Організаційні засади роботи закладів ресторанного господарства в Україні

Крім того, у  Куточку споживача може бути розміщено і ліцензію на право торгівлі, а також копію Свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, адже їх слід розміщувати на видному місці, щоб вони були доступні для огляду (п. 27 Порядку № 493 і п. 9.7 Закону про ПДВ).

А от Свідоцтво  про сплату єдиного податку має розміщуватися не в Куточку споживача, а на робочому місці платника (п. 5 Порядку № 599), торговий патент — біля РРО (ч.1 ст. 7 Закону про патентування).

Вимоги  до персоналу

Згідно  з п. 1.9 Правил № 219 працівники, які займаються виробництвом, зберіганням та продажем харчових продуктів у закладі ресторанного господарства, зобов’язані мати професійну спеціальну освіту (підготовку). Крім цього, усі працівники, зайняті в ресторанному господарстві, проходять медогляд, результати якого відображаються в їхніх особистих медичних книжках. Медичні книжки зберігаються у роботодавця, оскільки санепідемстанція може вимагати їх для перевірки. Хоча в окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця недоцільне або неможливе, допускається її зберігання у працівника (п. 10 Порядку № 559).

Працівники, які займатимуться зберіганням  та реалізацією алкогольних напоїв, також повинні мати спеціальну професійну освіту або підготовку (абз. 2 п. 3 Правил № 854). Зокрема, такі працівники мають розбиратися в асортименті та якісних характеристиках напоїв, ознаках браку, правилах підготовки напоїв до продажу, принципах їх розміщення та викладки.

Крім того, власник  об’єкта ресторанного господарства, в якому реалізовуватимуться  продовольчі товари, зобов’язаний забезпечити кожного працівника форменим чи іншим одягом, що відповідає санітарним вимогам (п. 9 Правил № 185).

Ліцензія

Здійснення діяльності у сфері ресторанного господарства не вимагає придбання ліцензії, тобто не ліцензується. Проте якщо заклад ресторанного господарства планує продавати споживачам алкогольні напої та тютюнові вироби, то йому необхідно отримати відповідні ліцензії на торгівлю такими товарами. Алкогольними напоями є продукти, отримані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 % об’ємних одиниць, які належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08 (абз. 7 ст. 1 Закону № 481). До алкогольних напоїв належать і напої «Бренді-кола», «Ром-кола», «Джин-тонік» (див. лист ДПАУ від 23.08.2001 р. № 11516/7/17-0217 // «Податки та бухгалтерський облік», 2001, № 78).

Порядок отримання  ліцензій на торгівлю алкогольними напоями  та тютюновими виробами визначено Законом № 481.

Ліцензії на роздрібну  торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються органами виконавчої влади, уповноваженими КМУ (ст. 15 Закону № 481). На сьогодні таким органом є Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та оборотом підакцизних товарів ДПАУ. Ліцензії на роздрібну торгівлю оформляються на місцях його регіональними відділеннями. Проте через те, що структурні підрозділи цього органу є зовсім не в кожному населеному пункті, у районних (міжрайонних) ДПІ в Автономній Республіці Крим та областях створено пункти приймання документів та видачі оформлених бланків ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами згідно з наказом ДПАУ від 16.11.2004 р. № 652.

Ліцензії видаються строком на один рік та підлягають обов’язковій реєстрації в податковому органі, а в сільській місцевості — і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб’єкта підприємницької діяльності.

Так, ліцензія на роздрібну торгівлю алкоголем  видається на кожний РРО (КОРО), який є в місці торгівлі. Ліцензія на роздрібну торгівлю тютюновими виробами видається на кожне місце торгівлі.

Нагадаємо, що під місцем торгівлі розуміють місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для торгівлі тютюновими виробами — без обмеження площі, алкогольними напоями — торговельною площею не менше 20 кв. м, обладнане РРО або з наявністю КОРО (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів (ст. 1 Закону № 481).

Згідно зі ст. 15 Закону № 481 для отримання ліцензії суб’єкт господарювання подає:

— заяву;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктом підприємницької діяльності;

— довідку податкового органу про реєстрацію РРО (КОРО), які знаходяться в місці торгівлі (подається для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями).

Ліцензія оформляється протягом 10 календарних днів із дня  подання заяви.

Патент

Патентуванню  підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності в пунктах продажу товарів, під якою, зокрема, згідно зі ст. 3 Закону про патентування розуміється і торговельно-виробнича діяльність (громадське харчування). При цьому згідно з ч. 3 ст. 3 Закону про патентування до пунктів продажу товарів у сфері громадського харчування належать: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування. Отже, до пунктів продажу товарів належать усі заклади ресторанного господарства.

Торговий патент придбавається на кожний пункт продажу  товарів, де провадяться розрахунки за готівку. Якщо суб’єкт підприємницької  діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається за плату окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торговельної точки).

