Функціонування присудків різних видів у поезії Тараса Григоровича Шевченка циклу «В казематі»

1) Дієслова, що означають початок,продовження або кінець дії, вираженої інфінітивом (почати,починати,стати,продовжувати,перестати), наприклад: «Зоря на небі рожева уже починала займатись » (Леся Українка).

2) Дієслова, що надають складеному дієслівному присудку модального  значення,тобто разом з інфінітивом виражають явище (дію або стан), яке мислиться як можливе,необхідне,бажане,або ж як явище,що його вимагають. До складених дієслівних присудків також належать присудки,в яких один із елементів-дієслівну зв'язку або прилягаючий до неї інфінітив-виражено нерозкладним фразеологічним словосполученням,наприклад: «Савченко з Рудиком навіть задля такого незвичайного дня не мають охоти поступатися своїм аспектом» (Коцюбинський) [9,с. 39].

        Іменний складений присудок складається із зв'язки та іменної частини. Роль зв’язки-виражати ту чи іншу граматичну категорію присудка, насамперед категoрію модальності (Див. додатки).

        Роль іменної частини - виражати лексичне значення присудка. Іменна частина присудка називається прив'язковим членом[11,с.53].

В складі іменного складеного присудка розрізняють такі три групи  дієслів-зв'язок:

1) дієслова -зв'язки, що виражають лише граматичне значення присудка. До цієї групи належать зв'язки бути,являти,становити в будь-якій способовий формі. Наприклад: «Млин у мірошника був водяний»(Глібов). «Лекало являє собою спеціальну криву лінійку,за допомогою якої креслять різні криві лінії»;

2) дієслова -зв'язки, які не тільки вказують на час і спосіб,a й частково зберігають лексичне значення,причому специфічні(значення вияву ознаки,виникнення стану та ін.).Taкi дієслова в складі іменного присудка називаються напівповнозначними. Наприклад: «Ніч видалась темнішою» (Шиян) [9,с. 40].

        До напівповнозначних дієслів - зв'язок належать дієслова стати, становити, почати, зробитися, називатися та ін.. Наприклад: «Ти другом,братом i сестрою сіромі стала»(Тарас Шевченко); «Мені осіння ніч короткою здається»(Леся Українка);

3) повнозначні дієслова -зв'язки - це дієслова зі значеннями дії,стану,руху,перебування(іти,робити,стояти,народитися), яке може самостійно виступати присудком, а в деяких конструкціях-виражати граматичні відношення між іменною частиною присудка i підметом, водночас зберігаючи своє лексичне значення. Наприклад: «Поет всюди залишається господарем свого настрою».

        В сучасній українській мові дієслово-зв'язка бути в формі теперішнього часу (є,єсть) здебільшного буває відсутня. Іменна частина в таких випадках має форму називного відмінка. Наприклад: «Москва - це надія ecix націй» (Криж.);«Сім на три - десять».

        Іменна частина присудка може бути виражена іменником в називному відмінку з порівняльною часткою як, ніби, нібито, наче, неначе, начебто, немов, наприклад: «Ніч-мов криниця без дна»(Рильський)(їх слід відрізняти від складнопідрядних речень з підрядним присудковим порівняльним). Іменний складений присудок може бути виражений стійким фразеологічним сполученням,наприклад: «Парубок - хоч води напийся»(Народна творчість). Прислівниковий складений присудок - присудок,виражений прислівником або прислівниковим словосполученням,що виступає в предикативно-атрибутивній функції в сполученні з дієслівною зв'язкою або без неї, наприклад: «Бійці були напоготові».[ 9,с. 44]

        Складним називається присудок,що складається з двох компонентів ,які є повнозначними частинами мови,або з трьох чи чотирьох,серед яких є зв'язка (Див. додатки).

1) Складний присудок,перший складовий елемент якого виражений прикметником(дієприкметником),а другий - інфінітивом або стійким фразеологічним сполученням,наприклад: «Рад би ще вт раз побачить отаку зиму» (Тичина).

2) Складний присудок,перший компонент якого виражений дієсловом,що означає перебування в якомусь стані(стояти,лежати,родитися, зростати та ін.),або дієсловом руху (приходити,прийти,їхати та ін.),a другий-іменником,що означає назву людини за її професією,за родом діяльності,чи –прикметником (дієприкметником),порядковим числівником у формі орудного називного відмінка. Наприклад: «Горіла на cmoлi лампа, стояли відчиненими двері» (Гончар) [ 9,с. 46].

