Система франчайзингу на підприємствах

Діловий франчайзинг  має на увазі продаж права на організацію  малого підприємства з профілем діяльності і назвою материнської корпорації. Цей вид франчайзингу наочно продемонстрований  мережею закусочних , таких, як "Макдональдс", "Баскін Роббїнс", "Піцца-Хат", "Кентукі фрайд чікен"; готелей "Халідей Інн" та салонів різних послуг — "Кодак", "Фуджі", "Альфа-графікс". Сьогодні найпопулярнішим є продаж франшизи на вид діяльності, оскільки вона дає змогу разом із товаром продавати і широкий набір послуг.

Залежно від  взаємовідносин франчайзера і франчайзі розрізняють класичну модель і такі її модифікації, як регіональний франчайзинг, субфранчайзинг, франчайзинг. що розвивається [3] .

Класична модель франчайзингу зводиться до такого: велика компанія (франчайзер) на обмеженій  території надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) (термін і умови визначаються угодою) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії в обмін на зобов'язання виплатити початковий внесок, а потім вносити певну суму, визначену у відсотках від обсягу продажу (роялті). Величина роялті також залежить від популярності материнської компанії. Так, на сьогоднішній день однією з найвищих ставок, яка становить 13% прибутку франчайзі, є відрахування компанії "Макдональдс". Щодо початкового внеску, то він може виплачуватися повністю або частинами: це залежить від фінансових можливостей франчайзі та зацікавленості франчайзера у створенні нової точки. При цьому всі франчайзі рівні між собою і наділені однаковими правами.

Модифікації передбачають надання франчайзерам нових можливостей  для швидшого розвитку справи і відрізняються  від класичної моделі:

а) терміном дії;

б) наявністю  посередників між франчайзером і  франчайзі

У системі регіонального франчайзингу посередником є головний франчайзі, якому відводиться роль офіційного представника франчайзера в регіоні Материнська компанія вдається до послуг посередників у випадку недосконалого вивчення регіону, а також обмеженості фінансового і кадрового потенціалу .

Ця схема передбачає передавання частини повноважень  франчайзера головному франчайзі, а саме: підбір нових франчайзі  у своєму регіоні, початкове навчання кадрів. У цьому випадку строковим  контрактом між головним франчайзі  та франчайзером встановлюється величиною роялті, яка залежить віл частки головного франчайзі в доходах інших франчайзі, залучених ним у систему.

У субфранчайзингу  посередником виступає субфранчайзер, функції якого ідентичні функціям головного франчайзі. Різниця тільки в тім, що втягнуті в систему франчайзі на довгостроковій основі напряму працюють зі субфранчайзером, майже не вступаючи в контакти з материнською компанією. Внесок і роялті вони також сплачують субфранчайзеру, частина яких перераховується материнській компанії, а залишок іде в дохід посередникам і на утримання системи. За цією схемою успіх справи, головним чином, залежить від субфранчайзера.

У франчайзингу, що розвивається, роль посередника  виконує група інвесторів, яким материнська  компанія поступається винятково правом на освоєння регіону. До обов'язків посередника входить зобов'язання у визначений термін відкрити певну кількість торгових або сервісних точок (термін і кількість обумовлені франшизою) на даній території

 

4. ФРАНЧАЙЗИНГ НА УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Для України  франчайзинг є порівняно новим  явищем, тоді як у промислово розвинутих країнах він практикується століттями, забезпечуючи потреби суспільства  в різних послугах.

За даними Української  асоціації франчайзингу станом на жовтень 2005 року в Україні нараховувалось 190 франчайзингових компаній, що співробітничали з більш ніж 2 тис. франчайзі. В галузевому розрізі або за сегментами ринку маємо такі дані: 25% франчайзингових підприємств - це підприємства громадського харчування (фаст-фуди, ресторани); 20% -підприємства роздрібної торгівлі як продовольчими, так і непродовольчими товарами; 12% - підприємства сфери послуг мобільний зв'язок, перукарні, хімчистки, спортклуби, турагенства); 8% - АЗС; 35% - підприємства інших сфер.

Оскільки сучасний процес становлення і розвитку малого бізнесу відбувається в умовах різкого обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності, то важливого значення набуває встановлення тісної взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв'язання спільних проблем їх функціонування.

