Стосунки з Укріїною

Зовнішньоторговельний баланс Тунісу щорічно зводиться з дефіцитом, оскільки вартість імпорту перевищує  експортні надходження. Так, у 1996 імпорт склав ок. 7,5 млрд. дол, у той час як експорт приніс лише 5,4 млрд. дол Основні статті імпорту - машини та устаткування, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовну-сирець і бавовняна пряжа. Експортні надходження за 1995 в процентному відношенні виглядали таким чином: текстильні товари та шкіра - 47,5%, хімічні та супутні товари - 11,9%, машини і транспортне устаткування - 9,4%, сільськогосподарські продукти та продовольчі товари - 8,7 %, мінеральна сировина, паливо та мастильні матеріали - 8,5%. Інші важливі статті експорту - фосфорити та продукти їх переробки, оливкова олія, вино, очищений свинець, залізо і сталь. Крім того, важливими джерелами іноземної валюти є туризм та грошові перекази тунісців. Головні зовнішньоторговельні партнери: Франція, Італія та Німеччина. У 1995 на частку Європи припало 71,5% імпорту і 79% експорту Тунісу.

Фінанси і банківська справа. Емісія грошової одиниці країни, динара, здійснюється Центральним банком Тунісу. У банківсько-фінансовій системі  країни функціонують місцеві приватні комерційні банки та представництва французьких та інших європейських банків. Крім того, є банки, що фінансують проекти економічного розвитку Тунісу. Деякі з таких банків знаходяться  у спільній власності Тунісу та інших  країн, найчастіше Алжиру, Саудівської  Аравії та Кувейту[3].

Невелика кількість видобутої  у Тунісі нафти і частковий  її експорт забезпечують країну необхідної валютою, так само як і вивіз продуктів  обробки фосфоритів, традиційних  фініків та оливкової олії. Велика стаття доходу - туніський туризм: досить нагадати про руїнах Карфагена. Взагалі  стабільність політичної структури, динамічний розвиток економіки і порівняно  високий рівень розвитку в країні культури і необхідної інфраструктури вигідно виділяють не надто багатий, але вельми привабливий для іноземця Туніс серед інших країн Африки, у тому числі і Північної. Мабуть, з усіх країн Магрибу Туніс є якщо не найбільш процвітаючим, то, у всякому разі, найбільш респектабельним і близьким до європейських стандартів.

Грошова одиниця країни - Туніський динар.

Трудові ресурси. У 1994 році в  економіці Тунісу було зайнято 2,8 млн. чоловік, бл. 77% з них чоловіки. Приблизно 22% трудових ресурсів було зосереджено в сільському господарстві, 20% - в обробній промисловості, 29% - у сфері послуг, 14% - у торгівлі, ресторанному та готельному бізнесі і 13% - у сфері будівництва. Зростання безробіття в 1993 змусив багатьох тунісців шукати роботу за межами батьківщини. Численність туніської діаспори свідчить про несприятливу ситуацію у сфері зайнятості, але в той же час грошові перекази з-за кордону складають важливе джерело накопичень іноземної валюти. Останнім часом уряд заохочував від'їзд тунісців на заробітки до Саудівської Аравії, що було викликано відтоком робочої сили з таких країн, як Франція і Лівія [9].

На  території країни переважає рівнинний  рельєф. Основні гірські масиви є  східним продовженням гір Атласу і займають менше 1/3 площі Тунісу. Гірські ланцюги Атласу вельми невисокі - 1200-1400 м (найвища точка Тунісу - Шамба, 1544 м). Протягуючись з південного заходу на північний схід, атлаські хребти не створюють значні перешкоди для північних вологих повітряних мас. Західні ж вітри досягають Тунісу, залишивши більшу частину своєї вологи на більш високих гірських масивах Марокко та Алжиру. Вся низовинна частина країни (центральні і південні райони) перебуває під впливом Сахари, яка тут найбільш далеко вторгається на північ в порівнянні з усім Атласом.

