Корекційно – виховна робота із дітьми, які мають порушення мовлення

Порушення писемного  мовлення

Порушення читання і письма —  дислексія (від грец. dys — розлад, lekso — читати) та дисграфія (від грец. dys — розлад, grapho — писати) характерні як для дітей, так і для дорослих.

Дислексія — часткова специфічна вада процесу читання що виявляється у помилках, які повторюються і мають стійкий характер. При дислексії спостерігаються типові помилки (зміни і сплутання звуків під час читання; читання по літерах; спотворення звуко-складо-вої структури слова; порушення розуміння прочитаного, що виявляються на рівні окремого слова, речення, тексту без порушень технічного аспекту процесу читання; аграматизм, що виявляється на аналітико-синтетичному і синтетичному етапах опанування навичками читання тощо).

Дисграфія — часткове специфічне порушення процесу письма. Письмо є надзвичайно складною функцією, сутність якої полягає в рефлекторному механізмі, що забезпечується взаємодією аналізаторів — кінестетичного, рухового, слухового та зорового. Тобто процес письма має багаторівневу структуру й охоплює велику кількість операцій: аналіз звукової структури слова, співвіднесення виокремленої зі слова фонеми з графемою (зоровим образом літери), відтворення графеми за допомогою рухів руки, синтез літер у слові та послідовний перехід від одного слова до іншого, граматичне структурування, внутрішнє програмування окремих речень і тексту тощо. Порушення цих та інших операцій мовотворення спричинює порушення писемного мовлення.

Психолого-педагогічна  класифікація на відміну від клінічної, насамперед, спрямована на виявлення мовленнєвої симптоматики (симптомологічний рівень) на основі психолого-лінгвістичних критеріїв. Симптомологічний рівень аналізу мовленнєвих порушень дає змогу охарактеризувати зовнішні симптоми недорозвинення мовлення у дітей, виявити ушкоджені компоненти мовленнєвої системи. Саме дані про стан сформованості структурних компонентів мовлення (фонетичного, граматичного, лексичного) є основою для направлення дітей у відповідні групи дитячого дошкільного закладу або школи.

У психолого-педагогічній (симптомологічній) класифікації порушень мовлення зазначається, які структурні компоненти мовлення є порушеними і якою мірою.

Згідно з цією класифікацією  виокремлюють такі групи порушень мовлення:

— фонетичні порушення мовлення (ФПМ), або порушення вимови окремих  звуків (ПВОЗ): порушенним є фонетичний аспект мовлення (звуковимова, звукоскладова структура слова) у комплексі або окремі компоненти фонетичного мовлення (наприклад, тільки звуковимова або звуковимова і звуко-складова структура слова);

— фонетико-фонематичні порушення  мовлення (ФФПМ) характеризуються тим, що разом із порушеннями фонетичного  аспекту мовлення спостерігається  недорозвинення фонематичних процесів: фонематичного сприймання (слухової диференціації звуків), фонематичного  аналізу й синтезу, фонематичних уявлень;

— лексико-граматичне недорозвинення мовлення (ЛГНМ). При цьому у дитини нормальна звуковимова, відносно збережені або сформовані фонематичні процеси (зазвичай, як результат логопедичного впливу), однак можливий обмежений словниковий запас, порушення граматичної будови мовлення;

— загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ І, II, III рівня), а також не різко виражене загальне недорозвинення мовлення (НЗНМ): порушеним є формування усіх компонентів мовленнєвої системи (фонетико-фонематичного аспекту мовлення, лексики та граматичного мовлення).

Серед загальних ознак вирізняються пізній початок розвитку мовлення, бідний словниковий запас, аграматизм, порушення звуковимови, дефекти фонемоутворення.

Недорозвинення мовлення може бути різного ступеня — від браку  мовлення або мовлення у вигляді  лепету до розгорнутого, але з елементами фонетичного і лексико-граматичного недорозвинення.[4. 76]

3. Основні принципи логопедичної науки

В основі методів логопедичної науки лежать наступні принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

Принцип розвитку полягає в тому, що замість фіксації і описання мовних порушень, наявних у дитини в даний момент, необхідно встановити, в результаті яких патологічних факторів ці зміни виникли, і простежити динаміку їх розвитку. Наприклад, безпосереднім результатом деяких уражень периферичного мовного аналізатора (артикуляційного апарату) є обмежена рухливість органів мови (зокрема , в результаті парезу лицьового нерва). Труднощі в артикуляції звуків мови викликають різного ступеня недостатки вимови. Нечіткість артикуляції може призвести до відставання в оволодінні звуковим складом слова, а це, у свою чергу, до поганої граматики в письмовій мові . Крім того, нечіткість артикуляції (погана вимова) призводить до обмеження мовної активності. Дитина, боячись насмішок оточуючих, обмежує коло свого мовного спілкування, що, природно, веде до зниження активного і пасивного словникового запасу.

Принцип системного підходу відображає складну структуру мовної функції, що включає звукову (фонетичну), вимовну сторону мови, фонематичні процеси , лексику і граматичний лад. Мовні порушення можуть зачіпати різні компоненти мови. Одні порушення стосуються тільки вимовних процесів і виражаються в порушеннях виразності промови без будь-яких супутніх проявів. Інші зачіпають фонематичну систему мови і виражаються не тільки в дефектах вимови, але і в недостатнім оволодінні звуковим складом слова, ведучи за собою порушення читання і письма .

Найбільш складні мовні  порушення охоплюють як фонетико-фонематичну, так і лексико - граматичну сторону мови, призводять до загального недорозвинення мови - від повної відсутності або лепетного її стану до розгорнутої мови, але з елементами фонетичного та лексико - граматичного недорозвинення. Р. Є. Левіна виділяє три рівня загального недорозвинення мови.

Перший рівень характеризується повною або майже повною відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у нормально розвинутої дитини (5-6 років) мова в основному сформована. При цьому рівні мовного розвитку словниковий запас дитини складається в основному з звукових і звуконаслідувальний комплексів, як правило, незрозумілих для оточуючих, і які супроводжуються жестами.

Другий рівень характеризується тим, що мовні можливості дітей значно зростають, спілкування здійснюється не тільки за допомогою жестів і лепетних обривків слів, але і за допомогою, хоча і дуже перекручених в фонетичному та граматичному відношенні, мовних засобів.

Третій рівень включає  в себе досить розгорнуту обхідну мову без грубих фонетичних і лексико - граматичних відхилень, але з окремими порушеннями в фонетиці, лексиці і граматиці .

Зв'язок мови з  іншими сторонами психічного розвитку. Мовна діяльність формується і функціонує в тісному зв'язку з усією психікою дитини в цілому, з різними її процесами, що протікають в сенсорній, інтелектуальної, афективно - вольової сферах.

Розкриття індивідуальної своєрідності в протіканні тих чи інших психічних процесів у дитини дозволяє зрозуміти аномальне протікання того чи іншого мовного порушення. Так, при ослабленому зорі, коли компенсаторні можливості зорового аналізатора знижені, такі порушення, як алексія і аграфія, будуть протікати у більш важкій формі, хоча природа і ступінь цих порушень такі ж, як і у випадках сприятливого компенсаторного фону.

Найчастіше об'єктами логопедичного вивчення та впливу є стани, коли сам патологічний процес уже завершився і спостерігаються лише залишкові явища, які свідчать про перенесене захворювання (наприклад , дизартрія в результаті перенесеного дитячого церебрального паралічу) .[3. 103]

4. Навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення

Логопедична допомога дітям з порушеннями  мовлення надасться як у загальній, так і корекційній системі дошкільної і шкільної освіти. Тип закладу, форми і методи корекційного впливу залежать від таких показників:

• вік дитини;
• етіологія мовленнєвого порушення;

• група мовленнєвого порушення відповідно до психолого-педагогічної класифікації;

• клінічний діагноз;
• ступінь та виразність мовленнєвого порушення;
• рівень розвитку комунікативної функції мовлення;
• ступінь інтелектуального розвитку;
• особливості психофізичного розвитку;
• потреби і можливості дитини.

У системі дошкільної освіти дитина з порушеннями мовлення може одержувати допомогу у спеціальних логопедичних групах (окремих ДНЗ), які диференціюються таким чином:

1. для дітей з ФФПМ;
2. для дітей із ЗНМ;
3. для дітей із заїканням.

У ці групи приймаються діти із первинно порушеним мовленням і  збереженим слухом та інтелектом. Тривалість перебування у цих групах визначається відповідно до якості мовленнєвого порушення  дитини. Основною метою спеціальних логопедичних дошкільних закладів (груп) є корекція мовленнєвих порушень у дітей та повноцінна підготовка їх до навчання у масовій школі.

Навчання і виховання здійснюються на основі програм масового дошкільного  закладу, адаптованих до особливостей психофізичного розвитку цієї категорії  вихованців. Ефективність логопедичної допомоги у дошкільних закладах залежить від комплексного психолого-медико-педагогічного впливу та співпраці з батьками. Безпосередню корекцію мовленнєвих порушень здійснюють логопеди. 3 вихованцями логопедичних груп працюють не лише логонеди, а й вихователі, завданням яких є закріплення мовленнєвих навичок, вироблених на логопедичних заняттях, розвиток дітей та формування у них знань відповідно до програми ДНЗ. Ha заняттях з музики і фізичного виховання здійснюється зміцнення здоров'я дітей, розвиток координації рухів і позитивних емоцій, логоритмічний вплив. Психолог працює над подоланням недорозвитку окремих пізнавальних процесів, проблем емоційно-вольової сфери і поведінки. По необхідності діти одержують медикаментозне лікування, фізпроцедури, беруть участь у заняттях з ЛФК. Закріплення одержаних знань, створення позитивної атмосфери для розвитку забезпечують батьки дитини.

Логопедичні пункти системи освіти

Школярі, порушення мовлення яких є невиразними, частковими, одержують  логопедичну допомогу на заняттях у  логопедичних кабінетах при загальноосвітніх школах (іноді управліннях освіти). Логопедичні заняття набувають корекційно-розвиваючої спрямованості, проводяться одночасно із шкільним навчанням і базуються на навчальних програмах (передусім рідної мови, математики)

Завдання  логопедичної допомоги при загальноосвітній школі:

• своєчасне виявлення порушень і попередження виникнення вторинних відхилень у структурі дефекту дитини;
• виправлення порушень усного й писемного мовлення учнів;
• формування повноцінних знань, вмінь і навичок в галузі рідної мови;
• стимулювання розвитку пізнавальної активності дітей, формування прийомів розумової діяльності, необхідних для оволодіння мовою;
• розвиток мовленнєвої активності учнів;
• пропаганда корекційно-логопедичних знань серед батьків і педагогів;

У першу чергу на заняття зараховуються учні молодших класів, мовленнєві порушення яких перешкоджають шкільному думанню, спричиняють неуспішність, пониження комунікабельності. Корекційна робота проводиться протягом року переважно у групових формах. Групи для занять комплектуються з ypaxyванням мовленнєвого діагнозу та віку дитини.

Логопед працює у тісному взаємозв'язку із вчителями початкових класів, психологом, батьками дітей. Логопед узгоджує з педагогом навчальне навантаження дитини, повідомляє вчителю та батькам про досягнення на логопедичних заняттях, пропонує варіанти закріплення набутих мовленнєвих навичок. Батьки за наявності бажання можуть бути присутніми на логопедичних заняттях. Якщо вади мовлення учня відображаються на розвитку його пізнавальної діяльності, поведінці, то логопед співпрацює із психологом, який може включати дитину до психокорекційних чи психотерапевтичних занять. Таким комплексним підходом забезпечується результативність корекційно- логопедичного впливу.

Школа для  дітей із тяжкими порушеннями  мовлення

У тих випадках, коли порушення  мовлення набуває виразного характеру і не може коригуватись в умовах школи, а дитина через наявне порушення не може вчитися на рівні із ровесниками у масовій школі, навчання здійснюється у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) для дітей із тяжкими порушеннями мовлення. Відповідно нормативних документів до цих шкіл приймаються діти із нормальним і а первинно збереженим інтелектом.

Спеціальні загальноосвітні школи (школи-інтернатн) для дітей із тяжкими  порушеннями мовлення, як правило  мають два відділення:

• У перше відділення приймаються діти, які мають загальний недорозвиток мовлення, зумовлений алалією, афазією, дизартрією, ринолалією. При зарахуванні до першого відділення враховується рівень мовленнєвого розвигку;
• До другого відділення приймаються діти із тяжким ступенем заїкання і нормальним мовленнєвим розвитком.