Правові основи функціонування податкової системи в сучасних умовах в Україні

     Податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому планах. В широкому плані податкова політика охоплює питаннія формування доходів за рахунок постійних, тобто податкових, та тимчасових, тобто займаних, джерел.

     Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування, тому що цьому протистоїть суспільство, вона змушена використовувати державні займи для покриття державних видатків.  
 

ІІ. Аналіз та планування податкової системи в сучасних умовах в Україні.

2.1 Прямі та непрямі податки та їх місце в податковій системі.  

     Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки. Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування.

     Поділяються прямі податки на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця полягає саме у відношенні об'єкта оподаткування і самого платника. При особистих прямих податках первинним явищем виступає платник, а об'єкт оподаткування - вторинним. При реальних прямих податках - навпаки.

     Найбільш поширеними являються особисті види прямих податків, головними з яких виступають прибутковий податок з громадян та податок на прибуток.

     Майновий податок - другий вид прямого оподаткування, який повинен перебувати у тісному взаємозв'язку із прибутковим оподаткуванням, і ось чому: джерелом сплати цього податку є особисті доходи громадян. Саме перелік майна, що оподатковується в Україні, встановлюється чинним законодавством. Таким майном виступають транспортні засоби і механізми.

     Найбільш поширеними видами реальних податків є земельний і податок на промисел.

     Земельний податок - це найдревніший вид податку. В податковій політиці зараз цей податок відіграє велику роль. Реалізація двох функцій податків - фіскальної і регулюючої - існують в повному обсязі в цьому податку. При стягненні земельного податку не існує можливості сховати об'єкт оподаткування. А також перевагою цього виду податку є те, що кожен, хто має земельну ділянку, платить пропорційно до її розміру і родючості ґрунту, тобто це наявний принцип соціальної справедливості.

     Особливістю непрямих податків є те, що вони стягуються в ціні товарів, тобто їх види залежать від особливостей ціноутворення. Непрямі податки поділяються на дві групи залежно від характеру торговельної діяльності. Внутрішня торгівля використовує акцизи і фіскальні монополії. Зовнішня характеризується встановленням мита на товари, що експортуються..

     Акцизи - непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. В залежності від методу встановлення розрізняються фіксовані ставки акцизів (встановлюються у грошовому виразі на одиницю товарів) і пропорційні (встановлюються в процентах до обсягу реалізації).

     Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

     Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об`єкта оподаткування - доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

- вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відноситься на собівартість;

- заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

- прибуток.

     Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податків з обороту та податку з продажів, стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін.

     Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) передусім пов`язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції.

     Платниками податку на додану вартість є всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

     Акцизний збір був введений в Україні в 1992 році і разом з ПДВ замінив податок з обороту. Оподаткуванню акцизним збором підлягають здебільшого предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий.

     ПДВ та акцизний збір справляють різний вплив на процеси ціноутворення, причина чого полягає як у неоднакових базах оподаткування цих податків, так і в різних ставках оподаткування. Так, акцизний збір набагато менше впливає на загальний рівень цін у країні, оскільки перелік підакцизних товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким оподатковуються майже всі товари, роботи та послуги.

     Платниками акцизного збору є всі суб`єкти підприємницької діяльності, які виробляють підакцизні товари (продукції), суб`єкти підприємницької діяльності та громадяни, що ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України, суб`єкти підприємницької діяльності, що реалізують підакцизні товари.

     Третій вид непрямих податків - мито. Воно встановлюється при вивезенні і ввезенні товарів через кордон даної країни. Існують такі види мита:

     Статистичне мито - встановлюється на товари з метою обліку експортно-імпортних операцій.

     Фіскальне мито-встановлюється на товари сталого попиту,що дає достатні надходження.

     Протекціоністське мито - вводиться з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренції.

     Антидемпінгове мито - вводиться також для захисту внутрішнього ринку в умовах товарного демпінгу.

     Зрівнювальне мито - за згодою сторін має врівноважити ціни на вітчизняні і імпортні товари.

