Михайло Коцюбинський

_{Сюжет твору розвивається в психологічному плані. Серед незаймано прекрасної природи Карпат живуть смертельно ворогуючі родини гуцулів — Палійчуки і Гутенюки. Діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка палко покохали одне одного. Це поетичні, ніжні натури. Світ гір, лісів, річок для них зрозумілий і близький. Саме природа стає тим, що об’єднує Марічку та Івана. Вони обидва розуміли її, сприймали як живу істоту, навіть чули її подих. Природа виявила спорідненість їх душ. «Іван грав у денцівку, повторюючи мелодію щезника, що виводив ту на флоярі. Марічка складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюрчить річка і шумить ліс». Мелодії пісні і музики спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття любові. Історія кохання двох молодих людей переривається смертю Марічки. Але у серці Івана вона живе й потім, сповнюючи то радістю, то смутком. Втративши Марічку, він втрачає й стержень свого життя і не може дійти до тями. Мабуть, таке кохання буває лише раз. Повість завершується картиною поховання Івана. «Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер». Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується ...}

_{Змальовуючи картини життя  і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходив у їх світосприйманні риси, які мають значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій — життя і смерті.}

_{На  початку ХХ ст. визначився прогресивно демократичний  та матеріалістичний світогляд М. Коцюбинського. Якщо в кінці 80-х — на початку 90-х рр., перебуваючи на селах і, особливо, серед співробітників філоксерної комісії, М. Коцюбинський зблизився з ліберально-народницькою інтелігенцією, що проповідувала «просвітянські» ідеї, «без крові і без пожарів», то тепер він звільняється від впливу ліберально-культурницьких ілюзій. Це позначилося на його творах «П’ятизлотник», «Помстився», «Посол від чорного царя», «По-людському». Письменник утверджується на позиціях прогресивного демократизму.}

_{З 1906 по 1908 рік М. Коцюбинський був головою легального товариства «Просвіта», яке він прагнув використати для пропаганди революційних ідей. Влаштовував лекції для громадськості, концерти тощо. Письменник збирав навколо себе літературну молодь.}

_{Проте здоров’я М. Коцюбинського  чимдалі погіршувалося. Він кілька разів  виїжджав на лікування  до Австрії, Німеччини, Швейцарії. У 1909 р. на запрошення М. Горького письменник їде лікуватися до Італії на острів Капрі. У 1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» встановило М. Коцюбинському довічну пенсію в розмірі 2000 крб. на рік, що дало можливість хворому письменникові залишити роботу в земстві. У жовтні 1912 р. він поїхав на лікування до Києва, у січні 1913 р. повернувся до Чернігова. 25 квітня 1913 р. М. Коцюбинського не стало. Поховали його у м. Чернігові на Болдиній горі — улюбленому місці відпочинку письменника.}

_{Великий письменник-гуманіст, виразник дум і прагнень народних, Михайло Коцюбинський посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця ХІХ–початку ХХ ст., а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть. М. Коцюбинський поєднував у своєму таланті і глибокого психолога, який міг збагнути глибини душевних переживань, умів обережно та надзвичайно делікатно доторкнутися до ран людської душі, і витонченого пейзажиста, який чутливо реагував на красу природи, майстерно відтворюючи її у своїх творах. До літературної спадщини М. Коцюбинського звертаються сучасні діячі мистецтв. За мотивами його творів створені талановиті роботи, які увійшли до класичної скарбниці українського мистецтва.}

_{Серед фільмів-екранізацій  найбільший успіх  мав художній фільм  кіностудії імені  О. Довженка «Дорогою ціною» Марка Донського  за однойменною повістю. Британська академія кіно назвала його найкращою зарубіжною картиною кінця 50-х  років ХХ ст. А  в середині 60-х  світ вразив фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. А ще були створені художні фільми «Що записати в книгу життя» та «Подарунок на іменини».}

        _{2. М.М. Коцюбинський - дитячі оповідання}

_{У дні реакції  після подій 1905 р., коли було так багато темряви, письменник з вірою в перемогу грядущої революції писав у своїй чудо-новелі "Intermezzo": "...я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице... я дуже щасливий, що стрічаюся з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів – хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?". Великим сонцепоклонником сприймають українського революційно-демократичного письменника Михайла Коцюбинського і сучасні читачі його творів. 
 
