Образ жінки у романі В. Набокова «Оригінал Лаури: насолода вмирати»

Перед тим, як аналізувати безпосередньо внутрішній образ Лаури зазначимо, що центром уваги Набокова і його альтер-его в романі залишаються швидкоплинні враження, відчуття неповторності моменту, детальне відтворення сцени, тому образ жінки в ньому не є цілісним (фрагментарність), хоча він найоб'ємніший і єдиний наскрізний. При цьому письменник наочно показує, що повсякденні слова, мимохідь сказані нейтральним тоном якоюсь парою біля туалету у вагоні поїзда, набагато частіше призводять до серйозних наслідків, ніж афектування загрози харизматичних особистостей в центрі сцени. Що ж стосується персонажів: «у якийсь момент вони всі, зі своїми однаково трагічними, але такими неповторними історіями, зливаються в одну безособову іпостась» [Смолин, ЕР].

Саме на їх фоні найбільш виразно і виступає образ Лаури. Перше, що впадає в око - це відсутність передісторії, визначеної ролі і навіть, у загального психологічного портрету Лаури. При кожній новій появі в романі, вона настільки сильно змінюється, «що її можна прийняти за тезку попереднього втілення» [Стрельникова, ЕР]. Це і є своєрідний, як прийнято в традиційному літературознавстві, розвиток образу. Формально це викликано зміною коханців: кожен раз Лаура ніби мімікрує, зливаючись із образом нового чоловіка. Насправді, швидше за все, вона просто прагне пережити як можна більше доль, приміряючи на себе обрану роль з допомогою нового кавалера.

Спочатку Лаура придумує себе, свою нову долю, а потім намагається втілити в реальність фантазію з допомогою коханця, життям якого вона хотіла б жити. В той же час Набоков використовує цей персонаж для реконструкції відкинутих варіантів своїх попередніх романів: пригоди з Лаурою нагадують можливі сюжетні ходи найбільш відомих творів письменника.

Так само, як Лаура пробує прожити чужі життя, так і Набоков прагне розглянути всі можливі варіанти розвитку книг, написаних їм за довгі роки.

Дія роману починає у 1917-1918 роках в Петербурзі, закінчується в 1919 році в Криму. Поряд з фабульными лініями безіменного головного героя і Лаури, стрижнем роману є історія якоїсь старіючої людини, який не втратив природної любові до життя. Цей персонаж, мабуть, був тільки намічений Набоковим перед самою смертю, тому його роль у романі поки не вдалося розшифрувати.

Дослідниця й рецензентка роману Анна Благая звертає увагу на складеність образу Лаури методом «вкладення»: «Це не жінка, це книга. Книга в книзі! Та ще з тією ж назвою. Цю вигадану книгу в книзі («Лаура» або «Моя Лаура» - в чернетці назва не закріпилася) написав невдачливий шанувальник тепер вже цієї героїні книги - жінки на ймення Флора. 
У набоковському рукописі виявляється: авторське «я» того роману в романі - сором'язлива, невпевнена в собі людина, невротик, що здійснює акт знищення своєї коханої шляхом її опису в книзі.

Хто така Флора? Не цілком ясно. Зате зрозуміла одна її властивість. На думку А. Благої, «Її (Флору) Набоков асоціює з книгою. З дуже складною книгою, нездійсненої, недописаної, переписаної... щось на зразок нещодавно виданої «Лаури», яку ми тримаємо в руках?). В тій книзі в книзі» описана і смерть «Лаури», тобто Флори. Цікаво, що сама вона не хоче читати цей абзац, хоча її подружка переконує, що він розсмішить її до кольок, тому що ця смерть - «найбожевільніша в світі».

Л.І. Галінська вказує, що в образі Лаури-Флори об'єдналися на ґрунті любові-пристрасті першообрази попередніх творів Набокова, насамперед Лоліти, які «виявляють свою справжню сутність - сутність не людську, а німфічну (тобто демонiчну)» [Галинская: ЕР:.26], поєднуючи в інтерпретації автора чуттєву ненаситність античних юних німф-демонів з досвідченістю іудейської демонічної жінки-спокусниці Ліліт, що несе декадентську символіку руйнування сімейних відносин і функції дітонародження.

Отже, образ Лаури містить протиріччя. Так, життєствердним стимулом для земного щастя й одночасно смертоносною істотою, що символізує згубний розпад тіла і духу, стає Лаура-Флора, яка належить до містико-міфологічного архетипу Ліліт, іудейської жінки-демона, яка згублювала чоловіків. Це порушує ортодоксальну біблійну картину світу й старозавітну заповідь продовження життя: «плодіться і розмножуйтеся». Це істота, що перебуває поза релігією, байдужа жінка, яка не знає ні добра, ні зла, «над нею не тяжіють страждання і смерть, у неї немає душі, про порятунок якої їй треба піклуватися, їй невідомі ні добро, ні зло», - говорив про таких А.Франс у своїй повісті «Дочка Ліліт» (1887). Цей твір найбільш близький за змістом до Набокового, і до нього, можливо, письменник і звертався. У набоковській «вульгарній» Флорі - Лаурі, за словами автора, також «все неминуче повинно залишатися розпливчастим ..., вона нічого не розуміла ні в мистецтві, ні в коханні, ні у відмінності між сном і реальністю...» [Набоков 2012, с.66].

