотиви цього твору. Саме сміливі є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв І.Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях.

 

Важливою рисою сильної, гуманної особистості творів І.Багряного є усвідомлення свого покликання. Призначення. Григорій Многогрішний сприймає себе лідером, провідником мас, будителем національного духу.

 

Проявом особистого світовідчуття головних героїв І.Багряного є індивідуалізм. Вони не тільки обходяться без чужої допомоги, але й постійно допомагають іншим, слабшим від себе. Це простежуємо в романі "Тигролови".

 

"Справжні" герої І.Багряного  не здатні на зраду, із загостреним відчуттям несправедливості. Утікач, арештант Григорій Многогрішний з "Тигроловів" переконаний, що єдиний злочин, скоєний ним – крадіжка горіхів у бурундука (герой бере їх після кількох днів виснажливої втечі, переслідування).

 

Мабуть, він не перестав думати, так і після вбивства свого колишнього слідчого, майора Медвина.

 

У "Тигроловах" письменник розгорнув ідею страдницьких мандрів. Переживши юнацьку віру в національну революцію і чорне розчарування від її ідеалів у 1930-их рр.., він шукав докази невмирущості свого народу, ґрунту для подальших надій на його світле майбутнє. Саме такими були далекосхідні українці – люди, які зберегли національну гідність. Традиції і загартувалися в двобої з природою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Висновок.

 

Отже, з всього вищесказаного можна зробити висновок, що естетичним ідеалом Олександра Довженка є люди, які, по-перше, доводять справу до кінця; вони сильні та мужні, не втрачають віри у краще майбутнє. Вони є втіленням народної величі. А у Івана Багряного – це людина з великої літери, гуманна, героїчна особистість, яка прагну чогось вищого надприродного, людина чесна, принципова, вимоглива до себе і оточуючих, це людина, в якої загострене відчуття несправедливості, це людина. Яка не може терпіти зраду. Це людина, яка ніколи, і ні від кого не чекає допомоги, а навпаки намагається допомогти слабшим від себе і в цьому йому Бог допомагає.

 

Але, все ж таки, Олександр Петрович Довженко ставив акцент на величі людини, як вже зазначалося. А Іван Багряний, підсумовуючи вищесказане, показував людину більш дрібним у її становищі.