Такою формою фінансової підтримки з боку великих підприємств  є франчайзингова система. Саме вона є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати розвиток малого бізнесу в Україні [4].

Залежно від  відносин франчайзера і франчайзі  найпоширенішим типом франчайзингу в Україні є регіональний франчайзинг. За схемою цього франчайзингу з українськими франчайзі співпрацює відома італійська фірма-виробник одягу "Веtton". Зокрема, українська компанія "Арго Трейдинг", яка стала франчайзі італійської фірми "Веnetton", отримала концепцію магазину та контракт на закупку товару і періодично виплачує франчайзеру роялті. В кожному крупному регіоні, де є франчайзі, "Веnetton" має своїх агентів, які, отримуючи зразки продукції компанії, демонструють їх місцевим партнерам і разом з ними формують замовлення. Завданням регіональних агентів компанії є також вивчення шляхів і перспектив розвитку місцевого ринку та ріст числа франчайзингових проектів цьому регіоні. На відміну від багатьох компаній, "Веnetton" не нав'язує єдиний для всіх магазинів асортимент і надає франчайзі значну свободу вибору. Франчайзі можуть самостійно замовити обмежену партію одягу, який, на їхню думку, є актуальними в даному регіоні. Основним є передоплата за весь комплект замовлення, причому кошти надходять безпосередньо до компанії "Веnetton", обминаючи агентів. Бенеттоновські фабрики в Тревізо виготовляють тільки те, що вже замовлено та оплачено франчайзі. Ризики франчазера тут мінімальні, основне завдання франчайзера - виготовляти якісний товар, налагоджувати дистрибуцію, зворотній зв'язок з франчайзі та підтримувати бренд за допомогою рекламних компаній [4].

У цивільному кодексі  України передбачений також і  інший вид франчайзингу – субфранчайзинг. Крім того є навіть приклади практичного  його використання в нашій країні. Зокрема, компанія "Михаил Воронин" розробила субліцензійний пакет для виробників одягу по регіонах. Цей пакет передбачає, що для певного регіону з допомогою спеціальної методики розраховується мінімальна квота з реалізації товару ТМ "Михаил Воронин". Якщо торгова структура у цьому регіоні повністю покриває цю квоту, то їй надається ексклюзивне право регіонального представництва. По-перше, відповідно до угоди франчайзер не має права відкривати свої торговельні підприємства або продавати франшизу в цей регіон. По-друге, всі питання оптово-роздрібної реалізації продукції компанії у вказаному регіоні вирішуються ексклюзивним представником. Сьогодні компанія веде переговори з потенційними франчайзі про надання їм такого статусу у Львові, Харкові та Дніпропетровську [4].

Залежно від  сутності господарських відносин в Україні найбільш розповсюджений виробничий франчайзинг, особливо у виробництві безалкогольних напоїв. Найчастіше франчайзер надає своїм франчайзі спеціальний інгредієнт, без якого виробництва неможливе, і тим самим бізнес між франчайзером і франчайзі не припиняється відразу після передачі обладнання та технологія виробництва, а має довготривалий характер. Франчайзі обслуговує клієнтів, франчайзер забезпечує виробництво ресурсами. За такою схемою на території України працюють компанії "Соса Соlа", "Рерsісо" та інші, що продають концентрати та інші продукти, необхідні для виробництва, місцевим компаніям. Кожен з місцевих або регіональних розливальних та пакувальних заводів є франчайзі від основної компанії, вони змішують концентрати, надані франчайзером, з іншими інгредієнтами та, дотримуючись певної технології, розливають у банки чи пляшки і реалізовують виготовлену продукцію через систему місцевих розповсюджувачів. Певно, що товар у Нью-Йорку не повинен відрізнятися за своїми якостями від аналогічного товару в Києві чи іншому регіоні.

За ступенем розвитку правового поля франчайзингові відносини в Україні відносять  саме до законодавчо не підкріплених. Спеціального закону щодо регулювання  відносин франчайзингу в Україні  ще немає, він знаходиться в стадії розробки (на розгляд до Верховної Ради було подано Проект Закону України "Про франчайзинг"). Відносини між суб'єктами франчайзингових взаємин регулюються окремими розділами Цивільного, Господарського кодексів України [1; 2] та іншими законодавчими актами.