Висновки

Дослідники визначають фрагментарність як важливу рису постмодернізму й специфічне художнє віддзеркалення однієї зі сторін постмодерної ситуації. У В. Набокова цей прийом пов'язаний з духовним розпадом особистості, яка майже завжди стоїть у центрі його творів.

У досліджуваному романі виразними є риси постмодерністські, риси інтертекстуальності й фрагментарності. Зокрема, фрагментарність виявляється в описі любовних пригод Флори, неоднозначності й протиріччі різних моментів, портретних і душевних характеристик героїні в різних фрагментах твору. Фрагментарність постмодерністського тексту, як власне і роману Набокова «Оригінал Лаури: насолода вмирати», є методом пізнання деконструйованої дійсності, способом створення текстового полотна, яке відповідає не стільки естетичним настановам, скільки є своєрідним незалежним світом «для себе». Це - світ-результат імпульсів і рефлексій ексцентричного автора та його героїв.

Жіночі образи в художньому світі романів В.В. Набокова існують не відособлено, а в сукупності з іншими персонажами, зокрема, з головними героями, переважно чоловіками. У взаєминах жінок і чоловіків в аспекті гендерних ролей, чоловік, будучи домінуючим початком, в романах визначає статус жінки. Вся художня реальність будується навколо нього, жіночі образи так чи інакше пов'язані з історією його життя. Художні й психологічні деталі часто доповнюються символікою кольору й запаху, що має психологічну закоріненість (у пам'ять). Найбільше приваблюють Набокова-автора невибаглива проста врода й природність.

Власне постмодерний вимір жіночності виявляється у пародійно-пастишній інтерпретації жіночих архетипів у дусі старозавітного еросу, де закодовані свобода, світогляді язичницькі й антично-старозавітні уявлення про пристрасну людину, орієнтовану на чуттєво-фізичне життя. Пародійні елементи виявляються також у своєрідній «грі» в загострення рис жіночності, що в дозованому вияві мали б бути класично прекрасними. Закодована жіночність - це втілена в різних літературних образах Муза героя, яка водночас виступає і засобом його самоаналізу. Головна героїня - жінка антитеза, мозаїчно викладена психоаналізом, еротикою, фрагментарністю.

Образ головної героїні фрагментарний, але багатовимірний. Він має кілька не завжди чітко окреслених шарів. Перший - зовнішній: Лаура (в рамках сюжету) - музикантка, яка переживає в книзі численні романи. Вона - єдиний активний наскрізний персонаж твору. Інший шар реалізований прийомом обрамлення: Лаура - «літературний двійник», «книга в книзі»; третій шар - архетипний: Лаура втілює антично-міфологічний сенс, численні нашарування екстравертної жінки, що беруть початок, очевидно, ще в язичницькому прототипі. Наступний шар - внутрішній. Лаура - образ суперечностей: вона - прообраз римської богині Флори, але позбавлена естетико-гуманістичної символіки, сповнена «приземленої божественності» (метафора наша). Й нарешті, це - постмодерністичний, штучний образ, (фрагментарність), але й динамічний, такий, що розвивається. При кожній новій появі в романі, вона змінюється, намагається прожити чужі життя (Це не жінка, це книга. Книга в книзі.

Отже, роман «Оригінал Лаури: насолода вмирати» - визначне явище у світовій літературі. Він доповнив і збагатив засобами індивідуальної постмодерністичної палітри вічний і завжди актуальний образ Жінки в усій красі, складності й діалектичних протиріччях.

