Види та порядок здійснення розрахунків при здійсненні зовнішньоторгівельних операцій ПАТ «Червонський цукровик»

1. Участь в  розробці стратегії ЗЕД підприємства.

2. Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.

3. Управління  експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й  розвиток.

4. Забезпечення  виконання зобов'язань, що випливають  з договорів та угод із зарубіжними партнерами.

5. Вивчення коньюктури  іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.

6. Організація  експортно-імпортних операцій, забезпечення  їх ефективності.

7. Здійснення  рекламної діяльності.

8. Організація  протокольних заходів та ін. Відповідно до завдань визначаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює заступник директора по зовнішньоекономічній діяльності.

Призначення на посаду начальника відділу зовнішньоекономічних зв'язків та звільнення з неї здійснюється наказом керівника підприємства.

Начальник відділу  зовнішньоекономічних зв'язків:

1. Організує  комплексне вивчення і аналіз  зарубіжних ринків, перспектив їх  розвитку з метою одержання  інформації щодо співвідношення  попиту і пропозиції.

2. Розробляє  поточні та перспективні плани  зовнішньоекономічної діяльності  підприємства, приймає стратегічні  рішення з орієнтацією на ринок  (умови попиту та конкуренції).

3. Визначає сегменти  ринку з метою вибору варіанту  орієнтації виробничо-збутової політики, уточнення характеру і диференціації попиту.

4. Вживає заходів  щодо максимально швидкого і  ефективного збуту нової продукції  або продукції, одержаної за  допомогою нової технології.

5. Координує  роботу з проведення експортно-імпортних  операцій.

6. Забезпечує  безперебійний рух товару від  виробника до споживача з метою одержання максимального прибутку.

7. Організує  роботу з вивчення кон'юнктури  цін та вироблення форм взаємовідношень  (контрактна довгострокова основа, одноразова закупівля тощо) і  готує матеріали для укладання  контрактів з іноземними фірмами, організує реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в органах реєстрації.

8. Забезпечує  одержання ліцензій у випадках, передбачених чинним законодавством.

9. Забезпечує  декларування і своєчасне митне  оформлення експортно-імпортних  вантажів підприємства.

10. Здійснює  контроль за виконанням експортно-імпортних  поставок.

11. Веде облік  виконання всіх зовнішньоекономічних  договорів з експорту продукції  підприємства та імпорту товарів  за бартерними контрактами.

12. Бере участь  у підготовці техніко-економічних обгрунтувань до контрактів з іноземними покупцями.

13. Організує  пошук вірогідних джерел інформації  щодо кон'юнктури світового ринку  та продукції підприємства з  метою подальшого просування  її на світовий ринок.

14. Забезпечує  переклад з іноземних мов на національну мову необхідної інформації з іноземних джерел.

15. Організує  проведення ділових зустрічей  і переговорів із зарубіжними  партнерами.

16. Бере участь  в організації реклами на продукцію  підприємства, яка експортується.

17.  Сприяє  підвищенню  конкурентноздатності  підприємства на зовнішньому ринку.

18. Організує  підготовку, облік та аналіз річних  контрактів та разових договорів  з іноземними фірмами.

19. Забезпечує  складання і подання необхідної  статистичної звітності про зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

20. Керує працівниками  відділу. 

 За відсутності  начальника відділу зовнішньоекономічних  зв'язків його обов'язки виконує  заступник (за відсутності такого - особа, призначена у встановленому  порядку), який набуває відповідних прав і несе відповідальність за належне виконання покладених на нього обов'язків.

 Для виконання  обов'язків та реалізації прав  начальник відділу зовнішньоекономічних  зв'язків взаємодіє:

1. З начальником  планово-економічного відділу з  питань:

- отримання  затверджених планів чисельності працівників;

- отримання  положень про преміювання працівників  відділу з фонду заохочення.

- надання розрахунків  витрат, пов'язаних з перебуванням  на підприємстві іноземних спеціалістів;

2. З головним  бухгалтером з питань:

- отримання відомостей про кількість коштів, виділених на організацію зустрічей, симпозіумів з іноземними фахівцями та закордонні відрядження;

- надання планових  та звітних матеріалів для  оформлення оплати заходів, пов'язаних  з перебуванням на підприємстві  іноземних делегацій та фахівців.

3. З керівниками  технічних підрозділів підприємства  з питань:

- отримання  проектів планів науково-технічного  співробітництва з зарубіжними  партнерами;

- отримання  технічних звітів по закордонних  відрядженнях;

- отримання  заявок на технічні матеріали іноземних виробників;

- надання планів  науково-технічного співробітництва  з зарубіжними партнерами;

- надання планів  реалізації пропозицій за підсумками  закордонних відряджень фахівців  підприємства;

- надання організаційно-технічного забезпечення спільних зустрічей та переговорів з іноземними фахівцями.

Характеризуючи  зовнішньоекономічні договори, перш за все, варто відмітити, що зовнішньоекономічним договором вважається матеріально  оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Охорона праці ПАТ «Червонський цукровик»

 

3.1. Нормативне забезпечення охорони праці в ПАТ «Червонський цукровик»

 

Охорона праці  має за мету убезпечити здоров'я  працівників від виробничого  впливу негативних факторів і небезпеки  та забезпечити їм здорові умови  праці. Здорові умови праці зберігають сили працівників, сприяють високій продуктивності праці. Разом з тим здорові умови праці убезпечують працівників від перевтоми, що сприяє їх активному способу життя і соціальній активності. Враховуючи це, важливе значення мають організаційно-правові форми забезпечення охорони праці. Законодавець використовує різні засоби і способи впливу на суб'єктів трудового права, які відповідають за організацію, забезпечення та дотримання вимог охорони праці.

Законодавча база України з охорони праці налічує  ряд законів, основними з яких є Закон України  «Про охорону праці» та Кодекс законів про працю.

Охорона праці  — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних  та лікувально-профілактичних заходів  і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці [53, c. 22].

Закон України "Про  охорону праці" передбачає цілий  ряд гарантій прав громадян на охорону  праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві.

Чинне законодавство  передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється [54, c. 12].

Основи законодавства  України про охорону здоров'я  розглядають охорону здоров'я  як загальний обов'язок усіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності. З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей. При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція  України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно обирають, або на яку погоджуються [38, c. 4].

Роботодавець (власник  підприємства) зобов'язаний забезпечити  нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни  праці.

Держава створює умови  для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

• Кодексі законів  про працю;

• Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»;

• Законі «Про охорону  праці»;

• Законі «Про пожежну  безпеку»;

• Законі «Про охорону  здоров'я»;

• Законі «Про охорону  навколишнього природного середовища»;

• Законі «Про колективні договори і угоди»;

• Законі «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

• Законі «Про поводження з радіоактивними відходами»;

• Законі «Про дорожній рух».

Закон України «Про охорону  праці» — це самостійна гілка в  законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні [39, c. 12].

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності, фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;

• створити власну нормативну базу з охорони праці;

• забезпечити гласність  з питань охорони праці;

• ввести економічні важелі управління охороною праці;

• визначити роль колективних  договорів;

• увести нові інститути  управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони  праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

1) пріоритет життя  і здоров'я працюючих, відповідальність  роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

2) комплексне вирішення  завдань охорони праці на основі  створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

3) соціальний захист  працівників, повне відшкодування  шкоди потерпілим від нещасних  випадків, профзахворювань;

4)  встановлення єдиних  вимог з охорони праці для  всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

5) організація навчання  населення, професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці [40, c. 4].

Кодекс законів про  працю України — основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю  України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами  України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої  праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового  договору на підприємстві, в установі тощо.