Складні слова в сучасному мовленні та їх спосіб словотвору

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Процес утворення абревіатур та складних слів помітно активізувався  в останні роки у зв’язку з  суспільно-політичними й соціально-економічними змінами: з упровадженням комп’ютерних технологій, взаємодією із західною культурою та впливом інших екстралінгвальних чинників.

Актуальність курсової роботи зумовлена потребою дослідити структурні та словотвірні характеристики абревіатурних морфем, теоретично обґрунтувати їхній статус як специфічних складників морфемно-членованих абревіатур, а також дослідити складні слова у економічних текстах.

Мета роботи полягає в дослідженні абревіатурних морфем української мови та значення складних слів у тексті. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких основних завдань:

- проаналізувати й узагальнити  різні погляди дериватологів  на абревіатурну морфему як  складник подільних абревіатур;

- установити співвідношення  понять «морфема» та «аброморфема»;

- окреслити місце аброморфеми  у структурі складноскорочених  слів;

- розглянути універбаційний  аспект складних слів і абревіатур;

- розібрати розходження  складних слів і абревіатур;

Об’єктом дослідження в курсової є структурно-семантичні типи абревіатур, до складу яких входять аброморфеми та складні слова та складні слова і їх розбіжності з абревіатурами.

Предметом дослідження стали питомі та запозичені абревіатурні морфеми всіх структурних типів.

Мета й завдання зумовили використання таких методів дослідження, як аналітико-описовий, який охоплює прийоми спостереження, узагальнення, типологізації аналізованого матеріалу, його кількісної репрезентації, а також метод компонентного та порівняльно-зіставного аналізу.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній досліджено проблему виокремлення аброморфем, з’ясовано їхні структурно-семантичні особливості, а також зроблено порівняння складних слів з абревіатурами.

Практичне значення одержаних  результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в лексикографічній практиці для укладання спеціальних та загальномовних словників, для створення теоретичних курсів, а також для написання курсових і дипломних робіт у вищих навчальних закладах.

Науковці досліджували абревіацію в різних аспектах. Пов’язані з  фонетичними рисами абревіатур (Д. Алексєєв, Н. Клименко, А. Мазон, К. Тронь). Причини виникнення абревіації, (І.Зборовський, Р.Могилевський). Проблеми, пов’язані з функціонуванням скорочень у мові (Л. Бойченко, М. Панов, М. Сердюк, Л. Шеляховська). Здійснено міжмовні типологічні порівняння абревіатур на матеріалі російської та англійської мов (Є. Дюжикова, Г. Лашкова), німецької та російської (Н. Гяч), української та російської (І. Зборовський, В. Ільєнко, К. Тронь), польської та російської (С. Шадико).

У курсовій роботі передбачається наявність вступу, двох розділів, списків  літератури і джерел та додатки.

 

 

РОЗДІЛ І

Абревіація  як один із найактивніших способів сучасного словотворення

1. Визначення поняття «абревіатура»

Економічна література є сферою вживання різних скорочень – як тих, що увійшли до мови і зафіксовані у словниках, так і авторських.

Абревіатура (лат. Abbrevio – скорочую) – складноскорочені слова, утворені з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові. Абревіатури називають також акронімами (від грец. άκρος – «найвищий» та όνυμος – «ім'я») [1].

Процеси розбудови молодої  української держави, формування у  суспільстві нових політичних, економічних  та культурних відносин, які супроводжуються  активним поповненням фонду сучасної української мови. Серед інновацій — чимало абревіатур, що фіксують нові або оновлені реалії громадсько-політичного життя. Головна задача скорочень – це економія мовленнєвих зусиль в мовленні та економія обсягу писемного тексту. Вимова абревіатур за часом звучання приблизно в 5 разів коротша відповідних понять, а при написанні економія ще більш вражаюча. [3, с. 133]

1.2 Проблема виокремлення  аброморфем у сучасному українському  мовознавстві

В сучасному мовознавстві виникає проблема виокремлення аброморфем. Цю проблему розглядало багато науковців, які внесли неабиякі доробки для  розуміння цієї проблеми. Розглядаючи проблему виокремлення аброморфем ми поділяємо думку цих науковців.

Теоретично обґрунтував  поняття «аброморфема» Д.Алексєєв у праці «Сокращённые слова в русском языке» (Саратов, 1979).

