Використання гри на уроках англійської мови

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ГРИ

 

2.1. Класифікація ігор

 

 

Природа створила дитячі ігри для всебічної підготовки до життя. Тому вони мають генетичний зв'язок зі  всіма видами діяльності людини і виступають як специфічно дитяча форма пізнання, і праці, і спілкування, і мистецтва, і спорту. Звідси і назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, гра-праця, гра-спілкування, музичні ігри, художні, ігри-драматизації, рухомі, спортивні і т.д.

Прийнято розрізняти два основні типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими правилами і ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого є більшість дидактичних, пізнавальних і рухомих ігор, сюди відносять також розвиваючі інтелектуальні, музичні, ігри-забави,атракціони.

До другого типу відносять ігри сюжетно-ролеві. Правила в них існують неявно. Вони - в нормах поведінки відтворних героїв: доктор сам собі не ставить градусник, пасажир не літає в кабіні льотчика. Хотілося б розглянути в найзагальніших рисах характерні особливості типів ігор за класифікацією О.С.Газмана.

1. Рухомі ігри - найважливіший засіб фізичного виховання дітей в дошкільному і особливо в шкільному віці (на початковому етапі). Фахівці відзначають, що основні особливості рухомих ігор школярів - їх характер змагання, творчого, колективного. В них виявляється уміння діяти за команду в безперервно змінних умовах.Велике значення рухомих ігор в етичному вихованні. Вони розвивають відчуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

2. Сюжетно-ролеві ігри (іноді їх називають сюжетними)  займають особливе місце в етичному вихованні дитини. Вони носять переважно колективний характер, бо відображають істоту відносин в суспільстві. Підрозділяють їх на ролеві, ігри-драматизації, режисерські. Сюжет можуть мати дитячі свята, карнавали, будівельно-конструкторські ігри і ігри з елементами праці, що театралізуються. Основні компоненти ролевої гри - тема, зміст, уявна ситуація, сюжет і роль.

Не так давно з'явилися, і все більш активно використовуються в навчанні комп'ютерні ігри.

3. Комп'ютерні ігри  мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють ролеві способи рішення ігрових задач, наприклад, в динаміці представляють результати сумісних дій і спілкування персонажів, їх емоційні реакції при успіху і невдачі, що в житті важко уловимо. Зразком таких ігор можуть стати народні казки і твори фольклору. Всі комп'ютерні програми для дітей повинні бути позитивно етично направленими, містити елементи новизни, але у жодному випадку не повинні бути агресивними і жорстокими[5].

4. Дидактичні ігри розрізняються по повчальному змісту, пізнавальній діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаємостосункам дітей, по ролі викладача. Перераховані ознаки властиві всім іграм, але в одних виразніше виступають одні, в інших - інші.

У різних збірках вказано більше 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор по видах відсутня.

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих по виду діяльності вчаться.

• Ігри-подорожі.

• Ігри-Доручення.

• Ігри-Припущення.

• Ігри-Загадки.

• Ігри-бесіди  (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте-через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве.  Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Мета ігор-подорожей - посилити враження, додати пізнавальному змісту трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових задач, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити задачу, щось взнати, чомусь навчитися.

Ігри-подорожі іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Істотна відмінність їх полягає в тому, що екскурсія – форма прямого навчання і різновид занять. Метою екскурсії частіше за все є ознайомлення з чимось, вимагаючим безпосереднього спостереження, порівняння з вже відомим. Іноді гру-подорож ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але воно є не основним, а супутнім.

Ігри-доручення мають ті ж структурні елементи, що і ігри-подорожі,

але за змістом вони простіше і за тривалістю коротше. В основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрова задача і ігрові дії в них засновані на пропозиції щось зробити: «Help Mini to find her friends»,

«Check Phillip’s home task».

Ігри-припущення «what would be…?» або «what would I do...», «who will be my friend?» та ін. Іноді початком такої гри може послужити картинка. Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться задача і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрова задача закладена в самій назві what would be…?» або «what would I do...». Ігрові дії визначаються задачею і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин.

Ігри-загадки. Використовуються для перевірки знань, винахідливості. Загадування і відгадування, розглядаються як вид повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібен розшифрувати (відгадати і довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічна задача. Способи побудови логічних задач різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися - дає радість розумовій праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). В основі гри-бесіди лежить спілкування

педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності дітей. В грі-бесіді вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Проте гра-бесіда ховає в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання. Виховно-повчальне значення укладено в змісті сюжету-теми гри, у збудженому стані інтересу до тих або інших аспектів об'єкту вивчення, відображеного в грі. Пізнавальний зміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, здобути - зробити відкриття і в результаті щось взнати. Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане виказувати думку. Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось [20, c. 4]. 

Дидактична гра - явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри - дидактична задача, яка визначається метою повчальної і виховної дії. Пізнавальний зміст черпається з шкільної програми.

Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактична задача визначається вчителем і відображає його повчальну діяльність. Структурним елементом гри є ігрова задача, здійснювана дітьми в ігровій діяльності. Дві задачі - дидактична і ігрова - відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичної задачі на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрову задачу, визначає ігрові дії, стає задачею самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.