Різко розрізняються північне і східне узбережжя Тунісу. Там, де до моря підходять  відроги Берегового Атласу, узбережжя  скелясте і стрімчасте, з безліччю дрібних бухт. Глибоко в суходіл  вдається Туніський затоку. Східне узбережжі майже всюди низьке, місцями заболочені. Тут багато дрібних  і великих лагун. На південь від  затоки Хаммамет вздовж усього узбережжя тягнуться піщані мілини, що оздоблюють поруч розташовані острова, в тому числі найбільший -Джерба.

За  допомогою гребель різного масштабу значна частина стоку затримується і використовується для водопостачання і зрошення, а також для роботи ГЕС у до лине Меджерди. Проте поверхневий стік і особливо підземні води, запаси яких досить великі в усіх районах країни, можуть бути використані в набагато більшою мірою. У посушливих районах артезіанські джерела та інші підземні води здавна забезпечують життя оазисів, а тепер і міських поселення на півдні Тунісу.

У північній  частині країни, як і у всій атласький природного області переважають різні типи коричневих грунтів, властивих сухим лісах. Під лісами в найбільш зволожуємо гірських районах формуються бурі лісові грунти, в більш південних і посушливих районах - сіро коричневі грунти, які на великих площах змінюються засоленими грунтами. Найбільш південні райони зайняті великими щебенюватими і кам'янистими пустелями (Хамада) і пісками з примітивними грунтами [7].

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Значення країни на регіональному та глобальному  рівнях

Туніс є членом різних міжнародних  та регіональних організацій включаючи  ООН, Лігу Арабських Країн, Союз Арабського Магрибу, Організацію Африканської Єдності та Організацію “Ісламська Конференція”. У всіх цих організаціях Туніс виступає за мирне врегулювання конфліктів, толерантність та ведення діалогу.

Туніс надає особливого значення економічній інтеграції та співробітництву  з країнами регіону Магрибу та країнами, що розташовані навколо Середземного моря.  17-го липня 1995-го року Туніс став першою країною Південного Середземномор’я, яка підписала Угоду про Співпрацю з Європейським Союзом. 19-го липня 1995-го року одинадцять країн прийняли участь у регіональній зустрічі, яка відбулась у туніському місті Табарка, з метою створення передумов для Європейсько-Середземноморської Конференції у Барселоні (листопад 1995-го року). У старовинному туніському місті Карфаген з 21-го по 22-ге квітня 1995-го року відбувся Симпозіум на тему "Навчання толерантності у Середземномор’ї". Його учасники прийняли важливий документ під назвою "Карфагенська Хартія Толерантності у Середземномор’ї". 
Туніс є прихильником міжнародних відносин, що базуються на співпраці та взаємодопомозі[6].

Туніс послідовно дотримується збалансованої політики відкритості  та стримування у міжнародних  відносинах. Країна постійно намагалася сприяти всебічному та мирному врегулюванню арабо-ізраїльського конфлікту, спрямованому на забезпечення справедливого та довговічного миру у регіоні. У рамках цієї політики Туніс приймав участь у Мадридській конференції та повністю підтримав близькосхідний мирний процес, приймаючи активну участь у його багатосторонніх переговорах, та сприяючи реалізації Палестино-Ізраїльських угод. Країна виступає прибічником мирного врегулювання конфліктів у всьому світі, особливо в Африці.

Туніс приймав участь у  різноманітних операціях з надання  гуманітарної допомоги та миротворчих  операціях у всьому світі, починаючи  з 1960-х років. Нещодавно країна направила  сотні миротворців у Камбоджу, Намібію, Руанду та Бурунді [17].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. Соціально  – культурний потенціал

Писемність і література існували в Тунісі ще в I тис. до н.е. на пунічній мові; в період римського  панування представники світової літератури (Апулей, Августин Блаженний і ін.) були вихідцями з Північної Африки, проте власна література Тунісу з'явилася  тільки в арабо-мусульманській період і на арабській мові.