Ідея поділу абревіатур на морфеми відома із 70-х років ХХ століття. К.Тронь у дисертаційному дослідженні «Розвиток абревіатур в українській мові» (Львів, 1970) побіжно торкається питання морфемно-подільних абревіатур.

Термін «аброморфема»  в українському словотворі вперше використала  Н. Клименко. Зіставивши складові абревіатурні утворення з вихідними словосполученнями, вона виділила в складноскорочених словах специфічні абро морфеми ― повні або часткові еквіваленти морфем у вихідних словах.[4, с.229-231]

Аброморфема — це специфічний  складник морфемно членованих абревіатур, який став приєднуватися і до інших аброморфем, і до нових слів за готовим зразком-моделлю.

Проаналізували підручники першого курсів економічного напряму у кількості 5 навчальних посібників економічної сфери. Нами виявлено, що: складноскорочені слова, утворені внаслідок поєднання скороченого слова-означення та повного слова-означуваного можна кваліфікувати як явище проміжне між абревіацією й композицією. Це пов’язано зі специфікою аброморфем. Одні абревіатурні морфеми, що закінчуються на голосний. Дослідивши їх можемо сказати що вони характеризуються високою регулярністю. До них належать: авіа-, авто-, аква-, біо, євро-, метео-, і под. (усього 69 аброморфем, що становить 17,8% від загальної кількості відприкметникових абревіатурних морфем). Наведемо приклади:

«Ще не отримано підтримки  від Мінагропромполітикистосовно збільшення квот за програмою «Украгролізинг»»[2, с. 10]

ПП ««Геосвіт» в усіх випадках виготовлення громадянам документації на землю укладає договори про виконання робіт, вказуючи конкретні терміни»

Іншу групу аброморфем складають утворення, що закінчуються на приголосний: абон-, агіт-, академ-, арм-, атом-, борт-, військ-, тощо (усього 318, відповідно 82,2%) (мал. 1).

Мал. 1 Поділ аброморфем за кінцевою буквою

 

Дослідивши аброморфеми  ми виявили що їм властиве більш  конкретне значення й вужча сфера вживання.

В ході дослідження ми з'ясували, що абревіація характерна найчастіше для творення іменників, у прикметниках або дієсловах використовується менш часто. Прислівники та дієслова у формі абревіатур – рідке  явище, а все ж таке з ними можна  зустрітися у текстах. Як приклади найчастіше вживаних наведені такі скорочення:

- прислівники (включ. –  включаючи, включно, нов. –  ново-, с. – середньо-, д. – давньо-, і т.п. – і тому подібне,  т. д. – так далі, та ін.)

- дієслова ( див. – дивись, дивіться, KIT – залишайся на зв'язку, CU – побачимося та ін.)

Мотивувальною базою абревіатурних  морфем є похідні відносні прикметники. Вони різні за своєю словотвірною структурою. Найчастіше мотивувальний прикметник скорочується до кореня: агіт-, дом-, культ-, , уч- і под.(усього 212 аброморфем, що становить 55% від загальної кількості відприкметникових абревіатурних морфем препозитивного типу) або до початкового сегмента кореня: бух-, диз-, кап-, обл-, студ-та ін. (усього 139, відповідно 36%). На структурно складніші види скорочень припадає всього 9% (36 абревіатурних морфем): 3% — поєднання кореня й суфікса (військ-, зовніш-і под.) та приблизно по 1,5% — поєднання двох коренів (сільгосп-, хімфарм-), префікса й кореня (ощад-, розвід-), префікса й усіченого кореня (зар-, конц-) та інші скорочення на зразок інтер-, житло-, посів-       ( мал. 2).

Мал. 2 скорочення мотивувального прикметникав абревіатурній морфемі

 

Відповідно до складової  структури атрибутивні аброморфеми  поділяються на одно-, дво-, три- та чотирискладові. Односкладові абревіатурні морфеми  становлять 62,5% від загальної кількості таких одиниць (242 абревіатурні морфеми), двоскладові — 27,5% (106 аброморфем), три- й чотирискладові — 10% (39 абревіатурних морфем) ( мал. 3).

