Демографічна ситуація в країнах Європи

Соціальна політика Німеччини

1. Центральне місце в німецькій системі соціального захисту займає соціальне страхування. Згідно з принципом самоуправління, установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління. Тим не менш держава створює правову основу і здійснює правовий нагляд і перевірки діяльності органів соціального захисту.

2. Установи, що здійснюють страхування, діють розрізнено: незалежно від одне одного діють організації з пенсійного забезпечення, медичні страхові організації тощо.

3. Поряд із соціальним страхуванням передбачені механізми соціальної допомоги, яка надається в разі, якщо всі види страхових соціальних виплат вичерпано.

4. Фінансування системи соціального захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох різновидів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов'язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій.

5. У прагненні не допустити демографічного і економічного занепаду Німеччини уряд ввів виплату з 1 січня 2007 року дитячої допомоги, направленої на стимулювання народжуваності. Протягом року після народження дитини його батьки отримуватимуть державну допомогу у розмірі 67% від колишньої зарплати, але не більше 1800 євро в місяць. Якщо батько зважиться мінімум на 2 місяці залишити свою роботу, щоб підмінити матір в догляді за дитиною, сім'я отримає право на додаткову двомісячну допомогу. Матері і батьки-одинаки автоматично отримуватимуть свої значно збільшені, в порівнянні з нинішніми, допомоги протягом 14 місяців

Франція

1. У Франції склалася виняткова, не типова для європейських країн демографічна ситуація, народжуваність забезпечує заміщення населення. Населення тривалий час утримувалось на рівні 40 мільйонів осіб, а в другій половині XX століття почало рости за рахунок перевищення народжуваності над смертністю і імміграції над еміграцією. В даний час число народжень на 40% перевищує число смертей, тобто позитивне сальдо за останні п'ять років склало 210 тисяч чоловік. Останнім часом чисельність іммігрантів на 55 тисяч перевищує число емігрантів (120 тисяч проти 65 тисяч осіб). Таким чином, щорічний природний приріст населення Франції в 3-4 рази вище за міграційне сальдо.

2. На фоні інших європейських країн демографічне зростання у Франції за останні 25 років є винятковим по своїй стабільності і розмаху. В даний час Франція забезпечує дві третини природного приросту населення ЄС, хоча її населення складає всього 16% сукупного населення країн - членів ЄС. Це в три рази більше, ніж природний приріст населення Великобританії, в два рази більше, ніж в країнах Бенілюксу і Скандинавських країнах. У Італії і Германії вже протягом декількох років смертність перевищує народжуваність.

3. У 1999 році в 11 з 15 країн - членів ЄС, міграційний приріст перевищує природний. У п'яти країнах (Німеччині, Австрії, Італії, Греції і Швеції) спостерігається природний спад населення, в шести країнах (Великобританії, Данії, Бельгії, Люксембурзі, Іспанії і Португалії) поки спостерігається незначний природний приріст. В цілому крім Франції природний приріст населення перевищує щорічне міграційне сальдо тільки в Нідерландах, Фінляндії і Ірландії. За межами ЄС тільки Норвегія знаходиться в подібному положенні. Все це, я вважаю, свідчить про особливе положення Франції в ЄС за показниками зростання населення.

4. В період бэби-буму, що продовжувався до 1964 року, число народжень перевищило 800 тисяч чоловік в рік, а рівень плодючості коливався від 3 до 2,7-2,9. До періоду бэби-буму прийнято приєднувати також 1965-1974 роки, коли абсолютне число народжень залишалося на високому рівні завдяки вступу до дітородного віку жінок 1948-1965 років народження, чисельність яких перевершувала чисельність жінок попередніх поколінь. Кінець бэби-буму в середині 70-х років означав просто повернення до тимчасово перерваної тенденції.

5. З середини 90-х років чисельність жінок в дітородному віці, що досягла максимального рівня до 1990 року, почала поступово знижуватися: менш численні покоління 70-х і подальших десятиліть вступили, у свою чергу, у вік відтворення. У Франції відбувається зміна порогу заміщення, що раніше складало 2,1 дитини на одну жінку і що нині наближається до показника 1,5. За даними перепису, вік першого дітородіння продовжує зменшуватися до 30 років. Француженки орієнтуються на модель, відповідно до якої жінки вважають за краще народжувати свою першу дитину у віці близько 30 років, а другого - після 30 років. Проте статистика за 1995-2000 роки не підтверджує песимістичні прогнози: відбувається кон'юнктурне збільшення індексу плодючості з 1,65 дитини на одну жінку в 1994 році до 1,9 в 2000 році. Це дозволило не тільки подолати, але і компенсувати зниження чисельності жінок в дітородному віці. Чисельність живо народжених дітей зросла з 711 тисячі в 1994 році до 779 тисяч в 2000 році.

6. Аналіз народжуваності в період економічного спаду в 1992-1994 роки показує, що економічний спад у світовому масштабі може примусити подружні пари змінити свої плани щодо народження дітей і відсунути його на кращі часи. З 1997 року у Франції спостерігалося збільшення середнього віку материнства з 26,5 до 29,4 року. Одночасно продовжувала рости народжуваність у жінок старше 30 років. В даний час у Франції тільки 20% жінок народжують свій первісток в 25 років, тоді як в 1980 році таких було 50%. В той же час вік, в якому три чверті жінок вже мають дітей, зріс з 28 до 33 років. По даним за останні два роки, у Франції знову почало збільшуватися число народжень матерями у віці до 30 років. Таким чином, не виключена зміна репродуктивної поведінки молоді.

