Образна система роману Оскара Уайльда «Портрет Доріана Грея»

За Уайльдом, життя наслідує мистецтво. Наслідуючи життя, Голворд пише дедалі гірші  полотна. Лише з позиції «мистецтва до мистецтва» він творить шедевр – портрет Доріана. Для нього краса і доброта, естетичне і етичне є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути аморальною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Тому він не повчає і не засуджує Доріана, закликаючи його до покаяння.

 Боячись,  що портрет може викрити його  справжні почуття до Доріана, він говорить: «…it is a mistake to think, that the passion one feels in creation is ever really shown in the work one creates» [8, c.31].

Для Безіла портрет – це зміст, форма, сенс і, взагалі, втілення його заповітної мрії. Та від того моменту, коли художник завершує свій витвір, портрет і Доріан стають нероздільними, вони взаємно доповнюють один одного. Але гірко складається доля Голворда, так як в результаті непорозумінь з Дораном, «витвір» вбиває свого «творця». Художник Безіл став образом, що символізує занепад мистецтва.

Ще одним  образом, що символізує занепад мистецтва, стає юна актриса Сибіла Вейн: «She had all the delicate grace of that Tanagra figurine that you have in your studio» [8, c.67] – автор використовує порівняння, зрівнюючи Сибілу Вейн з вишуканою статуеткою, використовує епітет«delicate»для того, щоб дати зрозуміти читачеві ті враження, які справила на Доріана Сибіла. Крім свого фабульного значення першої коханої,першого розчарування Доріана Грея, підтверджує думку Уайльда про те, що деградація мистецтва напряму зв’язана з занепадом високого мистецтва брехні. Не пізнавши кохання, дівчина прекрасно фантазувала на сцені, «брехала» (в уайльдівському розумінні), з успіхом граючи ролі багатьох шекспірівських героїнь.

Великого значення автор надає зовнішньому вигляду Сибіли: «When she came on in her boy’s clothes, she was perfectly wonderful. She wore a moss-colored velvet jerkin with cinnamon sleeves, slim brown cross gartered hose, a dainty little green cap with a hawk’s feather caught in a jewel, and a hooded cloak lined with dull red. She had never seemed to be more exquisite» [8, c.70].

Доріан Грей закохався в неї через те, що вона талановито уміла грати на сцені, перевтілюючись в Джульєтту чи Розалінду, глибоко відображаючи їх почуття. Ось як сам Доріан говорить про неї: «One evening she is Rosalind and the next evening she is Imogen…» [8, c.74].

Незрозуміло, що більше цінує в Сибілі Доріан: її здатність перевтілюватися з образу, що належить одному століттю, в образ з зовсім іншого століття чи її різноманітні костюми і те, як вишукано вона в них виглядає. Очевидно, що він кохає в ній шекспірівських героїнь. Одного разу лорд Генрі зауважив: «Sibyl Vane represented to you all the heroines of romance…The girl never really lived, and so she had never really died. To you …she was always a dream, a phantom that flitted through Shakespeare’s plays…She was less real than you are» [8, c.73].

Покохавши Доріана, Сибіла вже не могла жити почуттями  театральних героїнь. Вона говорила своєму коханому: «I might mimic a passion that I do not feel, but I cannot mimic one that burns me like fire» [8, c.84]. Ось як містер Грей пояснює Сибіл Вейн свої почуття до неї, її місце у власному житті: «Ви ж скалічили мою любов. Як мало ви знаєте про кохання, коли кажете, що воно вбило ваш талант! Адже ви ніщо без свого мистецтва! Я дав би вам славу і велич, примусив би цілий світ боготворити вас, і ви носили б моє ім’я…» [7, c.59]. В кінці-кінців вона покінчує життя самогубством. Дізнавшись про це, Доріан зізнається, що ридав би, якби прочитав про її смерть у якомусь романі. Це говорить не тільки про бездушність героя, але знову підкреслює те, що мистецтво переважає життя.

Уайльду вдалося  створити неповторний художній світ: атмосфера прекрасного і вродливі люди, довершені витвори мистецтва і блискучі висловлювання. Помітно також інше: краса у романі не рідко перетворюється на прикрасу. Недаремно сам письменник стверджував, що це суто декоративний роман.