Туніська  література середніх століть була сполучною  ланкою між культурами мусульман  Сходу і мусульман Північної  Африки і Іспанії. У XII-XIV вв. на тлі кризи класичної арабської поезії переважали прозаїчні жанри, в основному релігійні і філософської дидактики. На іншу половину XIV в. доводиться творчість магрібськіх мислителів Ібн Хальдуна і шейха ан-нафзауї, автора науково-художнього трактату про похітливу любов «Запашний сад для розваги душі». У XV в. з'явилася багата жітійная література суфійського толку і література по історії міст, що надали дію на створення стилю сучасної прози Тунісу. У XVIII в. в умовах закріплення влади туніських беїв в Тунісі простежується пожвавлення придворної панегіричної поезії, що проіснувала до кінця XIX в [19].

С XV-XVI вв. простежується народна література на туніському діалекті арабської мови, в якій переважають віршовані жанри і до теперішнього часу сильні традиції древнеарабськой бедуїнської поезії; дія андалусськой поезії (з XV в.) позначилася виключно в пісні Північного Тунісу.

Основи  сучасної літератури Тунісу були покладені  в другій половині XIX в. Ідеологами подолання  соціально-політичної і культурної відсталості Тунісу були Махмуд Кабаду і Хайраддін ат-туніси, створення якого «Наїпрямейший шлях до пізнання станів держав» (1867) в однаковій мірі спирається як на соціологічне учення Ібн Хальдуна, так і на спадщину французької Освіти.

1920-30-і  рр. відмічені в літературі Тунісу  творчістю поета-новатора Абулкасима аш-шаббі, що приніс в арабську поезію ідеали романтизму, новеліста Алі ад-дуажі, в творах якого, що лірично розкривають мир простих людей, видно зародження реалістичного стилю, і провісник соціалістичних ідей в Тунісі, публіциста Тахара Хаддада. У обстановці суспільно-політичного підйому другої половини 30-х рр. становлення демократичної культури було написано найбільш відомий твір літератури Тунісу XX в. - філософська п'єса для читання Махмудааль-месаді «Дамба», в якій символічне осмислення боротьби за національне звільнення і соціальний прогрес дане з опорою на раннесуфійськіє доктрини містичного шляху, що привело автора до ідей, близьких французькому екзистенціалізму [10].

Якнайдавніші  пам'ятники мистецтва на території  Тунісу сходять до капсийськой культури. Від фінікійської епохи збереглися розвалини храмів і ін. будівель, некрополі, надгробні стовпи і т.д., від часу римського владицтва - руїни міст Дугга, Тубурбо-майус і ін. з незліченими храмами і громадськими будівлями. У перші сторіччя н.е. особливого підйому досягло мистецтво мозаїки.

Архітектура середньовічного Тунісу формується, поєднуючи в собі дію архітектури  Близького Сходу з елементами давньоримської будівельної культури. Навколо замків ( «рабатів») і на місці давньоримських портів виростають міста, в забудові яких домінує цитадель ( «касба»). З X в. складніше і рельефнєє стає архітектурний декор. У XI-XV вв. архітектура розвивається в основному в руслі іспано-магрібського, а в XVI-XIX вв. - турецького мистецтва. Для мистецтва середніх століть Тунісу характерні різьблення по стукоту, виготовлення неполивної і глазурованої кераміки, художнього скла, строгих за формою ювелірних виробів, килимів, інкрустованого сріблом і золотом зброї [4].

