Типологія логічних помилок

 

Закон суперечності

     Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з них суджень обов'язкової хибне. Питання про те, яке з двох протилежних суджень є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечності говорить лише про те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне.

     Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження: і на супротивні (контрарні), і на суперечні (контрадикторні).

     Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.

     Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться , про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» - обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому-інший час (під час здійснення злочину або після нього).

     Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад, судження; «Петренко є здібний» та «Петренко не є здібним» - можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності у Петренка до гуманітарних наук, а у другому - про здібності до математичних наук.

     Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.

Закон виключеного третього

     Закон виключеного третього формується так: У двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

     Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» - одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним є перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.

     У вигляді формули закон виключеного третього записується так: Л або не-Л. У математичній логіці цей закон має формулу А\/А.

     Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечних судження.

     Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно, хибними два суперечних судження і визнавати істинним якесь третє судження.

     Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має бути обов'язково істинною.

     Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені запитання.

     Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою всякої справді наукової теорії і науки в цілому.

Закон достатньої підстави

     Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

     Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коди вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник нього злочину») не може вважатися істинним.

     У науці й щоденному мисленні нічому не можна мати віри; будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести ту чи іншу думку - означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.

     Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком.

     У виді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є Б, де А є наслідком, а В - підставою цього наслідку.

     Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д.

     Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

     Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну.

     Доказу мислення надається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її істинності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Інші аспекти помилок

Логіки виділяють  три причини логічних помилок:

1) психічні порушення;

2) скорочений умовивід;

3) погане володіння мовою.

      Перші дві причини породжують помилки у висновках, а третя – помилки в мовленні, які ведуть до порушення логіки.

 

О.М. Беззубов поділяє логічні помилки на два  класи:

1)  Помилки власне логічні, помилки мислення, помилки змісту;

2)  Помилки мовлення, помилки вираження, другорядні логічні помилки.

     Перший тип помилок пов'язаний з порушенням чотирьох законів формальної логіки, другий тип – з порушенням мовної, стильової норми

 

Слід також звернути увагу на помилки в індуктивних умовиводах, найпоширенішими з яких є наступні:

• Насамперед, це поспішні узагальнення (fallacia fictae universalitatis): наприклад, коли туристи після поверхневого знайомства з яким-небудь народом роблять спроби характеризувати його, наприклад коли вони вимовляють: “греки брехливі””:, “турки жорстокі” і т.п., то вони впадають саме в помилку поспішного узагальнення.
• Помилка post hoc ergo propter hoc (“після цього значить через це”) або : nоn causa pro causa (“від того, що не є причиною, до причини”). Якщо хто-небудь помітив, що після якої-небудь події виникає яка-небудь дія, то він вважає першу подію причиною, хоча в дійсності, є події, від яких дана подія знаходиться в більшій залежності і яка власне є справжньою причиною даної дії. Коли після появи комети виникали які-небудь нещастя, то звичайно комету вважали причиною нещасть. Коли в трубці виникала порожнеча і вода в ній піднімалася, то думали, що порожнеча є причиною підняття води.

     Є випадки, які особливо підштовхують до тих чи інших висновків. Це буває звичайно тоді, коли в нас буває інтерес пам'ятати випадки, які підтверджують одне положення, і забувати випадки, що спростовують це положення, якщо пророкування якого-небудь календаря один раз збувається, то неосвічені люди схильні в цьому випадку черпати для себе впевненість у правдивості пророкування цього календаря, зовсім упускаючи з виду тисячу випадків, у яких його пророкування не збувалися. На цьому заснована віра в різних провісників, шарлатанів і т.п.

     Фактично логічні помилки в індуктивних умовиводах, як і в інших міркуваннях, є недотримання основних законів логіки. У наведених вище прикладах переважає порушення закону достатніх підстав.

     Серед доведення чи спростування також можуть бути припущені помилки в індуктивних умовиводах. Ось деякі з них:

1. Хибність основ (аргументів) – основна помилка, яка полягає у тому, що у якості аргументів беруться не істинні, а хибні судження, які видають або намагаються видати за істинні. Класичний приклад такої помилки – хибність аргументів Птоломея, який вважав вірною геоцентричну будову Сонячної системи тому, що Сонце нібито обертається навколо Землі.

2. “Передбачення аргументів” – теза спирається на недоведені аргументи, які можуть бути істинними і тоді теза може бути істинною.

3. “Хибне коло” – теза доводиться аргументами, а істинність аргументів базується на цій же тезі. Прикладом цього може бути таке доведення “Вартість товарів на ринку визначається вартістю праці, а вартість праці повинна залежати від вартості товарів на ринку”.

4. Уявне слідування – людина поєднує непоєднувані аргументи словами “значить”, “слідує”, “отже”, “таким чином”, “у підсумку маємо” тощо. Тоді складається видимість того, що теза аргументами підтверджується.

5. Аргумент приймається безумовно істинним – він може бути істинним лише з урахуванням певного часу, відношення, місця – він ніколи не є істинним безумовно. Так їжею, отрутою і ліками часто є одна і таж речовина, але її властивості залежать від дози, часу прийняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

     Логіка вивчає правильне мислення людини. Мета викладення логіки - формування логічної культури. Вміння критично мислити, активно застосовувати логічні знання в практиці, уникати логічних помилок, спростовувати хибні думки сприяє прогресу в усіх сферах життя.

     Проводячи дослідження, я вивчила типи логічних помилок, познайомилася з їх класифікаціями, які пропонували різні автори,в кожного з яких своя думка щодо цього питання,своє бачення цієї проблеми.

     Серед первинних логічних помилок найчастіше зустрічаються логічні помилки на порушення закону тотожності і порушення закону достатньої підстави. Я вважаю, що на ці помилки слід більше звернути свою увагу і надалі уникати їх.

     Логічні помилки заважають нам міркувати логічно, а отже послідовно, раціонально та доказово, тому часто створюють нам проблеми як у повсякденному житті, так і в багатьох науках. Ми вже говорили,як важливо не допускати логічні помилки у економіці, юриспруденції, математиці та ін. науках.

     Тому я раджу запам’ятати найпоширеніші логічні помилки, звернути на них увагу та мінімізувати їх у своєму житті.

.

 

Список використаної літератури

1.  http://uareferat.com/rus/details/7853/

2.  http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_philosophy/629/%D

3.  http://ua.coolreferat.com

4. Жеребкін В.Є. Логіка.-Х.-К.,1998.

5. http://www.bibliofond.ru/view.aspx?id=481421

6. http://uk.wikipedia.org/wiki

7. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=31531