                                                          Висновки

Одвічна проблема роздвоєння людської особистості знайшла  своє втілення у кращих творах Оскара Уайльда – і в трагедійному по суті романі «Портрет Доріана Грея», і в комедійних п’єсах «Віяло леді Віндермір» та «Як важливо бути поважним». Але щоб спромогтись написати про це, автор мусив значною мірою пережити в самому собі безоглядну тягу до краси і насолод аж до відкидання будь-яких етичних приписів, відіграти роль нестримного дотепника й блискучого іроніста в аристократичних салонах британської столиці і навіть пророче передбачити власну духовну кризу й розплату за свою спотворену душу.

«Бути природним  – це тільки поза» – любив  повторювати Оскар Уайльд. Однак  якщо кров і плоть суспільну просякало  лицемірство, то зрозуміло, що якраз  воно стало нормою, а щирість, природність мусять виглядати на дивацтво і позу. Сам Уайльд, хоч який чесний із собою, був неприродний, і в цьому полягала його поза. Зробити самого себе мистецьким витвором було вже в юнацьких мріях Оскара: в цій позі йому бачилася позірна «естетизація життя».

«Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво», – сказано в авторській передмові до роману Уайльда. А може, навіть саме завдяки такому потужному  струменеві автобіографізму у романі Уайльдові і пощастило дати нове життя цій давній ідеї продажу людиною душі заради вічної молодості. Його роман – і сповідь, і саморозплата. І, мабуть, якраз цей дух приреченості, ця щира суб’єктивність надають творові художньої оригінальності та достовірності. Твір Уайльда, попри всю свою химерність, підлягає тим самим непорушним законам, що й історія хвороби, тільки викладена не науковими термінами, а мистецькими. Отже, не дивно, що для багатьох сучасних психологів роман цей править за ілюстрацію генези та єства сумління (втіленого у портреті Доріана).

Безперечною є як певна здатність характерів у романі , оскільки рух їхній більше «від автора», так і його жанровий «протеїзм» – наявність елементів і романтичної фантастики, і психологічної драми, і детективу, і світської комедії. Основна вимога, яку Уайльд і його послідовники висували до мистецтва, – не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а дійсність наслідує мистецтво, – вважав письменник. Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням і казкою – і при цьому воно нічого не виражає, крім самого себе.

Роман Уайльда  дає надзвичайно цікавий матеріал для роздумів про пророчу і  надлюдську силу мистецтва. Великі майстри  слова не раз були трагічними «самопророками»: Джек Лондон явив у романі «Мартін Іден» візію загибелі себе самого як людини в тенетах нерозв’язних суперечностей, і так само й Уайльд у «Портреті Доріана Грея», – якщо обмежитись лише двома прикладами. Людині вільно теоретизувати, але мистецтво має змогу відтинати від тих теоретизувань усе минуще й хибне. Найголовніший урок Уайльда полягає в тому, що людина не може загравати ні з мистецтвом, ні з життям.

Отже, письменник, всупереч власній програмі показав  не лише душевну кризу героя, а  й привів його до покарання. Митець, який приховував під маскою естета, виявився вищим, ніж мислитель і теоретик. Такою є сила творчості й мистецтва слова. Уайльд грав парадоксами, наводив суперечливі судження, але в межах художнього цілого, створеного ним, потворне й аморальне ніколи не перемагало.

Список використаної літератури:

1. Акройд. П. Завещание Оскара Уайльда. // Иностранная литература.— 1993.— № 11.
2. Аникин Г В., Михальская Н.П. История английской литературы. – М: Высшая школа, 1975 – 528 с.
3. Аникст А.А. Вступительная статья //Уайльд О. Избр. произведения. М., 1960. Т.1.
4. Афанащенко Л. М. Формула смысла жизни Оскара Уайльда. Изучение «Портрета Дориана Грея» в 10-м классе // Русская словесность в школах Украины — 1998.— № 2.
5. Міщук В. Своєрідність естетизму Оскара Уайльда. Його роман «Портрет Доріана Грея» // Відродження.— 1994.— № 8.— С. 21—27.
6. Соколянский М Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества Киев Одесса Лыбидь. 1990 – 200 с.
7. Уайльд О. Портрет Доріана Грея. Переклад з англ. К.: Дніпро, 1998 – 230с.
8. Wilde, Oscar. Plays, prose writing and poems. – Millenium Library, David

Campbell Publishers Ltd , 1991.– 678p.