Мал. 3 Складова структури аброморфеми

Зазначимо, що групи дво- та трискладових аброморфем становлять переважно одиниці іншомовного походження, які закінчуються на голосний.[2, с.140-146]

 

Висновок  до розділу І

 

Аброморфемні абревіатури  ― це складноскорочені слова, які  мають у своєму складі аброморфему одного чи кількох слів. Вони утворюються внаслідок поєднання в одне слово або скорочених основ, або скороченого (скорочених) і цілого слова, що входять до складу вихідного словосполучення. Іноді мотиваційних відносин немає в аброутвореннях, бо спочатку виникає абревіатура, а потім вона може розгортатися або й не розгортатися залежно від можливостей української мови. До аброморфемних абревіатур зараховуємо й ті, що не мають зв’язку з вихідним словосполученням, бо аброморфеми приєднуються за готовим зразком-моделлю. Словотвірною базою для аброутворень слугують переважно вживані в українській мові словосполучення, з якими вони перебувають у різних структурно-семантичних зв’язках. Основною причиною порушення структурного паралелізму між мотивувальними словосполученнями й абревіатурами слід вважати невідповідність конструктивних можливостей словосполучення і складноскороченого слова.

 

РОЗДІЛ ІІ

Складні слова в сучасному мовленні та їх спосіб словотвору

2.1Універбаційний аспект складних слів і абревіатур

 Складноскорочені слова можуть утворюватися наступним чином:

• складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином
• складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра
• складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, КЕБУ — Команда електронних бібліотек України
• складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану[1]
• складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора) [1]

Дехто з учених, зокрема І.Г. Матвіяс, називає спосіб творення складних слів шляхом поєднання основ за допомогою  інтерфіксів словоскладанням. Він виділяє два типи складних слів, які утворені: а) зрощенням окремих частин словосполучення в одне слово: позаторік, трикутник; б) зближенням елементів словосполучення: хліб-сіль, часто-густо [5, с. 11-12].

Значний внесок у вчення про композити  належить Н.Ф. Клименко, яка вважає, що 10% словникового складу мови становлять складні слова і що більшість з них утворилась основоскладанням[4] . Цей спосіб творення складних слів Н.Ф.Клименко називає “ центром, навколо якого відбувається перехід слів чотирьох різновидів: простих, композитів, юкстапозитів, абревіатур ”. Композити в сучасній мові зазнають декомпозиції, бо за певними ознаками наближаються до простих афіксальних лексем: злодій, злодіяка, злодіячити, злодюга, злодюжка. Від юкстапозитів утворюються й такі композити: медик-хірург ®медикохірургічний. Не засвідчено жодної абревіатури, утвореної від юкстапозитів. Від композита абревіатури часто утворюються словоформи типу: машино-тракторна станція – МТС. Від абревіатури через основоскладання утворюються композити: книгокульторг, політвідділець. Немає нормативних юкстапозитів, які безпосередньо мотивовані абревіатурами, що можна пояснити тісним зв’язком компонентів, поєднаних фонемами о, е, и. Н.Ф. Клименко наголошує на тому, що композити утворюються не від будь-яких словосполучень, а лише від тих, “ де є тісний зв’язок між його членами ”. Авторка виділяє вісім видів словосполучень, співвідносних з іменниками-композитами: дієслівно-іменникове: книголюб; прикметниково-іменникове: плосконіс; числівниково-іменникове: восьмирічка; займенниково-іменникове: всесвіт; прислівниково-дієслівне: легковір; дієслівно-дієслівне: жмикрут (єдиний приклад); прикметниково-прикметникове: голодранець (єдиний приклад); іменниково-іменникове: лавровишня, лісостеп. Усі наведені різновиди композитів утворюються на основі елементарного порівняння або вказівки на поєднання двох різних явищ за схемою: “ одно, як інше ”, “ і те, і інше ”. Н.Ф.Клименко зробила спробу пояснити морфемну будову композитів, яка зумовлена синтаксичною природою його мотивації. Композити мотивуються переважно двочленними словосполученнями, тому більшість із них має двокореневу структуру. На основі порівняння ступенів афіксального перетворення композитів і простих слів Н.Ф.Клименко робить висновок, що слова, утворені основоскладанням, стримують афіксальне розростання слова. Максимальна кількість ступенів словотворчого афіксального перетворення композитів представлена чотирма утвореннями, у той же час як простим словам властиве восьмиступеневе перетворення основи.