Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 27 Мая 2013 в 23:22, контрольная работа

Краткое описание

У своїй роботі ми розглянемо захворювання, що найбільше часто зустрічаються в практиці амбулаторної хірургії, особливо зупинимось на ушкодженнях та захворюваннях кисті (травми, опіки кисті), методи і способи фізичної реабілітації і можливості їхнього використання на даному етапі
Ціль нашої роботи – вивчити методи та засоби фізичної реабілітація, які можна використовувати при амбулаторному лікуванні хірургічних хворих з патологією кисті.

Содержание

Вступ
1. Методи фізичної реабілітації
1.1. Лікувальна фізична культура
1.2. Масаж
1.3. Фізіотерапія
2. Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії
2.1 Фізична реабілітація хворих прооперованих з приводу захворювань органів черевної порожнини на поліклінічному етапі
2.2 Фізична реабілітація при пораненнях та ранах
2.3 Фізична реабілітація при травмах та пошкодженнях кисті
Висновки
Використані джерела

Вложенные файлы: 1 файл

Фізіотератія.docx

— 45.10 Кб (Скачать файл)

Аналгетичні методи: СУФ-опромінення (еритемні дози), діадинамо-, ампліпульстерапія, транскраніальна електроаналгезія, електрофорез знеболюючих препаратів, ультрафонофорез знеболюючих препаратів, аероіонофорез анальгетиків.

Бактерицидні методи: електрофорез антибактеріальних препаратів, аероіонотерапія, аероіонофорез антибактеріальних  препаратів, місцева дарсонвалізація, КУФ-опромінення.

Протизапальні методи: УВЧ-терапія, СВЧ-терапія, червона лазеротерапія, СУФ-опромінення в еритемних дозах, аерозольтерапія глюкокортикостероїдів.

Імуностимулючі методи: ЛОК, СУФ-опромінення (суберитемні дози), ДУФ-опромінення, високочастотна магнітотерапія тимуса геліотерапія, АУФОК.

Некролітичні методи: електрофорез протеолітичних ферментів, аероіонофорез  ферментних препаратів.

Дезінтоксікаційний метод: питні мінеральні води.

Антигіпоксичні методи: оксигенобаротерапія.

Репаративно-регенеративні  методи: інфрачервона лазеротерапія, електрофорез і аероіонофорез вітамінів і  біостимуляторів (аскорбінова кислота, алое, пелоидин, гумизоль), місцева дарсонвалізація («тихий» розряд), високочастотна магнітотерапія, трансцеребральна УВЧ-терапія, некогерентне інфрачервоне монохроматичне опромінення.

Судинорозширювальні методи: інфрачервоне опромінення, електрофорез вазоділятаторів.

Вегетокоригуючі методи: діадинамо- і ампліпульстерапія на сегментарні  паравертебральні зони.

Фізичні методи лікування  відморожень (1-2 ступеню).

Аналгетичні методи: СУФ-опромінення (еритемні дози), діадинамо-, ампліпульстерапія, електрофорез і ультрафонофорез  знеболюючих препаратів, аероіонофорез  анальгетиків.

Бактерицидні методи: електрофорез і аероіонофорез антибактеріальних  препаратів, аероіонотерапія, місцева  дарсонвалізація, КУФ-опромінення.

Протизапальні методи: УВЧ-, СВЧ-терапія, червона лазеротерапія, Суф-опромінення (еритемна доза), аерозольтерапія  глюкокортикостероїдів, інфрачервоне опромінення.

Імуностимулюючі методи: ЛОК, АУФОК, СУФ-опромінення (суберитемні  дози), ДУФ-опромінення, високочастотна магнітотерапія тімусу, геліотерапія.

Некролітичні методи: електрофорез протеолітичних ферментів, аероіонофорез  ферментних препаратів.

Гіпокоагулюючі методи: електрофорез антикоагулянтів, НЧ-магнітотерапія, ЛОК, інфрачервона лазеротерапія.

Дезінтоксікаційні методи: лікування мінеральними водами.

Антигіпоксичні методи: оксигенобаротерапія.