Список використаної літератури

1. Абаринов В. Последняя мистификация [Электронный доступ].-Режим доступа http://www.newsland.ru/news/detail/id/434419/
2. Àäîðíî Òåîäîð. Òåîð³ÿ åñòåòèêè / Ïåð. ñ í³ì. Ï.Òàðàùóêà. - Êè¿â: «Îñíîâè», 2002. - 518 ñ.
3. Àëåêñàíäðîâ Â. Íàáîêîâ è ïîòóñòîðîííîñòü ÑÏá, 1990.
4. Àëåêñàíäðîâ Â. Íàáîêîâ è “ñåðåáðÿíûé âåê” ðóññêîé êóëüòóðû Çâåçäà. - 1996. - ¹ 11. - Ñ.216.
5. Àíòîøèíà Å. ×óæîå ñëîâî â ïðîçå Íàáîêîâà Â. 20-40-õ ãã. Òîìñê, 2002.
6. Áàáàé Ï. Í. «Ñìåðòü, ïîïðàííàÿ ñìåðòüþ» â «Îðèãèíàëå Ëàóðû» Âëàäèìèðà Íàáîêîâà //³ñíèê Õàðê³âñüêîãî íàö³îíàëüíîãî óí³âåðñèòåòó Ñåð³ÿ: Ô³ëîëîã³ÿ. ¹ 873. Bun. 58.  - 2007. - Ñ. 127 - 132
7. Áëàãàÿ Àííà. Òàéíû Ëàóðû: ÅÐ [Ðåæèì äîñòóïó]: http://blagaya.ru/2009/12/17/laura/
8. Áóëàâèíà Ì. Öâåòîïèñü êàê õóäîæåñòâåííûé ïðèåì â ðîìàíå Íàáîêîâà «Ïîäâèã»//Ñåìàíòèêà ÿçûêîâûõ åäèíèö: Ìàòåðèàëû 3 ìåæäóíàðîäíîé ìåæâóîâñêîé íàó÷íî-èññëåäîâàòåëüñêîé êîíôåðåíöèè Ì, 1993, ×.Ç.
9. Âîñòðèêîâà Ì. Ïðîçà Â.Â. Íàáîêîâà 20-õ ãîäîâ: Ñòàíîâëåíèå ïîýòèêè: Äèññ. êàíä. ôèëîë. íàóê Ì., 1995.
10. Ãàëèíñêàÿ È.Ë. Âëàäèìèð Íàáîêîâ: ñîâðåìåííûå ïðî÷òåíèÿ. [Ýëåêòðîííûé äîñòóï].-Ðåæèì äîñòóïà http://ilgalinsk.narod.ru/nabokov/n_vved.htm
11. Èëüèí È. Ï. Ïîñòñòðóêòóðàëèçì. Äåêîíñòðóêòèâèçì. Ïîñòìîäåðíèçì. Ãëàâà III. Ïîñòìîäåðíèçì êàê êîíöåïöèÿ "äóõà âðåìåíè" êîíöà 20 âåêà [Ýëåêòðîííûé äîñòóï]. - Ðåæèì äîñòóïà: http://lib.ru/CULTURE/ILIN/poststrukt.txt
12. Êëàññèê áåç ðåòóøè. Ëèòåðàòóðíûé ìèð î òâîð÷åñòâå Â.Íàáîêîâà. - Ì., 2000.
13. Êîâàëåíêî Þðèé. Êîä «Ëàóðû» Äåíü. - 2008 - ¹ 89 (23 òðàâíÿ) ÅÐ [Ðåæèì äîñòóïó]: http://www.day.kiev.ua/201631/
14. Ëèõèíà Í. Àêòóàëüíûå ïðîáëåìû ñîâðåìåííîé ëèòåðàòóðû. Ïîñòìîäåðíèçì. ÅÐ [Ðåæèì äîñòóïó]: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/lihina/03.php
15. Набоков В. Лаура и ее оригинал. Перевод Г. Барабтарло, 2010
16. Набоков В. Собр. соч. В 4 т. Т.4. - М., 1990.
17. Пахсарьян Н.  Пародия, травестия, пастиш в жанровой эволюции романа от барокко к рококо ЕР [Режим доступу]: http://17v-euro-lit.niv.ru/17v-euro-lit/articles/pahsaryan-parodiya.htm
18. Ðàéíåêå Þ.Ñ. Èñòîêè è ñîâðåìåííîå ñîñòîÿíèå ïîñòìîäåðíèçìà / ÅÐ [Ðåæèì äîñòóïó]: http://www.superinf.ru/view_helpstud.php?id=4386
19. Ñìîëèí Àðêàäèé: Íîâûé ðîìàí Âëàäèìèðà Íàáîêîâà  ÅÐ [Ðåæèì äîñòóïó]: http://natycig.ya.ru/replies.xml?item_no=497
20. Ñòðåëüíèêîâà Ë. Ïîñëåäíèé ïàñòèø Â. Â. Íàáîêîâà. Î íåçàêîí÷åííîì ðîìàíå «Ëàóðà è åå îðèãèíàë» («The Original of Laura»). 22.09.2011 ÝÐ [Ðåæèì äîñòóïà]: http://www.hrono.ru/avtory/parus/strelnikova.php
21. Ñþòà Á.. Ìóçè÷íà òâîð÷³ñòü 1970-1990-õ ðîê³â: ïàðàìåòðè õóäîæíüî¿ ö³ë³ñíîñò³. Ìîíîãðàô³ÿ. - Êè¿â: Ãðàìîòà, 2006. - 256 ñ
22. Франс А. Дочь Лилит. ЕР [Режим доступу]: http://brb.silverage.ru/lilit/frans.htm
23. Nabokov V. The Original of Laura / Vladimir Nabokov. -- Knopf Doubleday Publishing Group, 2009. - 304 p