Форми вираження авторськоі свідомості

  Та пам'ятай: в незвідане дороги

  Я першим клав. Собою. І – в собі.

  Ліричний герой усвідомлює себе невід'ємною частинкою свого народу: Я весь у нього. Весь він – у мені… Взагалі, не можна не помітити, що у  циклі «Кредо» Б. Олійник яскраво розкрив багатий внутрішній світ людини. Це людина високої громадянської свідомості, невіддільна від народу, спадкоємець усіх душевних багатств людства. Вона керується принципами, які є найцінніші норми загальнолюдської моралі.

  Перший поемний досвід Олійника – «Дорога». Образ коня з поеми, де зображений козак Мамай, несе ліричного героя з міської квартири на обшири доріг, у минуле, в Дике поле, до пращурів, потім вертає його у XX ст. Поет ототожнює коня з картини зі своєю власною долею, котра навіки поєднана судьбою свого народу. Досі в поемах ліричний герой присутній як свідок, оповідач, навіть моралі затор, але моральні прописи і прописи Б. Олійника не сприймаються як такі, бо письмо його шляхетно-досконале, покликане до життя серцем, а не холодним розумом.

Це визначальна риса його таланту – рвати серце, працюючи над темою, формою, рядком. Він не дозволяє собі «многоглаголанія», коли досить одного відточеного катрена, але тим ж самим дає волю ліричному началу або навіть вдається до звичайної неримованої оповіді. Коли потрапляєш у силове поле ліричної системи Бориса Олійника, важко вийти за його межу, бо тебе міцно тримають, відлунюють у тобі моральні максими поета, плин його часом загонистої, часом філософськи-спокійної строфіки, незмінна присутність цілющої іронії, спрямованої незрідка на самого автора.  В одному з ранніх віршів знаходимо поетове зізнання:

Я родивсь безнадійним романтиком –

Дон Кіхот в масштабі села…

А любов моя з синім бантом

До практичнішого пішла…

«Романтичне інтермецо»

Ліричний герой , як суб’єктна форма вираження авторської свідомості, виступає в ролі Дон Кіхота, «безнадійним романтиком». Читаючи рядки «Романтичного інтермеццо» Б. Олійника, чітко простежуємо, що ніякої дистанції між поетом і його словами немає. Поетове «Я» безпосередньо і прямо  виражає задум поета.

Новацією в композиції ліро-епосу І. Драча є колажність, на сюжетну канву твору він накладає різні мотиви, що набувають форми асамблажу. Саме з цією метою наратор застосовує монологи персонажів (рольова гра, персонажна оповідь), використовує такі суб’єктні форми, як «я» – «ти», «я» – «ми». Стиль І. Драча характеризується «різномузичністю», контрапунктом. Авторська свідомість поета-шістдесятника здебільшого продукується в позасуб’єктних формах (жанр, конфлікт, пафос, стиль).

Ліричні поеми І. Драча («Сизий птах із гніздов’я Курбаса», «Дивна хроніка одного білого дня», «Поема для жіночого голосу», «Леонардо да Вінчі», «Ненаписана поема», «Віра, Надія і перша моя любов», «Свічка для патріарха») позначені безпосереднім відображенням внутрішнього стану, почуттів і переживань ліричного героя, спричинених суспільними настроями та життєвими обставинами. Ліричний спосіб зображення в поемах характеризується безпосередністю висловлення думок і почуттів героя.

Живу, живу лише єдиним кличем,

Бо світ цей – наш, а ти і я – це ж ми.

Занурюся до рук твоїх обличчям,

Не вирину із ніжної пітьми.

«Поема для жіночого голосу»

  Художній наратив веде гомодієгетичний наратор чи персонаж. Наприклад, у поемі-симфонії «Смерть Шевченка», в якій осягнено життя й досвід великого митця, наратор уводить у твір три марення героя, що зближує її композиційну структуру з музикою. Ліричний наратив поеми «Смерть Шевченка» представлений голосінням ліричного оповідача над долею Т. Шевченка.

  Художнику немає скутих норм.

  Він -  норма сам, він сам в своєму стилі…

  У цей столітній і стобальний шторм

  Я кидаюсь в буремні гори-хвилі…

  Йому стелилася дорга незвичайна –

  Єдина у житті і в смерті теж єдина,

  Крізь всі віки, загорнуті у смуток,

  Крізь всі народи, сиві і весняні,-

  Кругом Землі йти на плечах братів.

«Смерть Шевченка»

  В ліричній системі І. Драча характерна цілісність, підпорядкованість об’єктивній зовнішньо-фізичній або сюжетно-фабульній логіці, разом з тим і фрагментарність побудови, відвертість у розкритті власних переживань, драматизація чуттєвого сприйняття світу, симфонічність мислення, «музикування», домінування естетичних законів мистецтва.