Одним із складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлений загальними задачами формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним вмістом, ігровими задачами і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей. Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і частіше за все вони різноманітно поєднуються між собою. Вони організовують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою задачі. Дотримання правил у ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі й поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традицій [16, c. 19].

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, увесь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найбільш часто використовуються вказані ігри, або в «чистому вигляді», або в поєднанні з іншими видами ігор: рухомими, сюжетно-ролевими та ін.

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Використання окремих  видів гри на уроках

 

Ігрова діяльність на уроці дуже важлива. Наймолодші учні люблять рухливі ігри, трохи старші захоплюються загадками, кросвордами, змаганнями. Проводячи такий урок, обов’язком вчителя є створити атмосферу дружби, довіри на уроці, не тільки ставити свої умови гри, але й приймати ідеї учнів. Під час гри всі мають рівний статус. Вона під силу навіть слабким учням. Слабкий у мовній підготовці учень може стати першим у грі: винахідливість та кмітливість стають важливішими за знання предмета. Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри. Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

1. Ігрове завдання можна давати  як відпочинок.

2. Гра дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

3. Ігрове завдання вводиться  з прив’язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,

4. Вчитель постійно підбадьорює  учнів.

5. У рольових завданнях педагог  використовує “пресонажні” ролі.

6. Переможців ігор-змагань вітає  весь клас.

7. Переможці не забуваються, їх  можна залучити як аспектів  в інших іграх або при виникненні суперечки.

Гра не лише створює позитивні емоції, а й сама потребує попереднього емоційного настрою учнів. Його можна створити штучно, наприклад, жартом. Якщо учні стомляться, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію.

Види інтелектуального стимулювання:

Перехід від традиційних форм у грі повинен бути орієнтовним, вмотивованим з точки зору мети навчання або циклу занять. Приводом до ігрового етапу заняття може стати зовнішня асоціація, і вмотивована методична установка. Іноді учні самі починають гру. Важливо підіграти спрямувати гру у потрібне русло.

 Інтелектуальну діяльність  учнів можна стимулювати з  допомогою запитань типу: «If you were him, what would you do?». Ефективно впливають і такі прийоми, як таємничість тону, інші способи інтонаційного впливу.

При використанні гри можуть виникати й певні труднощі. Розглянемо найважливіші з них :

1. Учні не вступають у гру  або вступають у неї формально. Це буває на початковому етапі  роботи з комунікативними іграми й тоді, коли ігровий етап навчальної роботи не підготовлений вчителем. Ігровий етап педагогу треба готувати ретельно: програти найважчу роль самому, вибрати ініціативних і підготовлених виконавців, забезпечити «суперечки» у вигляді записів на дошці, діалогів-зразків, ілюстрацій і реквізитів, пояснити учасникам гри їхню тактику.

2. Гра затягується, бо учасники не можуть знайти вірного вирішення. Вчитель вводить додаткові обставини, до допомагає учням досягти мети, підказує відповідь.

3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання — вчитель повторно формулює завдання.

4. Гра затягується, бо учні не можуть налагодити взаємодії — вчитель уточнює їм ролі.

5. Гра закінчується швидко, бо учасники йдуть до мети найкоротшим шляхом — учитель створює додаткові умови, які примушують учнів більш активно використовувати знання.

6. Гра переходить у конфліктну ситуацію. Вчитель знімає конфлікт, ліквідуючи предмет суперечки, вводить у гру нових учасників.

7. Учні не включаються у гру, а лише стимулюють ігрову діяльність. Вчитель ще раз формулює мету учасників або змінює їх, іноді зупиняє гру, знову формулює і мотивує установку і підкріплює спільну позитивну емоційність.

8. Функція педагога як керівника навчального процессу

трансформується. Якщо педагог постійно коригує дії учасників гри, виходячи з своєї концепції того, що має відбуватися, то це впливатиме на спонтанність поведінки учнів, вони будуть привчатися до пошуків самостійних рішень[1, c. 270]. Якщо педагог зовсім не керуватиме грою, виникає загроза, що завдання не буде виконане або виконане небажаним методом. У цьому випадку вчитель ризикує втратити контроль над класом.

Для успішного здійснення початкового етапу спілкування у грі необхідно оволодіти рядом комунікативних умінь, серед яких вміння встановлювати і підтримували зворотний зв’язок у спілкуванні, що створює враження постійної творчості.

Вчитель повинен бути обізнаний з методикою проведення ігор, організацією цього виду діяльності. Не можна розраховувати на стихійний інтерес до гри. Перше завдання, що стоїть перед учителем, - пробудити до гри. Друге — спрямувати гру у потрібне русло, наблизити її до конкретної мети навчання.

У кожному окремому випадку доцільність включень я тих чи інших ігор у навчальний процес, місце їх у програмі курсу, що вивчається, і час проведення мотивується спеціальними дослідженнями. При підборі і розробці ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційний інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам’ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам’ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням [22, c. 17].