В першій половині XX в., аж до 1956 міське будівництво  в Тунісі велося головним чином французькими архітекторами, які прагнули творчо поєднувати тутешні будівельні традиції і принципи європейського раціоналізму. З отриманням незалежності висуваються  архітектори-тунісці До. О. Какуб, Х. Амара і ін., розгортаються роботи по впорядкуванню міст, створюються нові с/х селища, що забудовуються 1-поверховими стандартними будинками. У 50-60-х рр. особливо сильно розвивається і національна школа образотворчого мистецтва, де суперечливо співіснують реалістичний і модерністський напрями. Головні види декоративно-прикладного мистецтва сучасного Тунісу - ковроделіє (головним чином ворсові килими яскравого контрастного забарвлення, з геометричним, рідше рослинним орнаментом), вишивка (поліхромна і біла по тюлю), плетіння мережив, виготовлення кераміки і ювелірних виробів, чеканка і інкрустація по металу [12].

Туніська  музика розвивалася в руслі загальної  культури Магріба, проте вона випробувала більше, ніж Алжір і Марокко, дія східно--арабських традицій (Сірія, Ірак). Традиційна музика ввібрала різні стилі. Професійна музика виконувала в основному ритуальну функцію (речитациі з Корану, псалмодії, що оповідають об життя пророка, заклики муедзинів). Виникнення класичної музики зв'язується з іменами поетів і музикантів XV в. Сайда аль-беджі і Сиди Дріфа. 
Арабо-мусульманськая цивілізація не включала театр в мистецтво. Тому що іслам забороняв публічні видовища, створення арабського театру затрималося до XIX в. У 1848 р. М. аль-наккаш переклав арабською мовою і поставив комедію Мольера «Скупою», що поклало початок розвитку арабського сценічного мистецтва. В період французького протекторату працювали тільки французькі трупи. Перший національний театральний колектив був організований в 1950 р. в м. Туніс актором Х. Джазірі. Після оголошення Тунісу республікою в м. Туніс почала діяти муніципальна трупа [1].

В 1922 р. один з основоположників національної кінематографії Ш. Шикли зняв короткометражний фільм «Зохра», в 1924 р. - 1-й повнометражний фільм «Дочка Карфагена». У 1939 р. вийшла на екран перша в Тунісі звукова кінокартина на арабській мові «Божевільний з Кайруана» (режисер Же. Крезі). Після придбання незалежності (1956) створено «Туніське суспільство по виробництву і прокату фільмів» (1957).

Життя правовірного мусульманина встановлюється обов'язками, що накладаються на нього  ісламом. Під час Рамадана правовірні тунісці-мусульмани від світанку до заходу не палять і не їдять. Тому і мандрівникам краще утримуватися від куріння, пиття і їжі на вулицях міст, це можна робити в готелях. У будь-який час краще не пропонувати малознайомим тунісцям закурити, випити вина або пиво, а особливо спільно вживати міцні напої. Неввічливо пильно роздивлятися жінок в чадрі. У мусульман не прийнято є стоячи або на ходу, дивитися в обличчя людини, зайнятої їжею, і пити воду після жирного блюда. Хліб зазвичай відламується руками [2].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5. Стосунки з Укріїною

Між Україною та Туніською Республікою  відповідно до статті 2 Угоди про  торговельно-економічне співробітництво, що підписана у 1993 році та набула чинності у 1994 році, діє режим найбільшого  сприяння в усіх галузях торговельно-економічного співробітництва.

Українсько-туніські торговельно-економічні відносини  включно до 2010 року відзначалися нарощуванням двостороннього товарообігу (з деякими  незначними коливаннями товарообігу  у 2007 році). У 2009 році внаслідок негативного  впливу світової фінансової кризи відбулось  значне падіння обсягів двосторонньої  торгівлі (на 60%), у зв’язку із чим, Туніс, якій за підсумками п’яти останніх років був однім із найбільших торговельних партнерів України  в Африканському регіоні (у 2010 році 3-е місце за обсягами українського експорту після Єгипту та Нігерії) посів  лише 5 місце (після Єгипту, Алжиру, Нігерії  та Лівії) за обсягами товарообігу та експорту [14].