Якщо заклад ресторанного господарства, наприклад кафе, розташований в одному приміщенні, на одному поверсі, але має декілька торговельних залів з окремими виходами, то в цьому випадку окремою торговельною точкою вважається власне кафе, і необхідно придбати тільки один торговий патент. Якщо буде прийнято рішення збільшити кафе шляхом добудови ще одного залу, то за умов, що добудований торговельний зал буде частиною приміщення, в якому розташовано кафе (знаходитиметься за однією адресою), і розрахунки з клієнтами проводитимуться в приміщенні кафе, ще один патент не знадобиться.

Зверніть увагу: відкриті літні майданчики мають  статус окремого пункту продажу, якщо вони не є частиною стаціонарного кафе, розташованого в приміщенні (тобто є самостійними об’єктами). Щодо літнього майданчика, розташованого біля стаціонарної капітальної споруди, який експлуатується за принципом збільшення посадочних місць, то такий майданчик окремим пунктом продажу не є і придбавати на нього торговий патент не треба.

У разі здійснення в одному пункті продажу двох або  трьох видів торговельної діяльності (роздрібна, оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий патент за максимальною вартістю.

При здійсненні в  одному пункті продажу товарів, в  окремому приміщенні, будівлі чи їх частинах двох та більше видів діяльності, що підлягає патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування та один з видів побутових послуг; громадське харчування та декілька видів побутових послуг тощо), придбаваються два торгові патенти, окремо для кожного виду діяльності, що патентується, — на торговельну діяльність та на діяльність з надання побутових послуг (п. 20 Положення про виготовлення, зберігання та реалізацію торгових патентів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.98 р. № 1077).

Вартість торгового  патенту встановлюється органами місцевого  самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів (вартість патенту становить від 30 до 320 грн. на місяць). Строк дії торгового патенту — 12 місяців.

Торговий патент придбавати не потрібно, якщо новостворений суб’єкт ресторанного господарства є:

1) платником єдиного  податку;

2) платником фіксованого  сільськогосподарського податку;

3) СПД, який  сплачує фіксований податок.

Так само без торгового патенту здійснюється торговельна діяльність у сфері громадського харчування на підприємствах, в установах та організаціях, у тому числі в навчальних закладах, в яких обслуговуються винятково працівники цих підприємств, установ, організацій, а також учні та студенти в навчальних закладах (ч. 12 ст. 3 Закону про патентування).

Торговий патент також не потрібен, якщо суб’єкти підприємницької діяльності (або їх структурні підрозділи) реалізують винятково такі товари вітчизняного виробництва (ч. 6 ст. 3 Закону про патентування), як хліб та хлібобулочні вироби; муку пшеничну та житню; сіль, цукор, олію соняшникову та кукурудзяну; молоко та молочну продукцію, крім молока та вершків згущених з добавками та без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичину та свинину; домашню птицю; яйця; рибу; ягоди та фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджілоінвентар та засоби захисту бджіл; картоплю та плодоовочеву продукцію; комбікорм для продажу населенню.

Наприклад, якщо підприємство ресторанного господарства біля входу торгує на винос морозивом та безалкогольними напоями, то придбавати додатковий торговий патент на торгівлю такими товарами не потрібно. Якщо ж воно разом з тим забажає здійснювати торгівлю хоча б одним з видів товарів, що патентуються, торговий патент потрібно буде придбати.

Іноді в суб’єктів  підприємництва виникає запитання: чи можна торгувати без патенту, якщо продаються не самі товари з переліку, а вироби з них, наприклад цукрова вата, пиріжки з борошна, страви з яловичини та овочів тощо? Не можна, оскільки продаж за готівкові кошти виробів з перелічених вище товарів, що «не патентуються», від придбання патенту не звільнено.

І ще. Чи потрібен патент підприємству ресторанного господарства, що доставляє різні вкуснощі замовнику-покупцю  додому? Тут слід зазначити, що до пунктів  продажу товарів віднесено і  автокрамниці, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі (див. п. 3 ст. 3 Закону про патентування). Причому згідно з п. 3 Правил роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджених наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України від 08.07.96 р. № 369, засобами пересувної мережі є автокрамниці, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки), розноски, лотки, столики тощо, через які і здійснюється продаж товару.

Якщо товар  доставляється замовнику додому та розрахунок за товар здійснюється удома (поза автомобілем), то пункт продажу товарів згідно з вимогами Закону про патентування відсутній, а отже, реалізація товару в такий спосіб не вимагає придбавання патенту.

Проте реалізацію їжі за допомогою доставки її замовнику додому за готівку податківці напевно тлумачитимуть як пересувну торгівлю. Тому обережним платникам радимо все ж таки придбати патент. У цьому випадку патент видається в ДПІ за місцем реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності (див. п. 3 ст. 2 Закону про патентування), з обов’язковою вказівкою «виїзна торгівля». Відповідно до ст. 7 Закону про патентування патент має бути розміщено на табличці в автомобілі, на якому товар доставляється замовнику.

РРО (КОРО)

Суб’єкти  підприємницької діяльності, які здійснюють розрахунки зі споживачами у сфері ресторанного господарства за готівку, зобов’язані проводити такі розрахунки через належним чином зареєстровані РРО. Порядок застосування РРО регулюється Законом про РРО. У деяких випадках готівкові розрахунки можуть здійснюватися без РРО (КОРО) або з використанням розрахункових книжок.

Хто може працювати без РРО