 Прагнення Коцюбинського писати для дітей появилося під впливом педагогічної діяльності. Склавши екстерном іспит на народного вчителя, він поїхав в село Лопатинці, що на Вінниччині. Із спогадів сучасників видно, що Коцюбинський "залишив пам'ятний слід у житті лопатинців ... чимало людей у селі навчилося любити й поважати книгу..."1. 
 
До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: "Харитя", "Ялинка", "Маленький грішник". Прочитавши їх, краще розуміємо справедливість оцінки, даної українському письменникові Горьким: "В світі ідеї краси і добра, - писав Горький у статті "М.М.Коцюбинський", - він "своя" людина, рідна людина, і з першої зустрічі він будить жадобу бачити його якнайчастіше, говорити з ним більше. 
 
...Він якось особливо близький до хорошого, і в ньому кипить органічна гидливість до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйність до доброго, він любить добро любов'ю художника, вірить у його переможну силу, і в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко і всебічно зрозуміло культурне значення, історична вартість добра"2.  
 
У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він "якось особливо близький до хорошого", то бачить там тільки гарне. Навіть Дмитрика він назвав "маленьким грішником", бо то не зла дитина, просто надто сильними є його пориви до щасливого, веселого дитинства, які ще не вміє гамувати. 
 
Оповіданням "Харитя" захоплювалися вже сучасники Коцюбинського: "У такій невеличкій приповістці ще такого багато сказано! Та як сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою; яскравим, як сонячний промінь, малюнком; невеличкими, домірними нарисами, що розгортають перед очима велику – безмірно велику - картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.. Та так тільки справжній художник зможе писати!"3. 
 
Коцюбинський симпатизує своїм краянам, наділяє їх привабливими рисами зовнішності, багатим внутрішнім світом і, основне, показує їх уміння протистояти жорсткому, байдужому, світові експлуататорського суспільства. Пестливими словами твориться портрет Хариті. У неї "русява, аж біла, голівка", "личенько у неї смугляве", "ластівкою припадає до хворої матері", а яким приємними є "запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої". На портреті Дмитрика ("Маленький грішник") розкривається страшна нужда міської бідноти. Від недоїдання у нього бліде обличчя, "на Дмитрикові була стара руда материна юпка з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини, довгі рукави теліпались нижче рук, заважали йому. Русяву головку прикривав старенький картузик з одірваним козирком". 
 
Дієт в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях, кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру. Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх – Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це, власне, найбільше зворушує у згаданих творах. Щоб потішити хвору матір, врятувати сім'ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито. Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: "Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря". 
 
В оповіданні "Ялинка" хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і "стан" дерева: "Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне". Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом.  
 
Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка. 
 
Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: "У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури...".}

                                     _{Висновок}

_{Загалом наше дослідження підтвердило, що набуток Михайла Коцюбинського справедливо ввійшов до скарбниці вітчизняної дитячої літератури. Це виражається у жанрово – родовій специфіці, й на таких рівнях, як: ідейно – тематичний, сюжетно – композиційний та мовно – стилістичний. Читання книжок письменника сприяє формуванню естетичних смаків у дітей, виробленню у них стійкого інтересу до процесу читання взагалі.}

_{Відзначимо, що твори, були адресовані різним віковим читацьким аудиторіям. Наприклад, казки розраховані на дошкільнят, оповідання – на учнів молодших класів. Це підтверджує широту діапазону митця.}

_{Таким чином, творчість  Михайла Коцюбинського  займає почесне місце  в історії вітчизняної  дитячої літератури. Його послідовне звертання вічних проблем людського буття, зреалізоване у високохудожній формі, дає можливість для морального – самовдосконалення читачів різних поколінь.}

Література

_{1.Горький  М.М. М.Коцюбинський // Братерство літератур.  Зб. матеріалів з  історії російсько-     українського літературного єднання. – К.: Дніпро, 1977. – С. 203.}

_{2. Лебідь Ан., Нотатки до біографії М. Коцюбинського. — «Книгоспілка», 1928.-С. 48.}

_{3. Мирний П. Твори. – В 7 т. – Т. 7. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 431.}

_{4. Спогади і розповіді  про М. М. Коцюбинського. — К.: Дніпро, 1965. —С. 201.}

_{5. Спогади про М.Коцюбинського.  – К.: Держлітвидав  УРСР, 1962. – С.360.}