Складний присудок являє  собою комбінацію різних типів складених  присудків він може мати таку структуру:

1) складений дієслівний + складений іменний: Душа у тебе має бути криницею(газ.)(має бути +буде крицею);

2) складений дієслівний + складений дієслівний: Я вже давно хотів кинути палити,але бракувало сили волі(газ.)(хотів кинути +кинув палити)  [15,с. 250 ]. Л. А. Булаховський зауважує,що однією з характерних тенденцій сучасної мови є те,що «присудок набирає властивості включати в свій склад більше слів. Мислення відбувається не стільки парами слів, скільки цілими розгорненими словесними групами-комплексами: «Буде змушений упасти мертвим хижий птах (Бажан)».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Функціонування присудків різних видів  в циклі « В казематі» Тараса  Шевченка

 

        2.1. Загальна характеристика мови поезії Тараса Шевченка

      Творчість Т. Г.Шевченка відкрила новий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно – демократичний напрям. «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа, - писав про Тараса Шевченка Іван Франко. – Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури… Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу… Найкращий і найцінніший скарб дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори».

Прокладаючи нові шляхи  в літературній творчості, молодий  поет не поривав різко зі своїми попередниками й сучасниками. Навпаки, він підкреслював свій зв'язок, спадкоємність із тими, хто перший починав нову українську літературу.

Для того, щоб глибше розібратись  у мові творів Т.Г.Шевченка, необхідно  зрозуміти стиль та манеру його письма, виділити основні мотиви і образи творів письменника.

Весь «Кобзар» нерозривно зв’язаний з народною творчістю. Це цілком природно й зрозуміло. Поет виріс на українському фольклорі й ніколи цих зв’язків не поривав. Шевченко сміливо черпав з усної творчості ідеї, сюжети, образи, ритміку, мову. Елементи усної народної творчості (певною мірою й несвідомо) впліталися у власні думки й слова поета. Народна пісня – одне з основних джерел «Кобзаря». Пісні матері, оповіді діда, односельців, народнопісенна творчість навіяла поетові балади «Причинна», «Тополя», поеми «Сова», «Сліпий», «Наймичка», «Відьма», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки», сотні поезій.

У ранніх творах Т. Шевченко переважно  схилявся до романтики: у них бачимо його інтерес до незвичайного, яскравого  і навіть таємничого, фантастичного, піднесений стиль мови, деяку розчуленість, навіть сентиментальність, захоплення історичним минулим, а це якраз основні риси романтизму. Поступово посилюються реалістичні мотиви в романтизмі Шевченка, він вносить у нього елементи соціальної сатири.

Основні мотиви ранньої  творчості Шевченка: сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»), трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», «Мар’яна - черниця»), тема героїчного минулого України («Іван Підкова», «До О’сновяненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»), тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої»).

Свої погляди письменник висловлює не судженнями-умовиводами, а художніми образами. Крім образів-персонажів, які вже давно стали хрестоматійними, - Катерини, Яреми, Гонти, Залізняки, Гамалії, Варнака, Назара Стодолі тощо, у «Кобзарі» вагоме місце посідають образи великої узагальнюючої сили й глибини – Бога і молитви, Прометея, неньки-України, жінки-матері й дівчини, козака-запорожця, Києва, Дніпра-Славути, українського степу і широкополих ланів, могил, кобзаря (бандуриста), образ поетового крилатого слова. Сюди ж належать образи правди, святої волі, тихого світу, зорі, тривоги за долю України і опоетизовані народом образи калини, тополі, явора, ясена, верби. Їх можна назвати збірним образом України, який охоплює тисячолітню історію українців, суть його етносу, традицій, звичаїв. Саме з такою широкою образністю пов’язане багатство та різноманіття звертань у творах Т.Г.Шевченка.

У тропці Шевченка домінують  символи, метафори, персоніфікації явищ природи й абстрактних понять, уподібнення, порівняння, епітети народнопісенного походження. Така характерна особливість Шевченкового образо творення, як повторюваність певних образів і мотивів, теж пов’язана з традиціями народної поетики.

Уже в ранніх поезіях  Шевченка з’являються самобутня тропіка, риси властивої зрілому поетові образної уяви (реалістична конкретність, тяжіння до пластичного образу). Тропи, запозичені з фольклору, поет трансформує, надаючи їм глибокого значення й соціального наповнення. Тоді ж стає помітною і така характерна особливість Шевченкового образо творення, як дивовижна здатність уособлювати абстрактні ідеї, що згодом допоможе йому сказати нове слово в політичній поезії (метафоричний образ «волі», яка «лягла спочити», у вірші «Думи мої, думи мої» тощо).

