Дієслова із семантикою звучання у поетичних творах Ліни Костенко та Любові Баранової

Наприклад:

- Закували, кували зозулі (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 146).

 Значення гучності закладене в семантиці деяких  дієслів: ревіти, волати, горлати, які за шкалою гучності мають найвищий її показник, і шелестіти, шарудіти, шурстіти, що характеризують тихе звучання.

Часто при дієсловах із семантикою звучання вживається конкретизатор, який визначає ступінь вираження гучності. Описовий конкретизатор може вказувати  на незначний ступінь гучності: тихо, ледь чутно:

Наприклад:

- Він тихо свиснув (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 146)

2) наростання гучності:

   Наприклад:

- Він все несамовитіше дзвкнить (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 160)

  3) сильний ступінь вираження гучності:

Наприклад:

- І закричала так несамовито голосно (Л.К.: «Маруся Чурай»,с.178).

Ступінь гучності виражається не тільки лексичними, а й фразеологічними  засобами −  криком кричати, кричати не своїм голосом тощо.

У семантиці звукономінативних  дієслів немає вказівки на місце дії та просторову характеристику джерела звучання.

За допомогою лексичних засобів  відображається якісна особливість  вираженої ознаки: емоційне сприйняття звуку людиною, темброва своєрідність звучання .

     Для бестіальних, предметних та гомональних дієслів із семантикою звучання характерна полісемія.

 Багатозначні лексеми виникають  унаслідок семантичної деривації,  при цьому спостерігається перехрещення дієслів лексико-семантичного поля звучання з вербативами інших семантичних полів або взаємоперехід лексичних одиниць у межах ЛСГ дієслів із семантикою  звучання.

 Сема звучання в названих лексико-семантичних варіантах дієслів зберігається, але залежно від типу джерела звуку такі лексеми репрезентують різний характер звукового процесу.

 

 

2.2. Функціонально-стилістичний потенціал дієслів із семантикою звучання

 

Метафорична номінація здійснюється я у межах лексико-семантичної  групи дієслів звучання за допомогою  мовного арсеналу інших ЛСГ (руху, фізичної дії, переміщення, психічного стану тощо), які вживаються в  значенні дієслів звукової семантики.

Наприклад:

- Тільки чом це так вогнисто

 Сіють музику троїсті ? (Л. Б.: «Лише вітри…», с. 65);

- В тарелі срiбнi жайворон ударив (Л. Б.: «Душа радіє й плаче», с. 76);

Основою семантичної цілісності метафори є її двоплановість, тобто взаємодія  прямого й переносного значень. Зв’язок переносного значення з  прямим може здійснюватися за допомогою  різних граматичних засобів. Досить часто метафоризоване дієслово звучання має при собі порівняльний зворот, який актуалізує первинне значення:

Наприклад:

- Нехай думка, як той ворон

 Літає та кряче… (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 134).

Дієслово, неперехідне у прямому  значенні, метафоризуючись, набуває  перехідності:

Наприклад:

- Ходила кривава помста,

 а  ліси знову гуділи (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 98).

На первинне значення дієслова може вказувати обставина, виражена орудним  відмінком іменника

Наприклад:

- А серденько соловейком

Щебече і плаче (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 134)

Сприйняття того чи іншого звучання залежить не тільки від його акустичної характеристики, а й від значущості суб’єкта звуковираження для носіїв мови, від культурного досвіду  певного народу тощо.

Подібно до бестіальних, метафоризовані предметні дієслова звукової семантики  досить часто переміщаються в  ЛСГ дієслів мовлення. На акустичних враженнях від звучання деяких предметів  ґрунтуються метафори, що характеризують мовлення як беззмістовне, неприємне  або надто голосне.

Предметне дієслово дзвонити трансформувалося в дієслово мовлення (без потреби багато говорити, поширювати плітки) завдяки фізичній характеристиці звучання, а саме: значній швидкості поширення звукових хвиль у повітрі.

      У метафоризованому  дієслові звучання тріщати можуть актуалізуватися потенційні семи руйнування: тріщати по всіх швах; інтенсивності: аж перелази тріщали, [аж] чуби тріщать, аж шкіра тріщить; фізичного відчуття: голова тріщить.

Метафоричне перенесення звучання води → мовлення людини формує слуховий образ на основі конкретних звуків, які виникають під час руху води: бурхливе чи плавне витікання, журчання тощо.