При лікуванні забитих  місць м'яких тканин широко застосовують фізичні методи лікування. Для зменшення  болю і прискорення розсмоктування крововиливу, у першої годинник після  травми рекомендується ультрафіолетове  опромінення області забитого місця  в еритемній дозі. Застосування цього  методу в наступні дні доцільно тільки, якщо мається садно шкіри, що під  дією ультрафіолетового опромінення  швидше епітелізується. При неушкодженій шкірі, через добу після травми, застосовують електрофорез уртикаріогенних речовин.

Широко застосовується при  лікуванні забитих місць м'яких тканин парафін. Парафінові аплікації  зменшують хворобливість і сприяють розсмоктуванню крововиливу. Парафінолікування  потрібно починати до кінця першої доби після травми і продовжувати після поновлення функції ушкодженого  органа. Якщо забите місце хворобливе, то через 20-30 хвилин після парафінових  аплікацій раціонально призначити електрофорез новокаїну по Парфенову.

У наступному при наявності  набряку показані електросвітлові  ванни.

Спостереженнями останнього років установлена висока терапевтична ефективність раннього застосування діадинамичної  терапії при забитих місцях: використовується сполучення однотактного і двотактного  струмів у "короткому періоді".

При забитих місцях м'яких тканин показане застосування індуктотермії  з 4-5-го дня після травми. Потрібно уникати інтенсивного впливу струму, що може привести до параосальної осифікації в м'язах, особливо в перші дні  після травми.

В останні роки при лікуванні  забитих місць м'яких тканин почали застосовувати СВЧ-терапію за допомогою  генератора "ЛУЧ-58". При її застосуванні форму хвилеводу варто вибирати в залежності від локалізації  поширеності ушкодження.

Як і при застосуванні індуктотермії, вплив полем СВЧ  варто проводити не викликаючи в  хворого відчуття значного тепла. [7, 8]

 

 

2. Приватні методики  фізичної реабілітації в амбулаторній

хірургії

2.1 Фізична реабілітація  хворих прооперованих з приводу

захворювань органів  черевної порожнини на поліклінічному етапі

Протягом місяця після  виписки зі стаціонару хворої знаходиться  під спостереженням лікаря поліклініки (амбулаторії); надалі можливо санаторне  чи курортне лікування, де продовжується  цілеспрямована фізична реабілітація.

Задачі ЛФК в поліклінічному періоді: закріплення досягнутих результатів  лікування, отриманих в умовах стаціонару; подальша активізація функції травного тракту; нормалізація моторної функції  шлунка; зміцнення м'язів черевного  преса; тренування серцево-судинної і  дихальної систем; вироблення правильної ходи і постави, відновлення виробничих і побутових навичок.

У комплекс рухової терапії  включають фізичні навантаження для м'язів черевного преса, що сприяють їх зміцненню, формуванню гарного рухливого  післяопераційного рубця. У результаті м'язових скорочень відбувається періодична зміна внутрішньочеревного тиску, що забезпечує механічну стимуляцію моторно-секреторної функції шлунково-кишкового  тракту. Виконують фізичні вправи для м'язів черевного преса в  різних положеннях (стоячи, сидячи, лежачи): з вихідного положення стоячи – нахили вперед і в сторони, повороти тулуба; у положенні лежачи на спині  – вправи, зв'язані зі згинанням, підніманням і відведенням убік ніг. Застосовують також дієто-, механо- і трудотерапію, різні фізіотерапевтичні  процедури.

Дуже ефективні в цей  період піші прогулянки, тому що ходьба підсилює обмінні процеси, активізує  моторно-секреторну функцію шлунково-кишкового  тракту, тренує серцево-судинну, дихальну й інші системи, формує правильну  поставу. Під час занять варто  уникати різких рухів і сильної  напруги, що особливо супроводжуються  напружуванням і затримкою подиху. Тривалість занять фізичними вправами в постгоспітальний період 45-50 хв.

Після операції на органах, розташованих у верхньому відділі  черевної порожнини, протягом року необхідно  дотримувати обмеження в підйомі  ваги й уникати великих фізичних навантажень: вагу носити в двох руках  до 3 кг у кожній, наприкінці одного року – можна збільшити до 5 кг. Протягом зазначеного часу варто  особливо остерігатися кашлю, чихання, напружування при запорах, не піднімати  вагу перед собою. Це може привести до різкого підвищення внутрішньочеревного  тиску (феномен Вальсальви) і розвитку післяопераційних чи рецидивуючих гриж. У крайніх випадках необхідно  дотримувати область операційної  рані рукою, носити бандаж чи спеціальний  пояс.

