Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії

Фізіотерапія спрямована на нормалізацію функцій нервово-м'язового  апарата травмованої ділянки; розсмоктування рубцевих змін, усунення контрактур і  повне відновлення функції суглоба; стимуляцію трофічних і обмінних процесів в організмі; підвищення реактивності і захисних сил організму. Використовують електростимуляцію ослаблених м'язів, теплі прісні і скипидарні ванни, душі, парафіно- і озокеритолікування, грязелікування, ультразвук, лазні  парова і сухоповітряна, геліотерапію і т.п.

Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, збільшення сили м'язів за допомогою рухів на апаратах блокового типу і таких, що діють  за принципом важеля. Перед заняттями  на апаратах рекомендується провести теплові процедури, лікувальний  масаж і лікувальну гімнастику. Механотерапія  може проводитися у воді, з використанням  різних качалок, блокових пристроїв  і т.п.

У випадках стійких, особливо комбінованих контрактур (дермато-десмогенно-міогенні), якщо засобу фізичної реабілітації разом  з іншими методами комплексного консервативного  лікування не привели до бажаного результату, їх усувають оперативним  шляхом. [1, 7, 9]

2.3 Фізична реабілітація  при травмах та пошкодженнях  кисті

ЛФК при травмах. При переломах  фаланг одного пальця зі зсувом руху для  здорових пальців починають з 1-го дня, посилку імпульсів до руху в  ушкодженому пальці і лучезап’ясному суглобі з 3-го дня. При переломах  фаланг ІІІ пальця активні рухи проводять  тільки І і ІІ пальцями, згинання і розгинання в міжфалангових  суглобах ІV і V пальців роблять тільки пасивно (з огляду на наявність перемичок  між сухожиллями поверхневого і  глибокого згинача). Зведення і розведення пальців активне. Починаючи з 7-8-го дня включають активне згинання і розгинання в міжфалангових  суглобах ІV і V пальців. При переломах  фаланг ІV пальця міжфалангові суглоби  ІІІ і V пальців згинають і розгинають у перші 7 днів пасивно. При переломах  фаланг V пальця в міжфалангових  суглобах ІІІ й ІV пальців можливі  пасивні згинання і розгинання.

При внутрісуглобних переломах  фаланг пальців із засобів ЛФК  виключається масаж у зв'язку з  можливістю утворення надлишкової  кісткової мозолі, що різко погіршує відновлення функції.

При ушкодженні сухожиль згиначів пальців робляться спроби до активних рухів у виді згинання в оперованому  пальці, злегка надавлюючи їм на гіпсову  пов'язку, і у виді розгинання травмованого пальця при ушкодженні сухожиль які  розгинають пальці.

У перші 5 днів імобілизаційного періоду, крім занять лікувальною гімнастикою  з інструктором, проводять заняття 2 рази в день самостійно, а в наступні дні 4-5 разів у день.

При реплантації пальців  використовуються також вправи в  посилці імпульсів до скорочення м'язів реплантованого пальця. Ці вправи тренують скорочувальну здатність  м'язів.

У постіммобіляційному періоді (тривалість його 2-2,5 мес) задачі лікувальної  гімнастики рішаються в 2 етапи. На першому  етапі – відновлення рухливості в звільнених від іммобілізації  суглобах, боротьба з тугорухливістю і контрактурами, зміцнення атрофічних м'язових груп; на другому етапі –  відновлення функції кисті і  пальців.

Лікувальну гімнастику сполучать  з електрогімнастикою, під час  якої синхронно з роздратуванням м'язів хворий повинний посилати імпульси до їх скорочення. З появою перших активних скорочень м'язів виконують вправи, використовуючи полегшені вихідні  положення. В міру відновлення активних рухів полегшені вихідні положення  змінюються звичайними при невеликому числі повторень вправ. Вправи починають  із проксимальних відділів верхньої кінцівки, переходячи потім до дистальних відділів. Це забезпечує поліпшення крово- і лимфообращения по ходу всього нервового  стовбура.

При ушкодженні сухожиль згиначів пальців робиться акцент на вправи в згинанні пальців, при ушкодженні сухожиль які розгинають пальці –  на розгинання пальців. Розробку рухів  у міжфалангових суглобах пальців  не слід форсувати, тому що спроби в  короткий термін ліквідувати тугорухливість у суглобах можуть повести до розриву  зшитого сухожилля. Тільки після відновлення достатнього обсягу рухів у суглобах варто тренувати хватальну функцію кисті.

З появою в хворого мінімальних  рухів в ушкоджених пальцях у  заняття включають лікувальну гімнастику в теплій воді (у воду повинна  бути занурена не тільки кисть, але  й усі передпліччя).

На другому етапі використовують вправи для зміцнення сили пальців  і кисті, відновлення тонких рухів  кисті і загальної координації  рухів пальцями.

У відбудовному періоді, крім виконання спеціальних вправ, показані полегшені трудові процеси, що не вимагають значної м'язової напруги, із включенням у трудові операції ушкоджених пальців. При стійкій  контрактурі пальців застосовують механотерапію на маятниковому апараті. Позитивні результати закріплюють  лікуванням положенням (бинтування пальців  на ніч у положенні згинання на м'якому чи валику тиск мішечка з  піском на кисть з розігнутими  пальцями).

Масаж пальців роблять  при положенні пацієнта – сидячи чи лежачи. Масаж виконують двома  чи однією рукою.

1. Погладжування – щипцеподібне, подовжнє, колоподібне. Спочатку  виконується на тильній (І пальцем)  і долонної поверхні (ІІ пальцем), потім на бічних поверхнях  (І й ІІ пальцями).

2. Розтирання щипцеподібне, подовжнє, колоподібне, чи І пальцем  подовжнє, колоподібне.

3. Погладжування долонею  колообразне, спочатку тильної,  потім долонної поверхні пальців.

4. Натиснення І і ІІ  пальцями на тильній і долонної, потім на бічних поверхнях  пальців.

5. Вплив на міжфалангові  і пястно-фалангові суглоби. Застосовують  при тугорухливості суглобів, рубцевих  зрощеннях, поразках капсульно-звязкового  апарата. Вплив складається в  щипцеподібному, колоподібному розтиранні  поверхні суглобів І й ІІ  пальцями в сполученні з розтяганням,  що забезпечує відтягування суглобних  поверхонь друг від друга з  метою впливу на капсулу і  зв'язування суглоба.

6. Погладжування щипцеподібне, колоподібне.

7. Відгладжування – спеціальний  прийом, застосовуваний для масажу  пальців. І й ІІ пальці масажиста  захоплюють палець пацієнта так,  щоб долонна поверхня дистальної  фаланги І пальця лежала на  нігті масируємого пальця, а долонна  поверхня середньої фаланги ІІ  пальця – під долонною поверхнею  дистальної фаланги пацієнта. При  цьому палець пацієнта згинається  в міжфалангових і розгинається  в пястно-фаланговому суглобі.  Далі здійснюється енергійне  подовжнє погладжування и одночасне  розгинання пальця в міжфалангових  суглобах і згинання в пястно-фалангових  так, щоб із закінченням відглажуваючего  руху палець пацієнта знаходився  в одній площині з долонею.  Можна виконувати рух колоподібний, сполучаючи з обертанням пальців  навколо вертикальної осі.

8. Погладжування долонею  колообразне – спочатку тильної,  потім долонною поверхнею пальців.

9. Вібрація безупинна  стабільна і лабільна долонею,  І пальцем, І й ІІ пальцями  в сполученні з розтяганням  пальців.

10. Погладжування долонею.

Пасивні рухи – згинання, розгинання, колоподібний рух пальців. Одна кисть масажиста фіксує руку пацієнта поблизу лучезап’ясного суглоба, інша захоплює дистальні фаланги  ІІ-V пальців і енергійно виконує  пасивні рухи цими, а потім І  пальцем. Можна виконувати пасивні  рухи з усіма пальцями окремо.

Трудотерапія при переломах  кисті

Після травм нерідко відзначаються  функціональні порушення кисті. Це в першу чергу стосується хворих із внутрісуглобним, а також диафізарним  переломами кісток верхньої кінцівки, що особливо сполучаються з ушкодженням  судин, нервів і сухожильно-звязочного апарата. Багато хто з таких хворих стають інвалідами. Тому питанням трудової реабілітації в післяопераційний період приділяється виняткова увага.

Завдяки цілеспрямованому характеру  трудових операцій мобілізуються зусилля  хворого на активне вироблення нових  чи відновлення старих трудових навичок. Особлива увага при цьому приділяється відновленню координації рухів, м'язової сили й обсягу рухів у  суглобах пальців і кисті, протиставленню першого пальця іншим пальцям  кисті. При визначенні обсягу і змісту заняття враховують характер і локалізацію  травми, час її виникнення, ступінь  порушень, професію, підлогу і вік  хворих. Трудова реабілітація в більшості  випадків сполучається з лікувальною  гімнастикою, масажем, тепловими процедурами  і механотерапією.

Важливою ланкою трудотерапії є тонізуюче, зміцнювальне лікування  загально спрямованої дії, а також  психологічні моменти (мобілізація  волі хворих і концентрація їхньої уваги на максимальному відновленні  працездатності). У нерішучих облич, а також пацієнтів з хитливою психікою, що не вірять у свої сили, результати лікування менш сприятливі, чим у витривалих і цілеспрямованих  хворих. Під впливом праці поліпшуються діяльність нервово-м'язового апарата, функція внутрішніх органів. Праця  сприятливо впливає на психіку хворого. Відбудовне лікування спрямоване насамперед на активізацію тимчасово зниженої в хворого функції того чи іншого відділу опорно-рухового апарата. Підбор трудових операцій носить індивідуальний і цілеспрямований характер, що передбачає розвиток тимчасово втрачених (знижених) рухових можливостей. Обсяг трудових операцій визначають після ретельного аналізу вихідних функціональних можливостей  ушкодженого органа, а також з  обліком біомеханічних його особливостей. Під спостереженням методиста, що також  здійснює періодичну перевірку функціональних можливостей пацієнтів, хворі виконують  цілеспрямовані трудові операції, що зміцнюють силу м'язів, що збільшують обсяг рухів у суглобах, що поліпшують хватальну функцію кисті і  т.д.

Якщо в результаті травми виникає анатомічний дефект (ампутація  чи відрив пальця, кисті), у задачу трудотерапії входить вироблення компенсації  наявного порушення шляхом освоєння спеціального робочого протеза. [5, 9]

 

Висновок

Отже, на теперішній час фізіотерапія в хірургії отримала глибоке науково-теоретичне обґрунтування, і в повсякденній практиці підтвердила свою корисність і високу лікувальну ефективність. Своєчасне і розумне використання лікувальних фізичних чинників сприяє якнайшвидшому дозволу або інволюції патологічного процесу, швидшому і повноцінному загоєнню пошкоджених тканин, перешкоджає розвитку ускладнень, допомагає відновленню порушених функцій і працездатності хворого. Значення фізіотерапії в комплексній терапії хірургічних хвороб особливо зросло у зв'язку з недоліками хіміотерапії.

Об'єктом фізіотерапії є  багато основних хірургічних захворювань (запальні і гнійні процеси в тканинах, судинні захворювання, хвороби шлунково-кишкового  тракту і, ін.), а також всілякі  ускладнення (крововиливу, інфільтрати, келлоїдні рубці, перівісцеріти і ін.). Фізичні чинники в передопераційній підготовці хворих роблять сприятливий вплив на нервово-психічний стан оперованого хворого, готують тканини до активної регенерації і перешкоджають розвитку післяопераційних ускладнень. Фізіотерапія може бути використана і в невідкладних станах (при больових синдромах, бешиховому запаленні, нападах коліки і ін.). Загальновідома роль фізичних чинників і в профілактиці захворювань.

У комплексі лікувальних  заходів у хірургічних хворих сьогодні використовуються самі різні  лікувальні фізичні чинники. Поряд  з методами, що вже давно здобули  популярність і визнання (ультрафіолетові  промені, лазерна терапія, постійний  струм, електричне поле ультрависокої  частоти і ін.), в хірургічну практику все ширше упроваджуються діадінамічні і синусоїдальні модульовані струми, фонофорез лікарських речовин, магнітотерапія і ін.

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

 

1.  Хромов Б.Г. Хірургічна  допомога у поліклініках та  амбулаторіях. – Л.-М., 1980. – с. 130-144.

2.  Готовцев П.І., Суботін  А.Д., Селиванов В.П. Лікувальна  фізична культура і масаж. –  М.: Медицина, 1987. – с. 98-104.

3.  Добровольский В.К.  Лікувальна фізична культура  в хірургії. – М, 1976. – с. 132.

4.  Добровольский В.К.  Лікувальна фізична культура  в хірургії. – М, 1976. – с. 120-140.

5.  Єпіфанов В.А. Лікувальна  фізкультура. – М.: Геотар-медіа, 2006. – с. 20-74.

6.  Дубровський В.І.  Лікувальний масаж. – М.: Владос, 2005. – с. 140-145.

7.  Улащик В.С., Лукомський  І.В. Загальна фізіотерапія. –  Мінськ: Книжковий будинок, 2003. –  с. 54-60.

8.  Боголюбов В.М., Пономаренко  Г.Н.. Загальна фізіотерапія: – М., 1999. – с. 72-76.

9.  Попов С.Н. Фізична  реабілітація. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 2008. – с. 88-92.

10.  Пархотік І.І. Фізична  реабілітація при захворюваннях  органов черевної порожнини. –  Київ: Олімпійська література, 2003. –  с. 136-169.

11.  Дубровський В.І.  Спортивна Медицина. – М.: Владос, 2005. – с. 46-66.

12.  Томашевський М.І.  Наскрізна програма та методичні  рекомендації для виконання навчальної  науково-дослідної роботи студентами  з першого по п'ятий курсів. – Горлівка, 2007. – с. 7-18.