Феномен українського бароко

Досить популярними для  тієї доби були вірші і пісні на громадсько-політичні теми, що відображали  найголовніші події того часу. У  другій половині XVII ст. з´явилися думи й історичні пісні про участь козаків у війні 1648-1657 pp., про Б. Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні "За світ встали козаченьки", "Не дивуйтеся, добрії люди" та багато інших. Досить часто автори у своїх  творах виражали офіційно-урядову оцінку тих чи інших історичних подій.

Значний внесок у розвиток віршованої літератури зробили студенти тогочасних середніх і вищих шкіл. У народі їх називали мандрівними  дяками.

Саме їм належить більшість  творів сатирично-гумористичного жанру. Автори цих віршованих оповідань  розвінчували духівництво, дворянство, класові домагання козацької  старшини.

Жартівливі твори, в яких героїчна тема та величний сюжет передаються  в пародійному плані, мають назву  бурлескних. Основна ознака бурлеску - контраст між темою й сюжетом  твору та його словесною формою: про поважні події розповідається розмовно-побутовою мовою зі значною  домішкою грубих слів і висловів, жартівливим  тоном. Бурлескно-травестійні твори  були різних жанрів: гумористичні й  сатиричні вірші, пародії на церковні псалми та біблійні легенди, інтермедії, вертепні драми. Традиції бурлеску й  травестії (вщ франц. travesty - переодягати, парадіювати; вид гумористичної  поезії, близької до пародії) знайшли  своє продовження в новій українській  літературі, зачинателем якої був  І. Котляревський. У славнозвісній "Енеїді" (1798) він талановито відтворив та синтезував у травестійно-бурлескному  жанрі народнопоетичну стихію.

Значного поширення набула, популярна в західноєвропейській  літературі, громадянська та любовна  лірика: романси та сентиментальні пісні. Образи героїв були запозичені з народної поезії. Багато таких  пісень і поезій приписують Марусі Чурай - легендарній українській  народній співачці і поетесі, яка  нібито жила в Полтаві. Світська лірика першої половини XVIIICT. мала переважно  елегійний характер. її автори скаржаться на гірку сирітську долю, убоге  життя, на соціальну несправедливість, злих людей тощо. Любовна лірика також перебувала під впливом  народнопісенної традиції, побутуючи  анонімно, в рукописних співаниках, репертуарі кобзарів та лірників. Загалом  ліричній бароковій літературі притаманні амбіціозність, висока авторська оцінка власних творів, прагнення осмислити  творчий та суспільний процес.

Мемуарно-історична проза  української літератури XVII-XVIII ст. представлена козацькими літописами та хроніками. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями  із старшинської верхівки. Основними  джерелами були спогади самих  авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи, праці чужоземних авторів, літературні пам´ятки, народні  думи, перекази, легенди. Історичні  відомості в козацьких літописах  викладено в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів  та художніх оповідань, розміщених у  хронологічному порядку без зазначення дат.

Кращими літописами XVII - початку XVIII ст. стали козацькі літописи: Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка. У "Хроніці" Т. Сафоновича, в "Обширному  синопсисі руському" П. Кохановського  зроблено спробу систематичного опрацювати українську історію з найдавніших  часів. Наприкінці XVIII ст. виникла ще одна пам´ятка мемуарно-історичної прози -"Історія Русів", у якій відображено  події від давніх часів до 1769 р.

У XVIII ст. в культурному  процесі України поширюються  ідеї французького просвітництва, що свідчило про її відкритість до здобутків  західної цивілізації. Поширення набувають  ідеї боротьби з кріпацтвом, самодержавством  та будь-яким гнобленням. Спираючись на природне право людини на рівність перед законом та особисту свободу, виправдовували народні повстання  та захищали інтереси селян, поширювали думки про піднесення освітнього рівня широких верств населення, поліпшення добробуту народу. В Україні  просвітництво не набуло такого могутнього руху як у Західній Європі, але воно залишило досить відчутний слід у  тогочасній суспільно-політичній думці.

Значний вплив на розвиток просвітництва не лише в Україні, а й у Росії справив Я. Козельський, який виступав проти схоластики, містицизму та ідеалізму. Він мріяв про суспільство, яке ґрунтувалося б на загальнокорисній праці всіх громадян, на здобутті приватної  власності лише на основі особистої  праці. На Слобожанщині в маєтку Попівка  навколо О. Паліцина згуртувалася молодь, яка співчувала Французькій революції, проповідувала ідеї суспільного  прогресу на основі раціоналізму та просвітительства. Саме в них вперше і виникла  думка про заснування Харківського університету. На Лівобережжі досить впливовим був гурток на чолі з  відомим поетом і драматургом  В. Капністом. Він досить різко виступав проти кріпацтва (ода "На рабство"), свавілля чиновників та загалом проти  бюрократизму ("Ябеда").

