Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Ноября 2014 в 17:21, контрольная работа
Поступовий перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується розвитком ринку землі, створенням необхідної ринкової інфраструктури.
Ринок землі – це засіб перерозподілу земельних ділянок між власниками і користувачами економічними методами на основі конкурентного попиту та пропозиції, що забезпечує: купівлю-продаж, оренду, заставу тощо земельних ділянок або прав на них; визначення вартості землі та визнання її капіталом і товаром; розподіл простору між конкуруючими варіантами використання земель та суб’єктами ринку.
1. Формування ринку муніципальних земель……………………………….3
2. Право власності на землю територіальних громад………………...…….7
3. Функції муніципального управління та їх класифікація. ……...………..9
4. Земельні питання в планах соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних утворень………………………………………13
5. Регулювання майнових відносин щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі щодо передачі об'єктів комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам…………………………………………………14
Список використаних джерел……………………………………………..20
ЗМІСТ
1. Формування ринку
2. Право власності на землю територіальних громад………………...…….7
3. Функції муніципального управління та їх класифікація. ……...………..9
4. Земельні питання в
планах соціально-економічного
5. Регулювання майнових відносин щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі щодо передачі об'єктів комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам…………………………………………………14
Список використаних джерел……………………………………………..20
Поступовий перехід економіки України до ринкових відносин супроводжується розвитком ринку землі, створенням необхідної ринкової інфраструктури.
Ринок землі – це засіб перерозподілу земельних ділянок між власниками і користувачами економічними методами на основі конкурентного попиту та пропозиції, що забезпечує: купівлю-продаж, оренду, заставу тощо земельних ділянок або прав на них; визначення вартості землі та визнання її капіталом і товаром; розподіл простору між конкуруючими варіантами використання земель та суб’єктами ринку. У вузькому розумінні „земельний ринок” означає сферу конкретного обігу (руху земельних ділянок і територіальних ресурсів, у межах якого існує багато угод різного типу, складається певна кон’юнктура попиту і пропозицій, встановлюються цінові параметри (ринкова ціна, орендна плата, заставна вартість тощо), діють визначені державні регулятори руху земельної власності (земельне оподаткування, землеустрій, фінансово-кредитна політика, державні інвестиційні програми з використання і відновлення земельних ресурсів різних форм власності та ін.).За часів існування лише державної форми власності на землю операції з нею узагальнено називалися обігом землі, тому що в цей процес не вкладався економічний зміст. Землю вважали лише природним об’єктом, тому що на виробництво його не витрачалася жива та уречевлена праця. У сучасних умовах правових земельних відносин та ринкового господарювання земля знаходиться в економічному обороті як економічна субстанція, що має вартість, слугує наповненню коштами бюджетів усіх рівнів, громадяни від операцій по обороту землі одержують економічний зиск, вартість землі переходить від одного суб’єкта власності до іншого. Економічний оборот землі здійснюється між різними власниками землі, суб’єктами господарювання, землекористувачами, різними адміністративними одиницями, категоріями земель, державами. При цьому може змінюватися або залишатися початковою форма власності на землю, цільове призначення та ін.
У чинному законодавстві Україні визначено широке коло повноважень для органів місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин. З цією метою сільські, селищні, міські ради мають право приймати локальні нормативно-правові акти щодо регулювання земельних відносин, які є обов'язковими для всіх суб'єктів земельних правовідносин на території ради. При цьому такі акти не повинні суперечити нормам чинного земельного та інших галузей законодавства України. Земельний кодекс України закріплює основні види сервітутів, серед яких можна назвати право проходу, проїзду через земельну ділянку, право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи. Не можуть бути придбані у власність громадян і юридичних осіб земельні ділянки державної та комунальної власності, які згідно зі ст.ст. 83-84 Земельного кодексу України забороняється відчужувати у приватну власність суб'єктам підприємництва. Відповідно до статті 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
• землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
• землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
• землі лісового фонду, крім випадків визначених Земельним кодексом;
• землі водного фонду, крім випадків визначених Земельним кодексом;
• земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.4 статті 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
• землі атомної енергетики та космічної системи;
• землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;
• землі оборони;
• землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
• землі лісового фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом;
• землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом;
• земельні ділянки,
які використовуються для
• земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з чинним
Земельним кодексом України, Покупцями
земельних ділянок
• громадяни України;
• іноземні громадяни та особи без громадянства;
• юридичні особи, засновані громадянами України і юридичними особами України;
• іноземні юридичні особи;
Не можуть бути покупцями земельних ділянок юридичні особи України, які:
• засновані виключно на державній та комунальній власності;
• засновані особами без громадянства;
• у статутному фонді яких є частка державної чи комунальної власності.