Отже, в ліриці І. Драч використовує складну суб’єктну форму, інтимізує ліричний наратив, викликаючи у читача довір’я до ліричного героя. У такий спосіб ліричні твори І. Драча демонструють нові засоби змалювання фікційного (уявного, образного) світу, зосереджуючись на складній гамі переживань і почуттів людини. У наративі І. Драча основну структуротвірну функцію відіграють ліричні монологи як засіб самохарактеристики героя та прийом моделювання складної дійсності. Гомодієгетична наративна ситуація допомагає поетові багатогранно окреслити художню картину буття, показати щирість і безпосередність ліричного самовираження героя.

 

 

 

 

 

Висновки:

Отже, здійснивши огляд теоретичних та практичних міркувань щодо означеної проблеми, можемо стверджувати, що форми вираження авторської свідомості поетів-шістдесятників здебільшого корелюють у внурішньо-композиційні взаємини суб’єкта, об’єкта та адресата, вмотивовуючи пріоритетність монологічного способу висловлювання, а відтак і монологічну єдність художнього світу ліричного суб’єкта, в якому його самосвідомість не зображається, а виражається (до певної міри – зливається з біографічним автором). У розділі простежуються різні форми вираження авторської свідомості в ліриці названих поетів-шістдесятників, що дозволяє дослідити самобутність їхньої лірики. Поліваріантна інтерпретація текстів дала змогу висвітлити процес доростання ліричного героя до себе, відтак і своєї долі. Важливим смислоутворюючим  чинником доробку поетів-шістдесятників , їх стильової системи вважається образ автора, котрий в свою чергу представлений  в образі ліричного героя або оповідача.

Форми авторського «Я» в ліричній системі поетів актуалізуються в текстах через відповідні структури, але домінуючим є той факт, що в більшості випадків, функціонують через парадигму займенника «я» ( «мене», «мені», «мною»), цим самим оприявнюючи стверджувальний дискурс загального, але водночас й екзистенційного «Я - для себе».   Він розглядається як цілісний художній образ у тексті, який наділений власним світоглядом, власним світовідчуттям, відмінним від авторського. Ліричний герой у Л. Костенко, Б. Олійника, І. Драча є ніби своєрідною маскою, яка дозволяє реальному авторові вести діалог із самим собою, він наділений психологічною виразністю внутрішнього світу, а часом навіть і рисами пластичного образу. У  М. Вінграновського ліричний суб’єкт виступає виразником національної самосвідомості, стає т.зв. «носієм висловлювання». У поетичному доробку поета-шістдесятника чітко виявляємо складносуб’єктні форми вираження авторської свідомості: наявність як автодієгетичного, так і дієгетичного наратора, котрий виражає колективну свідомість.

Дослідивши авторську свідомість в ліриці поетів-шістдесятників, слід зазначити, що автор,як складна суб’єктна організація, був представлений у поетичному дискурсі через такі категорії, як «ліричний герой», «герой рольової лірики», «автор-оповідач», але домінуючою виявилася категорія  «ліричного героя», зокрема, у ліричній системі І. Драча, Б. Олійника, В. Симоненка. Це свідчить про те, що серед суб’єктних форм вираження авторської свідомості наявні і поліметричні структури, які вимагають ретельного вивчення на різних поетикальних рівнях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Аристотель. Поетика. – К.: Мистецтво, 1967. -134 с.

2. Будний В. Хто говорить у літературному творі?// Укр. літературознавство. – 2003. – Вип. 66. – с. 117- 127.

3. Вінграновський М. С. Вибрані твори: У 3 т. – Тернопіль: Богдан, 2004. – Т.1: Поезії. – 400 с.

4. Гужва В. Шляхетний вершник: Б. Олійник // Дивослово. – 2005.- №10. – с. 46-50

5. Ільчук Ю. Теорія автора і структурно-суб’єктний аналіз тексту // Наукові записки НаУКМА. – Т.4. – Філологія. – К.: 1998. – с. 12-17

6. Кодак М. П. Авторська свідомість і класична поетика / М. П. Кодак. – К. : Поліграфічний центр «Фоліант», 2006. – 335 с.

7. Кодак М. П. Поетика як система: літ.- крит. нарис. – 2-ге вид.,доповнене/М. П. Кодак. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2010. – 176 с.

8. Костенко Л. В. Вибране / Ліна Костенко. – К. : Дніпро, 1989. – 559 с

9. Набок, М.М. Образ автора в стильовій єдності художнього твору [Текст] / М.М. Набок // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів факультету іноземної філології та соціальних комунікацій, Суми, 18-23 квітня, 2011р. / Відп. за вип. В.В. Опанасюк. - Суми : СумДУ, 2011. - Ч.1. - С. 126-127.

10. Смілянська В. Л. «Святим огненним словом…». Тарас Шевченко: поетика. – К.: Дніпро, 1990. – 290 с.