Найяскравішою постаттю XVIII ст. став Григорій Савич Сковорода. Значну частину свого життя він  присвятив просвітительській праці  серед українського народу, став для  нього, за висловом І. Срезневського, "мандрівним університетом і академією". Його по праву називають "українським  Сократом" та "слов´янським Ж.-Ж. Руссо". Аристократ духу, він жив, як і античні  філософи, за канонами свого вчення. "Світ ловив мене та не спіймав" - ці слова Сковороди стали лейтмотивом  його життя.

Творчість Г. Сковороди стоїть на перехресті двох історико-культурних епох. Вона підбиває підсумок старій бароковій  літературі і одночасно започатковує просвітницький реалізм, розвинутий у XIX ст. Спадщина вченого яскрава і  різноманітна за жанрами. За його життя  вона передавалася з уст в уста, розповсюджувалась у рукописах, але видана була вже після смерті. Вона включає філософські трактати, діалоги ("Наркіс", "Узнай себе", "Асхань" та ін.), проповіді, лірику (філософська, духовна, сатирична, пейзажна, інтимна, громадсько-політична), байки ("Басні харьковские"), притчі, канти ("Всякому городу нрав і  права", оди, монологи, панегірики, псалми, послання, епіграми, афоризми, переклади  античної літератури). Найвідомішою збіркою  поезій є "Сад божественних пісень", до якої увійшло 30 творів, написаних  у 1753-1785 pp. Поезія Сковороди відзначається  тематичною різноманітністю, глибиною думки, оригінальністю поетичної форми.

Філософська система Сковороди  базується на античній спадщині (ідеях  Платона, Сократа, Плутарха, Квінтіліана, що становили теоретичну основу його вчення). По суті, Сковорода, не маючи  попередників, відновив неоплатонізм в українській духовній культурі, став засновником української класичної  філософії, започаткувавши новий науковий напрям - філософію серця, яка грунтовно  розроблена в XIX ст. у працях П. Юркевича та ін. Серце в розумінні Сковороди  означало душу людини, думку, вищий  розум, Бога, тому було рушійною силою, "пружиною" усього. У собі, вважав Сковорода, потрібно шукати "істинну людину", Бога. "Пізнай себе", - закликав він слідом за Сократом, акцентуючи увагу на самопізнанні та самодосконалості.

Вчення Сковороди, хоч  він і не прийняв геліоцентричної  теорії Коперника ("Кинь Коиерникові  сфери, глянь в сердечнії печери"), поєднало в собі й ідеї просвітництва. Він сіяв знання, освіту і розум  серед свого народу, привернувши  тим самим увагу освічених  кіл до простолюду ("А мой жребій з голяками"), пропагував загальнолюдські  цінності, сформував ідею "сродної  праці" (тобто вибору життєвого  шляху за природними нахилами та обдаруваннями  людини), яка мала лягти в основу життя як суспільства так і  конкретної людини, поширював ідеї стоїцизму та гуманізму, закликав до поміркованості, повчав керуватися "твердим  глуздом", вплинув на становлення  просвітницького реалізму в українській  літературі з його соціально-побутовим  спрямуванням та чіткістю думки ("Всякому  городу нрав і права", "Сад божественних пісень") і, нарешті, започаткував нові жанри в українській літературі: сатиричну і пейзажну лірику та байку. Його наука раціоналістична в  тому розумінні, що навчала людей  не абстрактним поняттям, а мудрості життя, осмисленню суперечностей навколишнього  світу і самої людини.

Спадщина Сковороди є  дорогим надбанням української  та світової культури. Пам´ять про  Григорія Сковороду вшановують в  Україні та в усьому світі. Широко відзначаються знаменні ювілеї великого мислителя.

Українська культура XVII - XVIII ст. - це одна з найважливіших  епох національної історії. Вона відзначається  взаємодією середньовічної спадщини, барокової освіченості та елементів  передпросвітницької ідеології  та просвітництва. Під впливом козацтва, його визвольного руху в Україні  в XVII ст. зароджується українське козацьке бароко, що найбільше виявилося в  архітектурі, літературі та живопису. Визначною його рисою було використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. У цей  період в українських землях з´явилися  нові міста, значного розвитку набули освіта, друкарство, зародилася професійна музика, популярністю користувався шкільний театр, а мистецтво та архітектура  українського бароко не поступалися  європейським зразкам.