Таким чином, це ще раз доводить, що франчайзинг  може бути започаткований у різних сферах економічної діяльності. В  Україні франчайзингові відносини  є найбільш розповсюдженими в  громадському харчуванні, роздрібній торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, у сфері послуг.

Отже, для вітчизняних  підприємств слід детально та поглиблено вивчати досвід інших фірм, в тому числі іноземних, по застосуванню франчайзингових  відносин та враховувати особливості  економіки України.

 

ВИСНОВКИ

На основі вищевикладеного матеріалу, можна зробити висновок, що франчайзинг – це особлива форма організації бізнесу, що дозволяє розвиватися малим підприємствам та збільшує обсяги реалізації великих фірм за рахунок взаємодії таких двох типів суб’єктів. Такий взаємозв’язок великих і малих фірм дозволяє розширити збутову діяльність головної фірми в регіонах окремої країни чи за її межами, тобто на міжнародному рівні.

Фінансова підтримка  у формі франчайзингу користується широкою популярністю в США, Канаді, Західній Європі, Японії, в країнах Карибського й Тихоокеанського басейнів.

Зародився франчайзинг  у США наприкінці ХІХ ст., коли компанія „Зінгер”, немаючи достатньої суми коштів для наймання комівояжерів, вирішила продати право на торгівлю її товаром іншим компаніям. У Росії цю систему започаткувала науково-виробнича компанія „Дока” у 1990 році. Щодо України, то слід зазначити, що в нас на даний момент налічується більше 190 діючих франчайзингових компанії і понад дві тисячі франчайзі.

Необхідність  франчайзингу в Україні зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво, неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами і таке інше. Проте, вирішуючи ці проблеми, застосування франчайзингу має і ряд негативних моментів, які слід враховувати при прийнятті управлінських та стратегічних рішень на кожному підприємстві. Так, одним із суттєвих недоліків є недобросовісне ставлення до угоди франчайзингу дрібних фірм (франчайзі), тобто різного роду спроби зекономити на технології виробництва. Крім того, досить важко постійно контролювати діяльність франчайзі, адже є ймовірність того, що малі фірми можуть зіпсувати репутацію франчайзера.

Таким чином, усе  це слід брати до уваги для прийняття  управлінських рішень, а також  враховувати вплив даного економічного явища на економіку окремої країни та суб’єктів господарювання зокрема.

Іншим важливим моментом є вибір типу франчайзингу, що залежить від конкретних умов та ситуацій, адже кожен тип характеризується своїми особливостями застосування.

Найбільш ефективним, на мою думку, для підприємств  України є діловий франчайзинг, що передбачає надання дозволу франчайзі  не тільки реалізовувати, але й виробляти продукцію материнської компанії, використовуючи при цьому її торгову марку. Хоча, через недосконалість цієї системи, у нас більш поширеним є виробничий франчайзинг, що передбачає дозвіл франчайзі лише на виробництво продукції франчайзера.

Яскравим прикладом  використання в Україні регіонального  франчайзингу є співпраця з італійською  фірмою „Benetton”, а також субфранчайзингу  – з компанією „Михаил Воронин”. На жаль, за розвитком правового  поля у нас переважають законодавчо непідкріплені відносини з цього приводу, так як Закон України „Про франчайзинг” так і не було прийнято. Тобто в цій сфері існує ще багато не доопрацювань, а отже необхідно більш глибше та детальніше вивчати це економічне явище.

Отже, під час  написання даного реферату, я розглянув історію розвитку і виникнення франчайзингу, його суть та особливості кожного із типів взаємодії малого та великого бізнесу у формі франчайзингу.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський  кодекс України – прийнятий  16.01.2003р. К.: Парламентське видавництво, 2003 – 192 с.

2. Цивільний  кодекс України – прийнятий  16.01.2003р. К.: Кондор,

2003 – 400 с.

3. Ґудзь О., Кохановська  О. Договір франчайзингу: світовий  досвід 1 і перспективи розвитку  в Україні. - Людина і політика. - 2003. - №1, - С. 129-136.

4. Бедринець  М. Д. Франчайзинг: світовий  досвід і перспективи розвитку  в Україні. – Фінанси України. -2001.- №2.- С. 96- 104.

5. Манів З.О., Луцький І. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.:Знання, 2004. –  580 с.

6. Сидоров Я. Франчайзинг - нова договірна форма здійснення бізнесової діяльності в Україні. - Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №3. –

С. 34-36.