     На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності втручання держави в цю сферу.

     Мито - непрямий податок, тобто включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця.

     Межі митної території України є її митним кордоном, який збігається з її державним кордоном.

     Існують два види мита в Україні: ввізне та вивізне. Воно нараховується митними органами виходячи з митної вартості й установлених ставок мита.

     Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарі або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

     Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходженнях до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети.  

2.2.Контроль податкових органів за надходженням податків до бюджету. 
 

     Правовий статус податкових органів України, їх функції та правові основи діяльності визначаються наявністю цих органів у системі органів державного управління.

     Єдина, незалежна система органів державної податкової служби України складається з центрального органу державного управління – Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій в районах, містах та районах у містах.

     Головними завданнями податкової служби є методологічне забезпечення та контроль за дотриманням чинного податкового законодавства, правильністю обчислення податків, зборів та обов’язкових платежів, повнотою та своєчасністю їх внесення до бюджету та до державних цільових фондів, а також запобігання злочинам та іншим правопорушенням, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення. [2 ст.48-51]  

     Діяльністю в сфері контролю за надходженням платежів до бюджету займаються податкові органи, а саме податкові інспекції на чолі з Державною податковою адміністрацією України.

     Державні податкові адміністрації в областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються ДПА України. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в областях, містах Києві та Севастополі.

Для контролю в сфері оподаткування використовуються два види перевірок:

1. Камеральна  перевірка. 

2. Документальна  перевірка. 

     Камеральна перевірка здійснюється в податковій інспекції в управлінні податків та зборів. В цьому управлінні виділяють III підрозділи:

І. Відділ податків та зборів з юридичних осіб, в якому проводяться камеральні перевірки по ПДВ, акцизному збору, податку на прибуток та відрахування в позабюджетні фонди.

II. Відділ податків та зборів з фізичних осіб, в якому перевіряють декларації та визначають суми прибуткового податку, які підлягають сплаті до бюджету.

III. Відділ  стягнення місцевих, ресурсних, неподаткових  платежів.

     Документальна перевірка - це другий етап контрольно-економічної роботи податкових інспекцій. Вона здійснюється згідно з річними планами контролю та квартальними графіками перевірок, які складаються по кожному відрізку роботи.

     В першу чергу в плани та графіки включаються підприємства, які отримують значні суми прибутку або здійснюють грубі порушення ведення бухгалтерського обліку та податкового законодавства.

     Документальні перевірки проводяться не рідше одного разу два роки. Для проведення перевірки податковий інспектор повинен з 10 днів повідомити керівників підприємства про перевірку і мати направлення від податкової інспекції на перевірку даного підприємства.

     Для більш конкретного вивчення економічної діяльності підприємств були сформовані відділи економічного аналізу при місцевих податкових інспекціях.

(Додаток Б) 
 
 

2.3 Приклад розрахунку з податку на транспорт. 

     Відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" від 11.12.1991 р. № 1963-ХІІ (далі - Закон № 1963) підприємства, установи та організації, що є юрособами, іноземними юрособами, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні відповідно до діючого законодавства власні транспортні засоби (далі - ТЗ), є платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - Податку на транспорт). Коротко про основне:

     - власники ТЗ - юрособи (далі - юрособи), відповідно до ст. 6 Закону № 1963, обчислюють Податок на транспорт. Об’єктом оподаткування цього податку є наземні та водні ТЗ, визначені відповідно до ст. 2 Закону № 1963, під відповідним кодом Гармонізованої системи опису та кодування товарів1.

     - на підставі вищевказаних даних бухгалтер юрособи складає "Розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (далі - Розрахунок) і подає його до Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) безпосередньо за місцем свого перебування та за місцем постійного базування ТЗ.

     Форма і порядок заповнення Розрахунку затверджена наказом ДПАУ "Про затвердження форм Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Довідки до Уточненого Розрахунку і Порядку їхнього заповнення та надання до органу державної податкової служби" від 17.09.2001 р. № 373 (далі - Наказ № 373).