З огляду на, що в постгоспітальний період хворий займається фізичною реабілітацією  в основному самостійно, йому необхідно  перед випискою розробити програму фізичних тренувань і прищепити  навички самостійних занять фізичними  вправами. Пацієнт повинний уміти  контролювати величину фізичного навантаження по частоті серцевих скорочень, фізіологічної  кривої пульсу і суб'єктивних відчуттів.

Фізичні фактори в комплексній  реабілітації.

Фізична реабілітація вимагає  комплексного підходу для попередження ранніх післяопераційних ускладнень, максимально повного відновлення  порушених функцій і найшвидшого  повернення оперованих до трудової діяльності. Тому поряд з ЛФК важливий вибір  і послідовність застосування інших  засобів і методів фізичної терапії.

Бальнеотерапія. Після виписки  хворого зі стаціонару в поліклінічних  умовах призначають питні мінеральні води (Смірновська, Боржомі, Свалява, Поляна квасова, Єсентуки №4). Води усередину  звичайно застосовують у підігрітому  виді до 38 °С, починаючи з 1/4 склянки, потім обсяг збільшують до 1/2, 3/4 склянки 3-4 рази в день (за 30-40 хв. – послу  резекції шлунка, за 60 хв. – послу  органозберігаючих операцій і селективної  проксимальній ваготомії).

Рекомендують поряд із прийомом мінеральних вод усередину  призначати бальнеотерапію у виді ванн. Найчастіше використовують радонові чи хвойно-радонові ванни (температура 36-37 °С) тривалістю 8-12 хв. Курс лікування 8-10 процедур (через день). Установлено, що реабілітаційний ефект бальнеотерапії підсилюється при сполученні з лікувальною  гімнастикою, дієтичним харчуванням  і грязелікуванням.

Грязелікування. Відомо, що грязелікування є одним з найбільш ефективних методів фізичної терапії. Хворим, призначають комплексне лікування  з застосуванням грязьових аплікацій  чи електрофорези лікувальної грязі (через 2,5-3 міс – на постгоспітальному  етапі).

Грязелікування і бальнеотерапія протипоказані хворим, оперованим із приводу виразкової кровотечі, пацієнтам, у яких розвилася післяопераційна  кровотеча, а також при пневмонії  і наявності інших ускладнень.

Фізіотерапія. У комплексному відбудовному лікуванні на кожнім післяопераційному  етапі призначають різні фізіотерапевтичні  процедури (електрофорез, індуктотермію, гальванізацію, застосовують ПеМП). Отримано позитивний ефект у відбудовному лікуванні хворих після операції від використання СМС (синусоїдальні  модульовані струми: ампліпульстерапія) і ДМВ (дециметрово-волнова терапія).

Дієтотерапія. У перші 3 мес  після операції дозволений: хліб білі черствий, сухарі білі, печиво нездібне; чай слабкий, чай з молоком, молоко цільні, сухі, згущене, вершки, сметана  свіжий некисла, сир, молочнокислі продукти; олія вершковий, рослинне, сир негострий (плавлений у тому числі); не круті  яйця, омлет з яєць; супи молочні, вегетаріанські з круп і овочів (крім капусти); м'ясо (яловичина, курка, індичка, кролик) в отварному виді і виді парових котлет, риба (нежирні сорти) отварна; каші розварені (крім пшоняної); отварні вермішель, локшина, макарони рубані; пудинги і запіканки із сиру, круп, вермішелі, сирники запечені; овочі – картопля, морква, буряк, кабачки, кольорова капуста, гарбуз – отварні, мілкорублені, у виді пюре, пудингів; помідори, огірки свіжі, без шкірочки, горошок зелений, салат  зелений, листяний, мілкорублений; компоти  і киселі з фруктів і ягід, малосладкі; яблука в печеному виді; соки овочеві  і фруктові натуральні (за винятком томатного), відвар шипшини; цукор 20-40 м  у день, мед, варення замість цукру, в обмеженій кількості; заборонений: хліб чорний, м'які сорти хліба, тісто  здобне, кава міцний, натуральний, бульйон  м'ясний, рибний і грибний, усі блюда  в смаженому виді, баранина, свинина, гусаки, качки, круті яйця, маринади, копченості, соління, консерви, зелений  цибуля, редиска, ріпа, часник, капуста, аґрус, червона смородина, крижані  напої, морозиво, торти, креми, шоколад, гострі соуси і приправи – хрін, гірчиця; різко обмежені: вуглеводи (цукор, мед, варення, цукерки, компоти, киселі), каші, особливо молочні, солодкі, гарячі блюда, молоко. Прийом їжі здійснюється 6-8 разів у день.