Соціальна політика Франції

Особливість французької системи соціального захисту - дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС. З 1970 по 2003 роки видатки на соціальний захист у Франції зросли з 17,5% до 30,9%.

 

Особливості французької системи:

• розгалужена система професійно-галузевих схем соціального страхування;
• розвинена система сімейних виплат, яка стала результатом тривалої еволюції;
• велика роль додаткових систем соціального захисту, особливо в галузі пенсійного й медичного страхування.

Розподільний принцип фінансування лежить у Франції в основі функціонування не лише державних схем соціального страхування, а й обов'язкових додаткових професійних систем страхування.

Управління соціальним захистом у Франції організовано ієрархічно в вигляді діючих на національному й регіональному рівнях страхових кас, відповідальних за той чи інший вид соціального захисту. Регіональні й місцеві каси соціального страхування є самоврядними організаціями, кожна з яких має власне правління, що складається з представників застрахованих і роботодавців.

Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців. Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується виключно за рахунок коштів роботодавця.

 

 

Перспективи демографічного розвитку Європи.

 

1. Згідно недавно опублікованій доповіді «Евростата», через півстоліття Великобританія перетвориться на найбільшу європейську країну, випередивши Німеччину і Францію. До 2060 року її населення збільшиться на 25 відсотків і досягне 77 мільйонів осіб. У доповіді «Евростата» мовиться, що нинішнє населення Німеччини, що становить зараз 82 мільйони, через 50 років зменшиться на 12 мільйонів, а населення Франції не перевищить до цього часу 72 мільйонів. Причому значна міграція в європейські країни не зможе серйозно вплинути на спад населення, пов'язаний з його старінням і зниженням народжуваності. «Евростат» відзначає, що 14 з 27 країн Євросоюзу зіткнуться через 50 років з серйозними демографічними проблемами.

Треба сказати, що зростання числа пенсіонерів - загальноєвропейська тенденція. Якщо зараз в країнах Євросоюзу на одного пенсіонера доводиться чотири люди працездатного віку, то через півстоліття ця пропорція складе 1 до 2. Все це, підкреслюють експерти «Евростата», створює в країнах Євросоюзу серйозні проблеми в області соціального забезпечення, охорони здоров'я і економіки.

2. При цьому прогнози експертів Комісії з демографії Ради Європи шокували світову громадськість.  До 2050 року навіть на Трафальгарськой площі і Даунінг-стріт в Лондоні перестануть попадатися світлі особи, залишаться лише вихідці з Південно-східної Азії. На Елісейськіх полях в Парижі буде чутна тільки арабська мова, а пані в хиджабах перетворяться на законодавців місцевих мод. Турецьку мову в Германії визнають державною. Орди голодних, злобних і озброєних до зубів албанців бродитимуть по Риму. Це не страшилка з чергового блокбастера. Таку сумну для європейців картину малює остання доповідь Комісії з демографії Ради Європи. Білі вимирають - це факт. Якщо 50 років тому населення європейських країн складало 22% від загальної чисельності землян, то сьогодні цей показник скоротився до 12%, а в найближчі 50 років він знизиться до 6,5%. До 2050 року корінні жителі Старого Світла перетворяться у себе удома на меншість.

3. На величезній території від Рейк'явіка до Москви смертність перевищує народжуваність: трун роблять більше, ніж колисок. Якщо в 1990 році дефіцит народжуваності був відмічений тільки в Німеччині, Болгарії і Угорщині, то в 2002 році він розповсюдився вже на 12 країн Центральної Європи.

Європа неминуче старіє. Приблизно до 2050 року половина всіх її жителів переступить 50-річний рубіж, а кожен десятий досягне віку 80 років. Пенсіонерів буде без малого 60 млн. І тоді Європі доведеться погано - тому що треба буде якось заповнювати спорожнілі робочі місця, забезпечувати немолодих, виплачувати їм пенсії і соціальну допомогу.

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан вже кілька років тому заявив на сесії Європарламенту в Брюсселі, що вирішенням демографічної проблеми для Європи можуть стати іммігранти з країн, що розвиваються. Ось тільки чи представляв він, що трапиться, коли туди хлинуть мільйони африканців і азіатів, зупинити яких не зможе ніяка «залізна завіса»?

4. Вже зараз кожна восьма дитина на Британських островах - неєвропейського походження, причому чверть малюків мають чорношкірих батьків. За прогнозами демографів, в 2020 році Бірмінгем і Лестер стануть першими англійськими містами з повним переважанням темношкірих, а для ряду районів Лондона така картина вже стала реальністю. Те ж саме можна бачити в Парижі і Марселі. Турецькі футболісти, що приїжджають грати до Німеччини, відчувають себе на місцевих стадіонах як вдома: так багато на трибунах їх співвітчизників.

5. По дослідженнях заснованих на даних ООН до 2050 року Європа втратить стільки жителів, скільки сьогодні населяють Німеччину, Польщу і Скандинавію разом узяті. За цей же термін населення Азії, Африки і Латинської Америки збільшиться на 3-4 млрд чоловік, і це людське море захлесне Париж, Лондон і Берлін.

 

Висновки

 

2050 рік в своєму нинішньому вигляді не переживе жодна європейська держава, за винятком напевно ісламської Албанії.