Художні особливості героїчного епосу. «Пісня про Роланда»

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ «ПІСНІ ПРО РОЛАНДА»

2.1. Художні  особливості французького героїчного  епосу

Термін "епос" означав "слово про подвиг". Поетика ранніх зразків героїчного епосу має багато спільних рис із поетикою чарівної казки: героїка поєднується з фантастикою; значну роль відіграють міфологічні казкові образи та ситуації; герої наділен. чаклунською силою, вони спілкуються з богами, духами ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів драконів.

Епоха Середньовіччя  надала епічним героїчним твора' інших рис. Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різні-жанрів, у яких відображено волю, завзяття народу в боротьбі: злом, кривдою, соціальним та релігійним гнобленням, де прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народні-' заступників. У середні віки носіями епічної традиції були професій-співці: жонглери — у Франції, шпільмани — в Німеччині, хуглари — в Іспанії. У процесі розвитку героїчного епосу поступово послаблюється зв'язок із фольклором, посилюється роль історичні фактів, хоча переосмислення історії залишається характерно-: рисою героїчного епосу В процесі формування феодальних відне-син інтереси роду, племені поступаються чи зливаються з державними. Тема захисту роду трансформується тему незалежності держави; епічний образ короля уособлю-: єдність і незалежність держави, в епосі високо ціниться вірніст: сюзерену З'являється новий мотив військового протистоянь^ іноземцям. Патріотичні мотиви, пов'язані з боротьбою проти завойовників, у період посилення "світових" релігій часто набувають релігійної форми протистояння "невірним"

Образи героїв епосу  на всіх стадіях розвитку будуються  за традиційним принципом — усі вони сміливі, непохитні борці г злом. Спочатку наділені надприродними, казковими силами потім підноситься роль особистих здібностей героя, пізніше Е епічних творах з'являються спроби розкрити психологічний стаЕ героїв, їхніх особистих стосунків. Образ героя може бути пов'язаний із

історичною реальністю або обмежується вигадкою Творці героїчного епосу хоча.і спираються на історичні імена факти, описи  реально існуючих міст, не прагнуть передати достовірно матеріал, міфолопзують історію.

Реальні історичні особи  постають у поемі поряд з вигаданими героями, а сама вона є відображенням жорстоких звичаін тієї епохи. В головних образах героїчного епосу народ відобразити свій ідеал, наділивши історичних осіб неабияке-: вродою, позитивними рисами характеру. Використана для цього гіперболізація символізує "могутність самого народу".

Героїчний епос зберігав у пам'яті народу його історію, а  вчинки героїв слугували середньовічній людині зразком для поедінки.

Герої наділені чаклунською  силою, спілкуються з богами, духами, (ерой — втілення найкращих рис народного характеру він вирізнявся надзвичайною силою, хоробрістю, боровся за незалежність рідної землі та свого народу Коли ж гинув, то за ним залишалася моральна перемога. Його образ розкривався' через вчинки. Образ героя наділений богатирськими рисами і створюється за принципом узагальнення, а не індивідуалізації.

        Наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого народу Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обов'язку.

Розкриття образу відбувалося  переважно у вчинках. Типовим  було соціальне походження і статус героя — рівень знатності та заможності. Герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну. Він і його подвиги завжди були в центрі розповіді про минулі події.

Ворожі сили представлені в образах чудовиськ, людожерів, драконів. Змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав  епічного героя в декілька разів  чисельністю свого війська.

Художні засоби: різні види описів; своєрідні повтори (трикратні); розгорнутий діалог; зачини, кінцівки; усталена система художніх засобів:

гіперболізація, постійні епітети, урочистий стиль, широта охоплення  подій в часі, просторі, повноті  зображення, розвинена сюжетність та драматизм; опис битв, поєдинків; у сюжеті переважали казкові образи та ситуації; поетика ранніх зразків такого епосу тісно пов'язана з фольклорними елементами: зверненням доказко-вихобразів та ситуацій, Художні засоби: стійкі епітети; опис батапьних сцен; віщі сни; плачі; фантастичні елементи; відображення релігійної ідеології, своєрідний стиль (по-втори,звертання,постійніепі-тети, метафори, символи, порівняння, вигуки).

