Методи ФР при операціях на органах черевної порожнини

Під час занять фізичними вправами є можливість змінювати ритм, темп та амплітуду дихальних рухів, посилювати легеневу вентиляцію за рахунок реберно-грудного або черевно- діафрагмального компоненту  дихання. Внаслідок виконання таких вправ виникає рефлекторне посилення дихання, зумовлене подразненням працюючих м'язів. Збільшення глибини дихання підвищує дихальний і хвилинний об'єми дихання, що сприяв поліпшенню бронхіальної прохідності, ліквідує застійні явища в легенях, прискорює видалення мокротиння. Під час виконання ЛГ зростає споживання кисню і виділення вуглекислоти, яка у свою чергу поглиблює дихання, що сприяє запобіганню розвитку застійних процесів у легенях. Відновлення повноцінного механізму дихання і посилення функції дихання сприятливо позначається на перебігу післяопераційного періоду після різних операцій на черевній порожнині, а тим більше після торакальних операцій. Дихальні рухи грудної клітки та діафрагми, скорочення і розслаблення м'язів черевної стінки активізують кровообіг органів черевної порожнини, рефлекторно підвищують секреторну і моторну функції травного тракту.

 ЛФК широко застосовують  у лікуванні різних захворювань  органів черевної порожнини. Численними  науковими дослідженнями доведена  стимулююча дія фізичних вправ  і спеціальних вправ ЛГ на  секреторну і моторну функцію  травного тракту. Фізичні вправи  сприяють усуненню рефлекторної  затримки сечовипускання після операцій на черевній порожнині. ЛГ поліпшує перебіг обмінних і окислювально-відновних процесів, прискорює регенерацію, запобігає розвиткові різних ускладнень, сприяє прискоренню клінічного та функціонального відновлення.

Кожне заняття ЛФК складається з трьох розділів:

1. Вступний (підготовчий);
2. Основний;
3. Заключний.

При проведені занять ЛФК важливим є індивідуальний підхід до кожного хворого, з урахуванням його рухових можливостей, характером та ступенем порушення функцій, пристосованістю до фізичних вправ та навантажень.

Для досягнення поставлених завдань перед заняттями ЛФК, необхідно дотримуватися наступних принципів:

1. Поступове збільшення навантажень та інтенсивності вправ протягом усього курсу лікування;
2. Системність та послідовність виконання вправ;
3. Дотримання циклічності в чергуванні вправ;
4. Застосування доступних вправ для кожного хворого.

При хірургічних втручаннях ЛФК проводиться в :

• передопераційному   періоді;
• післяопераційному періоді.

Застосування фізичної реабілітації у передопераційний період можливе тільки при плановому проведенні оперативного втручання.

Післяопераційний період поділяється на:

• ранній післяопераційний- продовжується 3-5 днів, катаболічна фаза післяопераційної хвороби;
• пізній - до виписки хворого зі стаціонару (анаболічна фаза післяопераційної хвороба);
• віддалений - до відновлення працездатності хворого (від 15-20-го дня до стабілізації стану).

Крім того, у стаціонарі існують наступні рухові режими:

• суровий постільний;
• постільний;
• розширений постільний;
• палатний;
• вільний.

Після виписки зі стаціонару хворі продовжують лікування та відновлення у поліклініках або санаторіях. Тут існують наступні рухові режими: щадний, щадно-тренеруючий та тренуючий.

1.2.1 Передопераційний  період.

Завданнями ЛФК у передопераційний період є: підвищення психоемоційного тонусу; поліпшення функціонального стану серцево-судинної системи, органів дихання; поліпшення діяльності шлунково-кишкового тракту; навчання хворих вправам раннього післяопераційного періоду, діафрагмальному диханню.

Для покращення функціонального стану серцево-судинної та дихальної системи необхідно використовувати різноманітні загально-розвиваючі вправи, поступово збільшуючи навантаження.

При відсутності протипоказань ЛГ призначається з перших днів надходження хворого в стаціонар.

