Типологія логічних помилок

Зміст

 Вступ

1. Вираження помилок у міркуваннях
2. Паралогізми та софізми
3. Помилки, що виникають при безпосередньому порушенні основних законів логіки :  закону тотожності, закону суперечності, закону виключеного третього і закону достатньої підстави.
4. Інші аспекти помилок

          Висновок

          Використана література

Вступ

 

     Людина схильна до помилок. Різних помилок. Серед них досить поширеними є логічні помилки.

     Логіка – це наука, яка вивчає закони і форми мислення. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

     Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам, порушення яких призводить до помилкових висновків.

     Вивчення логічних помилок означає зменшення їх використання у майбутньому,тому це є важливою течією у логіці.

     Логічні помилки також впливають і на такі науки як юриспруденція, економіка, математика та інші , так як теорії цих наук тісно пов’язані з логічними законами.

 

1. Вираження помилок у міркуваннях

     Міркування — зіставлення думок, пов’язання їх задля відповідних висновків, логічне мислення. Можна розглядати міркування як аналіз і синтез даних, та їхню оцінку. Хоча знання фактів і є точкою відліку у вивченні суспільних наук, людина також повинна мати здатність до логічного мислення-міркування, адже саме міркування наповнює факти, проблеми і поняття змістом: міркуючи над засвоєним знанням, людина приходить до більш повного розуміння предмета. Міркування є також предметом логіки.

     Логічне мислення — здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі юриста, економіста, фінансиста, математика, які потребують точності мислення, обґрунтованості висновків.

У логіці міркування поділяються на:

• правильні;
• неправильні.

     Правильне міркування — це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки.

     Неправильне міркування — це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Прикладом правильного  міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України — громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки — судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

Неправильним  треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього — внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження, ніби української нації взагалі не існує.

     Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

     Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний г є х; отже, даний г є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію, ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а г теж є у; отже, г є х» належить до неправильних.

 

2. Паралогізми та софізми    

     Помилки в міркуваннях, найчастіше виникають через порушення              законів формальної логіки, основи якої заклав визначний                                 давньогрецький філософ Арістотель.

  Логічні помилки бувають двох видів:

• паралогізми;
• софізми.

     Паралогізми (з грецької - неправильне) - це хибне міркування, логічна помилка, допущена не навмисне, а через втрату послідовності в міркуваннях чи порушення одного з законів логіки (це помилки, які виникають через незнання).

     Софізми (з грецької - хитрий викрутас, вигадка, хитрий умовивід) — це логічні помилки, які допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо. Засновником школи софістів був давньогрецький філософ Протогор із Адбери (бл. 480 - бл.410 до р. х.).

     Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.

♦ Найвідоміший античний софізм — це міркування, яке отримало назву «Рогатий».

Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».

Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в  ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.

♦ Можна навести ще один доречний приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, — міркував Протагор. — Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє — заплатить за домовленістю; якщо програє — заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, — заперечував Еватл. — Дійсно, я або виграю процес, або програю його.

     Якщо виграю — рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю — не буду платити за нашою домовленістю*.

У цьому прикладі також  допускається логічна помилка.

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці  з логіки прагнуть виявити й дослідити  схеми таких міркувань, визначити  їх різні типи тощо. Неправильні  міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які  в них допущено.

Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі  логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків  міркувань. Але в логіці існує  таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому  — хибним.

♦ Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.

1. Логіка — наука.

Алхімія — не логіка.

Алхімія — не наука.

2. Логіка — наука.

Право — не логіка.

Право — не наука.

Очевидно, що у першому  міркуванні висновок є істинним, але  в другому — він хибний, хоча засновки в обох випадках — істинні  твердження.

Так само не можна гарантувати  істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування —  правильне.

Введення софізмів сприяло вдосконаленню  ораторського мистецтва, підвищенню логічної культури мислення. Щоправда, пізніше  в деяких філософів-софістів мистецтво  софістики перетворилося на суперечку  заради суперечки.

На сьогодні софізми, і зокрема  математичні, навчають мислити, доводити й спростовувати, чітко висловлювати свої думки; вони дивують та захоплюють, дають поштовх для творчості, пошуку нового, відкриттів.                             Найчастіше софізми та паралогізми виникають, коли міркування порушують закони логіки: закон тотожності, закон суперечності, закон виключного третього, закон достатньої підстави.

 

 

3. Помилки, що виникають при безпосередньому порушенні основних законів логіки :  закону тотожності, закону суперечності, закону виключеного третього і закону достатньої підстави.

     Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави.

     Формально-логічні закони - це закони правильної побудови і зв'язку думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечливість, послідовність і обґрунтованість.

     Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані із законами об'єктивного світу, погоджуються із ними. «Закони мислення і закони природи необхідно погоджуються між собою, якщо тільки вони належно пізнані».

     Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів .

Закон тотожності

     Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі скільки б разів вона не повторялась. Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.

     Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, або Л==Л.

     Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про  якийсь предмет необхідно мислити  саме про цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Так, якщо ми обговорюємо Петренка, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Петренка, а не когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожності вимагає, щоб у  процесі міркування було виділено предмет  міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки  даної предметної області.

Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

2. У процесі міркування, у суперечці  або дискусії поняття мають  уживатися в одному і тому  ж значенні. Думка тотожна сама  сові, якщо вона однозначна.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно  відобразити дійсність.

Найчастіше трапляються  помилки при порушенні закону тотожності; підміна або змішання понять.

Змішання понять у логічному відношенні є ототожнювання відмінного. Ця помилка має місце тоді, коли різні за змістом поняття приймаються за тотожні.

Суб'єктивно змішання понять відбувається часто через неточне знання змісту вживаних понять, коли розмірковуючому  здається, що між поняттями, уживаними  ним, немає ніякої різниці, що вони належать до одного й того ж предмета, мають  один і той же зміст і відрізняються  один від одного тільки мовним висловом; але насправді вони різні. Змішання понять може мати місце і в тому випадку, коли в науці відсутні точно  вироблені визначення тих чи інших  понять. Змішанню понять сприяє також  наявність у природній мові омонімів, слів, що виражають не один, а кілька понять. Штучні мови у цьому відношенні мають перевагу, оскільки для кожного  знака в них установлюється чітка  однозначність.