Наприклад:

• Вона ж була як голос України

Що клекотів у наших хоругвах(Л. К. : «Маруся Чурай», с. 87);

Значущими для створення антропоморфних метафор можуть бути певні семантичні компоненти звукономінативних дієслів. Наприклад, у прямому значенні дієслово плакати поєднує семантичні компоненти звучання, фізіологічної дії та емоційного стану людини. Унаслідок метафоризації актуалізується остання сема, нейтралізуючи дві перші, що призводить до семантичного зміщення : лексема трансформується в ЛСГ дієслів психічного стану.

              Наприклад:

            - Я йду на них!.. Душе моя, не плач! (Л.К.: «Я, що прийшла…», с. 39);

             - Вона ридає, але все, як слід (Л. К.: «Світлий сонет», с. 49);

             - Я плачу й можу сліз не витирати (Л. К.: «Шипшина…», с. 62);

Звукові асоціації покладено в  основу метафор верещать колеса, машини; чхає, кашляє мотоцикл; бухикають весла тощо. При перенесенні актуалізуються акустичні параметри дієслів звучання: верещати − високий ступінь тональності; чхати, кашляти, бухикати − уривчастість, квантованість звучання, що нагадує чхання, кашель.

Звукові зооморфні метафори свідчать про дуже давній зв’язок людини з тваринним світом. При створенні  метафори на базі бестіальних дієслів  із семантикою звучання враховуються не лише акустичні параметри звукового  сигналу тварини, а й її прототипові  риси, ступінь агресивності, розмір, фізична сила, поведінка тощо.

Для звукових зооморфних метафор характерне співвіднесення звучання тварин з людськими  звуками: мовою, співом, сміхом, плачем тощо. Так, метафоризовані звукономінативні дієслова ревіти, рикати, трансформуючись у лексико-семантичну групу мовлення, репрезентують високий ступінь гучності, але при цьому, крім акустичної характеристики, дається емоційна оцінка комунікативної ситуації. Оскільки образ хижака у свідомості людини асоціюється з агресією, загрозою, то й мовлення, позначуване відповідним зооморфним дієсловом звучання, оцінюється не тільки як гучне, а й як грубе, агресивне, зверхнє, різке.

   Наприклад:

- Внизу ревла і тюкала юрба (Л. К.: «Чекаю дня…», с. 42);

  Дієслова, що передають звукові сигнали собаки − тварини, яка упродовж багатьох тисячоліть вірно й безкорисливо служить людині, у метафоричному плані негативно оцінюють людське мовлення. Це явище можна пояснювати по-різному. Негативне сприйняття звуків собаки в народній свідомості пов’язане з багатьма факторами, одним з яких є те, що собака, хоч і домашня тварина, приручена, та все ж потенційно небезпечна і в будь-який момент може виявити звірячі інстинкти, хижий норов. Крім того, подібне метафоричне значення пояснюється загальною семантичною асиметрією метафор у бік негативних значень, що, в свою чергу, зумовлено більш гострою емоційною і мовно-мисленнєвою реакцією людей саме на негативні явища.

У деяких випадках денотативна віднесеність окремих образно-експресивних дієслів  звукової семантики виявляється  досить широкою, в результаті чого вони можуть реалізовувати різні оцінні семи. Наприклад, метафоризований ономатоп щебетати / цвіріньчати залежно від ставлення до суб’єкта може оцінювати мовлення і позитивно, і негативно. Характеризуючи дитяче мовлення, він дає йому меліоративну оцінку.

    Наприклад:

- В хатах щебечуть діти голопузі (Л. К.: « Маруся Чурай», с. 157);

- А світ навкруг

  Сюрчав ,цвірінькав : «Жити!» (Л. Б.: «Містифікація», с. 31).

Звукові зооморфні метафори, крім того, у зниженому плані характеризують душевний та фізичний стан особи, її поведінку.

Негативно сприймаються людиною високі протяжні та жалібні звуки хижаків  або собаки, що позначаються лексемою вити. Символічний вплив таких звуків на людину відображено в народному прислів’ї: У лісі вовки виють, а в хаті страшно (Нар. тв.). Дієслово вити у зооморфних метафорах здебільшого асоціюється із тугою, самотністю, відчаєм людини.

Наприклад:

- Лиш десь на хуторі собаки.

Ще довго  витимуть вночі (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 141);

 Про те, що подібне звучання  неприємне людині, свідчить семантика  стійких народних порівнянь, фразеологізмів  з дієсловом вити: Виє, як голодний вовк; Виє, як собака на місяць – (іронічно або зневажливо про людину, яка сумно й протяжно співає чи плаче); З вовками жити – по-вовчому вити і Між вовками по-вовчи (по-вовчому) й вий.

