Поняття управління ризиками. Мета управління ризиками

1.Поняття управління  ризиками. Мета управління ризиками.

        У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека, яка витікає із специфіки тих чи інших господарських операцій. Небезпека втрати прибутків або непередбачене збільшення витрат є комерційними ризиками. Комерційний ризик означає невпевненість у ймовірному результаті, невизначеність цього результату діяль¬ності. Складовою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики. Вони пов'язані з можливістю втрат певних грошових сум або їх недоотриманням [1, с.211].  
         Управління ризиками підприємства – це система принципів та методів передбачення, запобігання, оцінки та нейтралізації негативного впливу загроз і небезпек на результати фінансово-господарської діяльності підприємства.  
        Метою управління ризиками є передбачення та недопущення втрати підприємством його ринкової вартості.  
       Відповідно до цієї основної мети завдання управління ризиками полягають у наступному:  
 
– визначенні найбільш вразливих та найслабкіших місць фінансово-господарської діяльності підприємства;  
 
– систематичній комплексній діагностиці ймовірності настання несприятливих подій;  
 
– виборі альтернативних варіантів управлінських рішень для забезпечення оптимального співвідношення між ризиком та дохідністю фінансових операцій;  
 
– забезпеченні мінімізації втрат при настанні несприятливих подій.

        Практика показує, що ефективне управління ризиками ґрунтується на таких основних положеннях:

        1) масштабність. Необхідно охопити всі можливі сфери виникнення ризиків, з метою зниження ступеня невизначе-ності до мінімуму;

       2)     мінімізація. Підприємство повинно мінімізувати кількість (спектр) можливих ризиків та ступінь їхнього впли-ву на свою діяльність за допомогою лімітування, хеджування, страхування ризиків;

       3)         адекватна реакція. Підприємства повинні швидко реа-гувати на внутрішні та зовнішні зміни, які призводять до ви-никнення реального ризику. Це можливо здійснити тільки за допомогою постійного і безперервного маркетингу та за раху-нок ефективної організації робіт по розробці стратегії розвит-ку підприємства;

       4)         зважене прийняття ризику. Тільки в тому випадку, ко-ли ризик є обґрунтованим, підприємство може прийняти його, тобто необхідно ще до початку діяльності підприємства визна-чити чи будуть перевищувати результати діяльності затрати, приймати ризик тільки у допустимих розмірах (зазвичай ве-личина втрат не повинна перевищувати суму доходів або влас-них коштів) та завчасно прогнозувати можливі наслідки у ви-падку реалізації ризику.

       

2. Етапи процесу  управління ризиками.

       Процес управління ризиком включає такі етапи:

1          етап. Визначення мети. Являє собою формулювання мети, відповідно до якої визначають ступінь прийнятності ризи-ку (для підприємницької структури головною метою є забез-печення стійкого існування організації у невизначеному сере-довищі). Цілі, які ставить організація на конкретному етапі свого розвитку, так чи інакше входять у протиріччя з можли-вим ризиком, який виникає при реалізації цих цілей.

2          етап. Визначення границь ризику. Границями ризику є юридичні особи, обмежуючі рішення самого підприємства, строки подій, ступінь ризику.

етап. Встановлення факторів та джерел ризику. Фактор ризику – причини  або рушійні сили, які породжують ризико-вані процеси. Джерела ризику – це конкретні складові елемен-ти факторів, які обумовлюють можливість втрат.          Основні джерела виникнення ризиків: фінансові і економічні умови підприємницької діяльності; організація виконання і уп-равління (менеджмент) операцією (проектом); політичні умо-ви підприємницької діяльності; обставини, зв’язані з виконан-ням операції (проекту); фізичне пошкодження матеріальних цінностей; конструкторські, технологічні особливості проекту; втрата конфіденційної інформації; стихійні лиха; екологічні умови та ін.

        Виходячи з вимог системного підходу до управління підприємницьким ризиком, вихідною базою для подальшого розрахунку рівня ризику, розробки заходів щодо зменшення величини втрат є класифікація видів підприємницького ризи-ку, при цьому основними структурними елементами системи управління ризиком є розробка пакету всіх можливих фак-торів та джерел ризику. Тому що саме від цього залежить ве-личина можливих втрат, рівень ймовірності ризику, зміст за-ходів щодо його попередження.

        В залежності від місця виникнення фактори ризику поділяються на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх (слабкі сигнали) відносяться фактори, обумовлені причинами, не зв’язаними безпосередньо з діяльністю даного підприємства і які залежать від економічного і політичного стану країни – політичні, науково-технічні, соціально-економічні і еко-логічні. Внутрішніми факторами (сильні сигнали) вважають-ся фактори, поява яких породжується діяльністю самого підприємства – виробничі, комерційні, управлінські, фінансо-во-інвестиційні. 
       Алгоритм управління ризиками передбачає:  
 
– встановлення межі допустимого ризику;  
 
– оцінку зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на рівень ризику;  
 
– ідентифікацію ризиків;  
 
– оцінку ризиків;  
 
– оцінку ймовірних втрат;  
 
– оцінку впливу втрат на фінансову стійкість та платоспроможність;  
 
– застосування прийомів зменшення втрат;  
 
– прийняття рішення з допустимим рівнем ризику;  
 
– вибір методів нейтралізації ризиків;  
 
– підтримка належного рівня стійкості підприємства.  
 