Іноземні фізичні особи та особи без громадянства, іноземні юридичні особи можуть бути Покупцями земельних ділянок у межах населених пунктів і за межами населених пунктів у разі придбання у власність об'єктів нерухомого майна. Відповідно до п.З статті 129 ЗК України, продаж земельних ділянок, що перебувають у власності держави та територіальних громад іноземним юридичним допускається за умови реєстрації
іноземною юридичною особою постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України.
Основними стадіями продажу земельних ділянок є:
• підготовка до продажу земельної ділянки;
• відчуження земельної ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу чи проведення земельних торгів;
• легалізація права власності на земельну ділянку. З 1 січня 2002 року земельні ділянки не відводяться у постійне користування суб'єктам підприємницької діяльності. Більшість підприємств обере викуп земельних ділянок, отже оренда землі як форма права користування землею, є похідною і залежною від права власності, обмежена терміном використання землі, умовами власника земельної ділянки, заборонами на вчинення тих чи інших юридичних дій із земельними
ділянками, постійним контролем з боку власника порядку використання земельної ділянки. Однією з причин, через яку іноземні інвестори не бажали розвивати свій бізнес в Україні, була законодавча заборона права власності іноземних осіб на землю. За даними обласного головного управління земельних ресурсів , лише за 2003 рік надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення до бюджетів усіх рівнів склали майже 5,2 млн. грн..
В середньому вартість земельних ділянок становить близько 8-12 річних орендних плат. Ще одним джерелом надходжень до бюджету є мито, яке сплачується при нотаріальному посвідченні цивільно-правових угод із земельними ділянками на вторинному ринку землі. Із збільшенням кількості первинних продажів земельних ділянок, зростатиме і подальший рух землі, а це означає зростання надходжень у місцеві бюджети від сплати мита. Використання землі в Україні є платне, і місцеві бюджети матимуть стабільне джерело надходжень у вигляді земельного податку, незалежно від форми власності на землю. Податок на землю, продану у власність підприємствам, являє собою стабільніше джерело надходжень до бюджету, ніж орендна плата за ту саму ділянку землі. Земельний податок надає можливість органам місцевого самоврядування здійснювати моніторинг якості землі, змінювати ставки податку залежно від інфляції шляхом щорічних переоцінок нерухомості, що є не завжди можливим при угодах оренди землі. Справляння податку на землю - це один із засобів контролю за використанням землі підприємствами. Несплата податку може призвести до припинення права власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому законодавством України.
2. Право власності на землю територіальних громад
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають:
а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування
Земельні ділянки державної
власності, які передбачається
(Статтю 83 доповнено новою частиною згідно із Законом № 5245- VI від 06.09.2012)
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:
а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);
б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;
в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;
ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;'
д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;
е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:
а) передачі їм земель державної власності;
б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;
в) прийняття спадщини;
г) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом
Територіальні громади
сіл, селищ, міст можуть об'єднувати
на договірних засадах належні
їм земельні ділянки
(Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3404-ІУвід 08.02.2006)
(Стаття 83 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 997- У від 27 квітня 2007року)
(Стаття 83 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1708-VI від 05.11.2009, Законом № 5245- VI від 06.09.2012)
До ч. 1. Тривалим час норма коментованої частини, як і положення щодо комунальної власності на землю ст. 142 Конституції України, залишалися декларацією. Утворення земель комунальної власності передбачалося шляхом розмежування земель державної власності на державну та комунальну. ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності" зрушити з місця процедуру розмежування земель не вдалося.