Усі народи пишаються  скарбами героїчного епосу. Не є винятком і Франція — справжній заповідник пам'яток історії і культури різних епох і цивілізацій. Найбільшу популярність у світі здобули французьке образотворче мистецтво, література і різноманітна музична культура.

Для французької народної пісні характерні витонченість і  гнучкість мелодії, тісний зв'язок слова і музики, чіткість побудови. У записах французький героїчний епос найкраще зберігся у вигляді поем (їх близько 100). Старофранцузькі героїчні поеми називалися спапзопз де дезіе (піснями жестів або піснями про діяння).Вони мали обсяг від 1000 до 20 000 віршів і складалися зі строф різної довжини. Ці твори призначалися для співу точніше для декламації, під супровід маленької арфи, віоли або примітивної скрипки. Виконавцями, а часто і авторами їх були, жонглери, які з'являлися у людних місцях — на ярмарках, королівських бенкетах, у церкві під час великих свят. Коли поема була надто великою і жонглери не встигали розповісти її впродовж дня, то вони переривали розповідь і переносили її на наступний день. Інколи твір виконувався протягом тижня.

Жонглери користувалися  популярністю в усіх колах середньовічного  суспільства. Без них не обходилась жодна подія. Вони мандрували дорогами, заходячи в замки, села і міста.

До ХІІ ст. жонглери були неосвічені, заучували тексти напам'ять, тож кожний їхній твір сприймався як колективний продукт  творчості кількох поколінь співаків чи оповідачів. Тому питання про особу автора та його індивідуальний стиль не виникало. Головними темами французького національного епосу були: захист батьківщини від зовнішніх ворогів — маврів (сарацинів), норманів, саксів; вірна служба королю, охорона його прав і усунення зрадників; криваві феодальні міжусобиці.

Перші дві теми завжди були пов'язані з образом доброго  й мудрого короля. У переважній більшості поем ним був Карл Великий (768 — 814), який здобув багато перемог. В  основному монарх поставав в ідеалізованому вигляді, завжди справедливим, непереможним у битві, добрим. Грізним і суворим був лише для зрадників і ворогів. Бог допомагав йому в усіх його справах.

Вершина французького героїчного епосу — " Пісня про Роланда". Вона збереглась у кількох рукописах. Твір названо піснею, оскільки він адресований слухачам і уславлює героїчний подвиг.

2.2. «Пісня про  Роланда» — героїчний епос французького середньовіччя

«Пісня про Роланда» починається оспівуванням перемоги Карла Великого в Іспанії. Сім  років воює славний Карл з сарацинами. Він завоював усі іспанські міста, крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсілій радиться зі своїми знатними васалами, як йому позбутися франків. Найстарший з них пропонує Марсілію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі та пообіцяти, якщо франки виведуть військо, самому прийняти християнство та охрестити всіх підданих. У відповідь на сарацинську пропозицію Карл за порадою свого небожа рицаря Роланда посилає до Марсілія знатного феодала Ганелона, вітчима Роланда. Спесивий Ганелон готовий виконати це доручення, але, запідозривши пасинка в намірі погубити його, вибухає гнівом і вирішує за всяку ціну помститися Роланду. Уклавши зрадницький договір з Марсілієм, Ганелон умовляє Карла повернутися на батьківщину. Франки, повіривши облудним запевненням, покидають Іспанію.

За порадою Ганелона, Карл доручає Роланду прикривати тил французького війська. В горах, у Ронсевальській ущелині, на двадцятитисячний ар'єргард франків, очолений Роландом, нападає стотисячне військо Марсілія. Починається жорстока битва, в якій гине героїчний французький загін. Почувши заклик Роланда, Карл поспішає на допомогу. Франки вщент розбивають ворогів і піддають хрещенню сто тисяч невірних. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона.