З метою загальнотонізуючу впливу фізичних вправ на організм в заняття ЛГ включають вправи (динамічного і статичного характеру) для дрібних і середніх м'язових груп кінцівок. Для поліпшення функціонального стану шлунково-кишкового тракту використовуються вправи для м'язів передньої черевної стінки і тазового поясу.В ході занять ЛГ відбувається періодичне підвищення і зниження внутрішньочеревного тиску,що здійснює «масаж» органів черевної порожнини, сприяє нормалізації тонусу жовчного міхура і сфінктера Одді. Внутрішньочеревний тиск найбільш значно змінюється при нахилах і поворотах тулуба, рухах ногами з наближенням стегна до живота, а також при чергуванні скорочення і розслаблення м'язів черевного преса. Ці вправи прискорюють і збільшують виділення міхурової жовчі. При виражених болях виконання вправ протипоказано.

 Фізичні вправи виконуються  в в.п. лежачи на спині, на боці, сидячи, стоячи. Дозування навантаження  визначається клінічним проявом  захворювання, віком хворого, його  фізичною і функціональною підготовленістю. Заняття проводять 1 - 2 рази в день у день індивідуальним чи малогруповим методом.

При підготовці до операції особливу увагу придають тренуванню грудного типу дихання. Під час занять спеціальні вправи чергують з загальнозміцнюючими і дихальними. Перед операцією на печінці та жовчному міхурі хворий тренується в підтягуванні ніг до живота на видиху, виконує вправи, які сприяють скороченню і розслабленню м'язів черевного пресу. Ці вправи ліквідують застій крові в депо, активують відходженню жовчі внаслідок механічного здавлення печінки, масажування її діафрагмою. Для максимально збільшення рухомості діафрагми, кращого відтоку жовчі хворий, лежачи на лівому боці, здійснює повне скорочення і розслаблення м'язів черевного пресу як з допомогою руки так і без її допомоги.

Виконання вправ із різних вихідних положень (лежачи на спині, на правому і лівому боці, стоячи на колінах з високо піднятим тазом) стимулює секреторну, моторну функцію шлунка і кишечнику, покращує кровообіг в них, зміцнює звязково – м’язовий апарат. 

Вправи, які сприяють виведення мокроти, активізації кровообігу в дистальних відділах, вправи для збільшення рухливості діафрагми, кінцівок, скорочення і розслаблення м'язів черевного пресу необхідно виконувати самостійно під контролем інструктора ЛФК. У ході занять освоюють також методичні прийоми, які будуть застосовуватися відразу після операції: відкашлювання з фіксацією області майбутнього післяопераційного рубця (шва) і нижніх відділів грудної клітини, повороти на бік, підведення таза з опорою на лікті і лопатки, ритмічні скорочення м'язів промежини, напруга сідничних м'язів.

Протипоказання.

1. Загальний важкий стан хворого;
2. Підвищення температури тіла;
3. Небезпека кровотечі;
4. Перфорація апендиксу;
5. Підозра на перфорацію виразки 12-палої кишки або шлунка;
6. Перитоніт.
7. Загроза септичного стану.
8. Наявність  абсцесів у черевній порожнині, малому тазі.
9. Злоякісні  новоутворення.
10. Гострі запальні захворювання (панкреатит, стенозуючий папіліт, пієлонефрит) та ін.
11. Стійкий больовий синдром;
12. Анемія.

Післяопераційний період ділиться на: ранній післяопераційний, який триває до зняття швів (7 - 10 днів після операції); пізній - до виписки хворого зі стаціонару (від 7 - 10-г дні до 15 - 20-го дня); віддалений - до відновлення працездатності хворого (від 15 - 20-го дня до 25 - 30-го дня після операції).

У післяопераційний період виділяють такі фази (В. В. Клапчук, 1970):

1. перебудова і формування тимчасових пристосувально-компенсаційних реакцій в різних функціональних системах (найближчі години після операції);
2. мобілізація та відокремлення провідних тимчасових компенсаційних реакцій (1-ша—3-тя доба після операції);
3. нестійка стабілізація та міжсистемна інтеграція механізмів компенсаційних пристосувань (4-та—7-ма доба після операції);
4. становлення окремих ланок постійної компенсації (8-ма — 14-та доба після операції);
5. локалізація та закріплення компенсаційних реакцій, перехід до постійної компенсації (14—30-та доба);
6. наближення до кінцевого пристосувального ефекту компенсації порушення вихідних функцій (з 1-го до 3—4-го місяця);
7. завершення основних процесів компенсації, досягнення найбільшого пристосувального ефекту і припинення значного підвищення компенсаційних процесів (з 3—4-го до 5—7-го місяця після операції).

Раціональне застосування засобів ЛФК з урахуванням цих клініко-фізіологічних фаз сприяє підвищенню функціональних резервів хворих, що перенесли  операції.

Протипоказання.

Після операцій на органах черевної порожнини режим активних рухів і навантаження під час занять ЛФК слід обмежити у випадках загального важкого стану хворих у зв'язку з кровотечею, шоком, ускладеннями під час операції та наркозу (зупинка серця, дихання, гострий тромбоз, емболія), наявністю недренованих абсцесів у черевній порожнині, поширеного перитоніту, післяопераційного панкреонекрозу, больового панкреатиту, гострої печінкової та ниркової недостатності, а також у слабких хворих з важкими захворюваннями та ускладненнями: кровотечею, септичним станом, гострою серцево-судинною недостатністю, підозрою на інфаркт легень, серця та ін.

Підвищення температури у зв'язку із запальними явищами у легенях не е абсолютним протипоказанням до занять лікувальною гімнастикою. У цих випадках необхідно настійно пропонувати хворим виконувати дихальні вправи за індивідуальним завданням, повороти тулуба в ліжку, підвищене положення тулуба, масаж грудної клітки та інші вправи.

1.2.2 Ранній  післяопераційний період.

Катаболічна стадія системної прогресивної реакції настає відразу ж після операції і продовжується кілька днів, у залежності від патологічного процесу, обсягу хірургічного втручання, реактивності організму . Іноді ця фаза затягується в зв'язку з болями в операційній рані, легеневою гіповентиляцією (гіпоксіями і гіперкапніями), атонією шлунка, парезом кишечника й інших порушень.

В ранньому післяопераційному періоді методика ЛФК складається з урахуванням особливостей оперативного втручання, перебігу післяопераційного періоду, стану хворого до операції і після неї, віку, занять фізичними вправами до операції.

Завдання ЛФК у цьому періоді: профілактика можливих ускладнень (гіпостатичної пневмонії, атонії шлунка і кишечнику, утворення тромбозів, профілактика спайкового процесу, формування еластичного рухливого рубця і ін.). Поліпшення загального і місцевого кровообігу та лімфоутворення, відновлення порушеного механізму дихання ,підвищення психоемоційного тонусу хворого і навчання навичкам самообслуговування.

Режим суворий ліжковий.

Завдання режиму: створити оперованому хворому умови для фізичного і психічного спокою, втілити та підтримати впевненість у сприятливому наслідку операції; полегшити діяльність серцево-судинної та дихальної систем, знизити ступінь проявів супутніх захворювань та вікових органічних і функціональних зрушень, поліпшити загальний та місцевий крово- і лімфообіг, поновити порушений механізм дихання (навчити правильно використовувати грудне та діафрагмальне дихання, вміти видалити мокротиння), запобігти розвитку застійних явищ і рефлекторних спазмів у легенях, малому тазі, тромбозів, емболій, внутрішньочеревних зрощень, атонії кишок, труднощам сечовипускання, надмірному рефлекторно-больовому щадінню операційної рани тощо.

Зміст режиму. Постійне перебування у ліжку, лежачи на спині, на боці або напівсидячи. Зміну положення хворого, повертання тулуба, туалет та годування проводять з допомогою обслуговуючого персоналу.При відсутності протипоказань ЛГ призначається з перших годин після операції; у заняття включаються дихальні вправи статистичного характеру з використанням прийомів відкашлювання і динамічних вправ для дистальних відділів кінцівок. У разі важкого стану хворих використовують в основному статичні та динамічні дихальні вправи середньої глибини, їх слід виконувати в повільному темпі під наглядом лікаря, інструктора ЛФК, самостійно за індивідуальними завданнями кожні 15—20 хв.

Важливо навчити хворих правильно дихати під час виконання вправ ЛГ, безболісно видаляти мокротиння, ефективно використовувати діафрагмальне дихання з метою поліпшити кровообіг у нижньобокових відділах легень та черевній порожнині, усунути застійні явища в печінці, посилити моторну функцію шлунка та кишок, стимулювати відходження газів, сечовиділення лежачи та ін.