Відокремлення МПрП від суміжниг галузей права

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 : Ретроспективи розвитку міжнародного приватного права……………………………………………………………………………….5

1.1. Зародження та становлення міжнародного приватного права……………………………………………………………………………….5

1.2. Доктринальні підходи до визначення правової природи міжнародного приватного права……………………………………………………………………………..…9

1.3.Значення та тенденції розвитку міжнародного приватного права……………………………………………………………………………..11

РОЗДІЛ 2: Концептуальні основи правового розвитку міжнародного приватного права……………………………………………………………….14

2.1 Місце міжнародного  приватного права в системі  права…………………………………………………………………………….14

2.2 Роль міжнародного приватного  права в системі права……………………………………………………………………………..15

Розділ 3: Міжнародне приватне право як самостійна галузь права……………………………………………………………………………..18

3.1 Предмет та метод  як критерій відмежування міжнародного  приватного права від інших галузей права………………………………………………………………………………18

3.2 Відокремлення міжнародного  приватного права від суміжних  галузей права……………………………………………………………….........19

Висновок………………………………………………………………………....22

Список використаних джерел…………………………………………………..24

 

 

 

ВСТУП

 

В останні десятиліття  особливу актуальність має проблема про відокремлення міжнародного приватного права. Саме віно набуло важливого значення, зумовивши глибоке переосмислення і істотні зміни в юриспруденції, введення нових та перегляд традиційних ідей й понять.

Актуальність курсової роботи обумовлена тим, що з одного боку, міжнародне приватне право – це не якесь специфічне поняття, а явище, яке в сучасному світі пронизує майже всі сфери соціальної життєдіяльності, безпосередньо впливає на стан законності та правопорядку в суспільстві, але з іншого боку – існуючі концепції, які відображаються в працях сучасних дослідників, недостатньо точно передають головну сутність цього феномену.

Науковою основою при  написанні даної роботи стали  праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: Ануфрієва Л.П., Дмитрієва Г.К., Звєков В.П., Кузьменко С.Г., Чубарєв В.Л. та інші.

Об’єктом дослідження  є міжнародне приватне право, як самостійна галузь права.

 Метою курсової  роботи  є комплексне теоретичне дослідження  феномена міжнародне приватне право, визначення його характерних особливостей, тенденцій, а також аналіз факторів, через які виникає міжнародне приватне право.

Наукова новизна дослідження  полягає в  тому, що у ньому  здійснюється загальнотеоретичний  аналіз галузі міжнародне приватне право.

В роботі було використано  історичний метод та методи аналізу й синтезу.

Кінцева ціль курсової роботи продемонструвати, що міжнародне приватне право – це самостійна галузь права, яка займає важливе місце та роль в системі права, а також володіє  власним предметом та методом  правового регулювання.

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку тп списку використанних джерел.

В першому розділі розглядаються  питання про становлення та зародження міжнародного приватного права, доктринальні підходи та тенденції його розвитку.

Другий розділ присвячений  концептуальним основам правового  розвитку міжнародного приватного права, а саме його роль та місцю в системі  права.

В третьому розділі даної  курсової роботи розглянуто основні  критерії відокремлення міжнародного приватного права як самостійної  галузі права, а саме предмет та метод  правового регулювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1:РЕТРОСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

 

1. Зародження та становлення міжнародного приватного права

 

Значення міжнародного приватного право постійно зростає. Проблема невирішеності  багатьох питань в міжнародному приватному праві є актуальною сьогодні. Перш за все це обумовлено тим, що міжнародне приватне право є однією з найскладніших  для розуміння юридичних дисциплін. Та як для вивчення та розуміння  цієї дисципліни потрібно керуватися знаннями римського права, міжнародного публічного права, національного цивільного права, сімейного, трудового, цивільного процесуального права. Тому багато вчених та юристів називають міжнародне приватне право «вищою математикою» або «головоломка для професорів».

Міжнародне приватне право  має свою давню історію. Вважається, що підґрунтям сучасного міжнародного приватного права (далі МПрП) є норми стародавнього права, передусім – римського права.

Перші передумови для розвитку міжнародного приватного права відкрились в період становлення  буржуазного суспільства та розвитку капіталізму. В епоху феодалізму для закріплення та становлення  МПрП було мало можливостей та умов. Але ще в рабовласницькому  суспільстві  античні держави заключали договори, в силу яких іноземним купцям представлялись права як і місцевим громадянам. Так як Римська правова система була єдиною системою правових норм, та наявність іноземного права в ній тільки декларувалось¹.

Вперше норми МПрП виникають  в середньовіковій Італій, у зв’язку  з розвитком економічних відносин, зокрема торгівлі між містами  Північної Італії (Генуя, Болонья,Венеция, Пиза, Падуя тощо). Між ними виникало питання право якої країни чи якого купця повинно застосовуватись, якщо вони знаходяться за межами своєї території. З цими колізіями та спробами їх вирішення дослідники пов’язують виникнення МПрП².

Так в XI—XIII столітті в італійських університетах почало вивчалося римське право. Професора того часу намагались як можна більше розглянути питань колізійного права, писали замітки до Кодексу Юстиніана між рядками чи на полях – «глос». Тому юристів, які займалися таким аналізом почали називати глосаторами. Досягненням всієї школи було сполучені в одне ціле Аккурсієм, що написав, загальний коментар до Юстиніанових  збірок під назвою «Glossa ordinaria».  Перший закон першої книги «Corpus juris civilis» містив положення з Конституції Граціана, Валентініана і Феодосія (380 р.): «Ми бажаємо, щоб всі народи, керовані владою нашої милості, перебували в тій вірі, яку божественний апостол Петро передав римлянам». Дане положення склало предмет глоси, що увійшла до історії, саме історію МПрП, як «глоса Аккурсія» (1228 р.). Глосатор задавався колізійним питанням: а чи може громадянин Болоні, прибулий в Модену, бути судимий за законами Модени? І відповідав: ні, не може, оскільки, як випливає з норми Конституції, «по думці імператорів, закон обов'язковий для тих народів, якими вони правлять, і необов'язковий для  тих, хто їм не підвладний». Отже, болонський громадянин не підкоряється статуту  Модени. Дія останнього обмежується межами Модени³.