У змісті поеми відбилися  важливі сторони життя Західної Європи VIII-XI ст. Французькі королі довгий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і разом з тим розцінювались як «богоугодна справа», викорінення «язичництва». До того ж наприкінці XI ст. під впливом духовенства рицарство почало збиратись у хрестовий похід у Палестину. В такому патріотичному і релігійному настрої постає народно-героїчний зміст «Пісні про Роланда». В поемі відбилися протиріччя, типові для феодальних відносин X-XI ст. Історично прогресивна тенденція до об'єднання і централізації влади наштовхувалася на феодальну анархію і сепаратизм. У цій історичній обстановці народний епос про Карла Великого набував нового суспільного значення, збагачувався новими, потрібними для ідеології того часу мотивами і деталями. Так, типовий для того часу військовий випадок (зіткнення з басками, до того ж - християнами) народна свідомість перетворила в епосі в картину грандіозної битви всього французького війська з маврами-загарбниками та усім мусульманським світом. Пафос подвигу в ім'я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзмові та зрадництву. Ця патріотична ідея засудження феодального свавілля споріднює старофранцузьку «Пісню про Роланда» з пам'яткою древньоруської літератури кінця XII ст. «Словом о полку Ігоревім», в якій також звучить пристрасний заклик до князів припинити чвари і об'єднатися для відсічі грізній навалі кочівників.

Ця народна патріотична  ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору - королю

і «милій Франції». Наказ  Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'язок, а й  як почесне доручення в ім'я  інтересів батьківщини. І він не шкодує сил, щоб виконати його гідно. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою. Під час нерівної битви в Ронсевалі друг Роланда Олів'єр тричі благає Роланда засурмити в чудодійний ріг Оліфант, щоб закликати Карла на допомогу, і тричі одержує відмову. Роланд сприймає цю пораду як визнання слабкості, не гідної рицаря. Краще смерть у бою, ніж безчестя. Так гинуть Роланд, дванадцять перів і весь доблесний загін. Автор захоплений безрозсудною відвагою Роланда і разом з тим протиставляє йому мудру передбачливість Олів'єра: «Роланд хоробрий, Олів'єр розумний». І все ж нерозсудливість Олів'єра, а саме подвиг Роланда в ім'я Франції вкрили славою ім'я героя і французьке військо. Духом героїчної людяності сповнені сцени прощання Роланда з товаришами, його думи про мертвих і живих, про короля і Францію, про долю своєї бойової зброї. Тут повністю розкривається доблесть і духовна краса народного героя:

Мій добрий меч, о Дюрандале вірний,

Коли я вмру, ти більше не потрібний!

А скільки  битв з тобою виграв я,

А скільки  царств завоював тобою

Для імператора з сідою бородою!

Ти не потрапиш в руки боягузам,-

Тобою володів  такий васал,

Яких не зна  вже Франція-краса!

Роланд почув себе в обіймах смерті - Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притис до серця меч і Оліфант, Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині славній, Що граф Роланд умер - та переміг. Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за життя, протиставлений знатний феодал Ганелон - втілення феодального егоїзму та анархії, його зрадництво не випадкове, це типовий приклад феодальної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджується автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність державної єдності. Він пов'язує васальну вірність королю з ідеєю служіння батьківщині. В проголошенні патріотичної ідеї і полягає висока народність поеми та її глибокий громадянський смисл.

У поемі відображена  боротьба французів з арабськими завойовниками, які у VIII ст. захопили Піренейський півострів і загрожували Франції. Ця боротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім'я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, «божественну» місію, а численні небесні знамення, релігійні заклики, молитви надихають їх на боротьбу з «поганцями». Постійно підкреслюється «небесна» підтримка, яку бог і святі дають франкам. Так, на прохання франків бог продовжив день, щоб до заходу сонця Карл помстився за смерть Роланда та його загону, самого короля від смертельної рани вмить зцілює архангел Гавриїл. Автор приділяє також увагу образу архієпископа Турпіна. В середньовічній літературі часто зустрічаються воїни у рясі, які однаково добре володіють і «божим словом», і мечем. Образ цей не позбавлений гумористичного забарвлення. Так, архієпископ читає настанови своїй пастві: «Той і гроша не вартий, хто є боягузом. Нехай іде собі в монастир».

Християнський світ у  поемі очолює Карл Великий, образ  якого поданий гіперболічно й  ідеалізовано. Це типовий для народного  епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю - рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач.