Основні суперечки українсько-російських відносин

Наразі питання українсько-російського кордону до кінця не розв’язано. На думку авторки, проблема демаркації кордону між Україною та Росією потребує набагато більшої уваги ніж уже вирішене питання сухопутного кордону.

Треба сказати, що російські  дипломати ув’язують у єдиний пакет делімітацію Чорного та Азовського морів і розмежування Керченської протоки. Українські дипломати, як видно, не проти цього. Утім, цей  пакет з делімітації, схоже, міститиме  в собі не тільки угоди з розмежування азово-керченської акваторії, а й, наприклад, із судноплавства, рибальства, захисту навколишнього середовища тощо. І, певне, справа не обійдеться без  створення спільної корпорації з  експлуатації Керч-Єнікальського каналу. http://dt.ua/articles/75333

Авторка вважає, що задуми Віктора Януковича домовитися про розмежування Керченської протоки вже цього року цілком можуть стати реальністю.

На думку авторки, найкращий  спосіб вирішення даної проблеми є збереження демаркації водного кордону в Азовському морі і Керченській протоці по лінії адміністративного поділу між союзними республіками за часів СРСР. АРГУМЕНТУВАТИ!!!!!!

Зміни на карті Європи, що відбулись після розширення ЄС 2004-2007 рр. і утворення євросоюзівсько-українського кордону, відобразились і на російсько-українських відносинах.

Враховуючи, що від стану  взаєморозуміння і спільного  вирішення проблем багато в чому залежить політична стабільність в  Європі, одне із чільних місць у  взаємовідносинах двох сусідніх держав зайняли питання російської військової присутності в Україні.

Російська військова присутність в Україні – це комплексне явище, яке не можна зводити виключно до тимчасового базування Чорноморського флоту Російської Федерації (ЧФ РФ). В Україні існують й інші об’єкти, які хоча й мають відмінний статус порівняно з об’єктами ЧФ РФ, проте слугують переважно російським військовим інтересам. До таких об’єктів можна віднести об’єкти системи попередження про ракетний напад і контролю космічного простору (СПРН і СККП) й арсенали, на яких у радянські часи зберігалася ядерна зброя (так звані об’єкти «С») [Надтока Г. Російська військова присутність в Україні: шляхи вирішення існуючих проблем. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua /book/Vlasyuk_mon/09-3.pdf].

Між Україною і  Російською Федерацією не існує зобов’язань  колективної оборони.

Так чи інакше спільна риса об’єктів ЧФ РФ, української частини  системи СПРН і СККП та об’єктів «С» полягає у тому, що їхній нинішній статус значно більше задовольняє Росію, ніж Україну. Виходячи з цього, загальна політика України щодо російської військової присутності на найближчу перспективу має бути спрямована на досягнення балансу і симетрії відносин: умови цієї присутності мають або однаково задовольняти, або однаково не задовольняти обидві сторони. Інакше прийнятна для Росії, але не прийнятна для України ситуація може стати довічною.

Статус Чорноморського флоту  Російської Федерації в Україні, його основні параметри, умови перебування та порядок розрахунків визначаються трьома основними документами: Угодою між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (Угода про статус ЧФ), Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту (Угода про поділ ЧФ) та Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (Угода про розрахунки за ЧФ). Усі три були підписані у 1997 р. та набули чинності у 1999 р. Ці документи мають рамковий характер і з конкретних питань відсилають або до українського законодавства, або до окремих угод між сторонами. Останніх передбачено принаймні десять. Існує також низка допоміжних нормативних актів, які не згадуються у базових угодах [Притула В. Чи гарантує Чорноморський флот Росії безпеку України? - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org /content/Article /1565421.html].

Слід відзначити, що найскладніші на сьогодні юридичні проблеми щодо тимчасового  базування ЧФ РФ стосуються оформлення договорів оренди відповідно до вимог  внутрішнього законодавства України  і узгодження умов використання гідрографічного-навігаційного  обладнання.

Статус навігаційно-гідрографічних об’єктів (маяків) на українській території  є іншою гострою проблемою. Базовими угодами встановлюється, що, по-перше, порядок використання навігаційно-гідрографічного  забезпечення плавання у Чорному  і Азовському морях визначається окремою угодою; по-друге, цією окремою  угодою визначається склад об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення ЧФ РФ, а самі ці об’єкти на відміну  від інших об’єктів, що передаються  в оренду ЧФ, використовуються спільно  з Україною; по-третє, плата за спільне  з Україною використання навігаційно-гідрографічних об’єктів не входить до орендної плати  за перебування ЧФ РФ і визначається окремо[Волович Олексій Шляхи і  засоби   розв’язання  проблеми  базування  Чорноморського   флоту РФ  у  Севастополі. Аналітичний  матеріал].

На підставі викладеного  можна дійти висновку, що відповідно до базових угод 1997 р. жоден об’єкт системи навігаційно-гідрографічного  забезпечення на території України  не може контролюватися Чорноморським  флотом РФ на умовах оренди, максимальний рівень залучення ЧФ РФ до роботи цих  об’єктів – спільне використання. Це відповідає законодавству України і визначається на міжнародному рівні Росією.

Важливим є міжнародний  аспект проблеми перебування ЧФ РФ на території України. Річ у тім, що у той час, як на офіційному рівні  Росія негативно оцінює зростання  ролі НАТО в Чорному морі, у своїй  практичній діяльності ЧФ Росії активно  залучається до діяльності Альянсу, іноді навіть більшою мірою, ніж  це роблять військово-морські сили України. Зокрема, Росія першою з країн-нечленів НАТО приєдналася до операції НАТО «Активні зусилля» з перехвату нелегальних та небезпечних вантажів у Середземному морі. http://www.db.niss.gov.ua/docs/polmil/190.htm

Можна визначити такі пріоритети політики України щодо тимчасового перебування ЧФ РФ: по-перше, завершити юридичне оформлення перебування флоту на території України; по-друге, задіяти для вирішення проблем навігаційно-гідрографічного забезпечення плавання в територіальних водах України процедури, передбачені Конвенцією ООН з морського права; по-третє, розглянути можливість передачі принаймні частини земель, які передаються в оренду ЧФ РФ, у комунальну власність Криму. Це зробить дії центральної та кримської влади щодо російської військової присутності узгодженішими.

Щодо системи попередження про ракетний напад і контролю космічного простору то, нинішній статус, умови обслуговування та порядок  розрахунків за засоби СПРН і СККП визначаються Угодою між Урядом України та Урядом РФ про засоби систем попередження про ракетний напад і контролю космічного простору та двома додатками до неї від 28 лютого 1997 року. Ця угода була ратифікована Верховною Радою України і набула чинності 11 січня 2001 року.

Розробка Угоди про  засоби СПРН і СККП між урядами  України та Росії відбувалася  майже паралельно у ті самі терміни, що і базових документів стосовно ЧФ РФ. Однак на відміну від останніх ця Угода втілює іншу модель використання Міністерством оборони Росії  об’єктів на українській території [Господар М. Король І. Особливості сучаснихукраїнсько-російських відносинта їх вплив на геополітичну ситуацію в Європі // Геополітака України:історія і сучасність:[Зб. статей]Випуск №1 Ужгород 2009 с.117].

Відповідно до розпорядження  Кабінету Міністрів України № 388-р  від 6 вересня 2005 року українські об’єкти  СПРН і СККП включені до складу Національного  центру управління та випробувань космічних  засобів Національного космічного агентства України (НКАУ) і організовані у два центри радіотехнічного  спостереження – Західний (м. Мукачево) та Південний (м. Севастополь). 26 лютого 2009 року, рівно опівночі українські радіолокаційні станції в Севастополі  та Мукачеві, які використовуються для попередження про ракетний напад, припинили інформувати Росію у зв’язку із закінченням дії міжурядової угоди.

Серед інших проблем співпраці  двох країн залишається проблема статусу українських арсеналів, де за радянських часів зберігалася тактична ядерна та інша зброя. Тепер ця проблема вимагає вирішення.

Саме через поганий  стан «звичайних» арсеналів проблема утилізації надлишкової кількості  боєприпасів і ракет в Україні  є гострою, а наслідк аварій останніх років – такими важкими. Прийнята постановою КМУ № 472 від 28 червня 1995 року Програма забезпечення живучості  та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння, ракет  і боєприпасів Збройних Сил України  на 1995-2015 роки хронічно не виконується  через недофінансування [Брежнєва Т. Їжек О. Російська військова присутність в Україні: шляхи вирішення існуючих проблем. — Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/Vlasyuk_mon/09-3.pdf].

Виходячи із зазначеного, актуальним, на думку авторки, є питання зміни статусу об’єктів «С» з метою їх використання як арсеналів звичайних боєприпасів і ракет Збройних Сил України, узгодивши з Російською Федерацією механізми та процедури збереження її таємниць.

Авторка вважає, що Україні  не потрібно бути залежною від будь-якої іншої держави. Наша держава повинна  бути сама в змозі захистити себе від можливих ворогів, а не надіятись  на допомогу з боку Росії. Ми маємо  вести співпрацю у військовій сфері, та ні в якому разі не допускати  панування РФ над нашою державою.

Угоду між  президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим про пролонгацію базування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року було підписано в Харкові 21 квітня 2010 року.

У документі зафіксовано, що з 28 травня 2017 року плата за оренду складається зі ста мільйонів  доларів на рік плюс додаткових коштів знижки за російський газ [http://www.ut.net.ua/News/12777].

Україна і Російська Федерація, розвиваючи відносини на основі принципу стратегічного партнерства, зафіксованого  в Договорі про дружбу, співробітництво  і партнерство між Україною і  Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, відповідно до статті 1 Угоди між  Урядом України і Урядом Російської Федерації про вільну торгівлю від 24 червня 1993 року, висловлюючи готовність до взаємного врахування інтересів  обох Сторін у вирішенні питань двосторонніх відносин у різних сферах, ґрунтуючись  на чинних Базових угодах по Чорноморському флоту, домовилися про таке: сторони  подовжують дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території  України від 28 травня 1997 року, Угоди  між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року [Угода між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_075] і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року [Угода між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України //  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_076] на 25 років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним продовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін  не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дій не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

У статті 2 зазначено, що орендна  плата за перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території  України починаючи з 28 травня 2017 року складається з платежів Російської Федерації Україні в розмірі  сто мільйонів доларів США  на рік, а також з додаткових коштів, які отримуються за рахунок зниження з дати  набрання чинності цією Угодою ціни в розмірі до ста доларів США від встановленої чинним контрактом між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром", на кожну тисячу кубометрів газу, що поставляється в Україну, виходячи з пільгового погодженого обсягу поставок, передбаченого згаданим контрактом, за такою формулою: при ціні триста тридцять три долари США і вище за тисячу кубометрів газу зниження складе сто доларів США, при ціні нижче триста тридцять три долари США зниження складе 30% від такої ціни. Ці додаткові кошти підлягають обліку за підсумками кожного календарного року, протягом якого застосовується вказане зниження, зростаючим підсумком і визнається як зобов'язання України, що погашаються шляхом виконання положень статті 1 цієї Угоди [Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 27.04.2010 //  http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=643_359].

27 квітня парламент ратифікував  "харківський пакт" Дмитра Медвєдєва  і Віктора Януковича - з шумом,  пилом (вірніше, димом) і непередбачуваними  наслідками, якими загрожувала опозиція.

В мітингу опозиції біля Верховної Ради у вівторок 27 квітня взяли участь близько 30 тисяч осіб. Про це заявив БЮТівець Олег Ляшко. "За нашими підрахунками, у сьогоднішній акції взяли участь більше 30 тисяч українських громадян, яким неоднаково, що кодло Януковича і Азарова цинічно продає українську територію і українську незалежність", - сказав він [http://www.bat.mk.ua/news/20100501.php].

З формально-логічної точки  зору можна зачепитися за деякі деталі. По-перше, харківські домовленості подовжують строк дії всіх трьох угод, підписаних у травні 1997-го. Юридично це не зовсім грамотно. Ключова угода про статус та умови перебування ЧФ справді містить не лише суворі процедури, а й чіткі строки. В угоді про параметри поділу лише використовуються строки, зазначені в угоді про статус. А угода про взаємні розрахунки взагалі не передбачає будь-яких визначених строків, вона діє до вичерпання передбачених умов. Автоматично подовжувати строки всіх трьох документів в одному договорі — діяння дивне і далеко не бездоганне з правового погляду [http://www.chasipodii.net/article/6565/?vsid=7eeda8d99fe783d642613957ed093abc].

Навіщо цей договір  Росії? Російське керівництво, дипломати, експерти не тільки не приховують, а  й усіляко підкреслюють, що в економічному плані підписана з Україною угода  — «важка» для Росії і лягає  тягарем на федеральний бюджет, тобто  на російського платника податків. А російські ЗМІ рясніють заголовками  штибу «Росія — сировинний придаток України». Чому ж тоді Москва пішла  на нові домовленості з Києвом, якщо умови газових угод 2009 р., підписаних із Тимошенко, її більш ніж влаштовували? Як для закордонних партнерів, так  і для внутрішньоросійського  споживання наводиться вдосталь аргументів. Міжнародну спільноту прем’єр Путін  запевнив у тому, що підписаний з  Україною документ забезпечить «надійне прокачування російського газу європейським споживачам». А присутність у  Севастополі ще багато років ЧФ РФ гарантуватиме безпеку Росії  й України. Крім того, російський флот «бере активну участь у міжнародних  зусиллях з підтримання миру і  безпеки», його кораблі борються з  піратством в Аденській затоці та виявляють активність у BlackSeaFor [http://77.72.129.161/22076-navishho-cej-dogovir-rosiyi.html].