Структура податкових правовідносин

ВАРІАНТ № 17

Теоретичне питання №1. Структура податкових правовідносин.

Одним   із   різновидів  правовідносин  є  податкові  правовідносини,  які внаслідок  прийняття  Податкового  кодексу  України  отримали  новий   стимул  для розвитку.  Цей  кодифікований  акт  встановив  правовий   режим   елементів податкових   правовідносин,  що  вплинуло  на   їх   структуру,  зокрема   частково  змінився   зміст  прав   та   обов’язків  суб’єктів  податкових   правовідносин.  Встановлення   нових   логічних   суб’єктивних   зв’язків  призвело   до  зміни співвідношення   елементів  публічності  та   приватності  у  податкових  правовідносинах,  що потребує  окремого  концептуального дослідження. Необхідність  дослідження  структури  податкових   правовідносин визначається   потребою  вироблення   єдиного  науково- теоретичного   підходу  до цих   правовідносин.

Податкові  правовідносини   виникають   на   підставі  норм  податкового  права та   представляють собою   індивідуалізований  зв’язок   між  сторонами,  який характеризується  кореспондуючими   юридичними  обов’язками   і   суб’єктивними  правами,  що  реалізуються   для  задоволення  потреб   та   інтересів   держави, суспільства   й   особистості  в  податковій   сфері.  Тобто  структура  податкових  правовідносин  є  предметом   дослідження  науки  податкового  права  і  врегульована  податковим законодавством.

 У  Податковому  кодексі  України  чітко  не   прописана  структура податкових   правовідносин,  хоча   в  ньому   йдеться  про   суб’єктів  податкових  відносин,  перелічені  об’єкти   оподаткування,  врегульовані   права  та   обов’язки  учасників податкових  правовідносин тощо.

Слід   зазначити,  що  на   відміну  від  Податкового  кодексу  РФ  Податковий кодекс   України  не   містить  окремої  статті   щодо  учасників  податкових  правовідносин.  Їх   правовий   статус   встановлено  в  окремих   нормах,  що  потребує  систематизації  та   введення   окремої  статті   до  Податкового  кодексу  України,  де  чітко було б  встановлено  систему  суб’єктів податкових  правовідносин.

Аналіз   норм  Податкового  кодексу  України  дозволяє   стверджувати,  що суб’єктами   податкових   правовідносин  є  платники  податків   і держава,  в  особі органів  законодавчої   влади  та   спеціалізованих   органів  виконавчої   влади  у   сфері податків .  Крім  того,  можна   запропонувати  поділяти   суб’єктів  податкових  правовідносин залежно  від приналежності до публічної сфери :

1. Публічні   суб’єкти   податкових   правовідносин – це   органи державного управління  в галузі   податкових  правовідносин.

2. Приватні  суб’єкти  податкових  правовідносин,  які поділяються на :

а)  прямі  приватні   суб’єкти  – це   платники  податків.  Тобто  суб’єкти,  які повинні виконати  публічний обов’язок ;

б )  непрямі  приватні   суб’єкти  –  це   професіональні   учасники   на ринку  податково-правових   послуг  ( представники   платників  податків, що  діють  на  платній  основі,  за   винятком  представництва   за   трудовими   відносинами  та  податкових  агентів).

Отже,  особливістю  податкових   правовідносин  є  те,  що  в  їх   структурі обов’язково   наявний  публічний  суб’єкт,  який  реалізує  державну  політику   у  сфері  справляння  податків  і  зборів.

Об’єкт  податкових   правовідносин  закріплений  у   ст. 6  Податкового  кодексу України.  Стаття  9  Податкового  кодексу  України  містить  класифікацію  податків   та   зборів.  Стаття  10  Податкового  кодексу  України встановлює   види  місцевих   податків   та   зборів.  Таким   чином,  в  податковому кодексі  чітко  визначено  об’єкт  податкових   правовідносин,  який  є  спеціалізованим,  що  відокремлює   податкові  правовідносини   від  правовідносин інших   галузей  права.  Це  також   дозволяє   відокремлювати   податкові правовідносини   від  інших   відносин   за   об’єктом   правового  регулювання.  Разом з  тим,  в  податковому  праві  слід   відрізняти « об’єкт  оподаткування» (матеріальне благо,  з  якого  сплачуються   податки)  та  « об’єкт  податкових   відносин » (податки та  збори ,  що встановлені в  державі).

Аналіз Податкового кодексу  України дає  можливість   стверджувати,  що зміст  податкових  правовідносин  складають   суб’єктивні  права  та   обов’язки,  які виникають   у   сфері  встановлення   податків   і   зборів   у  державі,  порядок  їх  стягнення.  Елементи  змісту   податкових   правовідносин  закріплено   в  ст. 7 Податкового  кодексу  України.  Зокрема,  під  час  встановлення   податку обов’язково   визначаються   такі   елементи :  платники  податку,  об’єкт оподаткування,  база   оподаткування,  ставка   податку,  порядок  обчислення  податку,  податковий   період,  строк  та   порядок  сплати   податку,  строк  та   порядок подання  звітності   про   обчислення   і   сплату   податку.  Відносно   цих   елементів виникають   суб’єктивні  права  та   обов’язки   суб’єктів,  між  ними  встановлюються правові  зв’язки,  які  відображаються   у   поведінці  суб’єктів.  При   цьому   ст. 7 Податкового  кодексу  України  охоплює   як   елементи   змісту   податкових  правовідносин,  так  і   приватних  суб’єктів  цих   правовідносин (платників податків ),  а також  предмет податкових  правовідносин.

Таким   чином,  за   аналізом   норм  Податкового  кодексу  України встановлюються  наступні   структурні   елементи   податкових   правовідносин: суб’єкт,  об’єкт,  зміст  правовідносин.  При   цьому   одним   із   недоліків  побудови норм  Податкового  кодексу  України  є  відсутність   окремої  норми,  що  містить чіткий  перелік  суб’єктів податкових  правовідносин.

Теоретичне питання №2. База оподаткування.

Базою оподаткування є конкретна (кількісна, фізична чи інша) характеристика певного об'єкта оподаткування. Для визначення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скоригувати відповідно до законодавства кількісні характеристики об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база істотно відрізнятиметься від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Вона за своїм змістом є об'єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування завдаткової ставки, нарахування суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Податкова база необхідна саме для нарахування податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Наприклад, наявність у підакцизних товарах вартості не є фактом, що зумовлював би зобов'язання сплатити акциз. Реалізація підакцизних товарів у роздрібній торгівлі не породжує податкових правовідносин. Такі відносини виникають у зв'язку з визначеними в законі діями платників податків: реалізацією підакцизного товару виробниками підакцизних товарів на внутрішньому ринку, ввозом товару на митну територію.

Саме ці дії і є обставинами, що зумовлюють обов'язок сплатити акциз. Створення бази оподаткування не означає приховування, відсутність обліку чи заниження предмета (тим більше об'єкта) оподаткування.

Платники податків визначають податкову базу за підсумками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування чи об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням. Фактично обов'язки визначити податкову базу і сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду. За рахунок визначення податкової бази і податкового періоду формуються підстави стабільного надходження податків протягом усього календарного року. При цьому законодавець не пов'язує ці розрахунки з періодом формування об'єкта оподаткування. Це диктується в першу чергу тим, що той самий об'єкт може мати кілька баз оподаткування, які відповідатимуть окремим податкам. Саме тому база оподаткування встановлюється по кожному податку окремо. Здійснюється це на підставі таких принципів:

1) однорідність бази оподаткування;

2) можливість застосування  до бази оподаткування конкретної  одиниці її виміру;

3) простота і зрозумілість  визначення бази оподаткування;

4) зручність застосування  бази оподаткування для нарахування  податку;

5) можливість обліку бази  оподаткування.

Податкова база може як збігатися, так і не збігатися з об'єктом оподаткування. При визначенні бази оподаткування застосовують одиницю її виміру (масштаб податку), за яку править конкретна вартість, фізична чи інша характеристика бази оподаткування або її частини щодо якої застосовують ставку податку. Масштаб податку встановлюється по кожному податку окремо, він єдиним для розрахунку й обліку податку.

Термін „податкова база” використовуюсь для тoго, щоб кількісно виразити предмет оподаткування. У ряді випадків податкова база (основа податку) фактично є частиною предмета оподаткування, до якої застосовують податкову ставку. Однак це правильно тільки в тому разі, якщо предмет оподаткування безпосередньо зумовлює і дозволяє застосувати до себе спосіб нарахування. Оподатковуваний прибуток, наприклад, може бути безпосередньо виражений й обчислений тільки в грошових одиницях.

При розрахунку бази оподаткування багато уваги приділяється визначенню одиниці виміру бази оподаткування — конкретній вартісній фізичній або іншій характеристиці бази оподаткування чи її частини, щодо якої застосовується ставка податку. Одній базі оподаткування має відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування. При цьому одиниця виміру бази оподаткування є єдиною як до розрахунку податку, так і для податкового обліку.

Розмір бази оподаткування визначають тільки на підставі використання однієї одиниці її виміру. При цьому розмір бази оподаткування визначають як результат множення одиниці виміру бази оподаткування на кількість цих одиниць, що у цілому складають повний обсяг бази оподаткування.

Усі розрахунки податкової бази повинні здійснювати на підставі документально підтверджених даних про об'єкти оподаткування чи у зв'язку з оподаткуванням. У цьому разі платник зобов'язаний мати документальні підтвердження щодо обґрунтування будь-якої позиції податкової звітності. Якщо при цьому платник податків припускається помилки, то перерахунок податкового зобов'язання здійснюється тільки щодо того податкового періоду, в якому було допущено помилку.

Теоретичне питання №3. Додаткові елементи правового механізму податку на прибуток підприємства.

Під додатковими елементами правового механізму податку на прибуток мається на увазі пільги, порядок сплати, надання звітності, особливості обліку, тощо податку на прибуток підприємств. Виокремлення дослідження пільг в окремий підрозділ обумовлено великим значенням цього елементу правового механізму податку. Застосування тієї чи іншої пільги (встановлення зниженої ставки для окремих видів прибутків, розширення кола витрат, застосування спрощеного порядку обліку, зміна строків сплати та т.п.) дозволяє оперативно та ефективно проводити політику стримування або стимулювання окремих категорій платників або видів діяльності. Тобто, пільги є потужним регулятором, спрямованим на досягнення цілей, які для держави є пріоритетними на певному етапі.

Вбачається, що характер та особливості регулювання податкових відносин дещо уточнюють зміст податкової пільги. Так, платник податку має право на використання податкової пільги, яке доповнюється щонайменше двома обов’язками: по-перше, обов’язком довести підстави податкової пільги, а по-друге – обов’язок звітувати, що податкова пільга була використана саме на тих підставах, на яких вона була надана. Ось так, закріплюється звітний обов’язок щодо податкової пільги, на підставі якого податковим органом робиться висновок щодо доцільності й законності реалізації права на таку пільгу.

Дослідження пільг по податку на прибуток підприємств передбачає проведення їх класифікації. Враховуючи співвідношення між змістом податкового обов’язку і правовим механізмом податку – те, яким чином характер закріплення його елементів впливає на обов’язки платника по обліку, сплаті та звітності, деталізація податкової пільги за елементами правового механізму податку реалізує більш правозастосовчу спрямованість. За цією підставою податкові пільги можуть бути диференційовані на: 1) податкові пільги відносно платників податків (особливий статус); 2) податкові пільги за об’єктом оподаткування (урахування певних видів доходів, видатків); 3) використання знижених ставок оподаткування.

Особлива увага звертається на передбачений Податковим кодексом України різновид податкової пільги, як „податкові канікули”, що застосовуються до окремих видів платників податку тимчасово строком на п’ять років, і полягає у застосуванні нульової ставки до окремих категорій платників. „Податкові канікули”, що є типовою формою податкового стимулювання, можуть застосовуватись і щодо нових підприємств та частини суб’єктів малого підприємництва з урахуванням встановлених обмежень. Одночасно, застосування „податкових канікул”, не звільняє таких платників від обов’язку вести податковий облік та подавати податкову звітність. По-перше, такі платники повинні подавати декларації за спрощеною формою. По-друге, суми коштів, які такі платники теоретично повинні були б сплатити до бюджету, вони в обов’язковому порядку повинні спрямовувати на переоснащення матеріально-технічної бази, повернення кредитів (і відсотків), використаних на такі капіталовкладення, а також на поповнення власних оборотних коштів. По-третє, суми несплаченого податку в податковому обліку визнаються доходами одночасно з визнанням (і в розмірі) витрат, зроблених немов би за їх рахунок. По-четверте, якщо виявиться, що суми „теоретичного” податку не використані підприємством у звітному періоді, або використані не за вказаним у Податковому кодексі цільовим призначенням, то в І кварталі наступного звітного року підприємству доведеться сплатити до бюджету ці суми цілком реальними грошима.