Найсильніший і водночас най драматичний образ творчості  Тараса Шевченка – це образ «неньки-України». Він присутній у більшості  поезій «Кобзаря». Наприклад, у творі  «Стоїть в селі Суботові» Україна  – і вбога сирота, і військова можуть, що «ляха задавала».

Свої переживання Шевченко виражає у звертаннях до України  словами «слава», «моя», «наша», «бідна», «безталанна», словосполученнями «стоптана ляхами», «обідрана ляхами». Ці епітети передають співчуття, тривогу і біль. Такими ж почуттями сповнені звертання до України, виражені в народному дусі: «мамо», «нене», «вдово-сиротина», «удово-небого».

На засланні Шевченко особливо часто згадує «свою матір  Україну». І цей спогад породжує запитання:

«За що,мамо,гинеш?» («Розрита могила»).

Поглиблюють і деталізують  образ України образи тихого світу, зорі або світання: «Світе ясний, світе тихий»; «Ясний світ животворящий»; «Хатина тиха і весела»; «О зоре ясна моя! І світиш, і гориш над нами»; «Світе тихий, краю милий, моя Україно».

Зважаючи на викладене  вище, можна зробити висновок, що мова творів Т.Г.Шевченка досить цікава, відрізняється багатством та своєрідністю. У тропці поета домінують символи, метафори, персоніфікації явищ природи  й абстрактних понять, уподібнення, порівняння, епітети народнопісенного походження. Така характерна особливість Шевченкового образотворення, як повторюваність певних образів і мотивів, теж пов’язана з традиціями народної поетики. Особливу увагу у творах письменника привертає багатство звертань. Як саме функціонують присудки різних видів у поезії Шевченка буде досліджено далі.

       

 

        2.2. Стилістичні функції присудків

        2.2.1. Простий присудок

        Як відомо, стилістичні засоби мови мають чималі стилістичні можливості, які ґрунтуються на досить розвиненій синонімії характерних для нього явищ [29; 164].

        Важливу стилістичну функцію  виконує член речення — мінімальна  й найпоширеніша синтаксична  одиниця, яка виражає в реченні  певне поняття, називає особу  (особи), предмет, дію, стан людини або явища, ознаку, ознаку ознаки (прислівники) або кількість. Своєрідної комунікативної функції, самостійності й особливої  вагомості  член речения набуває тоді, коли трансформується, перетворюється на окреме речения[9; 233].

        Переважна кількість простих присудків у циклі «В казематі» виражена дієсловами 3ої особи множини у минулому або теперішньому часі. Цей засіб допомагає передати оповідальний характер твору, простий для сприйняття читачем. Наприклад, у цих рядах автор зображує дію, що виконується братами: вони покинули рідну землю та батьківщину.

        Ой три шляхи широкії 

        Докупи зійшлися.

        На чужину з України 

        Брати розійшлися.

        Покинули стару матір. [16;36 ]

У вірші « Згадайте, братія моя…» автор закликає любити Україну.

          Любітеся, брати мої,

          Украйну любіте

           І за неї, безталанну,

           Господа моліте.

        Тільки в реченні слово (змінюване  чи не змінюване), кожна із форм  повнозначного слова стає членом речення або ж і окремим реченням – повним чи неповним, отже, й виконує внаслідок цього конкретну стилістичну функцію [9,234].

        Із стилістичного погляду члени  речення, як і будь-які інші  мовні одиниці, можуть бути  нейтральні та стилістично-забарвлені (марковані). Один із засобів створення стилістичного забарвлення – синонімія вираження присудка. Присудки ускладненої форми, що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполучення, властиві книжним стилям – науковому, офіційно – діловому, частково публіцистичному; паралельні їм дієслівні прості присудки характерні для художнього та розмовного мовлення [22; 164].

        Ми дослідили роль присудків  у циклі «В казематі» Тараса  Шевченка. Ми провели картування, здійснили розподіл присудків  за видами. На основі проведених досліджень можна зробити висновки, що серед присудків у циклі «В казематі» Тараса Шевченка найчастіше вживаються прості.

        Присудок може означати дію,  стан, якість, ознаку, кількість, приналежність. Простий присудок відповідає на питання, що робить підмет? Що з ним робиться?