        Розглядаючи поняття ризику у взаємозв'язку з фінансово-господарською стійкістю підприємства, можна виділити декілька ключових характеристик безпечного функціонування суб’єкта господарювання:  
 
– захищеність інтересів підприємства від впливу несприятливих факторів, небезпек та загроз на основі високого рівня його конкурентоспроможності;  
 
– стійкість до впливу внутрішніх та зовнішніх негативних дій, при якій забезпечується усунення чи нейтралізація загроз задоволенню інтересів підприємства;  
 
– стабільність функціонування підприємства на основі активної протидії впливу внутрішніх та зовнішніх загроз;  
 
– спроможність підприємства до розширеного самовідтворення;  
 
– забезпеченість підприємства достатніми для задоволення його потреб і виконання існуючих зобов’язань фінансовими ресурсами;  
 
– якість системної сукупності фінансових технологій, інструментів і послуг, що доз-воляє забезпечити ефективне функціонування підприємства.  
      

3. Система внутрішнього механізму нейтралізації ризиків

       Формування моделі управління ризиками підприємства, забезпечення її ефективності передбачає обґрунтування провідних завдань та методів нейтралізації ризиків.

        Нейтралізація ризиків – це фінансово-математична технологія обґрунтування, прийняття, виконання та контролю виконання управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення зі ставності результативності господарської операції та рівнів операційного і фінансового важелів як складових сукупного ризику підприємства [2].  
       Система внутрішнього механізму нейтралізації ризиків підприємства включає:  
 
– уникнення ризику;  
 
– лімітування концентрації ризику;  
 
– хеджування;  
 
– диверсифікацію;  
 
– розподілення;  
 
– самострахування;  
 
– інші методи.  
       Загалом виділяють два основних типи стратегій нейтралізації ризиків: активну та пасивну.  
       Пасивна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на здійснення операцій з уникнення ризику. Тобто підприємство абстрагується від здійснення будь-яких заходів, спрямованих на запобігання негативним наслідкам для його фінансово-господарської діяльності, джерелом яких є сукупність ризиків.  
       Активна стратегія нейтралізації ризиків спрямована на утримання будь-яких ризиків через запобігання настанню ймовірних негативних наслідків для операційної, фінансової та інших видів діяльності підприємства.  
      У сукупності прийомів нейтралізації ризиків за активною стратегією виділяють декілька основних методів:  
– страхування ризиків, яке поділяється на самострахування та комерційне страхування. При самострахуванні джерелом формування фінансових ресурсів для покриття потенційних збитків є винятково внутрішні ресурси суб’єкта господарювання. Самострахування передбачає створення певних резервів грошових фондів (фондів страхового відшкодування) з метою покриття потенційних збитків, додаткових витрат підприємства. Такі резерви грошових фондів створюються за рахунок певних відрахувань самого підприємства. Типовими варіантами таких фондів коштів є резервний капітал як складова власного капіталу підприємства, забезпечення наступних виплат і платежів, резерв сумнівних боргів та інші фонди, передбаченні чинним законодавством та статутними документами підприємства. Комерційне страхування передбачає нейтралізацію ризиків за допомогою страхової компанії, якій підприємство передає частину свого ризику за певну плату (страхову премію).  
– диверсифікація ризиків – фінансово-математична модель оптимізації прийняття управлінських рішень з метою зменшення сукупного ризику за рахунок його розпорошення між складовими, що характеризуються різними рівнями ризику. Тобто підприємство вкладає кошти не в один вид цінних паперів, а в різні, виготовляє не один вид продукції, а декілька, отримує боргові зобов’язання не в одному банку, а в декількох, здійснює інвестиції не в один проект, а в різні, при цьому рівень сукупного ризику зменшується;  
– хеджування ризиків – вид нейтралізації ризиків, спрямований на укладання зустрічних операцій з купівлі-продажу базових активів із використанням похідних цінних паперів або введення певних застережних умов, що забезпечують прив’язку зміни результуючого показника до певного індикатора. Використовується для страхування потенційних втрат від зміни валютного курсу, вартості сировини та матеріалів тощо.  
       Найбільш ефективним способом зниження ризику в умовах нестабільності економічної та політичної ситуації в Україні є диверсифікація, тобто розпорошення ризиків між кількома учасниками бізнесу.  
      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

       На підприємствах з метою підвищення економічної безпеки слід постійно проводити роботу із зниження ризиків та ліквідації їх джерел. Особливу увагу слід приділяти питанням контролю: контролю за якістю продукції; контролю за фінансовою діяльністю; контролю за людськими ресурсами; контролю за ціноутворенням; попередньому контролю; поточному контролю; заключному контролю; стратегічному контролю; управлінському контролю; оперативному контролю.  
       Отже, з метою підвищення економічної безпеки підприємства доцільно системно підходити до нейтралізації ризиків, що дозволить покращити результати їх господарської діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література  
       1. Герасимчук З.В., Вахович І.М. Фінансовий менеджмент : [навчальний посібник]. – Луцьк : “Надстир’я”, 2007. – 409 с.  
       2. Економічна безпека підприємств, організацій та установ : [навч. посібник для вищ. навч. закл.] / В.Л. Ортинський, І.С. Керницький, З.Б. Живко та ін. – К. : Алерта, 2009. – 544 с.