Через 3 міс., після операції дозволений: черствий хліб "Український", "Столовий", ковбаса варена і  сосиски, оселедець вимочена, щі зі свіжої капусти, борщі на нежирному  бульйоні, м'ясо тушковане, овочі, фрукти і ягоди; заборонені: гострі соуси  і приправи, маринади, копченості, соління, консерви, гриби, смажене, жилаве м'ясо. [1, 4]

 

2.2 Фізична реабілітація  при пораненнях та ранах

На амбулаторно-поліклінічному етапі реабілітації хворих з пораненнями  та ранами застосовують усі засоби фізичної реабілітації.

Лікувальну фізичну культуру призначають після ІІІ періоду. Задача ЛФК: відновлення сили і витривалості травмованих м'язів; усунення контрактур; підвищення функціонального стану  і фізичної працездатності організму; адаптація пацієнтів до побутових  і виробничих навантажень. Використовують практично усі форми ЛФК. У  комплексах лікувальної гімнастики застосовують вправи більшої інтенсивності  і тривалість занять збільшується до 30-45 хв. При цьому необхідно дотримувати  поступовості в підвищенні загального фізичного навантаження і, особливо, місцевого – на уражену ділянку.

При наявності контрактур застосовують переважно пасивні  вправи для розтягування укорочених і зморщених тканин і активні  – для зміцнення здебільшого  розтягнутих і атрофованих м'язів-антагоністів. Поява незначного болю при розтяганні не є приводом для обмеження амплітуди  рухів. Однак до сильного болю доводити не треба, тому що вона заподіює рефлекторно-захисну  напругу м'язів і тим збільшує контрактуру. Для чи попередження зменшення  неприємних відчуттів перед початком занять рекомендується застосовувати  теплові і знеболюючі процедури, проводити вправи в теплій воді (36-380С). Пасивні рухи в заняттях зберігають, поки амплітуда рухів у суглобі  не обновиться цілком.

Лікувальний масаж призначають  для поліпшення еластичності, і пружності  м'язів, нормалізації тонусу скорочувальної здатності, ліквідації контрактур. Використовують місцевий класичний масаж післяраневої ділянки, масаж руками чи щітками  під водою у ванні, підводний  душ-масаж.

У випадку контрактур, крім класичного масажу ушкодженої кінцівки, застосовують сегментарно-рефлекторний. При контрактурах верхніх кінцівок масажують верхнєгрудні і шийні  паравертебральні зони іннервації Д6 –  Д1, З7 – З3 спинномозкових сегментів; при контрактурах нижніх кінцівок –  поперечно-кругові і нижнєгрудні  зони іннервації S3 – S1, L5 – L1, D12 – D11. Проводиться  масаж ушкодженої кінцівки, що відсмоктує, і масаж ураженого контрактурою суглоба. Масажують розтягнуті й  ослаблені м'язи, використовуючи погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Укорочені  контрактурою м'яза масажують з  використанням площинного, що охоплює  і щипцеподібного погладжування; розтирання – штрихування, пиляння, перетинання. При відсутності явищ рефлекторних контрактур застосовують розминання і  вібрацію. Прийомами щипцеподібного погладжування, подовжнього розтирання, безперервної вібрації масажують сухожилля  контрактурно скорочених м'язів. Проводиться  погладжування і розтирання ураженого  суглоба, старанно масажують місця  прикріплення сухожиль, суглобні сумки. При рубцевих натягах шкіри і  дерматогенних контрактурах застосовують інтенсивні прийоми: розтирання – штрихування, перетинання, зрушування і прийоми  стимуляції до виді розтягувань і  збирань у складку шкіри і  підшкірної основи в різних напрямках, що швидко повторюються. Проводяться  струшування кінцівки, пасивні й  активні рухи в суглобах.

Информация о работе Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії