Духовно – моральне виховання молодших школярів

 

 

Зміст…………………………………………………………………………….…2 
Вступ ………………………………………………………………………….…..3

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і

його роль у формуванні особистості дитини........................................................5  
1.1.Сутність і природа моральності……………………………………………5  
1.2.Методи і прийоми духовно - морального виховання молодших школярів…………………………………………………………………………...7 
Розділ 2. Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку…………………..17

2.1.Духовно-моральні цінності та вікові особливості розвитку

дітей шкільноговіку…………………………………………………….............17

2.2.Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей…………21

2.3. Організація духовно -морального  виховання школярів на уроках………25

Висновки...………………………………………………………………….…… 
Список використаної літератури……………………………….…………

Додаток №1……………………………………………………………………..

Додаток №2…………………………………………………………………….. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У всі віки люди високо цінували духовно-моральну вихованість. Глибокі соціально-економічні перетворення, що відбуваються в сучасному суспільстві, змушують нас розмірковувати про майбутнє України, про її молодь. В даний час зім'яті моральні орієнтири, підростаюче покоління можна звинувачувати в бездуховності, безвір'ї, агресивності. Тому актуальність проблеми виховання молодших школярів пов'язана з чотирма положеннями:  
По-перше, наше суспільство потребує підготовки широко освічених, високо моральних людей, що володіють не тільки знаннями, а й чудовими рисами особистості. По-друге, в сучасному світі маленька людина живе і розвивається, оточена безліччю різноманітних джерел сильного впливу на неї як позитивного, так і негативного характеру, які (джерела) щодня обрушуються на незміцнілий інтелект і почуття дитини. 
По-третє, саме по собі освіта не гарантує високого рівня духовно-моральної вихованості, бо вихованість-це якість особистості, що б у повсякденній поведінці людини її ставлення до інших людей на основі поваги і доброзичливості до кожної людини. По-четверте, озброєння моральними знаннями важливо і тому, що вони не лише інформують молодшого школяра про норми поведінки, що затверджуються в сучасному суспільстві, а й дають уявлення про наслідки порушення норм чи наслідки даного вчинку для оточуючих людей.

Перед загальноосвітньою школою ставиться задача підготовки відповідального громадянина, здатного самостійно оцінювати що відбувається і будувати свою діяльність відповідно до інтересів оточуючих його людей. Вирішення цього завдання пов'язане з формуванням стійких духовно-моральних властивостей особистості школяра.

 Рішення головних завдань навчання має забезпечувати формування особистісного ставлення до оточуючих, оволодіння етичними, естетичними і духовно-моральними нормами.

Проблема духовно-моральної освіти сьогодні стоїть в нашому суспільстві як ніколи гостро. Причин тому досить багато і одна з них-абсолютна деілогізація суспільства, ліквідація інституту виховання. Відмова від ідеології минулого призвів до розпаду «зв'язку часів», почуття причетності до історії своєї батьківщини. Тиражовані на всю країну засоби масової інформації ведуть руйнівну антидуховну пропаганду, стають причиною зниження критеріїв моральності і навіть погрожують психологічному здоров'ю людини.

Все більше і більше людина приходять до розуміння того, що для духовного відродження суспільства недостатньо тільки знань, які дають традиційною освітою. Моральні імпульси не можна раціонально засвоїти за допомогою суто наукової освіти, ніяка сума наук сама по собі не в змозі замінити любов, віру, співчуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади проблеми духовно - морального виховання і його роль у формуванні особистості дитини.

1.1. Сутність і природа моральності.

У короткому словнику по філософії поняття моральності прирівняне до поняття мораль. «Мораль (латинське mores-звичаї) - норми, принципи, правила поведінки людей, людську поведінку (мотиви вчинків, результати діяльності), почуття, судження, в яких виражається нормативна регуляція відносин людей один з одним і суспільним цілим (колективом , класом, народом, суспільством) »[16, ст.192].

В.І. Даль тлумачив слово мораль як «моральне навчання, правила для волі, совісті людини». Він вважав: «Моральний протилежний тілесному, плотському, духовному, душевному. Моральний побут людини важливіше побуту речовинного » [9,345]. « Що входить до духовного побуту, протилежний розумовому, але співставляє спільне з ним духовне начало, до розумової належить істина і брехня, до морального - добро і зло. Доброзичливий, доброчесніий, гречний, згоден з совістю, із законами правди, з гідністю людини з боргом чесного і чистого серцем громадянина. Це людина моральної, чистої, бездоганної моральності. Будь-яка самовідданість є вчинок моральності, доброї моральності, доблесті »[9, ст. 558].

З роками розуміння моральності змінилося. У Ожегова С.І. ми бачимо: «Моральність це внутрішні, духовні якості, якими керується людина, етичні норми, правила поведінки, що визначаються цими якостями» [22, ст. 414].  
Мислителі різних століть трактували поняття моральності по-різному. Ще в стародавній Греції в працях Аристотеля про моральне людині говорилося: «Морально прекрасною називають людину досконалої гідності ... Адже про моральну красу говорять з приводу чесноти: морально прекрасною кличуть справедливу, мужню, розсудливу і взагалі яка володіє всіма чеснотами людини »[2, ст. 360].

У науковій літературі вказується, що мораль з'явилася на зорі розвитку суспільства. Визначальну роль у її виникненні зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов'язків стосовно роду людина не змогла б вистояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регулятор взаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самим сприяє життєдіяльності суспільства. У свою чергу, суспільство, підтримуючи і поширюючи ту або іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно зі своїм ідеалом. На відміну від права, яке також має справу з областю взаємовідносин людей, але спираючись на примус з боку держави. Мораль підтримується силою суспільної думки і звичайно дотримується в силу переконання. При цьому мораль оформляється в різних заповідях, принципах, як слід чинити. З усього цього ми можемо зробити висновок, що дорослій людині часом важко вибирати, як діяти в тій чи іншій ситуації не «вдаривши обличчям у бруд».

А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатися моральним вихованням дитини, вчити «вмінню відчувати людину» [28, ст. 120].

Сухомлинський вважав, що «непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранньому підлітковому віці, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише за умови яскравої наочності, очевидності морального змісту того, що він бачить, робить, спостерігає» [28, ст. 170].

Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли вона морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і складають сутність морального виховання.

Про моральність людини звичайно судять по його поведінці, але поведінка - поняття досить широке і охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала б властивості цілого. Такою найменшою одиницею поведінки може служити вчинок.

Під вчинком розуміють будь-яку дію чи стан людини, але будь-яка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку й породжують його цілями, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стану, так і породжують їх мотиви і цілі. Таким чином, під поведінкою розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість вчинків, тобто їхню мотивацію, переживання.

Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих вчинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній сфері діяльності.

Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомим людям. Звідси випливає, що моральною слід вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поведінки.  
Звичну поведінку формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.[5, ст. 67].

 
1.2.Методи та прийоми духовно - морального виховання молодших школярів.

Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом способу дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленої, обгрунтованої поведінки, вчитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа моральної поведінки, але і досить показовий результат виховання.

Наші уявлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але й реальних досягнень у галузі виховання. Поширений в недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, врахування його особистих особливостей.

Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, які він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку вчителя внутрішнє їх зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і до задуму вчителя, вихователя.

Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.

Як вже зазначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, які спонукають її до відповідної поведінки в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.

Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил суспільного життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, громадську думку, загроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішний контроль, дія якого призводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволення собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила суспільного життя.

У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдине логічне підгрунтя для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко[1, ст. 71].

Найбільш послідовною і сучасної представляється класифікація, розроблена Щукіної Г. І., в якій виділяють такі групи методів:  
-методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них моральних поглядів і переконань (методи формування свідомості особистості);                                                                              

-методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;  
-методи стимулювання поведінки і діяльності [24, ст. 78].

Перший етап правильно організованого виховання - знання (розуміння) вихованцем тих норм і правил поведінки, які повинні бути сформовані в процесі виховання. Мотиви умовно поділяються на змісто-творчих і мотиво-стимулюючі. Для вчителя початкових класів важливим завданням є формування змісто-творних мотивів.

Методи цієї групи дуже важливі і для успішного проходження наступного важливого етапу виховного процесу - формування почуттів, емоційного переживання необхідного поводження.

У навчальних посібниках колишнього років методи цієї групи називалися коротше і виразніше - методами переконання, оскільки головне їхнє призначення - формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють вчинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість суспільної необхідності та особистої корисності певного типу поведінки повинна формуватися на етапі розвитку свідомості. Методи досягають мети, коли у вихованців сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом виховання діяльність.