Переносне значення бестіальних ономатопів каркати, крякати − віщувати, накликати нещастя − відбиває символічне переосмислення впливу звуків на людину.

Наприклад:

- А ворон кряче, кряче з верховіть (Л. К.: «Маруся Чурай», с. 159).

            Природа виробила в людини рефлекс реагувати на звуки, як на явища, що супроводжуються цими звуками. Низькі, шумні та голосні звуки в людській свідомості ототожнюються з тривожними, небезпечними, жахливими явищами. На високі, тихі, мелодійні звуки людина реагує, як на приємні, безпечні явища.

 

Висновки до розділу 2

 

 

 

                               

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

1. Лексико-семантичне поле звучання  має складну структуру і є  мовною моделлю реальної звукової  картини світу. За структурним  типом поле звучання належить  до моноцентричних полів, оскільки  ядерна сема представлена лексичними  різнокатегоріальними засобами  − іменниковими (звук), прикметниковими  (звуковий), дієслівними (звучати). Об’єктом  дослідження були дієслівні лексеми  із семантикою звучання.

2. Дієслова із семантикою  звучання  характеризуються певним набором  семантичних ознак, на основі  яких дієслівні лексеми виокремлюються  в одну ЛСГ. Ядерними компонентами  семантичної структури звукономінативних  дієслів є семи „джерело звучання”,  „каузатор звучання” (явний чи  прихований), акустичні характеристики  звуків („гучність”, „висота”, „протяжність  у часі”), „характер дії, яка  породжує звук” (удар, тертя, розламування  тощо). Ці ознаки можуть бути  або компонентами значення самого  дієслова, або міститися в елементах  синтагматичного ланцюга, що сполучаються  з дієсловами звучання.

3. Провідна роль у вираженні  акустичних параметрів звучання  належить лексичним засобам, тобто  найчастіше використовується модель  ДЗ (дієслово звучання) + прислівник: тонко свистить (актуалізується сема висоти звучання), тихо звучить (актуалізується сема гучності), протяжно дзвенить (актуальною є сема довготи звучання).

4. Відповідно до типу діяча  дієслова звукової семантики  диференційовані як 1) гомональні; 2) бестіальні; 3) предметні. Дієслова  із семантикою звучання характеризуються  різною кількістю потенційних  джерел звуку. 

 Предметні дієслова звукової  семантики не мають спеціалізованого  джерела звуку. Особливістю цієї  підгрупи вербативів є наявність  великої 

 

 

 

кількості потенційних суб’єктів  – джерел звуку. Предметні дієслова звукової семантики − суб’єктно-об’єктні. Предмети (артефакти) є лише джерелом звуку, вони не зумовлюють виникнення звукового процесу, тобто не можуть бути його каузатором. Причиною звукових процесів є зовнішній вплив на предмет, який може здійснювати людина, тварина чи природні явища. Гомональні та бестіальні звукономінативні дієслова суб’єктні.

5. Труднощі семантичної класифікації  дієслів із семантикою звучання  виникають у зв’язку з тим,  що джерелом одного й того  ж звуку може бути й неживий  предмет, і тварина, й людина (співає дівчина, співає пташка, співає сопілка). Проникність меж лексико-семантичних підгруп гомональних, бестіальних та предметних дієслів, що виявляється у взаємопереходах одиниць усередині цих угруповань, є однією з особливостей парадигматичної структури дієслів із семантикою звучання.

6. Семантичні компоненти накладають  деякі обмеження на сполучувальні  можливості звукономінативних дієслів.  Зокрема, дієслова, що представляють  гучні звуки, не можуть сполучатися  з прислівниками тихо, ледь чутно тощо, і навпаки, при дієсловах з актуалізованою семою незначного ступеня гучності не вживаються конкретизатори типу голосно, гучно. Прислівники глухо, приглушено не сполучаються з дієсловами, які називають дзвінкі звуки, так само неприпустимі сполучення дзвінко, тонко бухтить, шелестить та ін.

7.Дієсловам із  семантикою звучання  властиві спільні структурно-граматичні  ознаки: видова дефективність, відсутність  станових протиставлень, неперехідність, наявність неповної особової  парадигми в бестіальних та  предметних дієслів, граматична  синонімія особово-часових форм  деяких вербативів.

8. Твірною базою для дієслів  із семантикою звучання є насамперед