Глосаторів змінили постглосатори  або коментатори (XIV ст.) — Бартол  і його учень Бальд, які вважаються родоначальниками доктрини МПрП. Постглосатори  вже не обмежувалися глосами, а складали більш менш обширні коментарі  до текстів римського права. Найбільш відомі представники цієї школи обговорювали вже окремі спеціальні питання застосування права різних суспільних утворень до тих чи інших сфер, або інститутів цивільного права, у разі ускладненості окремих з відносин іноземним елементом.

Подальший етап розвиту МПрП повязується з діяльністю статутаріїв, який був  обумовлений феодальною роздробленістю колишніх європейських держав. Головна ідея теорії статутів, виникнення якої пов’язується з постглосаторами - Бартолом та його учнем Бальдом, полягала в тому, щоб розподілити всі  статути на класи і потім встановити для кожного з класів окремий  колізійний принцип, за допомогою якого  буде і обиратиметься застосовне право⁴.

Так на думку В.І. Кисиля теорії статутів на сьогодні становлять основу так званого класичного колізійного права і саме в цьому полягає вагомий внесок статутаріїв в процес кодифікації МПрП.

Всі вище зазначені етапи  стали підґрунтям для законодавчого  становлення даної галузі права.

Назву даної галузі у сучасному  виді було запропоновано в 1834році членом Верховного Суду США, професором Гарвардської школи права Джозефом Сторі в  його роботі «Commentaries on the Conflict of Law».

Починаючи з 40 –х років до цього терміна почали звертатись в європейських державах. В Російській імперії термін «міжнародне приватне право» було застосовано М.П.Іванов в 1865 році в роботі «Основания частной  международной юрисдикции»⁵.

Українську доктрину міжнародного приватного права розвивали такі вчені, як В.М.Корецький, Г.К.Матвєєв,А.ГХачатурян,В.І.Кисіль, Г.С.Федіняк та інші.

В кінці ХІХ – ХХ століття приймались перші міжнародні  договори в області міжнародного приватного права:

• Паризька  конвенція з охорони  промислової власності 1883 року;
• Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів;

На перших Гаагських  конференціях з міжнародного приватного права (1893 – 1905) було підписано цілий ряд  конвенцій:

• про цивільний процес;
• про юрисдикції при розлученні і судового розлучення подружжя;
• про опіку над неповнолітніми;
• про особисті та майнові відносини подружжя;
• про обмеження дієздатності повнолітніх та піклування над ними.

В другій половині ХХ століття в багатьох країнах з’являються  спеціальні нормативні акти з питань міжнародного приватного права. Так, закони про МПрП були прийняті в Австрії (1978), Угорщині (1979), Польщі (1965), Турції  (1982), ФРН (1986), Швейцарії (1987),) та інших  країнах⁶.

Розробка питань присвячених  міжнародному приватному праву в  нашій країні почалась значно пізніше. Перші норми по МПрП містились  в Цивільному кодексі, але вони не були досконалими. Значно змінила ситуація з проголошенням незалежності України. Стрімко розвивалось законодавство  в сфері МПрП, Україна проводила  активну політику по приєднанню до багатосторонніх міжнародних договорів, щорічно укладались десятки нових  двосторонніх міжнародних угод в  сфері МПрП. З’являлись книги, різні  посібники, видавались наукові труди  з окремих проблем. Та найбільш вагомим  досягненням України є прийняття  Закону України «Про міжнародне приватне право»  23 червня 2005 року. На підставі цього законодавчого акту були внесені  зміни в інші нормативні акти –  в Цивільний процесуальний кодекс України, Сімейний кодекс України, Закон  України « Про зовнішньоекономічну  діяльність» та в Закон України  «Про заставу».

 

 

 

 

2. Доктринальні підходи до визначення правової природи міжнародного приватного права

 

Міжнародне приватне право пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Воно починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 р. князем Олегом і 944 р. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право⁷.

Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права  були Бартол (1314—1357, Італія), та його учень Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів⁸.

Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати  до договорів обрані ними звичаї (Шарль  Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519—1590, Франція); теорія про застосування територіального  принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія)⁹.

У XIX ст. вказані теорії, зокрема вчення про "comitas", підтримав Джозеф Сторі (1779-1845, США). У його "Коментарях конфліктного права" 1834 р. було вжито термін "міжнародне приватне право", який і донині викликає заперечення. Вказувалось, наприклад, що термін "міжнародне" не відображає характеристики джерел цієї галузі права, які в Америці мали переважно внутрішній, міжштатний характер.

Важко заперечити несправедливість цих зауважень. Водночас інші терміни: "конфліктне право", "колізійне право" у правовій системі США та інших країн зазвичай повністю не охоплюють предмета галузі.

Не відповідала реальності й критика терміна "приватне" з боку радянських вчених, які вважали, що радянське право не знало поділу на публічне та приватне. Проте такий  поділ об'єктивно існує у будь-якій правовій системі, хоч може не проводитись  формально та не відображатись доктриною  права. Зважаючи на те, що й досі не запропоновано  терміна, який найбільшою мірою відображав би зміст вказаної галузі права, доводиться приймати умовний термін "міжнародне приватне право" як такий, що регулює приватно-правові відносини з "іноземним елементом".